Постанова 4803 № 185/3880/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1800/26 Справа № 185/3880/25 Суддя у 1-й інстанції - Болдирєва У.М. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 січня 2026 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії: головуючого судді: Новікової Г.В. суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П. за участю секретаря Кругман А. М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2025 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, - В С Т А Н О В И В: 10 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовом. В обґрунтування посилалася на те, що вона протягом тривалого часу працювала на виробничих структурних підрозділах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», що призвело до виникнення професійних захворювань. Просила стягнути з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я 200 000 грн.. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2025 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, 60 000 грн. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» судовий збір на користь держави в сумі 968, 96 грн. В апеляційній скарзі представник ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" просить змінити рішення суду першої інстанції, зменшивши розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача, внаслідок ушкодження здоров`я до 30 000 грн. Зазначає, що позивачем не надано жодного медичного висновку експерта щодо змін її психологічного стану та виникнення в неї психологічного дискомфорту та порушення душевної рівноваги, які зазначені в позові. Доказів того, що через стан здоров`я позивача протипоказана будь-яка робота навіть в полегшених умовах, суду не надано. Таким чином, аргументи ОСОБА_1 щодо зменшення обсягу її трудової діяльності та життєвих обмежень не підтверджуються належними та допустимими доказами. Отже, з наданих позивачем доказів можна зробити висновок, що її обмеження полягають лише в протипоказанні до шкідливих та важких умов праці. В іншому позивач має можливість бути повноцінним членом суспільства та забезпечується соціальними пільгами на достатньому рівні. Вина відповідача не зазначена в жодному із документів, а щодо шкідливих факторів умов праці - іншої технології видобутку вугілля на території України ще не запроваджено. Зазначає, що ОСОБА_1 стверджуючи про заподіяння їй моральної шкоди, не наводить жодних доказів, якими підтверджується факт заподіяння їй моральних страждань, що унеможливлює задоволення позовних вимог. Відповідачем вимоги нормативно-правових актів з охорони праці не порушувалися. Укладаючи з відповідачем трудовий договір, позивач був повідомлений в порядку передбаченому статті 29 КЗпП України, про важкі, шкідливі та небезпечні умови праці, можливі негативні наслідки цих умов праці на стан його здоров`я та пов`язані з цими умовами праці пільги та компенсації. Позивачка щорічно проходила періодичний медичний огляд, і була обізнана про стан свого здоров`я. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить залишити рішення суду першої інстанції без змін та апеляційну скаргу без задоволення. Зазначає, що заподіяна позивачу моральна шкода полягає у тому, у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок хронічного професійного захворювання, порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, а також працювати та забезпечувати собі гідне життя. Тривалий процес лікування, позбавляє можливості позивача вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання професійного захворювання, вона постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Отримане професійне захворювання має негативний вплив не лише на працездатність позивача, а й загалом на можливість організовувати своє життя. Отже, факт моральних страждань є очевидним і не потребує доказуванню іншими засобами доказування. Хронічне професійне захворювання та втрата професійної працездатності позивача настали, оскільки в тому числі і відповідач як роботодавець, не забезпечив створення нешкідливих та безпечних умов праці, а тому в даному випадку наявна і вина відповідача як працедавця у виникненні у позивача хронічного професійного захворювання. Надані позивачем докази повною мірою підтверджують, що ушкодження здоров`я і отримання ним професійного захворювання відбулося при виконанні ним трудових обов`язків у шкідливих умовах, що у свою чергу призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Позивач має право на відшкодування моральної шкоди з боку відповідача, що підтверджується відповідними доказами наявними в матеріалах справи. Про час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, про що свідчить довідка про отримання документів в електронному суді представником позивача та представником відповідача. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що згідно із записами у трудовій книжці позивач працювала на підприємстві ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». 17 серпня 2020 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи за станом здоров`я, який перешкоджає продовженню роботи. Відповідно до акту по формі П-4 розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 29 жовтня 2021 року хронічні професійні захворювання (отруєння) виникли за таких обставин: тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища на організм працівника, недосконалості технологічних процесів. Причини виникнення професійного захворювання: запиленість повітря робочої зони, підвищений рівень шуму. Згідно з висновком МСЕК від 06.12.2021 року серії 12 ААА, № 065861 позивачу первинно встановлено 30% втрати професійної працездатності. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що надані позивачем докази є достатніми, оскільки у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог. Тому, у суду немає підстав для сумніву у достовірності цих доказів.Внаслідок тривалої дії шкідливих факторів на робочому місці позивач втратив професійну працездатність, що порушило її звичне життя. Зазначений висновок відповідає встановленим обставинам та узгоджується з положеннями статей 153, 237-1 КЗпП України. Частина четверта статті 43 Конституції зазначає, що кожен має право на належні, безпечні умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Відповідно до частин першої, третьої статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Згідно частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі статтею 237-1 КЗпП України є порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який є підставою для відшкодуванню моральної шкоди. В таких правовідносинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві відповідача та наявності моральних страждань працівника. При цьому презюмується обов`язок власника на створення належних, безпечних, здорових умов праці, слідкування за їх дотриманням усіма працівниками та відповідальність за шкоду, завдану особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 225/4242/21). Статтею 173-1 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків. Суд першої інстанції правильно виходив із того, що надані позивачем письмові докази є належними, оскільки містять інформацію щодо предмета доказування. Висновок суду підтверджується актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 29 жовтня 2021 року, професійне захворювання виникло у позивача внаслідок неефективної роботи систем вентиляції, захисних засобів, механізмів, засобів індивідуального захисту, у результаті виконання важкої фізичної праці в умовах пилу та шуму. Згідно з висновком МСЕК від 06.12.2021 року серія 12 ААА №065861 позивачу первинно встановлено 30 % втрати працездатності за професійними захворюваннями. Відповідач у своїх запереченнях не посилався на те, що позивач раніше уже використав своє право на відшкодування моральної шкоди у зв`язку із професійним захворюванням та таких доказів суду не надав. Таким чином мав місце вплив шкідливих виробничих факторів на стан здоров`я позивача під час виконання трудових обов`язків у відповідача, чим підтверджується спричинення моральної шкоди відповідачем. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, спричиненої втратою працездатності у зв`язку із професійним захворюванням підлягають задоволенню. Питання компенсації моральної шкоди особі незалежно від того, в якій сфері життя чи діяльності вони виникають, підпадають під регулювання Цивільного кодексу України, який є основним актом цивільного законодавства України. Положеннями статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. В п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року вказано, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, відповідно до ст. ст. 23, 1167 ЦК України, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, які він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання, а тому не потребують якихось додаткових доказів. Створення неналежних умов виробництва призводить до порушення особистих немайнових прав особи на життя, на охорону здоров`я тощо. Посилання на те, що позивачем не доведено спричинення моральної шкоди спростовується встановленими обставинами. Доводи про те, що відсутня вина відповідача в спричинені моральної шкоди не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки в даному випадку вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який є підставою для відшкодування моральної шкоди. В таких правовідносинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві відповідача та наявності моральних страждань працівника. Оспорюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнутої моральної шкоди, представник відповідача просив зменшити розмір стягнутого відшкодування моральної шкоди, таким чином він погоджується з тим, що позивачеві спричинена моральна шкода відповідачем і повинна відшкодовуватися. Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки внаслідок незабезпечення роботодавцем безпечних і нешкідливих умов праці позивачу встановлено втрату професійної працездатності в 30%. Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода, яку роботодавець зобов`язаний відшкодувати в силу зазначених вище норм закону. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу внаслідок стійкої втрати професійної працездатності, суд першої інстанції врахував обставини, які мають суттєве значення, глибину фізичних та душевних страждань та їх тривалість, зокрема ступінь втрати працездатності, інтенсивність, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, а також дотримався засад розумності і справедливості та навів в рішенні відповідні мотиви з урахуванням конкретних обставин справи. Підстав для зменшення розміру, визначеного судом першої інстанції не вбачається. За таких обставин доводи апеляційної скарги не спростовують правових висновків суду та не дають підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинам справи, то підстав для задоволення апеляційної скарги і зміни судового рішення немає. Відповідно до частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 245 000 грн. що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст.ст. 368, 369, 375, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» залишити без задоволення. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 13 січня 2026 року. Судді: