Постанова КГС ВС № 910/18834/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2026 року м. Київ cправа № 910/18834/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І. С., секретар судового засідання - Корнієнко О. В., за участю представників: Інституту загальної енергетики Національної академії наук України - Ілясова О. О., Київської міської ради - Литвиненко Ю. А., Буханистого О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Інституту загальної енергетики Національної академії наук України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 (у складі колегії суддів: Скрипка І. М. (головуючий), Мальченко А. О., Хрипун О. О.) у справі № 910/18834/23 за позовом Інституту загальної енергетики Національної академії наук України до Київської міської ради про припинення права постійного користування земельною ділянкою, ВСТАНОВИВ: У січні 2025 року Інститут загальної енергетики Національної академії наук України (далі - Інститут загальної енергетики НАН України) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про припинення права постійного користування земельною ділянкою номер 8000000000:79:054:006, площею 0,2973 га, що розташована у Голосіївському районі міста Києва на вулиці Антоновича, 172, Інституту загальної енергетики НАН України на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ЯЯ № 080596 від 06.09.2004. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що відповідачем не здійснено передбачених законодавством дій щодо припинення права постійного користування спірною земельною Інституту загальної енергетики НАН України за добровільної відмови Інституту загальної енергетики НАН України від такого права. Позивач зазначає, що на спірній земельній ділянці знаходиться об`єкт нерухомого майна, приміщення в якому перебувають не тільки у його власності, а й у власності інших осіб, тому вважає, що право постійного користування ним всією земельною ділянку підлягає припиненню, оскільки фактично він користується земельною ділянкою площею 0, 0515 га. При цьому позивач вказує, що він не є власником всього об`єкту нерухомого майна, не обслуговує його, та цей об`єкт на його балансі не обліковується. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2024 позов задоволено. Припинено право постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:79:054:006, площею 0,2973 га, що розташована у Голосіївському районі міста Києва на вулиці Антоновича, 172, Інституту загальної енергетики НАН України на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ЯЯ № 080596 від 06.09.2004. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 26.02.2024 стягнуто з Київської міської ради на користь Інституту загальної енергетики НАН України витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 24 000,00 грн. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2024 скасовано. Прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову. Відмовлено у задоволенні клопотання Інституту загальної енергетики НАН України про стягнення витрат на професійну правову допомогу в суді першої інстанції. Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, у жовтні 2025 року Інститут загальної енергетики НАН України подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2024 залишити без змін. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.11.2025 у справі № 910/18834/23 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Інституту загальної енергетики НАН України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 24.12.2025. 23.12.2025 до Верховного Суду надійшла заява Інституту загальної енергетики НАН України про розподіл судових витрат, у якій позивач просить стягнути з Київської міської ради судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені ним у суді касаційної інстанції, у розмірі 30 000,00 грн, на підтвердження яких надано докази. У судовому засіданні 24.12.2025 у справі № 910/18834/23 за касаційною скаргою Інституту загальної енергетики НАН України оголошено перерву до 14.01.2026. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків. Судом апеляційної інстанції установлено, що згідно з пунктом 1.1. Статуту Інституту загальної енергетики НАН України є державною бюджетною неприбутковою науковою установою, що заснована на державній власності та перебуває у віданні НАН України. Рішенням Київської міської ради від 12.02.2004 № 43/1253 «Про оформлення права користування земельними ділянками» вирішено оформити Інституту загальної енергетики НАН України право постійного користування земельну ділянку площею 0,30 га для завершення будівництва, подальшої експлуатації та обслуговування лабораторного корпусу на вулиці Антоновича (колишня Горького), 172 у Голосіївському районі міста Києва. На підставі зазначеного рішення 06.09.2004 Інституту загальної енергетики НАН України видано державний акт серії ЯЯ № 080596 на право постійного користування земельною ділянкою площею 0, 2973 га (кадастровий номер 8000000000:79:054:006), цільове призначення земельної ділянки: експлуатація та обслуговування лабораторного