Постанова КЦС ВС № 752/14695/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2026 року м. Київ справа № 752/14695/22 провадження № 61-841св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д., суддів: Гулейкова І.Ю., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В., учасники справи: позивач - заступник Генерального прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради, відповідач - ОСОБА_1 , треті особи: Обслуговуючий кооператив житлового кооперативу «Котміст», Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна спілка», ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Романишена Романа Миколайовича, ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 вересня 2023 року, ухвалене у складі судді Плахотнюк К. Г., та постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року, ухвалену у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Голуб С. А., Таргоній Д. О., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовної заяви У жовтні 2022 року заступник Генерального прокурора (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Обслуговуючий кооператив житлового кооперативу «Котміст» (далі - ОКЖК «Котміст»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна спілка» (далі - ТОВ «Будівельна спілка»), ОСОБА_2 , про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом визнання договору недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію прав та проведення на його підставі державної реєстрації прав, зобов`язання повернути земельну ділянку. Позовну заяву прокурор мотивував тим, що рішенням Київської міської ради від 02 грудня 1999 року № 147/649 «Про оголошення природних об`єктів пам`ятками природи та заказниками місцевого значення у м. Києві» створено на території острова Жуків у м. Києві ландшафтний заказник місцевого значення «Острів Жуків». Рішенням Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 «Про передачу земельних ділянок обслуговуючому кооперативу житлового кооперативу «Котміст» для житлової забудови на 21-му км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва» передано ОКЖК «Котміст» у власність для житлової забудови та у довгострокову оренду земельні ділянки загальною площею 74,69 га, які фактично розташовані на території острова Жуків у м. Києві. ОКЖК «Котміст» оформив правовстановлюючі документи на земельні ділянки площами 34,3740 га; 30,5199 га і 0,2402 га та вніс їх до статутного капіталу ТОВ «Будівельна спілка». Ділянку площею 6,0799 га, яка є частиною земельної ділянки площею 34,3740 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0019, ТОВ «Будівельна спілка» за договором дарування від 29 січня 2009 року відчужило ОСОБА_2 . Після укладення цього договору й оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку площею 6,0799 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0042, ОСОБА_2 здійснив її поділ на 32 ділянки з кадастровими номерами та отримав нові правовстановлюючі документи на них. Земельну ділянку площею 0,0872 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0094, ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 05 червня 2014 року відчужив ОСОБА_1 , за якою ця ділянка зареєстрована на праві власності. 15 грудня 2016 року рішенням Господарського суду м. Києва, залишеним без змін у відповідній частині постановами Київського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2017 року та Вищого господарського суду України від 11 липня 2017 року, визнано недійсним рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/189 про передачу ОКЖК «Котміст» спірних земельних ділянок. Судами встановлено порушення статей 41, 127 ЗК України, статей 133, 134, 137 ЖК України під час передачі земельних ділянок; зазначено, що передані земельні ділянки розташовані в межах суб`єкта природно-заповідного фонду - ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків». Розташування спірної земельної ділянки у межах ландшафтного заказника та заплави річки Дніпро згідно з чинним законодавством свідчить про віднесення її до земель природно-заповідного і водного фондів, що унеможливлює перебування земельної ділянки у приватній власності з цільовим призначенням - для житлової забудови. Крім того, спірна земельна ділянка належить до зони охоронюваного ландшафту, на ній заборонено здійснювати діяльність, яка може негативно впливати на цей природний комплекс, зокрема, проводити містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи. Прокурор просив суд: - усунути перешкоди власнику - територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради в користуванні та розпорядженні земельними ділянками на 21-му км Столичного шосе в Голосіївському районім. Києва шляхом: визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:90:371:0094 від 05 червня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05 червня 2014 року, індексний номер 13591601, та здійснення на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності від 05 червня 2014 року за номером 5918484, припинивши право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,0872 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0094. - зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 0,0872 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0094, розташовану на 21-му км Столичного шосе в Голосіївському районі м. Києва, територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 26 вересня 2023 року позовні вимоги прокурора до ОСОБА_1 , треті особи: ОКЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка», ОСОБА_2 , про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом визнання договору недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію прав та проведення на його підставі державної реєстрації прав, зобов`язання повернути земельну ділянку задоволено. Усунуто перешкоди власнику - територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельними ділянками на 21-му км Столичного шосе в Голосіївському районі м. Києва шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:371:0094 від 05 червня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Усунуто перешкоди власнику - територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради - у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:90:371:0094 шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05 червня 2014 року, індексний номер 13591601, та здійснення на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності від 05 червня 2014 року за номером 5918484, припинивши право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,0872 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0094. Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 0,0872 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0094, розташовану на 21-му км Столичного шосе в Голосіївському районі м. Києва територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Офісу Генерального прокурора судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 24 818,69 грн. Постановою Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 вересня 2023 року - без змін. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що спірна ділянка відноситься до зони охоронюваного ландшафту та земель природно-заповідного фону, яка за імперативною вказівкою законодавця не може передаватися із комунальної у приватну власність із виникненням у неї приватного володільця, а тому її реєстрація на праві власності за ОСОБА_1 є порушенням статті 178 ЦК України, статей 43, 44, 58, 59, 83 ЗК України, статей 5, 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», статей 3, 7, 9, 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та статей 1, 2,32, 33, 33-1 Закону України «Про охорону культурної спадщини». Застосування саме такого юридичного механізму поновлення порушеного права не призведе до непропорційного втручання у права ОСОБА_1 , оскільки в цьому випадку питання захисту навколишнього природного середовища, охорони довкілля, створення належних умов для реалізації екологічних прав громадян і забезпечення населенню доступу до об`єктів природно-заповідного фонду, враховуючи їх загальносуспільне значення, превалюють над індивідуальними правами окремих громадян. Іншим чином досягти поставленої мети, а саме: повернення до комунальної власності території ландшафтного заказника для забезпечення населенню вільного доступу до нього, неможливо. Крім того, ОСОБА_1 не позбавлена права заявити вимоги про відшкодування шкоди, якщо вона зазнала її через повернення земельної ділянки, до продавця ОСОБА_2 на підставі статті 661 ЦК України. Заявлені прокурором вимоги про визнання договору купівлі-продажу недійсним та зобов`язання повернути земельну ділянку, є елементами єдиного юридичного механізму захисту, спрямованого на досягнення реального результату у вигляді усунення законному власнику всіх перешкод щодо належного користування та розпорядження спірною ділянкою. Такий спосіб захисту повністю відповідає критерію ефективності, адже співвідноситься зі змістом права, за захистом якого звертається позивач, характером порушення цього права та спричиненими цим порушенням наслідками. Використання цього способу захисту забезпечить відновлення відповідних прав та інтересів територіальної громади м. Києва, оскільки позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу за своєю правовою природою є вимогою про усунення перешкод у користуванні майном і правовим наслідком її задоволення є створення територіальній громаді в особі Київської міської ради належних умов і можливостей для повноцінного використання та розпорядження землями на 21-му км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва. Короткий зміст вимог касаційних скарг У січні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Романишен Р. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просив суд скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. У січні 2025 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просив суд скасувати оскаржувані судові рішення у частині задоволення позову заступника Генерального прокурора, ухвалити в цій частині нове про відмову у задоволенні позовних вимог. Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 20 січня 2025 року для розгляду справи визначено такий склад колегії: суддя-доповідач - Коломієць Г. В. та судді, які входять до складу колегії: ОСОБА_5 Луспеник Д. Д. 23 січня 2025 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Романишена Р. М. залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків. 23 січня 2025 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків. 06 лютого 2025 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 у справі, витребувано її матеріали із Голосіївського районного суду міста Києва, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги. 10 лютого 2025 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Романишена Р. М. у справі, витребувано її матеріали із Голосіївського районного суду міста Києва, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги. У березні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду. Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2025 року у зв`язку з відставкою судді ОСОБА_5 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями. Системою автоматизованого розподілу справ (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 листопада 2025 року) визначено такий склад колегії: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), судді, які входять до складу колегії: Луспеник Д. Д., Черняк Ю. В. 27 листопада 2025 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Романишена Р. М. мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20) та у постановах Верховного Суду від 17 лютого 2022 року у справі № 910/19236/20, від 19 листопада 2023 року у справі № 911/3272/23 та інші. Заявник вважає, що позивач обрав неефектний спосіб захисту прав громади. Належним способом відновлення порушеного права власності на спірні земельні ділянки є подання віндикаційного позову до добросовісного набувача про їх витребування. Спірна земельна ділянка не належить до земель природно-заповідного фонду. Суд дійшов помилкового висновку про це внаслідок неповного з`ясування фактичних обставин справи. Прокурор не довів необхідність звернення до суду з цим позовом в інтересах Київської міської ради. Прокурор не надав доказів, які б свідчили про бездіяльність Київської міської ради щодо невжиття заходів з повернення спірної земельної ділянки. Прокурор оскаржує правочин між двома фізичними особами, учасником якого не була Київська міська рада, отже, її інтереси цим договором не порушені, тому відсутні підстави для заявлення прокурором таких вимог. Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20) та у постановах Верховного Суду від 17 лютого 2022 року у справі № 910/19236/20, від 19 листопада 2023 року у справі № 911/3272/23 та інші. Прокурор оскаржує правочин між двома фізичними особами, учасником якого не була Київська міська рада, отже, її інтереси цим договором не порушені, тому відсутні підстави для заявлення прокурором таких вимог. Заявник уважає, що позивач обрав неефектний спосіб захисту прав громади. Належним способом відновлення порушених прав позивача на спірні земельні ділянки є подання віндикаційного позову до добросовісного набувача про їх витребування. Спірна земельна ділянка не належить до земель природно-заповідного фонду. Суд дійшов помилкового висновку про це внаслідок неповного з`ясування фактичних обставин справи. Відповідно до висновку експерта, складеного 19 грудня 2024 року за результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи за заявою заявника, спірна земельна ділянка за своїм цільовим призначенням відноситься до земель житлової та громадської забудови. Суд апеляційної інстанції не зупинив провадження за його усним клопотанням для надання часу для закінчення проведення цієї експертизи. Заявник указує, що був позбавлений можливості подати до суду першої інстанції клопотання про призначення експертизи, оскільки не був повідомлений про розгляд справи належним чином. Тобто суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення, не дослідивши всіх доказів. Доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги У лютому 2025 року заступник Генерального прокурора подав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року - без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права. У лютому 2025 року заступник Генерального прокурора подав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Романишена Р. М. залишити без задоволення, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року - без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права. Фактичні обставини справи, встановлені судами Рішенням Київської міської ради від 02 грудня 1999 року № 147/649 на території острова Жуків у місті Києві створено ландшафтний заказник місцевого значення «Острів Жуків». До складу заказника увійшли землі, що перебували у користуванні Комунального підприємства «Лісопаркове господарство «Конча-Заспа» (далі - КП «Лісопаркове господарство «Конча-Заспа»), Колективного сільськогосподарського підприємства «Хотівське» (далі - КСП «Хотівське»), а також міські землі, які не передані у власність чи користування. Заказник створювався без вилучення земельних ділянок у користувачів, при його оголошенні межі в натурі (на місцевості) не встановлювалися. Відповідно до пункту 14 додатку № 1 до рішення Київської міської ради від 02 грудня 1999 року № 147/649 на території острова Жуків у місті Києві створено ландшафтний заказник місцевого значення «Острів Жуків» й у графі «власники і користувачі природних об`єктів» зазначено: КП «Лісопаркове господарство «Конча Заспа», КСП «Хотівське». У науковому обґрунтуванні наведено такий словесний опис меж ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків»: «Північна межа - від північного краю острова Жуків на рівні будинків АДРЕСА_1 . Західна межа - по річці Коник до селища Чапаєвка, далі течією річки Віта на південь по межі лісу, правим берегом озера Конча, до межі земель, що входять до складу Київської області. Південна межа - адміністративна межа з Київською областю. Східна межа - берегова лінія правого берега річки Дніпро вздовж островів Ольжин та Козачий до північного краю острова Жуків». Графічне зображення цих меж містить відповідна картографічна схема розміщення прилеглого узбережжя річки Дніпро до острова Козачого, до межі міста й до озер Конча Заспа під оголошення ландшафтного заказника від 1999 року. Згідно з даними Генерального плану м. Києва до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804, площа ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» становить 1 794,6 га. Рішенням Виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 16 липня 1979 року № 920 «Про уточнення меж історико- культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в м. Києві», підтвердженим розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17 травня 2002 року № 979 «Про внесення змін та доповнень до рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 16 липня 1979 року № 920», острів Жуків і прибережну смугу до південної межі правого берега міста оголошено зоною охоронюваного ландшафту. Програмою розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та Концепцією формування зелених насаджень у місті Києві, затвердженими рішенням Київської міської ради від 19 липня 2005 року № 806/3381, заказник займає заплавну частину Канівського водосховища від гирла річки Віта до південної межі м. Києва загальною площею 1 794,6 га. Заказник також занесений до Схеми планування частини території південного планувального району Голосіївського адміністративного району у м. Києві, затвердженої рішенням Київської міської ради від 27 жовтня 2005 року № 271/3732. Рішенням Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 «Про передачу земельних ділянок ОКЖК «Котміст» 74,69 га земель заказника передано ОКЖК «Котміст» у власність та в довгострокову оренду для житлової забудови. Цим рішенням внесено зміни до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затверджених рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804, Програми розвитку зеленої зони міста Києва та Схеми планування частини території Голосіївського району міста Києва і віднесено передану територію до земель житлової забудови. ОКЖК «Котміст» оформив правовстановлюючі документи на земельні ділянки площами 34,3740, 30,5199 га і 0,2402 га та вніс їх до статутного капіталу ТОВ «Будівельна спілка», яке ділянку площею 6,0799 га (частина земельної ділянки площею 34,3740 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0019), за договором дарування від 29 січня 2009 року відчужило ОСОБА_2 . Після укладення зазначеного договору й оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку площею 6,0799 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0042, ОСОБА_2 поділив її на 32 ділянки, серед яких і земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:371:0094, та отримав нові правовстановлюючі документи на них. Земельну ділянку площею 0,0872 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0094, ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 05 червня 2014 року відчужив ОСОБА_1 , за якою ця ділянка зареєстрована на праві власності. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15 грудня 2016 року у справі № 910/3724/14, яке залишено без змін у відповідній частині постановами Київського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2017 року та Вищого господарського суду України від 11 липня 2017 року, визнано недійсними рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 щодо передачі ОКЖК «Котміст» спірних земельних ділянок та видані цьому кооперативу державні акти на право власності на земельні ділянки, а також визнано відсутнім в ОКЖК «Котміст» і ТОВ «Будівельна спілка» права власності на спірні ділянки на 21-му км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва. Суди у справі № 910/3724/14 встановили, що земельна ділянка площею 34,3740 га, до складу якої входила ділянка площею 6,0799 га, кадастровий номер 8000000000:90:371:0042, а також входить і спірна земельна ділянка площею 0,0872 га, незаконно вибула з власності територіальної громади міста Києва. Листом від 17 червня 2022 року № 12/2-33076вих22 Офіс Генерального прокурора повідомив Київській міській раді про перебування у приватній власності ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:371:0094, яка належить до природно-заповідних та історико-культурних територій і не може передаватися з комунальної в приватну власність із подальшим виникненням приватного володільця. Відповідно до відповіді Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27 червня 2022 року № 0570202/1-8392, Департамент не володіє відомостями про вжиття заходів цивільно-правового характеру з метою повернення земельної ділянки від ОСОБА_1 . Про намір звернутися з відповідним позовом на захист земель ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» не зазначено. Із ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 12 квітня 2019 року у справі № 761/25555/17, якою закрито кримінальне провадження № 42017100000000538, у тому числі й щодо ОСОБА_3 , за частиною другою статті 27, частиною другою статті 364 КК України з нереабілітуючих підстав, пункт 4 частини першої статті 49 КК України (за спливом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності), встановлено факт зловживання службовим становищем в інтересах ОКЖК «Котміст» колишнім начальником головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) ОСОБА_3 , який підписав позитивний висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення цьому кооперативу земельної ділянки для житлової забудови, не вказавши обмежень та обтяжень, які викладені у висновках погоджувальних служб, що в подальшому призвело до незаконного переходу до ОКЖК «Котміст» права власності на, зокрема, спірну земельну ділянку в межах природно-заповідної зони - ландшафтного заказника «Острів Жуков» відповідно до рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189, яким затверджено наданий проект рішення «Про передачу земельних ділянок для житлової забудови на 21-ому км Столичного шосе у Голосіївському районі м. Києва» у силу необізнаності депутатів про наявні обмеження щодо передачі у власність для житлової забудови. Встановлено, що з 2008 року Київська міська рада була обізнана щодо порушення прав територіальної громади міста Києва через позбавлення можливості реалізувати свої права, в тому числі на земельну ділянку, власником якої нині є ОСОБА_1 . Відповідно до листа Інституту географії Національної академії наук України від 12 липня 2022 року № 01-03/100 з картографічними додатками, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:371:0094 знаходиться в південній частині ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків», створеного рішенням Київської міської ради від 02 грудня 1999 року № 147/649. Ділянка розміщена між оз. Конча (на південному заході) та протокою (рукавом) р. Дніпра (на північному сході), що розділяє острови Жуків і Ольжин (додатки 2.3). Згідно з геоморфологічною картою Києва спірна земельна ділянка знаходяться у межах низької заплави (заплавної тераси) р. Дніпра. Із висновків Державного управління охорони навколишнього природного середовища у м. Києві від 25 липня 2007 року № 05-08/5330, Головного управління охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 25 липня 2007 року № 5509, Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30 липня 2007 року № 19-7727, висновку Головного управління містобудування, архітектури і дизайну міського середовища Київської міської державної адміністрації від 30 липня 2007 року «19-7727», висновку Київської міської санепідемстанції від 09 серпня 2007 року № 6290, санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров`я України від 08 серпня 2007 року № 1298, земельно-технічної експертизи від 09 березня 2017 року № 713/17-41 та ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 12 квітня 2019 року у справі № 761/25555/17, встановлено, що спірна земельна ділянка сформована за рахунок територій, які оголошені ландшафтним заказником місцевого значення «Острів Жуків». Згідно з висновком, складеним спеціалістом у сфері архітектури і містобудування ОСОБА_4 , щодо визначення відповідності (невідповідності) розташування території земельних ділянок кадастрові номери: 8000000000:90:371:0042, 0090, 0091, 0092, 0093, 0094, 0095, 0096, 0097, 0098, 0099, 0100, 0101, 0102, 0103, 0104, 0105, 0106, 0107, 0108, 0109, 0110, 0111, 0112, 0113, 0114, 0115, 0116, 0117, 0118, 0119, 0120, 0165, 0171, 0173, 0174, 0175, до території зони охоронюваного ландшафту міста Києва від 05 серпня 2020 року, для визначення відповідності (невідповідності) розташування спірних земельних ділянок до території зони охоронюваного ландшафту міста Києва було проведено кореляцію (пошарове накладання, суміщення в ідентичному масштабі) скріншоту з публічної кадастрової карти зазначених ділянок на основний кресленик історико-архітектурного опорного плану та, паралельно, кореляцію (суміщення) скріншоту з публічної кадастрової карти зазначених ділянок, території охоронюваного ландшафту, що показаний штрихуванням, на карту-схему меж ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» та земельних ділянок, переданих під забудову ОКЖК «Котміст», зроблено висновок, що шляхом кореляції та порівняння доведено, що зазначені кадастрові ділянки розташовані на території охоронюваного ландшафту. Відповідно до долучених до висновку документів ОСОБА_4 має освіту за спеціальністю «Міське будівництво», кваліфікацію інженера-будівельника, досвід роботи понад 25 років та в профільних установах: Українському державному науково-дослідному та проектному інституті «УкрНДІпроектреставрація», Українському державному інституті культурної спадщини обіймала посади ландшафтного архітектора, головного спеціаліста і керівника групи відділу ландшафтної архітектури, провідного наукового співробітника відділу історичних населених місць і культурних ландшафтів, провідного архітектора відділу збереження історичних населених місць. Згідно з містобудівним законодавством зона охоронюваного ландшафту належить до обмежень у використанні земель, з урахуванням чого питання належності певної території до зони охоронюваного ландшафту за містобудівною документацією відповідає спеціальності, компетенції та кваліфікації ОСОБА_4 . Встановлено, що рішення Київської міської ради від 22 серпня 2007 року № 162/1996 про схвалення схеми меж ландшафтного заказника «Остів Жуків» у складі детального плану території острова Жуків у розмірі 196 га, не визначило і не змінило межі ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків», створеного рішенням Київської міської ради від 02 грудня 1999 року № 147/649, загальна площа якого становить 1 794,6 га. Лист комунальної організації «Інститут Генерального плану м. Києва» від 27 вересня 2023 року з картографічними матеріалами до нього свідчить про розроблення комунальною організацією проекту Генерального плану м. Києва, в той час як спірна земельна ділянка незаконно вибула у приватну власність в період дії чинного Генерального плану м. Києва до 2020 року, затвердженого у 2002 році. Листи Міністерства культури та інформаційної політики України від 06 грудня 2023 року та Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 23 лютого 2024 року не містять інформації про те, що спірна земельна ділянка не належить до зони охоронюваного ландшафту, встановленої рішенням Виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 16 липня 1979 року № 920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в м. Києві».

