Постанова 4876 № 908/1458/25

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15.01.2026 року м.Дніпро Справа № 908/1458/25 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чус О.В. (доповідач) судді: Мороз В.Ф., Верхогляд Т.А. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.08.2025 (рішення складено та підписано 20.08.2025; суддя Боєва О.С.) у справі №908/1458/25 За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕКТРОРЕСУРС», код ЄДРПОУ 38520991 до відповідача: Акціонерного товариства «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО», код ЄДРПОУ 00130926 про стягнення суми 31 738,60 грн. ВСТАНОВИВ: До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою «ЕЛЕКТРОРЕСУРС» про стягнення з відповідача: Публічного акціонерного товариства «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» суми 31738,60 грн, з яких: 17586,07 грн основний борг, 2278,00 грн 3% річних, 11874,53 грн втрати від інфляції. Позовні вимоги, викладені у позовній заяві, мотивовані порушенням відповідачем зобов`язання за договором про закупівлю робіт №Р490417 від 12.04.2017, а саме: не виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати виконаних позивачем робіт згідно підписаними сторонами Актами приймання-передачі виконаних робіт №№ 1, 2, 3, 4 за березень 2020 року від 05.03.2020 на загальну суму 17586,07 грн з ПДВ. Підрядник виписав і передав Замовнику рахунок на оплату №ЕР-1333 від 22.07.2020 на суму 17586,07 грн, який не оплачений, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у вказаному розмірі, яка заявлена позивачем до стягнення. У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивачем також нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційні втрати. У відзиві на позовну заяву відповідач, зокрема, просив суд розстрочити виконання рішення на 3 місяці. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 20.08.2025, позов задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО», код ЄДРПОУ 00130926 (69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 14) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕКТРОРЕСУРС», код ЄДРПОУ 38520991 (48101, Тернопільська область, Тернопільський район, м. Теребовля, вул. Січових Стрільців, буд. 28) суму 17586 (сімнадцять тисяч п`ятсот вісімдесят шість) грн 07 коп. основного боргу, суму 2276 (дві тисячі двісті сімдесят шість) грн 55 коп. 3% річних та суму 11874 (одинадцять тисяч вісімсот сімдесят чотири) грн 53 коп. втрат від інфляції. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Стягнуто з Акціонерного товариства «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО», код ЄДРПОУ 00130926 (69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 14) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕКТРОРЕСУРС», код ЄДРПОУ 38520991 (48101, Тернопільська область, Тернопільський район, м. Теребовля, вул. Січових Стрільців, буд. 28) суму 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 29 коп. витрат зі сплати судового збору. Судом відмовлено в наданні відповідачу розстрочки виконання рішення по справі № 908/1458/25 строком на 3 місяці. Задовольняючи частково позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач доказів виконання зобов`язання щодо оплати, в т.ч. часткової оплати, заявленої до стягнення суми заборгованості за виконані позивачем роботи, строк виконання якого настав, суду не надав. Таким чином, суд першої інстанції дійшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 17586,07 грн основного боргу є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. За прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача суми 11874,53 грн інфляційних втрат за період прострочення: лютий 2021 березень 2025 та суми 2278,00 грн 3% річних, нарахованих за період прострочення з 19.01.2021 по 13.05.2025 включно (1576 днів прострочення). Господарський суд зазначив, що враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт прострочення відповідачем оплати виконаних позивачем робіт на суму 17586,07 грн, у позивача виникло право на нарахування сум, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за весь час прострочення вказаного грошового зобов`язання. Разом з тим, суд першої інстанції зауважив, що заяви відповідача по суті справи (відзив, заперечення на відповідь на відзив) не містять звернень до суду з проханням про зменшення відсотків річних; у запереченні на відповідь на відзив міститься лише посилання на право суду зменшити штрафні санкції. Перевіривши наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум 3% річних, в межах заявленого періоду прострочення протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання грошового зобов`язання, місцевий господарський суд встановив, що у розрахунку допущена арифметична помилка. Фактично за заявлений позивачем період нарахування (з 19.01.2021 по 13.05.2025) стягненню з відповідача на користь позивача належить сума 2276,55 грн 3% річних. Враховуючи зазначене, в іншій частині вимог про стягнення 3% річних судом першої інстанції було відмовлено. Господарський суд встановив, що розрахунок інфляційних втрат в межах заявленого позивачем періоду нарахування з лютого 2021 по березень 2025 в розмірі 11874,53 грн здійснений позивачем правильно, тому позовні вимоги в цій частині були задоволені судом першої інстанції у заявленому позивачем розмірі. Крім того, у відзиві та у запереченні на відповідь на відзив відповідачем було заявлено про розстрочення виконання рішення на три місяці. Суд першої інстанції зазначив, що звертаючись з заявою про розстрочку виконання рішення на 3 місяці, боржник не надав жодних гарантій, що рішення господарського суду буде ним виконуватись у зазначений строк та, відповідно, надання судом розстрочки буде виправданим. В свою чергу сплата заборгованості на користь позивача за рішенням суду у даній справі не може ставитись в залежність від фінансових результатів господарської діяльності відповідача, і скрутний фінансовий стан в будь-якому разі не є безумовною підставою для розстрочення виконання судового рішення. Вирішуючи питання про надання розстрочки виконання рішення, господарський суд також взяв до уваги незгоду позивача на надання відповідачу розстрочки. Місцевий господарський суд зауважив, що невиконання відповідачем грошового зобов`язання виникло задовго до введення в Україні воєнного стану та пов`язаних із цим відповідних наслідків, на які посилається відповідач, і невиконання грошового зобов`язання має місце вже протягом тривалого часу з моменту його виникнення. Крім того, відсутні навіть часткові оплати з боку відповідача, що свідчить про недобросовісність. Також суд першої інстанції вказав, що наявність в провадженні господарського суду інших справ за позовами позивача до відповідача також не є підставою для розстрочення виконання рішення у даній конкретній справі. При цьому, сума яка заявлена позивачем до стягнення з відповідача у даній справі №908/1458/25 не є значною. З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про розстрочення виконання рішення. Не погодившись з рішенням суду, через систему «Електронний суд», представник Акціонерного товариства «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО», звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення суду від 20.08.2025 в частині, а саме: зменшити суму нарахувань 3% річних та інфляційних втрат; розстрочити виконання рішення на 3 місяці зі сплатою щомісячно рівними частинами, починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому набере законної сили постанова ЦАГС у справі № 908/1458/25; судові витрати покласти позивача. Відповідач не згодний з вказаним судовим рішенням в частині відмови суду у зменшенні розміру нарахованих Позивачем 3% річних та інфляційних втрат, а також відмови суду у наданні розстрочки виконання судового рішення строком на 3 (три) місяці, вважає його незаконним та необґрунтованим через не з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Скаржник зауважує, що наданий Позивачем до матеріалів справи рахунок-фактура № ЕР-1333 від 22 липня 2020 року на суму 17 586,07 грн за Договором про закупівлю робіт № Р490417 від 12.04.2017 року, що є підставою для здійснення оплати за виконані роботи, Відповідач не отримував, доказів отримання Відповідачем вказаного рахунку Позивачем не надано, крім того, не надано доказів відправлення Позивачем даного рахунку на адресу Відповідача саме в липні 2020 року. Наданий до матеріалів справи Позивачем рахунок-фактура № ЕР-1333 від 22 липня 2020 року на суму 17 586,07 грн взагалі сформовано на момент подачі позовної заяви, оскільки у 2020 році юридичною адресою ТОВ «Електроресурс» була адреса: м. Запоріжжя, вул. Гоголя, буд. 159А, прим. 2, в червні 2022 року ТОВ «Електроресурс» змінило свою юридичну адресу на м. Теребовля, Тернопільський район, Тернопільська область, вул. Січових Стрільців, буд. 2 (докази в матеріалах справи). Отже, як вважає апелянт, дата формування рахунку Позивачем не може бути датою отримання вказаного рахунку Відповідачем. Також у скарзі відзначено, що крім того, Відповідачем не виконано умови п. 4.2. Договору, що є однією із умов оплати, а саме: Відповідачем на суму здійсненої Замовником передоплати відповідно до п. 4.2. цього Договору не надано Відповідачу підсумкових відомостей ресурсів, розрахунок загальновиробничих витрат, витрат по відрядженнях (копії документів, що підтверджують вартість цих витрат відповідно до вимог Податкового кодексу України, а саме: копії документів Підрядника, що свідчать про направлення у відрядження працівників, документу Підрядника про встановлення розміру добових, розрахунку витрат Підрядника на добові поіменно, копії документів, що підтверджують витрати на найм житла (актів виконаних робіт, квитанцій, тощо), адміністративних витрат, прибутку і т.п., копії накладних на придбання матеріалів та устаткування. Відповідач відмічає, що як зазначалось ним у відзиві на позовну заяву, виходячи із того, що Відповідач не отримував рахунку на оплату, а Позивач рахунок на оплату сформував при подачі позовної заяви, чим підтвердив факт того, що підставою для оплати за Договором є надання рахунку на оплату Відповідачу, не встановлено з якої дати Відповідач прострочив виконання зобов`язання, тому розрахунок інфляційних втрат та 3% річних Позивачем виконано не вірно. В апеляційній скарзі зауважено, що Відповідач у запереченнях на відповідь на відзив зазначав, що загальна сума 3% річних та інфляційних втрат складає 14 151,08 грн, що є фактично співмірною сумі основного боргу у розмірі 17 586,07 грн, та може бути зменшена судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Скаржник посилається на ст. 610 ЦК України, ч. 1, 2 ст. 612 ЦК України, ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також зауважує, що передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України, інфляційні втрати і 3% річних за своєю правовою природою не мають характеру штрафних санкцій, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 908/639/18, від 05.07.2018 у справі № 905/978/17, від 11.05.2018 у справі № 922/3087/17 та від 26.04.2018 у справі № 910/11857/17). Також апелянт посилається на Постанову від 18.03.2020 року по справі № 902/417/18, в якій з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Крім того, скаржник вказує про те, що розділом 9 Договору про закупівлю робіт № Р490417 від 12.04.2017 року передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання зобов`язань або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором у разі виникнення форс-мажору. Форс-мажорними обставинами (обставини непереборної сили) - це надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, дію яких неможливо було передбачити та дія яких унеможливлює їх виконання протягом певного періоду часу. Апелянт зазначає, що з початку повномасштабного вторгнення військ РФ на територію України підрозділи АТ «Запоріжжяобленерго» повністю або частково перебувають у тимчасовій окупації РФ. Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022, з 25.02.2022 та станом на даний момент 80% території Запорізької області є тимчасово окупованими РФ. Скаржник повідомляє, що Листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет та адресований "Всім кого це стосується", ТПП засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 год. 30 хв. 24.02.2022. Зазначений загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосовно невизначеного кола осіб не звільняє від цивільно-правової відповідальності будь-яку сторону будь-якого договору, незалежно від того, існує реальна можливість виконання зобов`язання, чи ні. Крім того, в апеляційній скарзі наведені норми матеріального права, що передбачають підстави господарсько-правової відповідальності (зокрема ч. 2 ст. 218 ГК України) та висновки Верховного Суду про те, що частина 3 статті 551 ЦК України, з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства, дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, якщо її розмір значно перевищує розмір збитків (постанова від 13.07.2022 у справі №925/577/21). Апелянт зазначає, що відмовляючи у зменшенні розміру штрафних санкцій судом не враховано, що сума основного боргу є співмірною сумі штрафних санкцій, штрафні санкції не повинні перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, фінансовий стан Відповідача, що Відповідач відноситься до підприємств та організацій критичної інфраструктури країни, який забезпечує електроенергією населення та підприємства міста Запоріжжя та Запорізької області та наразі всі кошти спрямовує на відновлення енергетичних об`єктів після щоденних обстрілів військами РФ. Ще одним доводом апеляційної скарги є те, що Відповідач вважає, що відмова суду у наданні розстрочення виконання рішення строком на 3 місяці є наслідком порушення судом першої інстанції норм процесуального права - статті 331 Господарського процесуального кодексу України, а також через не з`ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи. Обґрунтовуючи заяву про розстрочення виконання рішення суду у справі № 908/1458/25, Відповідач зазначав, що у АТ «Запоріжжяобленерго» наявні наступні обставини, які істотно ускладнюють виконання рішення та роблять його неможливим. Скаржник вказує, що станом на 01.04.2025 року дебіторська заборгованість споживачів перед АТ «Запоріжжяобленерго» складає 3 114 613 тис. грн., з якої переважна частина це заборгованість державних підприємств за активну електроенергію: ТОВ Запорізький титано-магнієвий комбінат - 788 186 тис.грн., ДП Кремнійполімер - 172 020 тис.грн., ПрАТ «Завод Напівпровідників» - 10 767 тис.грн., АТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" - 9 282 тис.грн., а також за розподіл електроенергії: постачальник електроенергії для населення в Запорізькій області ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» - 529 342 тис.грн., ДПЗД «Укрінтеренерго» - 39 157 тис.грн., ТОВ «ЗТМК» - 33 019 тис.грн., ТОВ «Співдружність» - 9 618 тис.грн. та ін.. Окрім того, кредиторська заборгованість Відповідача перед ДП «Енергоринок» станом на 01.04.2025 року складає 680 166 тис.грн., в тому числі за куповану електроенергію 411 671 тис.грн. та штрафні санкції 268 495 тис.грн. за договорами реструктуризації 2010 року та 2012 року, а також за рішеннями суду. Також, у АТ «Запоріжжяобленерго» існує кредиторська заборгованість за роботи та послуги, постачання ТМЦ, яка станом на 01.04.2025 року складає 1 883 378 тис.грн., однією з найбільших статтею витрат є розрахунки з постачальниками послуг на Ринку електроенергії. Дефіцит обігових коштів АТ «Запоріжжяобленерго» спричинено в тому числі і тим, що тарифи на послуги з розподілу електричної енергії із застосуванням стимулюючого регулювання на 2025 рік для АТ «Запоріжжяобленерго» встановлені постановою НКРЕКП від 19.12.2024 року № 2208, якою затверджено статтю «Витрати, пов`язані з купівлею електричної енергії з метою компенсації технологічних витрат електроенергії на її розподіл» з урахуванням прогнозованого рівня ціни купівлі технологічних витрат електроенергії набагато нижчою, що не забезпечує у 2025 році покриття в повному обсязі витрат Товариства, пов`язаних з купівлею електроенергії з метою компенсації технологічних витрат електроенергії на її розподіл. Крім того, на діяльність Товариства у 2025 році, в тому числі на наявність дефіциту обігових коштів, продовжують впливати обставини, що у 2022-2024 роках діяли тарифи на послуги з розподілу електричної енергії із застосуванням стимулюючого регулювання, які були затверджені виходячи з річного обсягу розподілу електричної енергії, що сформований за фактом 2021 року. На дефіцит обігових коштів Товариства також вплинули активні бойові дії на окремих територіях Запорізької області та окупація більшої частини території Запорізької області, що призвело до зниження фактичних обсягів розподілу електричної енергії майже вдвічі, внаслідок чого Товариство протягом 2022-2024 років щорічно недотримувало необхідний дохід (більш ніж в два рази проти рівня, встановленого НКРЕКП). Тенденція зниження