корпусу, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі № 07-9-0003Ю. Згідно з витягом з Державного земельного кадастру від 24.06.2019 № НВ-8000964232019 земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:79:054:006, площею 0, 2973 га перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва. На зазначеній земельній ділянці по вул. Антоновича, 172 у Голосіївському районі міста Києва розміщено будинок загальною площею 23 214, 37 кв. м. Відповідно до свідоцтв про право власності від 26.01.2010 нежитлові приміщення адміністративного корпусу загальною площею 3 962,70 кв. м та машиномісця загальною площею 57,20 кв. м, розташовані в м. Києві по вул. Горького, 172 (літера А) належать Державі Україна в особі НАН України та закріплена на праві оперативного управління за Інститутом загальної енергетики НАН України. Решта приміщень будинку площею 19 174, 10 кв. м. належать різним фізичним та юридичним особам, що підтверджується інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 10.02.2021 № 243796403. 17.11.2022 Інститут загальної енергетики НАН України листом № 268/267-20 звернувся до відповідача, в якому посилаючись на положення статті 377, частини 1 статті 141 Цивільного кодексу України, статті 120 Земельного кодексу України повідомив, що ним як попереднім землекористувачем право користування земельною ділянкою площею 0, 2458 га припинено з огляду на те, що частина будинку перейшла у власність третіх осіб, а відтак існує необхідність у прийнятті уповноваженим органом рішення про виділення Інституту у користування частки земельною ділянки площею 0, 0515 га за адресою: вул. Антоновича, 172, м. Київ та з присвоєнням їй окремого кадастрового номеру. У відповідь на зазначений лист Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом від 15.12.2022 № 0570202/1-15060 повідомив Інститут загальної енергетики НАН України, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:79:054:006, площею 0, 2973 га по вул. Антоновича, 172 у Голосіївському районі міста Києва на підставі рішення Київської міської ради від 12.02.2024 № 43/1253 надана позивачу в постійне користування. На зазначеній земельній ділянці розташовано об`єкт нерухомого майна (адміністративна будівля), приміщення загальною площею 4 019, 9 кв. м у якому належать Державі Україна в особі НАН України та закріплена на праві оперативного управління за Інститутом загальної енергетики НАН України. Приміщення є частиною внутрішнього об`єму будівлі, обмежені будівельними елементами з можливістю входу та виходу, а передача земельних ділянок для експлуатації приміщень законодавством не передбачено. Постановою Президії НАН України від 08.07.2022 № 195 «Про надання згоди Інституту загальної енергетики НАН України на припинення права користування земельною ділянкою по вул. Антоновича, 172 у Голосіївському районі міста Києва» надано згоду на припинення права користування земельною ділянкою (кадастровий номер 8000000000:79:054:006) площею 0, 0515 га по вул. Антоновича, 172 у Голосіївському районі міста Києва. На виконання зазначеної постанови позивач звернувся з відповідною заявою від 03.10.2023 № 268/263-20 до відповідача, в якій просив: - прийняти рішення про припинення права користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:79:054:006, площею 0,2973 га, що розташована у Голосіївському районі міста Києва на вулиці Антоновича, 172; - повідомити орган державної реєстрації про припинення права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:79:054:006, площею 0,2973 га, що розташована у Голосіївському районі міста Києва на вулиці Антоновича,

172. Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом від 24.10.2023 № 0570202/1-14137 повідомив Інститут загальної енергетики НАН України про відсутність підстав для припинення останньому права постійного користування спірною земельною ділянкою. Судом апеляційної інстанції також установлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 10.11.2015 у справі № 910/25169/15 відмовлено у задоволенні позову Інституту загальної енергетики НАН України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий центр «ТОР» (далі - ТОВ «НВЦ «ТОР») про зобов`язання виконати договір та відшкодування збитків. У зазначеному рішенні судом установлено, що 12.04.2002 між Інститутом загальної енергетики НАН України та ТОВ «НВЦ «ТОР» з метою завершення спільними зусиллями сторін будівництва і введення в експлуатацію лабораторного корпусу Інституту загальної енергетики НАН України в м. Києві по вул. Антоновича, 172-а укладено договір №

