Постанова 4819 № 954/957/25

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Постанова Іменем України 13 січня 2026 року м. Херсон Справа номер: 954/957/25 Номер провадження: 22-ц/819/234/26 Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів з розгляду цивільних справ: головуючого Радченка С.В., суддів: Базіль Л.В., Приходько Л.А. секретар Олійник К.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК", від імені якого діє адвокат Федорюк Ірина Ігорівна,на заочне рішення Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 20 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Олійник В.М.в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та ухвалених рішень суду першої інстанції. У травні 2025 року АТ "ТАСКОМБАНК", звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 30.07.2013 між Публічним акціонерним товариством «БМ Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір про надання кредитних коштів № 23/122/300713, за умовами якого останній отримав кредитні кошти в сумі 339700,00 грн. строком до 29.07.2033 року під 19,49% річних. На забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором, між AT «БМ Банк» та ОСОБА_2 30.07.2013 було укладено договір поруки №23/122/300713. Відповідно до п.4 Договору поруки, поручитель і боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором. Відповідно до п. 9.3.1 кредитного договору, у випадку порушення позичальником графіку погашення встановленого в Додатку №1, Банк має право на розірвання даного договору та вимагати дострокового погашення заборгованості за кредитом, сплати процентів, штрафних санкцій та інших платежів, що передбачені даним договором, а також відшкодування збитків, завданих банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником умов даного договору, а позичальник зобов`язаний на першу вимогу повернути банку суму заборгованості за кредитом, що залишилась, сплатити проценти та штрафи, а також відшкодувати збитки, завдані банку. Через неналежне виконання позичальником умов Кредитного договору, станом на 18.03.2025 загальна заборгованість перед позивачем складає 401 642,84 грн, з яких: заборгованість по тілу кредиту (в т. ч. прострочена) 286 415,39 грн., заборгованість по відсоткам 115 227,45 грн. Відповідно до умов договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за кредитами №230518і до AT «ТАСКОМБАНК» перейшло право грошової кредитним договором № 23/122/300713 від 30.07.2013 та договором поруки 300713 від 30.07.2013, шо підтверджується витягом з реєстру прав вимог до про відступлення права вимоги грошових зобов`язань. Позивач просив стягнути солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» заборгованість за Кредитним договором №23/122/300713 від 30.07.2013 року у розмірі 401 642,84 грн, та понесені позивачем судові витрати. Заочним рішенням Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 20 жовтня 2025 рокув задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що умови для дострокового стягнення тіла кредиту відсутні. Порушення досудового порядку, встановленого ст. 11 ЗУ "Про захист прав споживачів" (чинної на момент укладення договору) та договірних умов, є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову в частині стягнення всього тіла кредиту достроково. Крім того, доданий розрахунок заборгованості унеможливлює встановити дійсну заборгованість на час звернення із позовом до суду, встановити суму добровільно сплачених коштів відповідачем через неповноту даних у розрахунку заборгованості. Отже, суд не може достовірно встановити суму боргу простроченого тіла кредиту. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. Не погоджуючись із рішенням суду, АТ "ТАСКОМБАНК", від імені якого діє адвокат Федорюк І.І., подало апеляційну скаргу, посилаючись на його необґрунтованість, неповне з`ясування обставин справи та порушення норм матеріального права. Банк вважає, що позовні вимоги були обґрунтовані належними та допустимими доказами, зокрема виписками з банківського рахунку про рух коштів і часткове погашення кредитної заборгованості відповідачем. Також вважають, що звернення до суду з вимогою дострокового погашення кредитної заборгованості передбачено умовами договору. Доводи осіб, які подали відзив (заперечення) на апеляційну скаргу Заперечень на апеляційну скаргу від учасників справи не надходило. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції 30.07.2013 між Публічним акціонерним товариством «БМ Банк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір про надання кредитних коштів № 23/122/300713. Умовами договору визначено: сума кредиту 339700, 00 грн; процентна ставка 19,49 % річних; сума авансового внеску 35%; дата остаточного повернення 29.07.2033 року. Договором також визначено умови виконання зобов`язань та наслідки їх порушення, зокрема дострокове стягнення заборгованості. До договору надано тарифи на послуги та операції АТ «БМ БАНК». За розрахунком заборгованості за кредитним договором 23/122/300713 від 30.07.2013, борг становить 401 642,84 грн, з яких: заборгованість по тілу кредиту (в т. ч. прострочена) 286 415,39 грн., заборгованість по відсоткам 115 227,45 грн. За договором поруки №23/122/3007 від 30.07.2013 укладеного між AT «БМ Банк» та ОСОБА_2 , поручитель і боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором. Відповідно до п.4.1. Договору поруки - у випадку невиконання або прострочення виконання боржником зобов`язань, що випливають із кредитного договору, поручитель відповідає перед кредитором як солідарний боржник в тому ж обсязі, що й боржник, включаючи виконання всіх зобов`язань за кредитним договором. Відповідно до умов договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань з за кредитами №230518і до AT «ТАСКОМБАНК» перейшло право грошової кредитним договором № 23/122/300713 від 30.07.2013 та договором поруки 300713 від 30.07.2013, що підтверджується витягом з реєстру прав вимог до про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими і №230518і. Позиція апеляційного суду Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступних висновків. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі статтею 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. У частині першій статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частина перша статті 611 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. У частині першій статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому. Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Частиною першою статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина перша статті 554 ЦК України). За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України). Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження наявності заборгованості за Кредитним договором №23/122/300713 від 30.07.2013, Банком було надано виписки за кредитним договором та розрахунок за період з 28.12.2018 по 18.03.2025 року. