Постанова Велика Палата ВС № 990/14/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 грудня 2025 року м. Київ справа № 990/14/25 провадження № 11-341заі25 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Кривенди О. В., суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Гімона М. М., Губської О. А., Ємця А. А., Короля В. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Шевцової Н. В. розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) про визнання протиправним та скасування рішення за апеляційною скаргою ВРП на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 серпня 2025 року у справі № 990/14/25 (судді Білак М. В., Загороднюк А. Г., Кашпур О. В., Мацедонська В. Е., Соколов В. М.) і ВСТАНОВИЛА:

1. У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВРП, у якому просив визнати протиправним та скасувати: - рішення ВРП від 29 травня 2018 року № 1547/0/15-18 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України» (далі - Спірне рішення); - ухвалу ВРП від 05 червня 2018 року «Про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 від 22 грудня 2015 року про звільнення у відставку» як похідну від Спірного рішення.

2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що 29 травня 2018 року ВРП ухвалила Спірне рішення про його звільнення з посади судді Апеляційного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України. Таке рішення повністю ґрунтується на незаконному рішенні Другої Дисциплінарної палати ВРП від 11 квітня 2018 року № 1073/2дп/15-18, яке рішенням ВРП від 06 лютого 2024 року № 330/0/15-24 скасовано, а дисциплінарне провадження закрито. Відповідно, на його переконання, і саме Спірне рішення, яке ґрунтується на незаконному рішенні Другої Дисциплінарної палати ВРП від 11 квітня 2018 року, також є повністю незаконним та необґрунтованим.

3. Позивач доводив, що оскільки оскаржуване рішення ВРП не містить мотивів, за яких Рада дійшла висновку про його звільнення з посади судді, а рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 11 квітня 2018 року, на якому воно ґрунтується, скасоване, відповідно і Спірне рішення слід скасувати з підстави, прямо передбаченої пунктом 3 частини другої статті 57 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798?VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII). Фактів, які б свідчили про вчинення істотного дисциплінарного проступку, Рада не встановила і посилань на них у рішенні немає, чим допущено порушення пункту 2 статті 115 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII).

4. Наголошував, що дисциплінарне провадження було розпочато незаконно, без дисциплінарної скарги, на підставі неправомірної заяви ВРП, чим допущено порушення вимог пункту 1 статі 42 Закону № 1798-VIII.

5. Також на порушення вимог статей 46 та 56 Закону № 1798-VIII позивача не було повідомлено про засідання, на якому розглядалося питання про його звільнення, не ухвалено вмотивованого рішення із зазначенням фактичних обставин справи з наданням їм правової оцінки. До того ж, наголошував ОСОБА_1 , йому не було направлено копії рішення про його звільнення з посади.

6. Зазначав, що при розгляді питання про дисциплінарну відповідальність та звільнення з посади судді ВРП не дослідила службову характеристику його як судді, що при розгляді такої категорії справ є обов`язковою умовою. Не врахувала перебування на посаді судді понад 40 років, із яких 25 років на адміністративних посадах, включаючи посаду голови Апеляційного суду міста Києва - понад 12 років, без жодного дисциплінарного стягнення за всі роки роботи. Позивач мовив, що, обіймаючи посаду голови Апеляційного суду міста Києва, одночасно виконував обов`язки члена Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) впродовж 6 років, є заслуженим юристом України, має науковий ступінь кандидата юридичних наук та вчене звання доцента, 12 років виконував обов`язки головного редактора науково-практичного журналу «Судова апеляція», нагороджений Державною премією України в галузі архітектури за комплекс будівель Апеляційного суду міста Києва, за час роботи не мав жодного скасованого судового рішення (в минулому суддя першого кваліфікаційного класу).

7. З погляду позивача, своїми протиправними діями ВРП порушила його конституційне право на відставку та положення пунктів 1-3 статі 116 Закону № 1402-VIII, якими передбачено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, вправі подати заяву про відставку.

8. Після ухвалення 08 вересня 2022 року Великою Палатою Верховного Суду (далі - Велика Палата) постанови про скасування рішення ВРП від 25 травня 2021 року про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 11 квітня 2018 року законних підстав для висновку про те, що Спірне рішення є чинним, немає. Іншого дисциплінарного провадження не існує, а тому позивач вважав посилання Ради при розгляді питання про його відставку на наявність Спірного рішення неправомірним та абсурдним.

