LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд380/12444/25

від 13.01.2026НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД
Резолютивна:Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення.

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/12444/25 пров. № А/857/48499/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Судової-Хомюк Н.М., суддів Глушка І.В., Затолочного В.С., за участі секретаря судового засідання Грищук В.Б., представник позивача: Кожухар І.І., представника відповідача: не з`явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року у справі № 380/12444/25 за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання дії та бездіяльності протиправними, суддя в 1-й інстанції Москаль Р.М., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення - м. Львів, дата складання повного тексту рішення не зазначено, ВСТАНОВИВ: Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі також позивач) звернулось до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі також відповідач) про скасування постанови від 06.06.2025 ВП №76881249 державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про накладення штрафу в розмірі 10200,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані такими аргументами: - рішення суду не містить кінцевої дати виплати пенсії, тому не породжує у відповідача обов`язку довічно здійснювати таку виплату, такий обов`язок припиняється у разі зміни правового регулювання виплати соціальних виплат, оскільки судове рішення ґрунтувалося на попередніх нормах, що втратили чинність; - державний виконавець не може давати правову оцінку виконанню рішенню суду, зокрема, надавати оцінку щодо «належного виконання судового рішення»; виплата сум, донарахованих на виконання рішення суду, буде здійснена за наявності відповідного цільового фінансування з Державного бюджету України та не залежить від ГУ ПФУ, тому оскаржену постанову винесено передчасно; - на час винесення оскарженої постанови судове рішення було виконане ГУ ПФУ відповідно до мотивувальної та резолютивної його частини. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив позивач, покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у львівській області судове рішення виконано відповідно до резолютивної частини рішення та заявлених позовних вимог. Вказує, що рішення суду не містить кінцевої дати виплати пенсії, тому не породжує у відповідача обов`язку довічно здійснювати таку виплату, такий обов`язок припиняється у разі зміни правового регулювання виплати соціальних виплат, оскільки судове рішення ґрунтувалося на попередніх нормах, що втратили чинність. Просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги. Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань. Судом першої інстанції вірно встановлено, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 у справі № 380/2991/24 суд: - визнав протиправними дії ГУ ПФУ у Львівській області щодо зменшення ОСОБА_1 сум грошового забезпечення з 77% до 70% під час перерахунку пенсії на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21.02.2018 №103; - зобов`язав ГУ ПФУ у Львівській області з 01.01.2018 здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 виходячи з 77% сум грошового забезпечення. Львівський окружний адміністративний суд видав виконавчий лист у справі №380/2991/24 (а.с.53), відповідно до якого зобов`язав ГУ ПФУ у Львівській області з 01.01.2018 здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 виходячи з 77% сум грошового забезпечення. На підставі заяви стягувача ОСОБА_1 від 20.12.2024 (а.с.52) державний виконавець ВПВР 29.01.2025, керуючись статтями 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження», виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 76881249 (а.с.54) з примусового виконання виконавчого листа №380/2991/24 та скерував її сторонам виконавчого провадження до відома та виконання. Листом від 21.03.2025 (а.с.57-58) боржник ГУ ПФУ у відповідь на постанову про відкриття виконавчого провадження повідомив державного виконавця про таке: - рішення Львівського окружного суду від 29.04.2024 у справі № 380/2991/24 виконано; - проведено перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 виходячи з 77% сум грошового забезпечення, з 01.09.2024 загальний розмір пенсійної виплати ОСОБА_1 становить 11969,88 грн; - доплата пенсії по рішенню суду за період з 01.01.2018 по 31.03.2019 становить 4722,81 грн. та буде виплачена після виділення додаткових коштів з Державного бюджету України; - просив винести постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». Державний виконавець на підставі цього повідомлення перевірив перерахунок у пенсійній справі № 101306017453 ОСОБА_1 на виконання рішення суду № 380/2991/24 та встановив, що з 01.01.2018 по 30.03.2019 основний розмір пенсії обчислений з 77% сум грошового забезпечення, проте з 01.04.2019 основний розмір пенсії знову визначений з 70% сум грошового забезпечення. Державний виконавець визнав такий перерахунок пенсії таким, що суперечить вимогам виконавчого документа (а.с.51) та дійшов висновку, що станом на 11.04.2025 судове рішення боржником не виконано з тих мотивів, що відсутність у судовому рішенні кінцевої дати виплати пенсії не породжує у відповідача права обмежувати розмір пенсії при зміні умов правового регулювання. З огляду на ці обставини, державний виконавець 11.04.2025 на підставі ст.ст. 