Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/6457/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 січня 2026 рокуЛьвівСправа № 260/6457/24 пров. № А/857/29255/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий-суддя Довга О.І., суддя Запотічний І.І., суддя Шинкар Т.І. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року (головуючий суддя Микуляк П.П., м.Ужгород) у справі №260/6457/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В: 09.10.2024 позивач ( ОСОБА_1 ) звернулася в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за №071750005278 від 18.01.2024 року про відмову в призначенні пенсії по інвалідності у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.07.1977 по 13.08.1977, з 15.08.1977 по 24.09.1977, з 06.03.1981 по 01.02.2001; період догляду за дитиною до 3-х років, ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.01.2004 по 14.11.2005; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визначення пенсії від 12.01.2024 року. Позов обґрунтовує тим, що Рішенням начальника відділу перерахунків пенсій Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду у Дніпропетровській області за №071750005278 від 18.01.2024 року було відмовлено позивачці в призначенні пенсії по інвалідності у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Зокрема, за результатами розгляду документів, доданих до заяви не зараховано періоди: з 01.07.1977 по 13.08.1977, з 15.08.1977 по 24.09.1977, оскільки в довідці від 14.07.2020 року №01-16/682 не зазначено накази про звільнення з роботи; з 06.03.1981 по 01.02.2001 згідно довідки від 27.01.2022 №04-01/22, оскільки відсутній документ, що підтверджує право підпису документів головою ліквідаційної комісії підприємства; період догляду за дитиною до 3-х років, ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.01.2004 по 14.11.2005, оскільки відсутня довідка про отримання допомоги на дитину та дані СПОВ. Позивачка є інвалідом 2 групи без терміну переогляду, що підтверджується випискою з акта огляду МСЕК №664702 від 22.02.2021 року. Так, ОСОБА_1 з 01.07.1977 по 13.08.1977 працювала на посаді вихователя Яроцького дитсаду, згідно наказу по Ужгородському райвно №286 від 01.07.1977; з 15.08.1977 по 24.09.1977 працювала на посаді вихователя Яроцького дитсадку, згідно наказу по Ужгородському райвно №344 від 15.08.1977, що підтверджується записами в трудовій книжці серія НОМЕР_1 . ОСОБА_1 з 06.03.1981 по 01.02.2001 працювала на посаді майстра комунального підприємства «Житловий ремонтно-експлуатаційний район №5» Ужгородської міської ради, що підтверджується записами в трудовій книжці ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 , а також довідкою голови ліквідаційної комісії КП «ЖРЕР №5» від 27.01.2022 року №04-01/22. Крім того, в позивачки ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_2 , що підтверджується витягом з реєстру актів про народження Республіки Італія №536 від 23.05.2014 та вона, не будучи працевлаштованою, здійснювала за ним догляд до досягнення ним 3-річного віку. Позивачка вважає, що вказане рішення відповідача є протиправним та наявні підстави зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити із 12.01.2024 нарахування та виплату пенсії по інвалідності відповідно дост.30 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за №071750005278 від 18.01.2024 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу, який дає право на пенсію по інвалідності періоди роботи з 01.07.1977 по 13.08.1977 та з 15.08.1977 по 24.09.1977 на посаді вихователя ОСОБА_3 дитячого саду, а також з 06.03.1981 по 01.02.2001 на посаді майстра комунального підприємства «Житловий ремонтно-експлуатаційний район №5» Ужгородської міської ради, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 26 вересня 1977 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності з 12 січня 2024 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що рішенням № 071750005278 від 18 січня 2024 року позивачці було відмовлено в призначені пенсії по інвалідності відповідно до Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (Закон № 1058-IV), у зв`язку з відсутністю необхідно страхового стажу. Зазначає, що згідно рішення № 071750005278 від 18 січня 2024 року страховий стаж позивачки становить 10 років 11 місяців 27 днів. Вік позивачки 63 роки 3 місяці. Згідно рішення № 071750005278 від 18 січня 2024 року до страхового стажу не зараховано періоди: з 01.07.1977 по 13.08.1977, з 15.08.1977 по 24.09.1977, оскільки в довідці від 14.07.2020 року №01-16/682 не зазначено накази про звільнення з роботи; з 06.03.1981 по 01.02.2001 згідно довідки від 27.01.2022 №04-01/22, оскільки відсутній документ, що підтверджує право підпису документів головою ліквідаційної комісії підприємства; період догляду за дитиною до 3-х років, ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.01.2004 по 14.11.2005, оскільки відсутня довідка про отримання допомоги на дитину та дані СПОВ. Відповідно до ст. 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсію та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмови в задоволенні позову, відтак, у відповідності до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави. Судом встановлені наступні обставини. Позивачка є особою з інвалідність ІІ групи, що підтверджується випискою з акта огляду МСЕК №664702 від 22.02.2021 року. 12 січня 2024 року позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності. Вказану заяву за принципом екстериторіальності було передано до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області для розгляду. 18 січня 2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області рішенням №071750005278 позивачці було відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності, у зв`язку з відсутністю необхідно страхового стажу. З вказаного рішення вбачається, що до страхового стажу позивачки головним управлінням у Дніпропетровській області не було зараховано: - з 01.07.1977 по 13.08.1977, з 15.08.1977 по 24.09.1977, оскільки в довідці від 14.07.2020 року №01-16/682 не зазначено накази про звільнення з роботи; - з 06.03.1981 по 01.02.2001 згідно довідки від 27.01.2022 №04-01/22, оскільки відсутній документ, що підтверджує право підпису документів головою ліквідаційної комісії підприємства; - період догляду за дитиною до 3-х років, ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.01.2004 по 14.11.2005, оскільки відсутня довідка про отримання допомоги на дитину та дані СПОВ. Не погодившись з рішенням щодо відмов у призначені пенсії, позивачка звернулася до суду першої інстанції з позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне. Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Статтею 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески. Згідно із ч.2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Відповідно до ч.4 ст.24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Також, згідно ст.48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Всі записи в трудовій книжці підтверджуються у всіх розділах за час роботи на колгоспі з підписом керівника колгоспу або спеціально уповноваженого правління колгоспу особи та печатки. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (Порядок). Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Згідно пункту 3.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях № 162 від 20.06.1974р., у тому разі, коли в трудовій книжці заповнені усі сторінки відповідних розділів, вона доповнюється вкладишем. Вкладиш вшивається в трудову книжку, заповнюється і ведеться адміністрацією підприємства за місцем роботи працівника у такому самому порядку, що і трудова книжка. Пунктом 3 Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Постановою Держкомтруда СРСР від 20.06.1974 №162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, згідно п.1.1 якої, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців. Наказом Міністерства праці України за №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників. Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Відтак, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Як вбачається з матеріалів справи, а саме із трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 від 26 вересня 1977 року позивачка у період: з 01.07.1977 по 13.08.1977 працювала на посаді вихователя Яроцького дитячого саду; з 15.08.1977 по 24.09.1977 працювала на посаді вихователя Яроцького дитячого саду; з 06.03.1981 по 01.02.2001 працювала на посаді майстра комунального підприємства «Житловий ремонтно-експлуатаційний район №5» Ужгородської міської ради. Колегія суддів наголошує, що всі записи в трудовій книжці № НОМЕР_1 виконано без перекреслень, виправлень, у чіткій послідовності та у відповідності дати, який завірений підписом та печаткою роботодавця. Апеляційний суд зазначає, що підставою для відмови у призначенні пенсії по інвалідності слугувала відсутність достатнього страхового стажу, оскільки відповідачем не було враховано періоди роботи з 01.07.1977 по 13.08.1977, з 15.08.1977 по 24.09.1977, оскільки в довідці від 14.07.2020 року №01-16/682 не зазначено накази про звільнення з роботи; з 06.03.1981 по 01.02.2001 згідно довідки від 27.01.2022 №04-01/22, оскільки відсутній документ, що підтверджує право підпису документів головою ліквідаційної комісії підприємства. Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року №162, та Інструкція про ведення трудових книжок, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110 (Інструкція №58), які містять аналогічні положення про те, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. Згідно пунктів 2.3, 2.4, 2.8 глави 2 Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Аналогічні за змістом положення містила також Інструкція №162. Проаналізувавши вищезгадані норми права, колегія суддів наголошує, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено. Таким чином, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган. Окрім цього, апеляційний суд наголошує, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 року по справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18), яка в силу положень частини п`ятої статті 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. В постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (провадження №К/9901/110/17) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист. Відтак, з вищенаведеного слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період. Також апеляційний суд констатує, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення її трудової книжки. Колегія суддів звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Водночас, позивачка має відповідні записи у трудовій книжці та ці записи є належними та допустимим доказами для підтвердження її трудового стажу. Доказів, які б свідчили про невідповідність записів у трудовій книжці відповідачем не надано. Крім того, позивачкою до матеріалів справи долучені довідка відділу освіти Ужгородської районної державної адміністрації від 14.07.2020 №01-16/682, якою підтверджено трудовий педагогічний стаж в Яроцькому дошкільному навчальному закладі, а також довідка голови ліквідаційної комісії КП «ЖРЕР №5» від 27.01.2022 року №04-01/22, якою підтверджено роботу на посаді майстра комунального підприємства «Житловий ремонтно-експлуатаційний район №5» у оскаржувані періоди. Згідно ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996 р., ратифікована Законом України №137-V від 14.09.2006 р., яка набрала чинності з 01.02.2007 р., визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії. Таким чином, право особи на отримання пенсії як складової частини права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України. При цьому, право на отримання пенсії є об`єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 (Порядок №22-1) органом, що приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії є відповідні управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі. Порядком №22-1 передбачено, що орган, який призначає пенсію, надає допомогу особам, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії шляхом: доведення до відому заявника переліку відсутніх документів які йому слід подати; або шляхом витребування від підприємств, установ та організацій в тому рахунку і від (архівних установ, контролюючих органів) подання додаткових документів, яких не вистачає. Такий підхід узгоджується із нормою ч.1 ст.3 Конституції України, відповідно до якої саме людина, визнається в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до цієї Конституційної норми, діяльність органів державної влади, зокрема Пенсійного фонду України, повинна бути спрямована на сприяння у реалізації прав людини, а не на обмеження таких прав із формальних підстав. Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують, як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що орган, який призначає пенсію перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особі, даних паспорта і документів про стаж, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, фіксує і засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію за наявності сумнівів має право вимагати від фізичної особи дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і поданих документів. Проте, як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не здійснено жодних дій на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності поданих документів. З наведеного можна дійти висновку, що у випадку якщо поданих позивачкою документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивачки, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини, повідомити позивачку про те, які документи необхідно подати додатково, в тому числі запропонувати йому надати інформацію щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника. Таким чином, проаналізувавши вищезазначені нормативно-правові акти, колегія суддів апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо: зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу, який дає право на пенсію по інвалідності періоди роботи з 01.07.1977 по 13.08.1977 та з 15.08.1977 по 24.09.1977 на посаді вихователя Яроцького дитячого саду, а також з 06.03.1981 по 01.02.2001 на посаді майстра комунального підприємства «Житловий ремонтно-експлуатаційний район №5» Ужгородської міської ради, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 26 вересня 1977 року; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності з 12 січня 2024 року. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї. В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року у справі № 260/6457/24 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. І. Довга судді І. І. Запотічний Т. І. Шинкар