9. На переконання ОСОБА_1 , Спірне рішення, що було ухвалене на підставі рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 11 квітня 2018 року, яке в свою чергу скасоване відповідно до постанови Великої Палати від 08 вересня 2022 року, втратило юридичну силу, а його формальне існування не є перешкодою для розгляду заяви про звільнення у відставку. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

10. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 19 серпня 2025 року позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував Спірне рішення. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

11. Суд першої інстанції з посиланням на висновки, викладені Великою Палатою у постанові від 15 травня 2025 року у цій справі, підсумував, що Спірне рішення після скасування рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 11 квітня 2018 року, на підставі якого воно було ухвалене, втратило юридичну підставу та не може бути перешкодою для розгляду Радою заяви позивача про звільнення у відставку (у зв`язку зі стажем роботи на посаді судді не менше двадцяти років).

12. Цей суд констатував, що дії ВРП в ситуації, що склалась зі звільненням ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва, мають затяжний характер, що не відповідає принципу справедливості. Натомість у позивача був єдиний вихід вирішити спірну ситуацію та реалізувати право на звільнення у відставку - це звернення до суду за захистом цього гарантованого законодавством права. Про необхідність звернення за судовим захистом та оскарження (скасування) у судовому порядку Спірного рішення неодноразово наголошував і сам орган у своїх листах у відповідь на заяви позивача про звільнення у відставку та неможливість його звільнення у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення.

13. Щодо позовної вимоги про скасування ухвали ВРП від 05 червня 2018 року «Про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади судді апеляційного суду міста Києва у відставку» суд першої інстанції зазначив, що на час її прийняття відповідач діяв відповідно до вимог Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням Ради 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 (далі - Регламент ВРП), з урахуванням чинного на той час Спірного рішення. Крім того, позовна заява про скасування ухвали ВРП від 05 червня 2018 року не містить аргументів неправомірності вказаного акта на час його прийняття. Тому в цій частині суд відмовив у задоволенні позову. Короткий зміст та обґрунтування заявлених в апеляційній скарзі вимог

14. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ВРП подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати це рішення, а позовну заяву ОСОБА_1 - залишити без розгляду.

15. Відповідач передусім висловлює незгоду з висновком суду першої інстанції стосовно наявності повноважень ВРП переглянути і скасувати своє рішення в правничій ситуації, що склалась зі звільненням ОСОБА_1 .

16. Таку позицію відповідач обґрунтовує тим, що ані Конституція України, ані закони № 1798-VIII та № 1402-VIII не містять норм, які б надавали Раді повноваження переглядати чи скасовувати свої рішення з власної ініціативи, а тому ВРП не могла самостійно або за заявою позивача переглянути Спірне рішення.

17. Далі апелянт наводить аргументи на користь скасування оспорюваного судового рішення та залишення позову без розгляду. Своє прохання мотивує тим, що, задовольняючи заяву позивача про поновлення строку звернення до суду, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виконував припис Великої Палати, викладений у постанові від 15 травня 2025 року у цій справі, однак висновки щодо поважності причин пропуску строку стосувались періоду із 06 лютого 2024 року до 14 січня 2025 року. Натомість висновку щодо періоду з 2018 до 2023 року Велика Палата не висловлювала, а позивач поважних причин для поновлення цього строку не навів.

18. ВРП наголошує, що суд також проігнорував правові висновки суду у справах № 9901/561/19, 9901/241/21 (за позовом ОСОБА_1 ), в яких констатовано відсутність поважних причин для поновлення строку оскарження Спірного рішення. Ухвала Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про відмову в задоволенні клопотання ВРП про залишення позову без розгляду (від 19 серпня 2025 року) є незаконною, оскільки прийнята з порушенням норм процесуального права, всупереч сталій практиці Верховного Суду, а доводи ВРП суд залишив без належного дослідження.

19. На підтвердження правильності своєї позиції Рада зазначає також, що факт прийняття рішення ВРП від 06 лютого 2024 року № 330/0/15-24 «Про скасування повністю рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 квітня 2018 року № 1073/2дп/15-18 про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 та закриття дисциплінарного провадження» не може бути поважною причиною для поновлення строку звернення до суду з 2018 року, оскільки не є об`єктивною непереборною обставиною, що унеможливлювала своєчасне звернення позивача до суду. Позиція інших учасників справи

20. У відзиві на апеляційну скаргу позивач наводить мотиви незгоди з її аргументами, вважаючи скаргу необґрунтованою та такою, що не відповідає фактичним обставинам справи, направленою на приховування багаторічних системних порушень Радою його суб`єктивних прав, що підтверджено постановами Великої Палати, а також його конституційного права на відставку.