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Підставами касаційного оскарження судових рішень заявники зазначають неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: - суд апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); - суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Романишена Р. М. та ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню. Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у повній мірі не відповідають. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що, як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (постанови від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 25 січня 2022 року в справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17 (пункт 86)). Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновлює порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)). Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16 (пункт 77), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (пункт 148)). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Земельні відносини регулюються Конституцією України, ЗК України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. За вимогами частини першої статті 59 ЗК України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Закон обмежив безоплатне передання в приватну власність земельних ділянок водного фонду можливістю такого передання замкнених природних водойм загальною площею до 3 га (частина друга статті 59 ЗК України), а надання громадянам у користування земельних ділянок у межах прибережних захисних смуг - переліком цілей, не пов`язаних із житловим будівництвом (частина четверта статті 59, пункт «г» частини другої статті 61, частина третя статті 62 ЗК України, частина третя статті 85, пункт 4 частини другої статті 89, частина перша статті 90 Водного кодексу України (далі - ВК України)), і встановив обмежений режим діяльності на відповідних ділянках (статті 61, 62 ЗК України, статті 89, 90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил). За змістом абзацу другого частини другої статті 178 ЦК України обмежено оборотоздатні об`єкти можуть бути визначені як в окремому законі, присвяченому оборотоздатності об`єктів, так і в інших законах, зокрема кодексах, які визначають правовий режим певних об`єктів. Отже, з огляду на норми статті 59, підпунктів «ґ», «е» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88 ВК України тощо цивільний оборот земельних ділянок, які знаходяться у прибережних захисних смугах, є обмеженим законодавчо. Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України. Тому зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням, зокрема, статті 59, підпункту «ґ» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88 ВК України, треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. Щодо віднесення заявленого у справі позову до віндикаційного чи негаторного Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України). Залежно від обставин справи вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов. Такий позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку. Такі висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18). У постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19) та інших). Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України). Такі висновки зроблені керуючись тим, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не призводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц(провадження № 14-740цс19) та інших). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22) виснувала, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України від 16 червня 1992 року № 2456-XII «Про природно-заповідний фонд України» потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку. За таких умов ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов. У цивільному законодавстві закріплено об`єктивні межі застосування позовної давності, які встановлюються: (а) прямо (стаття 268 ЦК України); (б) опосередковано (із врахуванням сутності заявленої вимоги). Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зроблено висновок, що негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20) зазначено, що не можна розглядати як єдиний позов вимогу витребувати спірну земельну ділянку у кінцевої набувачки «шляхом знесення об`єкта нерухомості», оскільки у такій вимозі поєднані одночасно два способи захисту (віндикаційний і негаторний позови), спрямовані на усунення різних за змістом порушень права власності. Відновлення володіння спірною земельною ділянкою здійснюється не шляхом знесення спорудженого на ній об`єкта нерухомості, а шляхом внесення запису (відомостей) про право власності держави на спірну земельну ділянку до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тоді як усунення володіючому власникові перешкод у користуванні та розпорядженні цією ділянкою може відбуватися, зокрема, шляхом знесення спорудженого на ній об`єкта нерухомості. У випадку поєднання в одній вимозі віндикаційного та негаторного позовів суд має визначити, яку мету переслідує позивач, і застосувати належні норми права, зокрема, задовольняючи такий позов частково. Зазначений підхід узгоджується з принципом jura novit curia («суд знає закони»), згідно з яким неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20), від 15 листопада 2023 року у справа № 918/119/21 (провадження № 12-20гс23) та інші). У справі, яка переглядається, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка незаконно вибула з власності територіальної громади м. Києва. Зокрема, вказував на таку послідовність вибуття цієї земельної ділянки з комунальної власності у власність відповідача: - 01 жовтня 2007 року Київська міська рада на підставі рішення № 355/3189 передала у власність ОКЖК «Котміст» для житлової забудови та у довгострокову оренду земельні ділянки загальною площею 74,69 га (34,3740 га, 30,5199 га та 0,2402 га), розташовані на 21-му км Столичного шосе Голосіївського району міста Києва; - ОКЖК «Котміст» вніс їх до статутного капіталу ТОВ «Будівельна спілка»; - земельну ділянку площею 6,0799 га, яка входила до складу земельної ділянки площею 34,3740 га, що належала ТОВ «Будівельна спілка», за