32. За умовами договору усі витрати по завершенню будівництва корпусу, починаючи з дати підписання даного договору до здачі в експлуатацію, відповідно до затвердженої проєктно-кошторисної документації на об`єкт, а також перепроєктування технологічних площ і систем загального призначення (додаткова вхідна парадна частина для Інституту загальної енергетики НАН України, перепланування усіх поверхів, у тому числі восьмого, опалення, вентиляція, каналізація, електропостачання і т. д), обумовлених поділом площ, переорієнтацією призначення будинку з лабораторного на адміністративний і передачею частини корпусу у власність ТОВ «НВЦ «ТОР», здійснює ТОВ «НВЦ «ТОР» (пункт 2.3 договору). Інститут загальної енергетики НАН України зобов`язується в момент здачі об`єкта в експлуатацію передати ТОВ «НВЦ «ТОР» в повну власність частину корпусу, зазначену в пункті 2.5 даного договору про створення загальної власності, передача здійснюється після здачі об`єкт в експлуатацію на підставі акту Державної комісії (пункт 3.2 договору). Додатковою угодою № 3 від 14.11.2005 до договору між сторонами досягнуто згоди змінити найменування об`єкта будівництва з лабораторного корпусу на адміністративний корпус з попереднім розподілом між ними частин площі у майбутньому побудованого приміщення. 29.06.2007 між Інститутом загальної енергетики НАН України та ТОВ «НВЦ «ТОР» укладено додаткову угоду № 5 до договору, відповідно до умов якої сторони дійшли згоди доповнити договір пунктом 3.7 і викласти його в такій редакції: «після введення в експлуатацію адміністративного корпусу і оформлення прав власності ТОВ «НВЦ «ТОР» зобов`язується здійснити організаційно-технічні роботи і фінансування повного оформлення земельної ділянки по вул. Антоновича, 172, на якій розташований адміністративний корпус, і її розподіл між сторонами пропорційно площам, отриманими сторонами в адміністративному корпусі (пункт 2.5 договору). До розподілу земельної ділянки ТОВ «НВЦ «ТОР» несе всі витрати з оплати за користування земельною ділянкою в повному обсязі у формах, передбачених чинним законодавством». Вказаний адміністративний корпус розташований на земельній ділянці площею 0,2973 га з кадастровим номером 8000000000:79:054:0006, яка на підставі рішення Київської міської ради від 12.02.2004 № 43/1253 виділена Інституту загальної енергетики НАН України у постійне користування згідно державного акту серія АА № 080596 від 06.09.2004, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 07-9-00003, за цільовим призначенням: для звершення будівництва, подальша експлуатація та обслуговування лабораторного корпусу, і перебуває у власності територіальної громади міста Києва. Відповідно до акту Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 18.12.2007, адміністративний корпус було введено в експлуатацію. 02.04.2009 між Інститутом загальної енергетики НАН України та ТОВ «НВЦ «ТОР» підписано уточнений акт розподілу площ, згідно з яким Інститут загальної енергетики НАН України отримав у власність 4 019,9 кв. м загальної площі адміністративного корпусу, а ТОВ «НВЦ «ТОР» - 19 105,7 кв. м загальної площі. Предметом розгляду у справі № 922/272/25, що розглядається, є позовні вимоги Інституту загальної енергетики НАН України до Київської міської ради про припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості заявлених позовних вимог. Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції відхилив заперечення відповідача з огляду на їх формальний характер та дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу відповідає критеріям обґрунтованості, розумності, реальності та співмірності. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач передав частину об`єкту нерухомого майна, збудованого на наданій йому у постійне користування земельній ділянці, без згоди власника цієї земельної ділянки; законодавство не передбачає можливості поділу земельної ділянки разом із поділом об`єкту нерухомого майна, розташованого на цій земельній ділянці; неможливо виділити частину приміщення і передати під нього частину земельної ділянки, а тому дійшов висновку про відсутність підстав для припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою позивача. З огляду на результат перегляду рішення суду першої інстанції, а також ураховуючи те, що додаткове рішення є похідним від первісного судового акта, суд апеляційної інстанції інстанції виснував про наявність підстав для скасування додаткового рішення суду першої інстанції та для відмови у задоволенні клопотання Інституту загальної енергетики НАН України про стягнення витрат на професійну правову допомогу в суді першої інстанції. У поданій касаційній скарзі Інститут загальної енергетики НАН України в обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, послався, зокрема, на неправильне застосування судом апеляційної інстанції статті 141 та частин 3, 4 статті 142 Земельного кодексу України та не врахування висновку Вищого господарського суду України щодо застосування цих норм права, викладених у постанові від 09.02.2016 у справі № 923/1577/15. Також Інститут загальної енергетики НАН України у касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 НПК України, послався на порушення судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення норм процесуального права. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК України, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою. Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права. Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України»). Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23.10.1996; «Brualla Gomes de la Torre v. Spain» від 19.12.1997). У рішенні ЄСПЛ у справі «Гарсія Манібардо проти Іспанії» від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі «Monnel and Morris v. the United Kingdom», серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі «Helmers v. Sweden», серія A, N 212-A, с.15, п.31). Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18). Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. При цьому, необхідно зазначити, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах. Відповідно до пунктів 4, 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо: - після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом; - після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Інститут загальної енергетики НАН України, обґрунтовуючи у поданій касаційній скарзі наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послався на неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування положень статті 141, чистин 3, 4 статті 142 Земельного кодексу України, викладеного у постанові Вищого господарського суду України від 09.02.2016 у справі № 923/1577/15. Водночас, суд касаційної інстанції зауважує, що постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні частини 4 статті 236 ГПК України, відповідно до якої при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, та не є обов`язковими для врахування при застосуванні судами норм права (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.09.2024 у справі № 922/787/20, від 17.09.2024 у справі № 922/1782/21, від 05.12.2024 у справі № 906/1203/23, від 14.01.2025 у справі № 904/6186/23, від 02.04.2025 у справі № 916/2608/23). Крім того, судове рішення у справі № 923/1577/15, на яке посилається скаржник у касаційній скарзі, ухвалено не за позовом власника частини приміщень в будівлі, розташованій на земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні позивача. Отже, посилання скаржника на неврахування правової позиції, викладеної у постанові Вищого господарського суду України від 09.02.2016 у справі № 923/1577/15, не є обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України. З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Інституту загальної енергетики НАН України у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України. Також, у поданій касаційній скарзі, підставою касаційного оскарження судового рішення у справі, що розглядається, Інститут загальної енергетики НАН України зазначає пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України. Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу. Так, у частині 1 статті 310 ГПК України наведено підстави, які є обов`язковими для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд. Такими підставами касаційна скарга Інституту загальної енергетики НАН України не обґрунтована. За змістом частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Проте касаційна скарга не обґрунтована і підставами для скасування судового рішення, передбаченими у пунктах 1, 2, 3, 4 частини 3 статті 310 ГПК України. Посилання скаржника в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції всупереч вимогам процесуального права при ухваленні оскаржуваної постанови послався на рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2015 у справі № 910/25169/15, яке не було доказом у справі, що розглядається, та не використовувалось сторонами для аргументів на доведення обставин цієї справи, суд касаційної інстанції вважає безпідставними, оскільки як вбачається із матеріалів справи, що розглядається, Київська міська державна адміністрація на обґрунтування доводів поданої нею до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги посилалась на зазначене скаржником рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2015 у справі № 910/25169/15 та обставини, встановлені судом у цьому рішенні. Верховний Суд зауважує, що наведені вище доводи скаржника зводяться виключно до намагання спрямувати суд касаційної інстанції втрутитися у фактичну складову оскаржуваного судового рішення та надати власну оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, проте відповідно до норм статті 300 ГПК України зазначене виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження. Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Інституту загальної енергетики НАН України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, в іншій частині касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 - без змін. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника. Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження у справі № 910/18834/23 за касаційною скаргою Інституту загальної енергетики Національної академії наук України у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційну скаргу Інституту загальної енергетики Національної академії наук України у частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 у справі № 910/18834/23 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя І. С. Берднік Судді: В. А. Зуєв І. С. Міщенко