Ухвала КЦС ВС № 466/11310/24

УХВАЛА 12 січня 2026року м. Київ справа № 466/11310/24 провадження № 61-78ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В., розглянув касаційну скаргуДепартаменту освіти Маріупольської міської ради на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 березня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту освіти Маріупольської міської ради про нарахування та виплату заробітної плати, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Департаменту освіти Маріупольської міської ради про нарахування та виплату заробітної плати, який в подальшому уточнила та просила зобов`язати Департамент освіти Маріупольської міської ради нарахувати та виплатити їй щорічну грошову винагороду за 2021- 2022 роки в розмірі посадового окладу 7 701,16 грн., який діяв під час трудових відносин. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 26 березня 2025 року позов задоволено повністю. Зобов`язано Департамент освіти Маріупольської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну грошову винагороду за 2021-2022 роки в розмірі посадового окладу, який діяв під час трудових відносин, а саме 7 701,16 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 29 серпня 2025 року зобов`язано Департамент освіти Маріупольської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну грошову винагороду за 2021-2022 роки в розмірі посадового окладу, який діяв під час трудових відносин, а саме одноразово, в розмірі 7 701,16 грн. Постановою Львівського апеляційного суду від 02 грудня 2025 року апеляційну скаргу Департаменту освіти Маріупольської міської ради залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 березня 2025 року залишено без змін. 02 січня 2026 року Департамент освіти Маріупольської міської ради через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 березня 2025 року (з урахуванням додаткового рішення від 29 серпня 2025 року) та постанову Львівського апеляційного суду від 02 грудня 2025 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження). Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки судове рішення у цій справі не підлягає касаційному оскарженню. Згідно із статтею 129 Конституції України та статтями 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», частина четверта статті 10 ЦПК України), умови прийнятності касаційної скарги відповідно до норм національного законодавства можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Касаційний перегляд справи вважається екстраординарним. Обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством вартісного порогу для скарг, що подаються на розгляд суду касаційної інстанції, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім перегляду судом апеляційної інстанції. У Рекомендації № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року державам-членам наголошено на необхідності вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають, передусім, подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. При розгляді можливих заходів щодо судів третьої інстанції державам слід мати на увазі, що справи вже пройшли слухання в двох інших судах. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же статті ЦПК України. Встановлення у процесуальному законі виняткових підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах (справах незначної складності) та справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним (зокрема, коли касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу), має гарантувати право на остаточне та обов`язкове до виконання судове рішення, сприяти стабільності й визначеності у цивільних правовідносинах, слугувати суспільним інтересам щодо забезпечення єдності судової практики й розвитку права. Конституційний Суд України у Рішенні від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 дійшов висновку, що припис пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, який встановлює один з «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, є зрозумілим за змістом та передбаченим за наслідками застосування. Зазначений припис ЦПК Українитакож має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності. Пункт 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу містить домірні засоби законодавчого внормування процесуальних відносин щодо відкриття касаційного провадження. Верховний Суд як суд касаційної інстанції з перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у здійсненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів. Пунктом 1 частини шостої статті 19 ЦПК України передбачено, що до переліку малозначних справа відносяться справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). Ціна позову у цій справі складає 7 701,16 грн, що не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (30 х 3 328 грн = 99 840грн). Таким чином ця справа відноситься до категорії малозначних. Отже судові рішення у цій справі за загальним правилом не підлягають касаційному оскарженню.Норми процесуального закону, якими врегульовано процедуру доступу до суду касаційної інстанції, слід визнати такими, що відповідають критеріям правової визначеності та передбачуваності. Касаційна скарга не містить прямих посилань на наявність обставин, які передбачені підпунктами а-г пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Колегія суддів вважає, що незгода відповідача з встановленими судами попередніх інстанцій обставинами не свідчить про те, що ця справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи. Повноваження суду касаційної інстанції не можуть використовуватися для здійснення нового судового розгляду справи та переоцінки доказів, яким було надано належну оцінку двома судами попередніх інстанцій. Отже, випадків, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, у цій справі не встановлено Верховним Судом. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. З урахуванням наведеного, оскільки Департамент освіти Маріупольської міської ради подав касаційну скаргу на судові рішення, що згідно з приписами ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню, не обґрунтував наявності виключних обставин, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, у відкритті касаційного провадження у справі належить відмовити. Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини третьої статті 389, частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Департаменту освіти Маріупольської міської ради на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 березня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 02 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту освіти Маріупольської міської ради про нарахування та виплату заробітної плати. Копію ухвали надіслати Департаменту освіти Маріупольської міської ради. Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді Є. В. Синельников О. М. Осіян В. В. Шипович