обсягів розподілу електричної енергії продовжує зберігатись. Тобто рівень тарифів на послуги з розподілу електричної енергії критично не відповідає фактичним витратам АТ Запоріжжяобленерго при здійсненні ліцензованої діяльності з розподілу електричної енергії. На теперішній час Відповідач знаходиться у вкрай важкому фінансовому стані та не має можливості виконати рішення суду у справі № 908/1458/25, оскільки Товариство має щомісячно проводити виплату інших обов`язкових платежів, зокрема таких як оплата праці та сплата податків, оплата за: сировину та матеріали; паливо для автотранспорту та його утримання; закупівлю лічильників, оренду приміщень, охорону праці; витрати на зв`язок тощо та погашення податкового боргу. Вищенаведене підтверджує наявність у АТ Запоріжжяобленерго важкого матеріального стану. Відповідач, зі свого боку, приймає всі можливі заходи по недопущенню неналежного виконання договірних зобов`язань споживачів, оскільки здійснює всі можливі заходи спрямовані на погашення заборгованості, зокрема направляє претензії, звертається до суду з позовними заявами про стягнення заборгованості, здійснює обмеження або припинення електропостачання, бо повне відключення деяких споживачів може призвести до соціальної та технологічної катастрофи на території всієї Запорізької області. Таким чином, наявна дебіторська заборгованість не тільки не приносить прибутку, але і поставила Відповідача у скрутне становище при здійсненні розрахунків з іншими підприємствами. АТ "Запоріжжяобленерго" є підприємством критичної інфраструктури, що підтверджується постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» та наказом Міністерства енергетики України від 10.10.2024 №

394. Щодо можливості виконання рішення суду у строки надання відстрочки, Скаржник зазначає наступне: одним із найбільших боржників АТ «Запоріжжяобленерго» є ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат», який 24.09.2024 року прийняв рішення про добровільне погашення заборгованості по штрафним санкціям та судовому збору за рішенням суду у справі 908/2384/18 на загальну суму 122 421 907,34 грн. згідно з графіком погашення заборгованості; ухвалою господарського суду Запорізької області від 01.06.2020 у справі № 908/1463/18 (копія додається) було затверджено мирову угоду між АТ «Запорізький завод феросплавів» та АТ «Запоріжжяобленерго» щодо сплати заборгованості на користь останнього. Так, відповідно до вищевказаної мирової угоди, АТ «Запорізький завод феросплавів» сплачує заборгованість у розмірі 174 641 479,40 грн. за наступним графіком: всього за 2022 рік - 36 437 727,84 грн., всього за 2023 рік - 36 437 727,84 грн., всього за 2024 рік - 36 437 727,84 грн., залишок боргу всього за 2025 рік - 27 328 295,88 грн.; постановою НКРЕКП від 19.12.2024 № 2208 «Про встановлення тарифів на послуги з розподілу електричної енергії АТ «Запоріжжяобленерго» із застосуванням стимулюючого регулювання» (копія додається), в додатку до якої наведено структуру тарифів на послуги з розподілу електричної енергії для АТ «Запоріжжяобленерго» на 2025 рік, на відміну від 2024 року, передбачений прибуток на регуляторну базу активів для АТ «Запоріжжяобленерго» в 2025 році в розмірі 124 562 тис.грн. (рядок 5 додатку до постанови), внаслідок чого у Товариства з`явились певні джерела для покриття витрат, в т.ч. розрахунків з кредиторами. Отже, наразі Відповідач не зможе сплатити Позивачу заборгованість за Договором одним платежем, але в той же час, у разі надання можливості сплати заборгованості на умовах розстрочення, існує реальна можливість виконання рішення протягом року. Відповідач вважає, що ним наведені об`єктивні обставини, що можуть істотно ускладнити виконання рішення суду та є підстави для надання розстрочки. Вирішуючи питання розстрочення та виконання рішення, апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини Відповідача у виникненні спору, інші обставини справи, в тому числі, що Відповідач є підприємством критичної інфраструктури. На думку скаржника, відмова суду щодо надання розстрочення виконання рішення судом першої інстанції строком на 3 місяці є наслідком не з`ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції з фактичними обставинам справи. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.09.2025 у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Мороз В.Ф., Верхогляд Т.А. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.09.2025 відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 908/1458/25. Доручено Господарському суду Запорізької області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи №908/1458/25. 18.09.2025 матеріали даної справи надійшли до ЦАГС. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.09.2025 апеляційну скаргу Акціонерного товариства Акціонерного товариства «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.08.2025 у справі №908/1458/25 залишено без руху. Рекомендовано скаржнику усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду належні докази сплати судового збору, на належні реквізити - надавши строк 10 днів з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків. 29.09.2025 від скаржника до ЦАГС надійшла заява, якою долучено до матеріалів апеляційної скарги докази сплати судового збору у розмірі 3633,60 грн, відповідно платіжної інструкції від 26.09.2025. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.08.2025 у справі №908/1458/25; визначено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження. 07.10.2025 з використанням системи «Електронний суд» Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕКТРОРЕСУРС» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити Рішення Господарського суду Запорізької області від 20.08.2025 по справі № 908/1458/25 без змін, а апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» без задоволення. Відзив обґрунтований наступним: - рішення Господарського суду Запорізької області від 20.08.2025 є законним, обґрунтованим, і відповідає фактичним обставинам справи, а вимоги апеляційної скарги є необґрунтованими, а отже не підлягають задоволенню; - виходячи зі змісту апеляційної скарги, Відповідач не заперечує факту укладення між сторонами договору № Р490417 від 12.04.2017 (далі - Договір), факту виконання в рамках цього Договору робіт, встановлення обладнання на об`єкті, розміру заборгованості за виконані роботи. За своїм змістом, Договір укладений між сторонами слід вважати договором підряду. Відповідно до ст. 853 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Як зауважено у позові, сторонами Договору підписані приймально-передавальні документи (акти, довідки). Жодних зауважень до них з боку Відповідача не надходило. Таким чином, умови для здійснення оплати визначені ст. 853 Цивільного кодексу України, а також положеннями Договору настали. Інформація про ненадання у розпорядження Відповідача рахунку на оплату є способом введення суду в оману; - Відповідач не звертався до Позивача за одержанням будь-яких документів, в тому числі рахунків. Відповідач також був достовірно обізнаний із банківськими реквізитами Позивача які наведені у Договорі (останній розділ із реквізитами сторін) та додаткових угодах. Також Відповідач одержував претензію із проханням погасити борг із реквізитами для його погашення; - окремої уваги заслуговують правові висновки Верховного Суду, які вказують на вірну оцінку доводів сторони спору щодо відсутності рахунку і його впливу на строк оплати за зобов`язаннями в рамках договорів. Так, у постанові від 11.11.2021 у справі №922/449/21 Верховний Суд відмітив: «Верховним Судом неодноразово зазначалось, що рахунок або рахунок - фактура, що за своїми функціями є тотожними документами, за своїм призначенням не відповідають ознакам первинного документа, оскільки ними не фіксується будь - яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а вони мають лише інформаційний характер. Рахунок є розрахунковим документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти. Ненадання рахунка - фактури, у контексті спірних правовідносин, не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України; тому наявність або відсутність рахунка - фактури не звільняє відповідача за первісним позовом від обов`язку сплатити грошові кошти за Договором (близька за змістом правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 02.07.2019 зі справи №918/537/18, від 29.08.2019 зі справи №905/2245/17, від 26.02.2020 зі справи №915/400/18, від 29.04.2020 зі справи №915/641/19). Апеляційний господарський