договором дарування від 26 січня 2009 року відчужено ОСОБА_2 ; - належна ОСОБА_2 земельна ділянка площею 6,0799 га була поділена на 32 окремі земельні ділянки, одна з яких площею 0,0872 га з кадастровим номером 8000000000:90:371:0094, є спірною земельною ділянкою, яку він 05 червня 2014 року відчужив ОСОБА_1 . Прокурор зазначав, що рішення міської ради, на підставі якого ОКЖК «Котміст» набув у власність та оренду земельні ділянки площею 74,69 га, визнано недійсним. Вказував, що рішенням Господарського суду міста Києва від 15 грудня 2016 року у справі № 910/3724/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2017 року та постановою Вищого господарського суду України від 11 липня 2017 року, серед іншого, визнано недійсними рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 про надання земельних ділянок ОКЖК «Котміст», державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 006272, 006273 та 006274, а також визнано відсутнім в ОКЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка» право власності на земельні ділянки, розташовані за адресою: 21-му км Столичного шосе, Голосіївський район, м. Київ. У позовній заяві прокурор просив визнати недійсним указаний договір купівлі-продажу земельної ділянки, скасувати рішення про її державну реєстрацію прав та їх обтяжень, припинити право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку та зобов`язати відповідача повернути цю земельну ділянку територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради. Зобов`язуючи повернути спірну земельну ділянку територіальній громаді м. Києва, суд першої інстанції встановив, що спірна земельна ділянка віднесена до ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» і заплави річки Дніпро та до зони охоронюваного ландшафту, про що прокурор надав інформаційний лист від 12 липня 2022 року № 01-03/100, складений Інститутом географії НАН України, висновок щодо визначення відповідності (невідповідності) розташування території земельної ділянки до території зони охоронюваного ландшафту м. Києва від 05 серпня 2020 року, складений спеціалістом у сфері архітектури і містобудування ОСОБА_4 та картографічні матеріали із відповідними схематичними позначеннями. Згідно з інформаційним листом від 12 липня 2022 року № 01-03/100, складеним Інститутом географії НАН України, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:371:0094 знаходиться в південній частині ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків», створеного рішенням Київської міської ради від 02 грудня 1999 року № 147/649. Ділянка розміщена між оз. Конча (на південному заході) та протокою (рукавом) р. Дніпра (на північному сході), що розділяє острови Жуків і Ольжин (додатки 2.3). Згідно з геоморфологічною картою Києва спірна земельна ділянка знаходяться в межах низької заплави (заплавної тераси) р. Дніпра. Відповідно до висновку, складеного спеціалістом у сфері архітектури і містобудування ОСОБА_4 , щодо визначення відповідності (невідповідності) розташування території земельних ділянок: 8000000000:90:371:0094, 0042, 0090, 0091, 0092, 0093, 0095, 0096, 0097, 0098, 0099, 0100, 0101, 0102, 0103, 0104, 0105, 0106, 0107, 0108, 0109, 0110, 0111, 0112, 0113, 0114, 0115, 0116, 0117, 0118, 0119, 0120, 0165, 0171, 0173, 0174, 0175, до території зони охоронюваного ландшафту м. Києва від 05 серпня 2020 року, для визначення відповідності (невідповідності) розташування спірних земельних ділянок до території зони охоронюваного ландшафту м. Києва було проведено кореляцію (пошарове накладання, суміщення в ідентичному масштабі) скріншоту з публічної кадастрової карти зазначених ділянок на «основний кресленик історико-архітектурного опорного плану та, паралельно, кореляцію (суміщення) скріншоту з публічної кадастрової карти зазначених ділянок, території охоронюваного ландшафту, що показаний штрихуванням) на карту-схему меж ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» та земельних ділянок, переданих під забудову ОКЖК «Котміст», зроблено висновок, що шляхом кореляції та порівняння доведено, що зазначені кадастрові ділянки розташовані на території охоронюваного ландшафту. Із наданих картографічних матеріалів зі схемами розміщення спірної земельної ділянки з відповідними графічними позначеннями, сформованої, зокрема, за даними публічної кадастрової карти, вбачається розташування спірної ділянки у межах ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків». Указане спростовує доводи касаційних скарг представника відповідача та третьої особи про те, що спірна земельна ділянка не розташована на території охоронюваного ландшафту. Відсутність установлених меж ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» не впливає на розташування спірної ділянки на території охоронюваного ландшафту, що підтверджено належними доказами. Оскільки спірна земельна ділянка знаходиться в межах ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» та заплави річки Дніпро, отже, є землями природно-заповідного фонду, надання її у приватну власність заборонено відповідно до вимог чинного законодавства України. В аналогічних справах за позовом Генерального прокурора в інтересах Київської міської ради (№ 752/2330/19, № 752/2342/19, № 752/15928/22) та у справі, що переглядається, суди встановили, що відповідачка мала можливість дізнатися про правовий режим спірної земельної ділянки, а повернення спірної земельної ділянки у комунальну власність територіальної громади м. Києва не порушуватиме принцип пропорційності втручання в право власності відповідачки. З урахуванням того, що цей позов є негаторним, який може бути пред`явлено упродовж всього часу тривання правопорушення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано відхилив посилання представника відповідача на необхідність застосування наслідків спливу позовної давності. З урахуванням обставин, встановлених судами: втручання держави у право мирного володіння майном мало нормативну основу в національному законодавстві і характеризувалося доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, і наслідки його застосування були передбачуваними; зобов`язання повернути спірну земельну ділянку переслідувало легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням, щоби попередити завдання шкоди навколишньому природному середовищу загалом і частині світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною, і конкретному водному об`єкту зокрема. Важливість цих інтересів зумовлена, зокрема, особливим правовим режимом спірної земельної ділянки; справедливий баланс між суспільним і приватним інтересами не порушений, оскільки відповідає легітимній меті контролю за використанням цієї ділянки згідно із загальними інтересами. За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про задоволення позову у частині усунення перешкод власнику шляхом зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради. Такий висновок узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2025 року у справі № 752/2330/19 (провадження № 61-7624св24), від 30 травня 2024 року у справі № 752/2342/19 (провадження № 61-5738св24), від 30 вересня 2025 року у справі № 752/15928/22 (провадження № 61-772св25), і така практика Верховного Суду є усталеною. Доводи касаційних скарг ОСОБА_2 та представника ОСОБА_1 - адвоката Романишена Р. М. про те, що суди помилково розглянули цей позов як негаторний, і що позов прокурора про витребування земельної ділянки має кваліфікуватися як віндикаційний з тих підстав, що вимог з посиланням на статтю 388 ЦК України прокурор не заявляв, - касаційний суд відхиляє з таких підстав. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22) зазначено, що Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Встановивши, що мета позову спрямована на повернення у власність держави земельної ділянки, врахувавши обґрунтування позовної заяви прокурора, суд першої інстанції правильно визначив вимогу про зобов`язання повернути спірну земельну ділянку територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради як негаторний позов. Касаційна скарга ОСОБА_2 містить доводи про те, що він був позбавлений можливості подати до суду першої інстанції клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи через неналежне повідомлення, а суд апеляційної інстанції не зупинив провадження за його усним клопотанням для закінчення проведення судової земельно-технічної експертизи за його заявою, тому ухвалив постанову не дослідивши всіх доказів. Частиною третьою статті 367 ЦПК України визначено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції у судовому засіданні 27 листопада 2024 року протокольною ухвалою відмовив ОСОБА_2 у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи для отримання висновку судової земельно-технічної експертизи, яка проводиться за його заявою (том 4, а. с. 242-244). Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_2 у частині порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки клопотання ОСОБА_2 , заявлене 27 листопада 2024 року, не відповідало вимогам частини третьої статті 367 ЦПК України. Щодо втручання держави у право на мирне володіння майном Частиною третьою статті 13 Конституції України визначено, що власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України, частина 3 статті 1 ЗК України). Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (частина перша статті 50 Конституції України). Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном». Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Втручання держави у право на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм та не суперечити принципам верховенства права. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу держави у право на мирне володіння майном, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»). Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». З питань оцінки «пропорційності», як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, ЄСПЛ визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах. Отже, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність чи у довготривалу оренду, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте, поведінка особи, в якої майно витребовується. У спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третьої статті 13, частина сьомої статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та інших). За вказаних обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з вимогою повернути спірну земельну ділянку з володіння ОСОБА_1 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності під час вирішення суспільно важливого та соціально значущого питання - передачі у користування громадянам земель природо-заповідного та водного фонду, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення державі земельної ділянки. «Суспільним», «публічним» інтересом у вимогах прокурора можна вважати також забезпечення охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення, засмічення, та інших дій, які можуть погіршити його природний стан, завдавати шкоди здоров`ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об`єктів водного промислу, завдати інших екологічних проблем. ОСОБА_1 не мала перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, мала і повинна була знати про те, що ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги та в зоні охоронюваного ландшафту, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить під обґрунтований сумнів добросовісність відповідача під час набуття земельної ділянки у власність. За таких обставин повернення спірної земельної ділянки від ОСОБА_1 у комунальну власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради не порушуватиме принцип пропорційності втручання в право власності відповідачки. Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідач не позбавлена можливості звернутися в установленому законом порядку з позовними вимоги про відшкодування завданої їй майнової шкоди. Щодо повноважень прокурора У справі, що переглядається, прокурор, звертаючись до суду з позовом відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частини четвертої статті 56 ЦПК України, обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому полягає порушення інтересів держави, та визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Прокурор, обґрунтовуючи підстави для представництва в суді інтересів держави, зазначив, що впродовж тривалого часу, а саме з 2007 року, Київська міська рада була стороною у судових справах, у яких органи прокуратури оскаржували рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189. Крім того, міська рада також була стороною у справі № 910/3724/14 і після набрання рішенням Господарського суду м. Києва від 15 грудня 2016 року законної сили достовірно знала не лише про факт, а й про зміст допущених порушень, внаслідок яких територіальна громада м. Києва втратила можливість користуватись та розпоряджатись спірними земельними ділянками, зокрема й про входження ділянок до меж ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків». Незважаючи на таку обізнаність, Київська міська рада не вжила заходів, спрямованих на повернення територіальній громаді м. Києва земельних ділянок, які продовжували бути зареєстрованими на праві власності, зокрема, за відповідачкою. 17 червня 2022 року листом № 12/2-33076вих22 Офіс Генерального прокурора надіслав Київській міській раді повідомлення з проханням повідомити чи вживалися Київською міською радою заходи щодо забезпечення усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:90:371:0094 та її повернення від ОСОБА_1 територіальній громаді м. Києва, їх результати. 