21. Зазначає, що фактичні обставини викладені в апеляційній скарзі необ`єктивно, без урахування висновків Великої Палати та самої Ради. Рух апеляційної скарги

22. Велика Палата ухвалою від 02 жовтня 2025 року відкрила провадження за апеляційною скаргою ВРПна рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 серпня 2025 року, а ухвалою від 13 листопада 2025 року призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження на 11 грудня 2025 року. Обставини справи, установлені судом першої інстанції

23. ОСОБА_1 з березня 1977 року до грудня 1980 року працював народним суддею Іллічівського районного народного суду міста Одеси, із грудня 1980 року по лютий 2003 року - суддею Одеського обласного суду (з 2001 року - Апеляційний суд Одеської області), з лютого 2003 року - суддею Апеляційного суду міста Києва. 24. 24 червня 2015 року ОСОБА_1 вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 375 (постановлення суддею завідомо неправосудного рішення) та частиною другою статті 376-1 (незаконне втручання в роботу автоматизованої системи документообігу суду) Кримінального кодексу України (далі - КК України).

25. Постановою Верховної Ради України від 30 червня 2015 року № 559-VIII надано згоду на затримання та арешт (взяття під варту) судді, а ухвалою Новозаводського районного суду міста Чернігова від 03 липня 2015 року надано дозвіл на його затримання.

26. Постановами слідчого Генеральної прокуратури України від 02 та 08 липня 2015 року оголошено ОСОБА_1 у національний та міжнародний розшук, а досудове розслідування кримінального провадження зупинено на підставі пункту 2 частини першої статті 280 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України). 27. 10 липня 2015 року Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі - ВККС) задовольнила клопотання Генерального прокурора України та відсторонила суддю Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 від займаної посади на два місяці. 28. 22 грудня 2015 року до ВРЮ надійшла заява ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Апеляційного суду міста Києва у відставку. 23 лютого 2016 року ОСОБА_1 виповнилося 65 років, що відповідно до статті 126 Конституції України є підставою для припинення повноважень судді. 29. 31 березня 2016 року ВРЮ ухвалила рішення № 750/0/16-16 про звернення до ВККС із заявою про проведення перевірки щодо наявності в діях судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 дисциплінарного правопорушення та порушення присяги, а на засіданні 31 березня 2016 року ВРЮ зупинила розгляд його заяви про звільнення з посади судді у відставку. 30. 14 квітня 2016 року ВРЮ за підписом голови Бенедисюка І. М. подала до ВККС заяву щодо поведінки судді ОСОБА_1 , який подав заяву про відставку. Під час перевірки заяви встановлено, що суддя із 03 серпня 2015 року був відсутній на роботі з невідомих причин та фактично припинив виконувати свої обов`язки щодо здійснення правосуддя, у зв`язку із чим висловлено прохання притягнути його до дисциплінарної відповідальності.

31. Оскільки відповідно до пункту 31 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII заяви (скарги) щодо поведінки суддів місцевих та апеляційних судів, отримані ВККС до набрання чинності цим Законом, передаються для розгляду ВРП, якщо на день набрання чинності цим Законом ВККС не прийнято рішення про відкриття або відмову у відкритті дисциплінарної справи, 11 серпня 2017 року до ВРП із ВККС надійшла заява ВРЮ щодо поведінки судді ОСОБА_1 .

32. Друга Дисциплінарна палата ВРП ухвалою від 19 березня 2018 року № 811/2дп/15-18 відкрила дисциплінарну справу щодо ОСОБА_1 з підстав наявності у його діях ознак дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII (допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях дотримання норм суддівської етики та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду).

33. Рішенням Другої Дисциплінарної палати ВРП від 11 квітня 2018 року № 1073/2дп/15-18 притягнуто суддю ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді внесення подання про звільнення з посади судді.

34. Відповідно до цього рішення, під час перевірки заяви судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 про звільнення у відставку було встановлено, що з 03 серпня 2015 року він був відсутній на роботі з невідомих причин та фактично припинив виконання своїх обов`язків щодо здійснення правосуддя (довідка Апеляційного суду міста Києва від 24 лютого 2016 року № 130/0323/16, акти про відсутність на роботі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1. № 3, 4, 6, 7, 8 за 2015 рік та № 1, 2 за 2016 рік).

35. На переконання Другої Дисциплінарної палати ВРП, суддя ОСОБА_1. був безпідставно відсутній на роботі протягом тривалого часу, що свідчить про грубе і систематичне нехтування обов`язками судді, і така поведінка є умисною та такою, що порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, є несумісною зі статусом судді у розумінні частин восьмої, дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VIII і пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

36. Друга Дисциплінарна палата ВРП також вказала, що з огляду на характер допущених суддею ОСОБА_1 порушень, які були тривалими і не усунуті на момент притягнення до дисциплінарної відповідальності, застосоване дисциплінарне стягнення у виді внесення подання про звільнення судді з посади є пропорційним вчиненому проступку.

37. Рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 11 квітня 2018 року суддя ОСОБА_1 та його адвокат оскаржили до ВРП з пропуском установленого законом строку, тому скарги були залишені без розгляду. 38. 10 травня 2018 року до ВРП надійшло подання її Другої Дисциплінарної палати про звільнення судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 . Спірним рішенням (від 29 травня 2018 року № 1547/0/15-18) ВРП звільнила ОСОБА_1 з посади на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

39. Прокурор Київської міської прокуратури 13 січня 2021 року виніс постанову про закриття кримінального провадження від 10 червня 2015 року щодо підозрюваного ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 375 та частиною другою статті 376-1 КК України, на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України (не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати). 40. 08 лютого 2021 року ОСОБА_1 через свого представника (адвоката Сільницького І. В.) подав до ВРП скаргу на рішення її Другої Дисциплінарної палати від 11 квітня 2018 року № 1073/2дп/15-18 «Про притягнення судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосування дисциплінарного стягнення у виді внесення подання про звільнення його з посади судді», у якій також просив поновити строк для такого оскарження, вказуючи на поважність причин через незаконне кримінальне переслідування, що не залежали від нього.

41. ВРП ухвалою від 27 квітня 2021 року № 940/0/15-21 поновила строк для оскарження рішення її Другої Дисциплінарної палати від 11 квітня 2018 року та за наслідками розгляду цієї скарги рішенням від 25 травня 2021 року № 1125/0/15?21 залишила без змін зазначене рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП.

42. ВРП погодилася з висновками своєї Другої Дисциплінарної палати про те, що ОСОБА_1 шляхом самоусунення від виконання визначених законом обов`язків судді та тривалої відсутності на роботі з невідомих причин допустив поведінку, яка свідчить про грубе і систематичне нехтування ним обов`язками судді, є умисною та такою, що порочить звання судді, підриває авторитет правосуддя та є несумісною зі статусом судді у розумінні частин восьмої та дев`ятої статті 109 Закону № 1402?VIII і пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

43. Характер допущених порушень, які були тривалими і не усунуті на момент притягнення до дисциплінарної відповідальності, переконали ВРП в тому, що застосований її Другою Дисциплінарною палатою вид дисциплінарного стягнення (внесення подання про звільнення судді з посади) є пропорційним вчиненому проступку. 44. 18 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив: - визнати протиправним і скасувати рішення ВРП від 25 травня 2021 року № 1125/0/15-21 про залишення без змін рішення її Другої Дисциплінарної палати від 11 квітня 2018 року №1073/2дп/15-18 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 »; - зобов`язати ВРП скасувати рішення її Другої Дисциплінарної палати від 11 квітня 2018 року № 1073/2дп/15-18 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 » та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді внесення подання про звільнення його з посади судді», а дисциплінарне провадження закрити; - скасувати Спірне рішення (від 29 травня 2018 року № 1547/0/15-18 «Про звільнення судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України»); - скасувати ухвалу Голови ВРП Бенедисюка І. М. від 05 червня 2018 року про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 про звільнення у відставку; - зобов`язати ВРП розглянути питання про звільнення ОСОБА_1 у відставку з посади судді Апеляційного суду міста Києва згідно із заявою від 22 грудня 2015 року.

45. Верховний Суд 22 червня 2021 року відкрив провадження у справі № 9901/241/21 та ухвалою від 14 липня 2021 року роз`єднав позовні вимоги шляхом виділення в самостійне провадження вимог про: - визнання протиправним та скасування рішення ВРП від 25 травня 2021 року № 1125/0/15-21 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 квітня 2018 року № 1073/2дп/15/18 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 »; - зобов`язання ВРП скасувати рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 11 квітня 2018 року № 1073/2дп/15-18 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 » та закрити дисциплінарне провадження.

46. Справу в частині цих вимог передано на розгляд Великої Палати.

47. Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2021 року, залишеною без змін постановою Великої Палати від 09 грудня 2021 року, за клопотанням ВРП залишено без розгляду позов ОСОБА_1 до ВРП про: - скасування Спірного рішення (від 29 травня 2018 року № 1547/0/15-18 «Про звільнення судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України»); - скасування ухвали Голови ВРП Бенедисюка І. М. від 05 червня 2018 року про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 про звільнення у відставку; - зобов`язання ВРП розглянути питання про звільнення ОСОБА_1 у відставку з посади судді Апеляційного суду міста Києва згідно із заявою від 22 грудня 2015 року.

48. Велика Палата постановою від 08 вересня 2022 року скасувала рішення ВРП від 25 травня 2021 року № 1125/0/15-21 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 11 квітня 2018 року № 1073/2дп/15-18 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 ».

49. У задоволенні решти вимог скарги ОСОБА_1 відмовила.

50. У своєму рішенні Велика Палата виходила з того, що дисциплінарний орган, з висновками якого погодилася ВРП, поставив ОСОБА_1 за провину грубе і систематичне нехтування своїми професійними обов`язками. Водночас вичерпний перелік таких обов`язків установлений спеціальним законом. Ні частина сьома статті 56 Закону № 1402-VІІІ, ні частина п`ята статті 55 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453?VІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453?VІ), ні зміст присяги судді не містять положень про дотримання правил внутрішнього трудового розпорядку суду.

51. Основні професійні обов`язки судді прямо чи опосередковано пов`язані зі сферою відправлення правосуддя. Водночас ОСОБА_1 був позбавлений можливості здійснювати повноваження судді у зв`язку з тимчасовим відстороненням його від посади на підставі рішення ВККС від 10 липня 2015 року, а після 23 лютого 2016 року - у зв`язку з досягненням граничного віку перебування на цій посаді.

52. На переконання Великої Палати, ВРП належним чином не аргументувала, які конкретно норми суддівської етики, стандарти професійної поведінки й обов`язки, передбачені частиною сьомою статті 56 Закону № 1402-VІІІ або частиною п`ятою статті 55 Закону № 2453-VІ, порушив ОСОБА_1 , котрий лише не з`являвся на роботу, не маючи повноважень розглядати справи і ухвалювати судові рішення. Тим більше, оскаржувані акти не містять переконливого мотивування висновків дисциплінарного органу і ВРП про те, що згадана формальна невідповідність дій позивача загальним вимогам трудового законодавства дискредитувала судову систему, завдавала шкоди репутації всього суддівського корпусу й досягла такого ступеня тяжкості, щоб порочити звання судді і підривати авторитет судової влади. Виходячи з протилежного, відповідач не обґрунтував, яким чином сама лише фізична присутність на робочому місці судді, котрий не здійснює правосуддя, могла підвищити довіру до суду громадян, які очікують справедливого судового розгляду для своєчасного й ефективного захисту своїх прав та законних інтересів.

53. Навпаки, навіть за межами дії відсторонення від виконання повноважень і до досягнення 65-річного віку розгляд справ і ухвалення рішень ОСОБА_1 , котрий на той час підозрювався правоохоронними органами у вчиненні злочинів проти правосуддя, викликало б обґрунтовані сумніви в незалежності, неупередженості судді і значно гірше вплинуло б на сприйняття судової влади суспільством.

54. Відсутність ОСОБА_1 на роботі впродовж тривалого часу зумовлювалася виключно його кримінальним переслідуванням і бажанням уникнути санкціонованих на той час затримання й арешту. Водночас чинне законодавство не зобов`язує особу, підозрювану у кримінальних правопорушеннях, добровільно здаватися правоохоронним органам чи створювати цим органам сприятливі умови для позбавлення її свободи.

55. Крім цього, незвільнення ОСОБА_1 з посади судді упродовж більше двох років після подання заяви про відставку, досягнення ним граничного віку перебування на зазначеній посаді й відповідно залишення його у штаті суду й формальне поширення на нього правил внутрішнього трудового розпорядку аж до 2018 року було зумовлене лише невирішенням ВРЮ та ВРП як її правонаступником заяви ОСОБА_1 про відставку. 56. 23 вересня 2022 року до ВРП надійшла копія постанови Великої Палати від 08 вересня 2022 року, а відповідно до частини третьої статті 52 Закону № 1798?VIII у випадку скасування судом рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, ВРП розглядає відповідну дисциплінарну справу повторно.

57. Під час повторного розгляду дисциплінарної скарги ВРП зауважила, що її Друга Дисциплінарна палата притягнула до дисциплінарної відповідальності особу, у якої відповідно до частини першої статті 120 Закону № 1402-VІІІ припинилися повноваження судді.

58. На час, коли у ВРП виник обов`язок щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про відставку (до 22 січня 2016 року), у її провадженні не перебували заяви, які могли стати підставою для відкриття дисциплінарної справи та наслідком яких могло бути звільнення судді з посади з підстави, визначеної пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

59. Приписи статті 145 Закону № 1402-VІІІ вказують на те, що відставка судді припиняється у разі: повторного призначення його на посаду; набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього за вчинення умисного злочину; припинення його громадянства або набуття ним громадянства іншої держави; визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим.

60. ВРП підсумувала, що для особи, яка досягла граничного віку перебування на посаді судді (шістдесят п`ять років) та має необхідний стаж роботи для задоволення заяви про відставку, право на відставку не може залежати від результатів розгляду дисциплінарної справи, відкритої після досягнення граничного віку перебування на посаді судді, оскільки таке право може бути припинене тільки внаслідок вчинення особою умисного злочину, встановленого обвинувальним вироком, який набрав законної сили.

61. Дотримуючись принципу обов`язковості виконання судового рішення та принципу «належного урядування», перевіривши доводи скарги ОСОБА_1 , поданої адвокатом Сільницьким І. В., на рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 11 квітня 2018 року № 1073/2дп/15-18, з урахуванням висновків Великої Палати та встановлених обставин дисциплінарної справи, відкритої після подання ОСОБА_1 заяви про відставку у грудні 2015 року та після досягнення ним граничного віку перебування на посаді судді, ВРП дійшла висновку про відсутність підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

62. Відтак ВРП дійшла висновку, що за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 , поданої в його інтересах адвокатом Сільницьким І. В., на підставі пункту 1 частини десятої статті 51 Закону № 1798?VIII рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 11 квітня 2018 року № 1073/2дп/15-18 про притягнення судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності підлягає скасуванню повністю із закриттям дисциплінарного провадження щодо нього. 63. 06 листопада 2023 року до ВРП від ОСОБА_1 надійшла заява від 04 листопада 2023 року про звільнення з посади судді Апеляційного суду міста Києва у відставку. ВРП ухвалою від 05 грудня 2023 року № 1187/0/15-23 зупинила розгляд питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді у відставку (за заявою від 04 листопада 2023 року) з підстав, передбачених частиною третьою статті 55 Закону № 1798?VIII. Після рішення ВРП від 06 лютого 2024 року № 330/0/15-24 про закриття дисциплінарного провадження ухвалою від 18 квітня 2024 року ВРП поновила розгляд питання про звільнення ОСОБА_1 у відставку. 64. 13 серпня 2024 року ВРП з посиланням на частину першу статті 53 Закону № 1402-VIII щодо гарантованого перебування судді на посаді до досягнення ним шістдесяти п`яти років, крім випадків звільнення судді з посади або припинення його повноважень відповідно до Конституції України та цього Закону, а також на пункт 16.7 Регламенту ВРП, за якими постановляється ухвала про залишення заяви (висновку, подання) без розгляду, якщо на момент розгляду Радою питання про звільнення суддя звільнений з посади або його повноваження припинені, зважаючи на чинність Спірного рішення, залишила без розгляду заяву позивача про звільнення з посади судді Апеляційного суду міста Києва у відставку.

65. На заяви ОСОБА_1 про звільнення у відставку від 18 серпня, 06 жовтня та 27 жовтня 2024 року ВРП листами від 05 вересня, 18 жовтня та 04 листопада 2024 року відповідно повідомила про відсутність підстав для їх задоволення з огляду на Спірне рішення та ухвалу ВРП від 13 серпня 2024 року № 2450/0/15-24 про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Апеляційного суду міста Києва у відставку.

66. Аналогічного змісту заяви позивач подавав до ВРП також 15 листопада, 21 грудня 2024 року та 09 січня 2025 року та отримував повідомлення про надання відповіді на раніше подані заяви аналогічного змісту, а також відсутність інформації щодо оскарження в судовому порядку Спірного рішення та ухвали від 13 серпня 2024 року. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

67. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, Велика Палата дійшла таких висновків.

68. Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

69. За правилами частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

70. Статтею 1 Закону № 1798?VIII визначено, що ВРП - це колегіальний, незалежний конституційний орган державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

71. Глава 6 розділу II Закону № 1798?VIII врегульовує питання звільнення судді з посади.

72. Відповідно до частин першої, третьої та шостої статті 56 Закону № 1798?VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП.

73. Питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України (вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді; порушення суддею обов`язку підтвердити законність джерела походження майна), ВРП розглядає на підставі подання Дисциплінарної палати про звільнення судді.

74. За результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, ВРП ухвалює вмотивоване рішення.

75. Частиною другою статті 57 Закону № 1798?VIII визначено, що рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні; 3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

76. Як уже зазначалося вище, у цій справі Велика Палата постановою від 15 травня 2025 року скасувала ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 лютого 2025 року, якою позов ОСОБА_1 повернуто йому через те, що він не усунув недоліків позовної заяви, не зазначив інших підстав для поновлення строку та доказів на їх підтвердження.

77. Покликаючись на зазначену постанову Великої Палати, суд першої інстанції зазначив, що у пункті 28 цієї постанови вказано, що правила статті 56 Закону № 1798?VIIIне тільки прописують підстави звільнення судді за однією з особливих обставин звільнення з посади судді, але й установлюють обов`язок саме для органу ВРП - її Дисциплінарної палати у формі подання назвати ці обставини, а самій ВРП за результатами розгляду винести мотивоване рішення. Запроваджений законом порядок звільнення судді з посади за особливими обставинами вимагає від ВРП, її органів активної, ініціативної поведінки.

78. За обставинами справи Друга Дисциплінарна палата ВРП, розглянувши дисциплінарну справу, відкриту за дисциплінарною заявою ВРЮ стосовно судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 , у своєму рішенні від 11 квітня 2018 року № 1073/2дп/15-18 за результатами досліджених доказів дійшла висновку про необхідність притягнення судді до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді внесення подання про звільнення з посади.

79. Супровідним листом від 10 травня 2018 року Друга Дисциплінарна палата направила до ВРП копію рішення від 11 квітня 2018 року для розгляду питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді.

80. Розглянувши подання Другої Дисциплінарної палати, ВРП Спірним рішенням вирішила звільнити ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, зазначивши, що дисциплінарне провадження здійснено згідно з передбаченою чинним законодавством України процедурою, а рішення ухвалено у межах визначених законом повноважень.

81. Позивач не погодився з притягненням до дисциплінарної відповідальності та своїм звільненням з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, у зв`язку із чим неодноразово їх оскаржував як до ВРП, так і в судовому порядку.

82. Згодом Велика Палата постановою від 08 вересня 2022 року скасувала рішення ВРП від 25 травня 2021 року № 1125/0/15-21 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 11 квітня 2018 року № 1073/2дп/15-18 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 ». 83. 06 лютого 2024 року відбувся повторний розгляд ВРП дисциплінарної справи щодо ОСОБА_1 , за результатами якого рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 11 квітня 2018 року № 1073/2дп/15-18 про притягнення судді Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності було скасовано, а дисциплінарне провадження закрито.

84. Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, з цього часу позивач вважається таким, що не притягнутий до дисциплінарної відповідальності і щодо якого немає дисциплінарних проваджень. Як наслідок, підстав для його звільнення з посади судді Апеляційного суду міста Києва на підставі підпункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України немає.

85. Однак після 06 лютого 2024 року відповідач своє Спірне рішення не переглянув та не скасував ні з власної ініціативи, ні у зв`язку із заявами позивача, а тому відмовив у задоволенні заяв ОСОБА_1 про звільнення у відставку, пояснюючи це існуванням відповідного рішення, яке в цьому випадку є перешкодою.

86. Велика Палата у постанові від 15 травня 2025 року (пункти 29, 30) у цій справі звернула увагу на те, що якщо Закон № 1798?VIII установив, хто (який орган державної влади), чому (з огляду на які підстави) і яким чином (за яким порядком) вирішує питання про звільнення судді за особливими обставинами, то ні цей Закон, ані Закон № 1402-VIII не встановлюють приписів, за якими можуть переглядатися рішення ВРП про звільнення судді за вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді, у разі якщо відпали обставини, які були підставами для звільнення судді з посади.

87. Ні Закон № 1798?VIII, ні Закон № 1402-VIII не запроваджують регулювання стосовно того, хто має ініціювати перегляд рішення про звільнення - чи сам суддя, чи ВРП, її органи. Наприклад, чи може ВРП використати правила статті 56 Закону № 1798?VIII для того, щоб переглянути рішення про звільнення судді за обставинами, яких насправді нема.

88. Однак те, що таких законодавчих приписів немає, не означає, що немає порушеного права судді, стосовно якого є рішення ВРП про звільнення його з посади судді за вчинення дисциплінарного проступку, яке фактично основується на обставинах проступку, який за рішенням компетентного органу не кваліфікується як дисциплінарний проступок. Адже таке рішення, принаймні в цій справі, існує, є чинним і гласить, що суддя звільнений саме за вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді.

89. Також у пункті 35 цієї постанови Велика Палата зазначила, що якщо дивитися на спірні правовідносини крізь призму принципів юридичної визначеності та правомірних сподівань, можна побачити, що після того як ВРП ухвалила рішення про закриття дисциплінарного провадження, у позивача виникли правомірні сподівання на те, що ВРП направить подання або обере будь-який формат реагування, спрямований на те, щоб виправити підстави звільнення судді ОСОБА_1 .

90. Проте ВРП відповідних дій, спрямованих на те, щоб виправити підстави звільнення ОСОБА_1 з посади судді, не вчинила, обмежившись посиланням на існування Спірного рішення.

91. На неодноразові звернення позивача до ВРП із заявами про звільнення у відставку з огляду на скасування нею 06 лютого 2024 року рішення своєї Другої Дисциплінарної палати від 11 квітня 2018 року належної оцінки подіям, які склалися у спірній ситуації, відповідач не надав та, зокрема, листами від 05 вересня, 18 жовтня, 03 грудня 2024 року повідомив позивача про те, що на сьогодні Спірне рішення є чинним, а у ВРП немає інформації щодо його оскарження в судовому порядку. Також позивача було поінформовано про судовий порядок оскарження рішення ВРП, її органів, визначений статтею 35 Закону № 1798?VIII.

92. Тобто, як правильно зазначив суд першої інстанції, фактично у позивача був єдиний вихід у вирішенні спірної ситуації та в реалізації права на звільнення у відставку (у зв`язку з тим, що він має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років) - це звернення до суду за захистом цього гарантованого законодавством права, до чого його спонукала ВРП у своїх листах у відповідь на його заяви про звільнення у відставку та неможливість його звільнення у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення.

93. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов правильного висновку, що дії ВРП у ситуації, що склалася зі звільненням ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду міста Києва, мають затяжний характер, що не відповідає принципу справедливості.

94. А тому Спірне рішення після скасування рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 11 квітня 2018 року, на підставі якого його було ухвалено, втратило юридичну підставу, не може бути перешкодою для розгляду заяви позивача про звільнення у відставку (у зв`язку зі стажем роботи на посаді судді не менше двадцяти років) та підлягає скасуванню як таке, що не містить належного обґрунтування та підстав.

95. Велика Палата звертає увагу, що доводи апеляційної скарги відповідача зводяться в основному до того, що суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні клопотання представника ВРП про залишення без розгляду позовної заяви, оскільки відлік строку звернення до суду почався саме з дня ухвалення оскаржуваних рішень ВРП (від 29 травня та 05 червня 2018 року); з його погляду, висновки щодо поважності пропуску строку, викладені у постанові Великої Палати від 15 травня 2025 року, стосуються періоду з 06 лютого 2024 року по 14 січня 2025 року, а поважних причин для поновлення строку у період з 2018 року по 2023 рік позивач не надав, у вказаному судовому рішенні висновку щодо цього періоду немає.

96. За встановлених у справі обставин у суду першої інстанції не було підстав для залишення позову без розгляду, про що наголошено в постанові Великої Палати від 15 травня 2025 року, прийнятої за наслідками перегляду в апеляційному порядку ухвали Верховного Суду від 07 лютого 2025 року про повернення позовної заяви у зв`язку з визнанням неповажними наведених позивачем причин для поновлення пропущеного строку звернення до суду.

97. Враховуючи висновки, викладені у зазначеній постанові Великої Палати щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, активну поведінку ОСОБА_1 та добросовісне користування ним своїми правами, а також правомірні сподівання на виправлення ВРП своєї ж помилки щодо рішення про підстави звільнення судді з посади, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення заяви ОСОБА_1 та поновлення строку звернення до суду.

98. Доводи апеляційної скарги про відсутність поважних причин для поновлення строку звернення до суду у період з 2018 по 2023 рік не узгоджуються з висновками Великої Палати, викладеними щодо всього періоду пропуску позивачем строку звернення до суду зі своїми позовними вимогами.

99. Не зайвим буде нагадати, що у справі «Лелас проти Хорватії» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) звернув увагу на те, що держава, чиї органи влади не дотримувалися власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.

100. Також на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (справа ЄСПЛ «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

101. Підсумовуючи наведене вище, Велика Палата вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права до встановлених у справі обставин, дотримався норм процесуального права та обґрунтовано задовольнив позов ОСОБА_1 . Рішення Касаційного адміністративного суду від 19 серпня 2025 року відповідає вимогам статті 242 КАС України щодо законності та обґрунтованості судового рішення, а доводи, наведені відповідачем в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції в цьому рішенні, не містять підстав для його зміни чи скасування. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

102. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

103. Згідно із частиною першою статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

104. Отже, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у ньому висновків, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись статтями 266, 308, 311, 315, 316, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА:

1. Апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя залишити без задоволення.

2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від19 серпня 2025 року у справі № 990/14/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. В. Кривенда Судді: О. О. Банасько М. В. Мазур О. В. Білоконь С. Ю. Мартєв О. Л. Булейко С. О. Погрібний І. А. Воробйова Н. С. Стефанів М. М. Гімон Т. Г. Стрелець О. А. Губська І. В. Ткач А. А. Ємець В. Ю. Уркевич В. В. Король Н. В. Шевцова