суд, з посилання на вищевказану практику Верховного Суду, надавав оцінку зазначеному аргументу скаржника та дійшов обґрунтованих висновків про його безпідставність, оскільки ненадання позивачем за первісним позовом рахунків для оплати не звільняє відповідача за первісним позовом від виконання свого зобов`язання за Договором щодо своєчасної оплати виконаних робіт». У постанові від 18.02.2020 у справі №908/771/19 Верховний Суд надав оцінку подібним обставинам. До речі, відповідачем у справі виступало ПАТ «Запоріжжяобленерго». Спір у справі №908/771/19 виник через те, що відповідач вважав відсутнім у нього обов`язку зі сплати грошових коштів до отримання рахунку, а тому він не є боржником, що прострочив виконання зобов`язання. У відповідній постанові Верховний Суд окрім вже цитованих вище правових висновків вказав: не надання рахунку не може перешкоджати проведенню розрахунків у разі підписання сторонами актів. Таким чином, доводи Відповідача щодо ненастання строку оплати є необґрунтованими, оскільки строк оплати в рамках Договору настав. Зазначене вказує на правомірне стягнення із Відповідача не лише основного боргу, але й інфляційних втрат та 3% річних нарахованих на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України; - позивач посилається на ч. 1, 5 ст. 331 ГПК України, ч. 3, 4 ст. 331 ГПК України та зазначає, що у необхідності відстрочки чи розстрочки виконання рішення сторона мала право звернутися до суду на підставі статті 331 ГПК України, однак відповідач цього не зробив. Натомість він обмежився лише поясненнями свого представника, не надавши жодних належних і допустимих доказів щодо свого скрутного матеріального становища; - при вирішенні спору, суд має враховувати інтереси обох сторін спору, а не захищати майнові інтереси лише одного з них. В даному випадку задоволення поданої Відповідачем заяви порушить баланс інтересів сторін, на користь Відповідача; - за приписами статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. ТОВ «Електроресурс», як стягувач, який має право на отримання коштів за рішенням суду у даній справі, не повинен нести відповідальність за неефективну діяльність боржника; - позивач вважає за необхідне повідомити суд відповідно до публічної інформації з відкритих інформаційних джерел, посадовими особами АТ «Запоріжжяобленерго» було пред`явлено підозру детективами Бюро економічної безпеки України у зв`язку з неналежним виконанням службових обов`язків, яке мало тривалий та систематичний характер. За висновками комплексної судово-економічної експертизи, за останні п`ять років державне обленерго недоотримало понад 730 млн грн доходів. Отже, вказані обставини вказують на зловживанням службовими обов`язками та неефективне управлінням з боку Відповідача. Посилання ж на нібито скрутні обставини, зумовлені збройною агресією РФ, не можуть виправдати неможливість виконання Договору й не звільняють Відповідача від відповідальності за стягнення заборгованості в сумі 163706,05 грн; - посилання Відповідача на значну дебіторську заборгованість споживачів, дефіцит обігових коштів через активні бойові дії та окупацію частини Запорізької області, що призвело до зниження обсягів розподілу електричної енергії, не можуть бути підставою для невиконання договірних зобов`язань, що виникли задовго до настання зазначених обставин. Позивач звертає увагу суду, що відповідно до умов Договору, граничний строк розрахунку за виконані Позивачем будівельно-монтажні роботи настав 08.02.2021 року. Ця дата передує початку повномасштабного вторгнення РФ на територію України. Таким чином, Відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов`язання ще в мирний час, і його посилання на обставини, що виникли більше ніж через рік після настання строку оплати, є необґрунтованими та маніпулятивними. 10.10.2025 з використанням системи «Електронний суд» Акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго" подано заперечення на відзив на апеляційну скаргу, в яких просить суд задовольнити апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» на рішення господарського суду Запорізької області від 20.08.2025 у справі № 908/1458/25. У запереченнях відповідачем підтримано викладену ним в апеляційній скарзі позицію щодо ненадання йому позивачем рахунку №ЕР-1333 від 22.07.2020, копія якого додана до позовної заяви. Скаржник зазначає, що Позивач суперечить сам собі - надає сфабрикований рахунок на оплату, як доказ дотримання п. 4.3. Договору, тобто підтверджує, що підставою для здійснення оплати Відповідачем є наданий Позивачем рахунок на оплату, а відзиві на апеляційну скаргу посилається, що рахунок не є обов`язковим для здійснення оплати за спірним Договором. Також відповідачем підтримано викладену ним в апеляційній скарзі позицію щодо застосування відстрочки та зазначено, що Відповідачем були наведені об`єктивні обставини, що можуть істотно ускладнити виконання рішення суду та є підстави для надання розстрочки, зокрема: скрутний фінансовий стан АТ «Запоріжжяобленерго»; наявність великого податкового боргу; збільшення дебіторської заборгованості споживачів електричної енергії, щодо яких неможливо вжити заходи припинення, обмеження електропостачання (екологічна, аварійна, технологічна броня) або введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (провадження у справі про банкрутство); значна кредиторська заборгованість АТ «Запоріжжяобленерго» перед ДП «Енергоринок» та ПрАТ «НЕК «Укренерго»; негайне відновлення енергосистеми після ракетно-дронових обстрілів Російською Федерацією задля забезпечення лікарень, госпіталів, підприємств критичної інфраструктури та населення м. Запоріжжя і Запорізької області. Крім того, апелянт зазначає, що скрутний фінансовий стан Відповідача обумовлений наступними чинниками: наявністю дебіторської заборгованості споживачів перед АТ «Запоріжжяобленерго» з якої переважна частина це заборгованість державних підприємств за активну електроенергію: ТОВ Запорізький титано-магнієвий комбінат, ДП Кремнійполімер, ПрАТ «Завод Напівпровідників», а також за розподіл електроенергії: постачальник електроенергії для населення в Запорізькій області ТОВ «Запоріжжяелектропостачання», ДПЗД «Укрінтеренерго», ТОВ Запорізький титано-магнієвий комбінат, ТОВ «Співдружність» (докази в матеріалах справи); наявністю кредиторської заборгованості Відповідача перед ДП «Енергоринок», за виконані роботи та надані послуги, постачання ТМЦ (докази в матеріалах справи); дефіцитом обігових коштів АТ «Запоріжжяобленерго» у зв`язку із тим, що тарифи на послуги з розподілу електричної енергії із застосуванням стимулюючого регулювання на 2025 рік для АТ «Запоріжжяобленерго» встановлені постановою НКРЕКП від 19.12.2024 року № 2208, якою затверджено статтю «Витрати, пов`язані з купівлею електричної енергії з метою компенсації технологічних витрат електроенергії на її розподіл» з урахуванням прогнозованого рівня ціни купівлі технологічних витрат електроенергії набагато нижчою, що не забезпечує у 2025 році покриття в повному обсязі витрат Товариства, пов`язаних з купівлею електроенергії з метою компенсації технологічних витрат електроенергії на її розподіл. Крім того, на діяльність товариства у 2025 році, в тому числі на наявність дефіциту обігових коштів, продовжують впливати обставини, що у 2022-2024 роках діяли тарифи на послуги з розподілу електричної енергії із застосуванням стимулюючого регулювання, які були затверджені виходячи з річного обсягу розподілу електричної енергії, що сформований за фактом 2021 року. На дефіцит обігових коштів Товариства також вплинули активні бойові дії на окремих територіях Запорізької області та окупація більшої частини території Запорізької області, що призвело до зниження фактичних обсягів розподілу електричної енергії майже вдвічі, внаслідок чого Товариство протягом 2022-2024 років щорічно недотримувало необхідний дохід (більш ніж в два рази проти рівня, встановленого НКРЕКП). Тенденція зниження обсягів розподілу електричної енергії продовжує зберігатись; наявністю податкового боргу (докази в матеріалах справи); постійні значні витрати на відновлення енергетичної системи після обстрілів військами РФ. Також Відповідач зауважує, що викладені міркування Позивача у відзиві на апеляційну скаргу стосовно вручення посадовим особам Товариства підозр у вчиненні кримінального правопорушення, що призвело до не оплати заборгованості, є безпідставними, необґрунтованими, жодним чином не стосуються правовідносин між Сторонами та розгляду даної справи № 908/1458/25. Встановлені судом першої інстанції та перевірені апеляційним господарським судом обставини справи. Як вбачається з матеріалів справи, 12.04.