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» виніс постанову про накладення на боржника штрафу в розмірі 5100 грн. та повторно зобов`язав боржника виконати рішення протягом 10 робочих днів (а.с. 61-62). За фактом повторного невиконання без поважних причин рішення суду зобов`язального характеру, на підставі частини 2 статті 75 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець 06.06.2025 року виніс постанову про накладення штрафу на боржника у подвійному розмірі в сумі 10200 грн. (а.с. 63). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що твердження пенсійного органу про повне виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 у справі № 380/2991/24 є безпідставними, а постанова державного виконавця від 06.06.2025 ВП № 76881249 про накладення штрафу у розмірі 10200 грн. винесена правомірно, тому підстави для визнання її протиправною та скасування відсутні. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII. Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження - як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Статтею 63 Закону № 1404-VIII встановлено порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, відповідно до частини 1 якої, за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. Частиною 2 статті 63 Закону № 1404-VIII передбачено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Відповідно до частини 1 статті 75 Закону № 1404-VIII, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. Враховуючи вищенаведені положення законодавства, суд зазначає, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання. Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим. Отже, невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII. Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин. Поважними, в розумінні наведених норм Закону № 1404-VIII можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення. Суд першої інстанції перевірив зміст рішення суду у справі № 380/2991/24 та виданого на його примусове виконання виконавчого листа № 380/2991/24 та дійшов висновку, що їх зміст є однозначним та зрозумілим основний розмір пенсії ОСОБА_1 , перерахований на виконання цього рішення суду, повинен бути обчислений виходячи із 77% сум грошового забезпечення з 01.01.2018. Так, ГУ ПФУ у Львівській області здійснило перерахунок пенсії ОСОБА_1 . У графі «підстава перерахунку» вказано рішення суду від 29.04.2024 у справі №380/2991/24. За наслідками проведеного перерахунку пенсії ОСОБА_1 на виконання рішення суду від 29.04.2024 у справі № 380/2991/24, основний розмір пенсії з 01.09.2024 розрахований, виходячи з 70% сум грошового забезпечення. Підсумок пенсії з надбавками складає 11969,88 грн. (а.с. 59). Згідно із розрахунком на доплату пенсії до цього перерахунку, ОСОБА_1 за період з січня 2018 по березень 2019 року розрахована сума доплати до пенсії, виходячи з 77% суми його грошового забезпечення, а з квітня 2019 до вересня 2024 року виходячи з 70% суми його грошового забезпечення. Доплата пенсії по рішенню суду становить 4722,81 грн. Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 у справі № 380/2991/24 не містить обмеження часовими рамками, зокрема до 31.03.2019, чи будь-якого іншого періоду. Отже, таке рішення зобов`язує пенсійний орган здійснити перерахунок та подальшу виплату пенсії у встановленому розмірі (77% суми грошового забезпечення), що повинно здійснюватися, допоки не настануть визначені законом підстави для зміни чи припинення виплат. Позивач не назвав будь-якої норми закону, що є підставою для зменшення розміру пенсії у відсотковому відношенні від грошового забезпечення, що набрала б чинності починаючи з 01.04.2019. Посилання скаржника на здійснення перерахунку пенсії лише за період з 01.01.2018 до 31.03.2019 не свідчить про належне виконання рішення суду, оскільки судове рішення визначає дату, з якої позивачу слід нараховувати та виплачувати основний розмір пенсії виходячи з 77% сум грошового забезпечення, і така виплата не повинна обмежуватися кінцевою датою. Відповідно до наданого перерахунку починаючи з 01.04.2019 позивач знову нараховує пенсію ОСОБА_1 у розмірі 70% сум грошового забезпечення, що прямо суперечить змісту резолютивної частини рішення суду та свідчить про його невиконання у повному обсязі. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що твердження Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про повне виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 у справі № 380/2991/24 є безпідставними, а постанова державного виконавця від 06.06.2025 ВП № 76881249 про накладення штрафу у розмірі 10200 грн. винесена правомірно, тому підстави для визнання її протиправною та скасування відсутні. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що оскаржувана постанова про накладення штрафу в сумі 10200 грн. винесена державним виконавцем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом №1404-VIII. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а позов таким що не підлягає до задоволення. Колегія суддів також вважає за доцільне зауважити, що у пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати стягненню зі сторін не підлягають. Керуючись ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2025 року у справі № 380/12444/25 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді І. В. Глушко В. С. Затолочний Повне судове рішення складено 13.01.26

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»