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, та п.62 положення Про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України» затвердженого Постановою Правління Національного банку України 04.07.2018 № 7 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові по справі №461/10303/15 від 03.04.2019р. Крім цього сплата позичальником боргу за кредитним договором, що підтверджується виписками доданими до матеріалів справи свідчить про отримання коштів Відповідачем, оскільки банківська виписка з особового рахунку клієнта банку слугує документом, який підтверджує проведення банком касових операцій, за умови зазначення в ній інформації про проведення банком таких операцій, сум і дат операцій та заповнення обов`язкових реквізитів. Таким чином, позивачем доведено, що кредитні кошти позичальник отримував і відповідно до Виписки по особовому рахунку частково погашав кредит. Слід зазначити, що відповідачами, повідомлення яких про час та місце розгляду справи здійснювалося у відповідності до вимог Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», шляхом розміщення відповідного повідомлення на сайті судової влади, не надано жодних заперечень проти позовних вимог Банку, а також доказів виконання зобов`язань по кредитному договору. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 зазначив, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем). У даній справі, Банком надано детальний розрахунок заборгованості із зазначенням сум та дат погашення кредиту відповідачами, який підтверджений залишком суми заборгованості, а також нарахованих процентів відповідно до умов договору, а тому заявлена Банком остаточна сума заборгованості є такою, що не спростована відповідачами, а висновки суду про неможливість встановити суму заборгованості за кредитним договором є помилковими. Матеріали справи містять графік погашення кредиту, який був погоджений сторонами при укладенні кредитного договору. Відповідачами не подано до суду жодного доказу, який би підтверджував виконання ними кредитних зобов`язань - квитанцій, платіжних доручень, тощо. Щодо висновків суду про порушення порядку досудового вирішення спору, що є підставою для відмови в достроковому стягненні усієї суми заборгованості колегія суддів вважає наступне. 10 червня 2017 року набрав чинності Закону України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року). Отже, регулювання правовідносин банку із споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, застосовується також Закон України «Про захист прав споживачів». Статтею 16 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит. Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені. Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність. У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц Велика Палата Верховного Суду виклала висновок, що боржник зобов`язаний виконати його обов`язок відповідно до умов договору. Тобто, порушивши права або законні інтереси кредитора, боржник зобов`язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту чи на звернення до суду з відповідним позовом. Враховуючи приписи статей 526, 527 і 530 ЦК України, направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів. Невиконання кредитором обов`язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, а тому він може вимагати у суді виконання боржником обов`язку з дострокового повернення кредиту. У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновок, наведений у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, не враховує спеціальний порядок, передбачений Законом України «Про захист прав споживачів» у редакції до 2017 року, заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту, і вважала за необхідне відступити від зазначеного висновку, конкретизувавши його так: «Суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, у якій був встановлений обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту». Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц зазначила, що «визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів. Звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений Законом України «Про захист прав споживачів» порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 цього Закону у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором». Суд першої інстанції, беручи до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, не врахував, що висновки Верховного Суду стосуються позовних вимог кредиторів, які були заявлені до 10 червня 2017 року. Водночас позов у даній справі заявлено в 2025 році, коли норма частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», правильне застосування якої було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, втратила чинність. Подібний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 02 червня 2021 року у справі № 639/1230/18, та від 22 листопада 2023 року у справі № 426/4264/19. Отже, суд першої інстанції у справі, яка переглядається, помилково застосував положення Законів України «Про захист прав споживачів» та «Про споживче кредитування», а тому висновки суду про те, що у ОСОБА_1 не виник обов`язок дострокового повернення всієї суми грошових коштів за кредитним договором, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що банком було направлено вимогу про дострокове повернення кредиту, є неправильними. Згідно до вимог ст. 554, 610 ЦК України боржник та поручитель несуть відповідальність за невиконання зобов`язання як солідарні боржники. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ст. 554 ЦК України). Аналізуючи обставини справи в сукупності і взаємозв`язку із нормами права, якими вони врегульовані, апеляційний суд приходить до висновку про те, що вимоги Акціонерного товариства «Таскомбанк» про стягнення з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно усієї суми заборгованості у розмірі 401 642,84 грн, є обґрунтованими, доведеними та підлягають до задоволення в повному обсязі. Згідно ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13 ст. 141 ЦПК України). Відповідно до підпункту «б» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Як вбачається із матеріалів справи, за подання до суду позовної заяви АТ «Таскомбанк» було сплачено судовий збір у розмірі 6024,64 грн., а за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції 9036,96 грн. Вказані суми, які в сукупності становлять 15061,60 грн., підлягають стягненню на користь Банку з відповідачів у рівних частинах. Керуючись ст. ст. 141, 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК", від імені якого діє адвокат Федорюк Ірина Ігорівна,задовольнити. Заочне рішення Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 20 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позов Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно на користь Акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК" 401 642,84 грн, заборгованості по кредитному договору № 23/122/300713, а також 15061,60 грн. судових витрат по оплаті судового збору. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий С.В. Радченко Судді Л.В. Базіль Л.А. Приходько