27 червня 2022 року Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив, що інформація про вжиття Київською міською радою заходів цивільного-правового характеру стосовно повернення земельної ділянки від ОСОБА_1 відсутня. Перед зверненням до суду заступник Генерального прокурора, керуючись статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», 14 жовтня 2022 року надіслав Київській міській раді повідомлення про представництво інтересів держави в особі Київської міської ради шляхом подання позову до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками. Водночас у процесі розгляду справи Київська міська рада наявність підстав для представництва прокурором в суді не оскаржувала, а в поясненнях, поданих до суду першої інстанції, підтримала заявлений позов та просила його задовольнити. Щодо задоволення позову прокурора в іншій частині Задовольняючи вимоги прокурора про визнання договору недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності за відповідачем, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що такий спосіб захисту повністю відповідає критерію ефективності, адже співвідноситься зі змістом права, за захистом якого звертається позивач, характером порушення цього права та спричиненими цим порушенням наслідками та призведе до усунення юридичних перешкод у реалізації права власності, унеможлививши вчинення ОСОБА_1 будь-яких юридично значимих дій на підставі такого правочину та створення додаткових перешкод законному власнику ділянки в реалізації прав щодо неї шляхом, зокрема, відчуження майна, укладення щодо нього інших договорів, що передбачатимуть використання ділянки, проведення реєстраційних дій, об`єднання/поділ ділянок, отримання дозвільних документів на будівництво тощо. Колегія суддів не може погодитися з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц (провадження № 14-288цс18)сформульовано висновок про те, що не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Як встановлено судами попередніх інстанцій, постановою Київського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2017 року визнано недійсними рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року № 355/3189 про надання земельних ділянок ОКЖК «Котміст», державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 006272, 006273 та 006274, а також визнано відсутнім в ОКЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка» права власності на спірні земельні ділянки, розташовані за адресою: 21 км Столичного шосе, Голосіївський район, м. Київ. Таким чином, за наявності судового рішення для повернення спірної земельної ділянки, оспорювання наступних правочинів щодо спірного майна і проведених на підставі них реєстраційних дій, що посвідчують відповідне право відповідача, не є ефективним способом захисту права власника, а тому вимоги прокурора про визнання недійсними договорів купівлі-продажу спірних земельних ділянок та скасування державної реєстрації права власності задоволенню не підлягають. Аналогічні висновки містить постанова Верховного Суду від 30 вересня 2025 року у справі № 752/15928/22 (ппровадження № 61-772св25). Отже, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що визнання договору купівлі-продажу недійсним та зобов`язання повернути земельну ділянку є елементами єдиного юридичного механізму захисту, спрямованого на досягнення реального результату у вигляді усунення законному власнику всіх перешкод щодо належного користування та розпорядження спірною ділянкою. Тому рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у частині задоволення вимог прокурора про визнання недійсним правочину та скасування рішення про реєстрацію права власності підлягають скасуванню з ухваленням у цій частині рішення про відмову у задоволенні позову. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині визнання недійсним правочину та скасування рішення про державну реєстрацію права власності ухвалені з помилковим застосуванням норм матеріального права, вказані судові рішення в цій частині підлягають скасуванню з ухваленням постанови про відмову у задоволенні позову. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Прокурор у суді першої інстанції сплатив судовий збір за дві вимоги немайнового характеру у розмірі 4 962,00 грн (2 481,00 х 2) та одну вимогу майнового характеру - 17 375,68 грн (1,5 % від суми позову), а всього 22 337,68 грн. ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанції сплатила судовий збір за дві вимоги немайнового характеру 7 443,00 грн (2 481,00 х 150 %), у суді касаційної інстанції - 9 924,00 грн (2 481,00 х 200 %), а всього 17 367,00 грн. ОСОБА_2 від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільнений на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», про що до касаційної скарги долучив відповідний доказ. Верховний Суд частково скасував судові рішення судів попередніх інстанцій, якими задоволено позов прокурора про визнання недійсним правочину, скасування рішення про державну реєстрацію (дві вимоги немайнового характеру), ухвалив своє судове рішення про відмову у задоволенні позову в частині цих вимог. Отже, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 17 367,00 грн за розгляд справи у судах апеляційної та касаційної інстанції. Частиною десятою статті 141 ЦПК України визначено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. За вимогу майнового характеру з відповідача на користь Офісу Генерального прокурора підлягає стягненню судовий збір у розмірі 17 375,68 грн, сплачений за подачу позову, а за подачу апеляційної, касаційної скарг ОСОБА_1 з Офісу Генерального прокурора підлягає стягненню 17 367,00 грн. Таким чином, оскільки позов задоволено частково, але відсутні різниця у сумі судових витрат, понесених сторонами, то з урахуванням частини десятої статті 141 ЦПК України, сторони у цій справі звільняються від обов`язку сплачувати одна одній частину судових витрат. Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Романишена Романа Миколайовича, ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року у частині задоволення позовних вимог про усунення перешкод шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування рішення про державну реєстрацію скасувати, ухвалити в цій частині нову постанову. У задоволенні позову заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: Обслуговуючий кооператив житлового кооперативу «Котміст», Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна спілка», ОСОБА_2 , про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом визнання договору недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію прав відмовити. В іншій частині рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 листопада 2024 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк