Ухвала КЦС ВС № 346/1842/24

УХВАЛА 15 січня 2026 року м. Київ справа № 346/1842/24 провадження № 61-422ск26 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Петрова Є. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Романенко Євген Олександрович, на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 серпня 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа- Коломийська міська рада, про визнання неправомірною відмови від підписання акта погодження меж земельної ділянки, встановлення порядку користування земельною ділянкою, визнання права на приватизацію земельної ділянки, ВСТАНОВИВ: 09 січня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Романенко Є. О., через систему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 серпня 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року в указаній вище справі. Подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та не може бути вирішено питання про відкриття касаційного провадження з огляду на наступне. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі має бути наведено обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Якщо касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, у такій скарзі необхідно зазначити, щодо якої саме норми права відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Частиною першою статті 411 ЦПК України визначено такі підстави для касаційного оскарження: 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; 4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; 5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; 6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; 8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Частиною третьою статті 411 ЦПК України підставою оскарження є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, заявник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, він повинен зазначити норму права, щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи, а також навести чіткі доводи висновкам судів попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає їх неправильність. Про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики свідчить, зокрема, відсутність єдиного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, велика кількість справ щодо вирішення подібних правовідносин, які перебувають на розгляді судів. Формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. Водночас, подана касаційна скарга не містить обґрунтування пункту 3 частини другої статті 389 України, оскільки не зазначено обґрунтованої необхідності для формування висновку Верховного Суду щодо застосування норми матеріального права у спірних правовідносинах. Саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Крім того, Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо розгляду справ щодо застосування статті 152 ЗК України у подібних правовідносинах, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, що спростовує посилання заявника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах. Коректне визначення підстав касаційного оскарження має важливе значення, оскільки відповідно до положень частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Для усунення вказаного недоліку заявнику слід надати до суду нову редакцію касаційної скарги з врахуванням вимог цієї ухвали щодо повноти зазначення підстав касаційного оскарження та їх нормативно-правового обґрунтування. Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу. Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення зазначеного недоліку. Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Романенко Євген Олександрович, на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської областівід 28 серпня 2025 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року залишити без руху. Надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Є. В. Петров