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕЛЕКТРОРЕСУРС» (Підрядник, позивач у даній справі) та Публічне акціонерне товариство «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» (Замовник; наразі найменування змінено на Акціонерне товариство «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» відповідач у справі) уклали Договір про закупівлю робіт №Р490417 (далі Договір), за умовами якого Підрядник зобов`язався у 2017 р. виконати роботи, зазначені в п. 1.2 Договору, відповідно до проектно-кошторисної документації, наданої Замовником, а Замовник прийняти і оплатити роботи (закінчений будівництвом об`єкт) за цінами, в порядку і строки, визначені цим Договором (п. 1.1 Договору). В п. 1.2 Договору визначено найменування робіт: «Реконструкція КТП-162/327 та ПЛ 0,4 кВ Ф-1 від КТП-162/327 для електропостачання олійниці ФОП Лук`янов В.О. по вул. Кірова, 2ж с. Нове Запоріжжя Запорізького району Запорізької області» (шифр 0.1610.0491.18.02.16.352.00) (згідно договору на стандартне приєднання № 1610-0419 від 18.02.2016р. (СПП 1610-0491)). З положень п. 1.5 Договору слідує, що Підрядник в межах ціни Договору виконує на свій ризик власними і залученими силами будівельно-монтажні та пусконалагоджувальні роботи, передбачені проектно-кошторисною документацією…, передає Замовнику об`єкт КТП-162/327 та ПЛ 0,4 кВ Ф-1 від КТП-162/327 для пред`явлення приймальній комісії, усуває в межах гарантійних термінів експлуатації об`єкту недоробки, недоліки допущені через неякісне виконання робіт. Згідно з п. 3.1 Договору, ціна цього Договору становить 25578,83 грн без ПДВ. ПДВ 20% на суму 5115,77 грн. Всього ціна Договору з ПДВ 30694,60 грн. Договірна ціна цього Договору динамічна. Ціна Договору може бути зменшена за взаємною письмовою згодою сторін. Сторонами укладались Додаткові угоди №№1-9 до Договору, які є його невід`ємними частинами та якими вносились зміни до пункту 1.1, підпункту 5.1.1 Договору щодо строків/термінів виконання робіт, пункту 11.1 щодо строку дії Договору. Так, відповідно до пп. 5.1.1 Договору (в редакції Додаткової угоди № 9 від 29.11.2019), зокрема, визначено, що строки/терміни виконання робіт згідно з календарним графіком виконання робіт (додаток №2): строк початку виконання робіт дата підписання договору, Строк (термін) закінчення робіт (завершення будівництва) 31.03.2020. Цей Договір набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє по 30.04.2020 року включно, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором (п. 11.1 в редакції Додаткової угоди №9 від 29.11.2019). Пунктом 4.3. Договору передбачено, що розрахунки за виконані роботи проводяться Замовником протягом 180 календарних днів після підписання сторонами акту приймання виконаних будівельних робіт (форма №КБ-2в) і довідки вартості виконаних робіт і затрат (форма №КБ-3) на підставі отриманого Замовником рахунку за умови наявності одночасно таких умов: - виконання Підрядником робіт на суму здійсненої Замовником передоплати та оформлення документів, зазначених у п.4.2 цього Договору; - підписання Сторонами акту приймання виконаних будівельних робіт (форма №КБ-2в) і довідки вартості виконаних робіт і затрат (форма №КБ-3), акту приймання-передачі змонтованого устаткування; - реєстрації Підрядником в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної, яка складена відповідно до вимог законодавства... Відповідно до пп. 6.4.1 пункту 6.4 Договору, Підрядник має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за виконані роботи. Замовник зобов`язаний приймати виконані роботи згідно з актом приймання виконаних будівельних робіт. Своєчасно та в повному обсязі сплачувати за виконані роботи (пп. 6.1.1, 6.1.2 пункту 6.1 Договору). Як свідчать матеріали справи, на підставі вищезазначеного Договору 05.03.2020 сторонами були складені та підписані Акти приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в) за березень 2020 року на загальну суму 17586,07 грн, а саме: - Акт №1 приймання виконаних будівельних робіт за березень 2020 на суму 6301,31 грн; - Акт №2 приймання виконаних будівельних робіт за березень 2020 на суму 248,94 грн. - Акт №3 приймання виконаних будівельних робіт за березень 2020 на суму 10715,16 грн; - Акт №4 приймання виконаних будівельних робіт за березень 2020 на суму 320,66 грн. 05.03.2020 сторони також склали та підписали Довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма КБ-3) за березень 2020 на загальну суму 17586,07 грн з ПДВ. Позивачем була складена відповідна податкова накладна №6 від 05.03.2020, яка 20.03.2020 зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних за № 9058989342. Також ТОВ «ЕЛЕКТРОРЕСУРС» додано до позовної заяви копію рахунку-фактури №ЕР-1333 від 22.07.2020 на суму 17586,07 грн з ПДВ. 24.04.2025 позивач направив відповідачу претензію вих. № 105 від 24.04.2025, в якій вимагав здійснити оплату заборгованості по Договору про закупівлю робіт №Р490417 від 12.04.2017 в сумі 17586,07 грн. На підтвердження направлення та отримання відповідачем зазначеної претензії до позовної заяви додані копії поштового чеку від 24.04.2025 про направлення рекомендованого листа № 6903204736121 та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, згідно з яким воно було вручено адресату 28.04.2025. Проте, як зазначив позивач, відповідач оплату за виконані позивачем роботи не здійснив, що стало підставою для звернення позивача з позовом до суду. Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4). Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Зважаючи на те, що відповідач оскаржує рішення місцевого господарського суду виключно у частині відмови суду у зменшенні розміру нарахованих Позивачем 3% річних та інфляційних втрат, а також відмови суду у наданні розстрочки виконання судового рішення строком на 3 (три) місяці, колегія суддів здійснює апеляційний перегляд судового рішення лише у межах зазначених вимог. Як вбачається з матеріалів справи, крім суми основного боргу, за прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача суми 11874,53 грн інфляційних втрат за період прострочення: лютий 2021 березень 2025 та суми 2278,00 грн 3% річних, нарахованих за період прострочення з 19.01.2021 по 13.05.2025 включно (1576 днів прострочення). Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (такі висновки наведено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18). Аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень ст. 625 Цивільного кодексу України, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21 зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Місцевим господарським судом було зазначено, що нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт прострочення відповідачем оплати виконаних позивачем робіт на суму 17586,07 грн, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у позивача виникло право на нарахування сум, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, за весь час прострочення вказаного грошового зобов`язання. В апеляційній скарзі зазначено, що виходячи із того, що Відповідач не отримував рахунку на оплату, а Позивач рахунок на оплату сформував при подачі позовної заяви, чим підтвердив факт того, що підставою для оплати за Договором є надання рахунку на оплату Відповідачу, не встановлено з якої дати Відповідач прострочив виконання зобов`язання, тому розрахунок інфляційних втрат та 3% річних Позивачем виконано не вірно. Щодо даного твердження скаржника колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Як вбачається з матеріалів справи, зі змісту п. 4.3 Договору слідує, що Замовник здійснює розрахунки за виконані роботи протягом 180 календарних днів після підписання сторонами акту приймання виконаних будівельних робіт і довідки вартості виконаних робіт і затрат. Тобто, як правильно зазначено в оскаржуваному рішенні, саме Акти приймання виконаних будівельних робіт та довідка про вартість виконаних будівельних робіт є тими первинними документами, на підставі яких виникає обов`язок сплати. Натомість рахунок (рахунок-фактура) за своїм призначенням має лише інформаційний характер. Господарський суд вказав на те, що рахунок на оплату є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати грошові кошти в якості оплати за переданий товар або надані послуги, і за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа, встановленим у статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки рахунком не фіксується господарська операція чи дозвіл на її проведення. Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що відсутність доказів отримання відповідачем рахунку не є відкладальною умовою в розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 ЦК України й не звільняє замовника від обов`язку з оплати прийнятих ним робіт. Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі № 915/400/18, від 29.04.2020 у справі № 915/641/19. Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що зазначення у договорі умови про те, що оплата здійснюється, в т.ч. на підставі рахунку, не змінює строк виконання грошового зобов`язання, який пов`язується з моментом (датою) підписання сторонами Акта(-ів) приймання виконаних будівельних робіт (форма №КБ-2В), який(-і) є підтвердженням факту виконання Підрядником робіт та прийняття їх Замовником. При цьому, банківські платіжні реквізити сторін наведені у розділі ХІV Договору та у Додаткових угодах до нього. Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, таким чином, вартість виконаних позивачем робіт відповідачу була відома з Актів приймання виконаних будівельних робіт та Довідки про вартість виконаних будівельних робіт і повинна була ним сплачена у строк, визначений п. 4.3 Договору, а саме протягом 180 календарних днів після підписання сторонами Актів №№1-4 приймання виконаних будівельних робіт за березень 2020 і Довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за березень 2020, яке відбулось 05.03.2020, тобто - до 01.09.2020 включно. Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України (був чинний до 28.08.2025) учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Як вже було зазначено вище, згідно із частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи вищезазначене, твердження скаржника про те, що виходячи із того, що Відповідач не отримував рахунку на оплату, а Позивач рахунок на оплату сформував при подачі позовної заяви, чим підтвердив факт того, що підставою для оплати за Договором є надання рахунку на оплату Відповідачу, не встановлено з якої дати Відповідач прострочив виконання зобов`язання, тому розрахунок інфляційних втрат та 3% річних Позивачем виконано не вірно, є безпідставними. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що жодних зауважень або претензій до приймально-передавальних документів або виконаних робіт, відповідач до позивача не висував. Доказів зворотного відповідачем суду не надано. Щодо наведених у апеляційній скарзі доводів відповідача про форс-мажорні обставини та посилання відповідача на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, відповідно до якого визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24 лютого 2022 року, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до п.п. 9.1, 9.3, 9.4 Договору, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором у разі виникнення форс-мажору (обставин непереборних сили), які не існували під час укладення Договору та виникли поза волею сторін. Сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим Договором унаслідок дії форс-мажору (обставин непереборної сили), повинна не пізніше ніж протягом 10-ти днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі. Документом, який засвідчує настання форс-мажору (обставин непереборної сили) та строку його (їх) дії є сертифікат, який видається Торгово-промисловою палатою України або регіональною торгово-промисловою палатою. Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет та адресований "Всім кого це стосується", визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними. Разом з тим, 13.05.2022 Торгово-промислова палата України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов`язань згаданий вище лист від 28.02.2022 можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов`язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов`язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. Також вказується, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо. Згідно з частиною 3 статті 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб. Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Також, згідно з положеннями статті 218 Господарського кодексу України (був чинний до 28.08.2025) у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Отже, сама по собі військова агресія Російської Федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання. Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 року у справі № 922/2475/21. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору. Загальний лист ТПП України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією РФ проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання (а доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим). Вказаний вище лист Торгово-промислової палати України не засвідчує факт настання саме для відповідача форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили), оскільки форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання. Колегія суддів зауважує, що лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не є автоматичною підставою для звільнення відповідача від відповідальності (зокрема передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України) за не виконання ним грошового зобов`язання з оплати виконаних позивачем робіт, оскільки стороною договору має бути доведено не лише настання цих обставин, але і їх безпосередній, прямий вплив на можливість належного виконання зобов`язання з урахуванням часу та місця його виконання у конкретних правовідносинах. Крім того, судова колегія вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги те, що обов`язок відповідача з оплати виконаних позивачем робіт на підставі Договору виник ще до початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну. Матеріалами справи не підтверджується причинно-наслідковий зв`язок між введенням воєнного стану в Україні та неможливістю відповідача своєчасно виконати свої зобов`язання за Договором. При цьому, слід зазначити, що як відповідач так і позивач під час воєнного стану в Україні знаходяться в однакових умовах, отже несприятливі обставини, пов`язані з військовою агресію Російської Федерації проти України настали не тільки для відповідача, але й для позивача. Всі суб`єкти підприємницької діяльності, підприємства, установи та організації України знаходяться в рівних умовах та здійснюють свою господарську діяльність в однаковому несприятливому економічному становищі та повинні вживати усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Якщо обидві сторони правочину є суб`єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти усвідомлення ризиків при вчиненні відповідного правочину є іншими, ніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або суб`єкт господарювання та пересічний громадянин. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини (подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 910/17876/19). За приписами частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Таким чином, як правильно зазначено в оскаржуваному рішенні, незалежно від того, що стало причиною відсутності у боржника необхідної суми, це не звільняє його від відповідальності визначеної частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України за неналежне виконання грошового зобов`язання. Скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що не згодний з рішенням в частині відмови суду у зменшенні розміру нарахованих Позивачем 3% річних та інфляційних втрат. При цьому, як вірно зауважено судом першої інстанції, заяви відповідача по суті справи (відзив, заперечення на відповідь на відзив) не містять звернень до суду з проханням про зменшення відсотків річних; у запереченні на відповідь на відзив міститься лише посилання на право суду зменшити штрафні санкції. Також в апеляційній скарзі відповідач просить змінити рішення Господарського суду Запорізької області від 20.08.2025 у справі № 908/1458/25 в частині, а саме, зокрема, зменшити суму нарахувань 3% річних та інфляційних втрат. Щодо цього колегія суддів зазначає наступне. За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18). Передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України інфляційні втрати і 3% річних за своєю правовою природою не мають характеру штрафних санкцій, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.07.2018 у справі №905/978/17, від 11.05.2018 у справі №922/3087/17 та від 26.04.2018 у справі №910/11857/17). Водночас, колегія суддів вважає безпідставними посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, оскільки у вказаній справі Велика Палата Верховного Суду допустила зменшення заявлених до стягнення відсотків річних, виключно з урахуванням конкретних обставин, які склалися саме у справі № 902/417/18. Так, у справі № 902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України і встановили її у розмірі 40 % річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96 % річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев`яноста календарних днів до дня повної оплати, що не відповідало критеріям розумності, справедливості та пропорційності. У справі № 908/1458/25 розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (три відсотки). Таким чином, обставини справи № 902/417/18 є відмінними від обставин, які мають місце у справі, що розглядається. Крім того, у справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку. Водночас, колегія суддів звертає увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, відповідно до якої, враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено. При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми. Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов`язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних. Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом. Також Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат, які не є штрафними санкціями за своєю правовою суттю - висновки про це викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.10.2023 року у справі № 904/4334/22, від 01.10.2024 року у справі № 910/18091/23 та від 05.11.2024 року у справі № 902/43/24, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.03.2024 року у справі № 712/4975/22. З огляду на викладене, апеляційний суд не встановив підстав для зменшення розміру 3 % річних, та інфляційних втрат нарахованих позивачем на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, та відповідно для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення в цій частині. Доводи апеляційної скарги про те, що відмовляючи у зменшенні розміру штрафних санкцій судом не враховано, що сума основного боргу є співмірною сумі штрафних санкцій, штрафні санкції не повинні перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, фінансовий стан Відповідача, що Відповідач відноситься до підприємств та організацій критичної інфраструктури країни, який забезпечує електроенергією населення та підприємства міста Запоріжжя та Запорізької області та наразі всі кошти спрямовує на відновлення енергетичних об`єктів після щоденних обстрілів військами Російської Федерації є безпідставними та відхиляються колегією суддів, оскільки ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права. Так, з матеріалів справи та оскаржуваного рішення вбачається, що позивач у спірних правовідносинах не заявляв позовних вимог про стягнення штрафних санкцій, тобто штрафні санкції не були предметом розгляду у суді першої інстанції, і, відповідно, їх зменшення господарським судом не розглядалось Скаржник помилково ототожнює зменшення розміру штрафних санкцій із зменшенням розміру 3% річних та інфляційних втрат. Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що факт прострочення відповідачем оплати виконаних позивачем робіт на суму 17586,07 грн є доведеним, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання вказаного грошового зобов`язання в цілому є обґрунтованими. Перевіривши наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум 3% річних, в межах заявленого періоду прострочення протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання грошового зобов`язання, суд першої інстанції встановив, що у розрахунку допущена арифметична помилка. Фактично за заявлений позивачем період нарахування (з 19.01.2021 по 13.05.2025) стягненню з відповідача на користь позивача належить сума 2276,55 грн 3% річних. Отже в іншій частині вимог про стягнення 3% річних судом відмовляється. Господарський суд дійшов висновку, що розрахунок інфляційних втрат в межах заявленого позивачем періоду нарахування з лютого 2021 по березень 2025 в розмірі 11874,53 грн здійснений позивачем правильно, тому позовні вимоги в цій частині задовольняються судом у заявленому позивачем розмірі. З вказаними висновками місцевого господарського суду погоджується й суд апеляційної інстанції, оскільки такі є обґрунтованими та відповідають обставинам справи. Щодо доводів апеляційної скарги про розстрочення виконання рішення суду. Положення частини 1 статті 331 Господарського процесуального кодексу України визначають, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (частина 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України). Частина 5 статті 331 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. Отже, розстрочення виконання судового рішення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав. При вирішенні відповідного питання враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини Відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 р. у справі № 916/190/18 навела висновки про те, що розстрочення - це виконання рішення частинами, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Відстрочення виконання рішення спрямоване на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення. Водночас розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням. Саме розстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа заборгованості за відповідним договором є незмінною. Як зауважив Верховний Суд у постанові від 17.09.2025 р. у справі № 905/1197/24 - підставою для відстрочення або розстрочення виконання рішення суду згідно зі ст. 331 ГПК є виняткові обставини, які ускладнюють або виключають виконання рішення, утруднюють чи унеможливлюють виконання, і питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи та заперечення як позивача, так і відповідача. У справі, що розглядається, суд попередньої інстанції встановив, що в обґрунтування заяви зокрема зазначено, що станом на 01.04.2025 року дебіторська заборгованість споживачів перед АТ «Запоріжжяобленерго» складає 3 114 613 тис. грн. Наявна дебіторська заборгованість не тільки не приносить прибутку, але і поставила відповідача у скрутне становище при здійсненні розрахунків з іншими підприємствами. Кредиторська заборгованість відповідача перед ДП «Енергоринок» станом на 01.04.2025 року складає 680 166 тис.грн. Також, у АТ «Запоріжжяобленерго» існує кредиторська заборгованість за роботи та послуги, постачання ТМЦ, яка станом на 01.04.2025 року складає 1 883 378 тис.грн., однією з найбільших статтею витрат є розрахунки з постачальниками послуг на ринку електроенергії. Дефіцит обігових коштів АТ «Запоріжжяобленерго» спричинено в тому числі і тим, що тарифи на послуги з розподілу електричної енергії із застосуванням стимулюючого регулювання на 2025 рік для АТ «Запоріжжяобленерго» встановлені постановою НКРЕКП від 19.12.2024 року № 2208, якою затверджено статтю «Витрати, пов`язані з купівлею електричної енергії з метою компенсації технологічних витрат електроенергії на її розподіл» з урахуванням прогнозованого рівня ціни купівлі технологічних витрат електроенергії набагато нижчою, що не забезпечує у 2025 році покриття в повному обсязі витрат Товариства, пов`язаних з купівлею електроенергії з метою компенсації технологічних витрат електроенергії на її розподіл. На дефіцит обігових коштів Товариства також вплинули активні бойові дії на окремих територіях Запорізької області та окупація більшої частини території Запорізької області, що призвело до зниження фактичних обсягів розподілу електричної енергії майже вдвічі, внаслідок чого Товариство протягом 2022-2024 років щорічно недотримувало необхідний дохід (більш ніж в два рази проти рівня, встановленого НКРЕКП). Тобто рівень тарифів на послуги з розподілу електричної енергії критично не відповідає фактичним витратам АТ «Запоріжжяобленерго» при здійсненні ліцензованої діяльності з розподілу електричної енергії. Відповідач знаходиться у вкрай важкому фінансовому стані та не має можливості виконати рішення суду у справі №908/1458/25 у зв`язку з відсутністю коштів на поточних рахунках та наявністю податкового боргу, який станом на 01.04.2025 року складає 884 тис.грн. АТ «Запоріжжяобленерго» є підприємством критичної інфраструктури, що підтверджується постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» та Наказом Міністерства енергетики України від 10.10.2024 №

394. Отже, стабільна та безперебійна робота АТ «Запоріжжяобленерго» є надзвичайно важливою для життєдіяльності всього регіону - Запорізької області. Порушення в роботі АТ «Запоріжжяобленерго» може призвести до негативних наслідків. Об`єктивними обставинами, що можуть істотно ускладнити виконання рішення суду та є підставою для надання розстрочки, зокрема є: - скрутний фінансовий стан АТ «Запоріжжяобленерго», що підтверджується фінансовою звітністю; наявність великого податкового боргу; збільшення дебіторської заборгованості споживачів електричної енергії, щодо яких неможливо вжити заходи припинення, обмеження електропостачання (екологічна, аварійна, технологічна броня) або введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (провадження у справі про банкрутство); значна кредиторська заборгованість АТ «Запоріжжяобленерго» перед ДП «Енергоринок» та ПрАТ «НЕК «Укренерго»; негайне відновлення енергосистеми після ракетно-дронових обстрілів Російською Федерацією задля забезпечення лікарень, госпіталів, підприємств критичної інфраструктури та населення м. Запоріжжя і Запорізької області. На теперішній час АТ «Запоріжжяобленерго» не може сплатити заборгованість за рішенням по справі одним платежем, у зв`язку з чим вважає, що виконання судового рішення може бути розстрочено на три місяці. Позивач у відповіді на відзив проти заяви відповідача про розстрочення виконання судового рішення заперечив, вказавши, що таке розстрочення не стимулюватиме процедуру виконання рішення суду, а лише сприятиме відповідачу в подальшому порушувати свої зобов`язання та без достатньої правової підстави користуватися майном позивача. Суд першої інстанції звернув увагу, що практика Європейського суду з прав людини свідчить, що «державний орган або інша юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням. У такому випадку не може прийняти аргумент, що визначає таку відсутність як «виняткові обставини» (§ 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Півень проти України» від 29.06.2004). Господарський суд обґрунтовано зазначив, що звертаючись з заявою про розстрочку виконання рішення на 3 місяці, боржник не надав жодних гарантій, що рішення господарського суду буде ним виконуватись у зазначений строк та, відповідно, надання судом розстрочки буде виправданим. Суд першої інстанції також вказав на те, що в свою чергу сплата заборгованості на користь позивача за рішенням суду у даній справі не може ставитись в залежність від фінансових результатів господарської діяльності відповідача, і скрутний фінансовий стан в будь-якому разі не є безумовною підставою для розстрочення виконання судового рішення. На переконання колегії суддів, вирішуючи питання про надання розстрочки виконання рішення, місцевий господарський суд також обґрунтовано взяв до уваги незгоду позивача на надання відповідачу розстрочки. Як слушно зауважив суд першої інстанції, невиконання відповідачем грошового зобов`язання виникло задовго до введення в Україні воєнного стану та пов`язаних із цим відповідних наслідків, на які посилається відповідач, і невиконання грошового зобов`язання має місце вже протягом тривалого часу з моменту його виникнення. Крім того, відсутні навіть часткові оплати з боку відповідача, що свідчить про недобросовісність. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що наявність в провадженні господарського суду інших справ за позовами позивача до відповідача також не є підставою для розстрочення виконання рішення у даній конкретній справі. При цьому, сума яка заявлена позивачем до стягнення з відповідача у даній справі №908/1458/25 не є значною. Як зазначено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.03.2018 р. у справі № 910/8153/17, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини Відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо. Таким чином, законодавець у будь-якому випадку пов`язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. При цьому положення ГПК України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 такого кодексу. Відповідно до вказаної статті господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. З урахуванням наведеного, суд самостійно вирішує питання стосовно достовірності доказів, достатності їх для винесення рішення, істинності відомостей, які містяться в доказах. Разом з тим необхідно враховувати, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 р. № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 р. № 11-рп/2012); відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19.03.97 р., п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 ст. 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V). Враховуючи те, що існування заборгованості, підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 р.), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі. Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у Боржника коштів. Обов`язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення. Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції", у справі "Бурдов проти Росії", у справі "Ясюнієне проти Литви"). Складне фінансове становище Відповідача, яким обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, не може бути безумовною підставою для надання розстрочення виконання судового рішення; при цьому, розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів Стягувача і Боржника (постанова Верховного Суду від 15.03.2018 р. у справі № 910/8153/17). Судова колегія дійшла висновку, що наведені скаржником обставини не свідчать про неможливість виконання рішення суду у даній справі, а лише відображають поточну підприємницьку діяльність заявника, що не є обставинами, з якими закон пов`язує можливість розстрочення виконання судового рішення, а обставини, на які посилався відповідач у заяві, лише вказують на несприятливість виконання рішення суду для нього у цей час та можливість настання негативних наслідків у зв`язку з цим. При цьому, фінансове становище відповідача є результатом його власної підприємницької діяльності, в ході якої Акціонерне товариство «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» мало планувати свої видатки на погашення заборгованості, укладаючи договір з позивачем, оскільки було обізнане про строк настання її погашення. Суд апеляційної інстанції зазначає, що при вирішенні питання про надання розстрочення необхідно врахувати, що спір у даній справі виник саме з вини відповідача у зв`язку з не виконанням відповідачем грошового зобов`язання з оплати виконаних позивачем робіт. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про розстрочення виконання рішення. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що тяжка економічна ситуація в країні спричинена військовою агресією носить загальний характер та у повній мірі стосується обох сторін. Як позивач так і відповідач несуть однакову економічну відповідальність за свої дії та однакові ризики, оскільки господарська діяльність здійснюється на власний ризик, за власним комерційним розрахунком щодо наслідків вчинення відповідних дій, суб`єкт господарювання повинен самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб`єкта підприємницької діяльності, з яким він уклав договір. Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду в оскаржуваній частині, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги. У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, колегія суддів вважає, що наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. З огляду на приписи статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права. Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанції під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Згідно зі статтею 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апелянт, звертаючись з апеляційною скаргою, не довів неправильного застосування судом норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 20.08.2025 у справі №908/1458/25. За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга Акціонерного товариства «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Запорізької області від 20.08.2025 у справі №908/1458/25 в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін. У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на апелянта. З підстав наведеного та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.08.2025 у справі №908/1458/25 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Запорізької області від 20.08.2025 у справі №908/1458/25 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя О.В. Чус Суддя В.Ф. Мороз Суддя Т.А. Верхогляд