Ухвала КЦС ВС № 2/1519/7865/11

УХВАЛА 07 січня 2026 року м. Київ справа № 2-1519/7865/11 провадження № 61-10537ск25 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Сердюка В. В. розглянув заяву ОСОБА_1 про відвід судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Сердюка Валентина Васильовича у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний банк», до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний банк», ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, про визнання пунктів кредитного договору недійсним, визнання недійсним договору застави, визнання договору поруки неукладеним, та за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний банк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, ОСОБА_2 , про визнання пункту кредитного договору недійсним та встановлення суми кредиту відповідно до кредитного договору, ВСТАНОВИВ: 13 серпня 2025 року ОСОБА_2 , засобами поштового зв`язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 26 червня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 липня 2025 року у цій справі. Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 вересня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та запропоновано надати документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. У жовтні 2025 року на адресу суду надійшла заява на виконання вимог ухвали суду від 03 вересня 2025 року, до якої додано квитанцію про сплату судового збору за подання касаційної скарги. 31 жовтня 2025 року на адресу суду повернулося поштове відправлення, в якому містилася ухвала Верховного Суду від 03 вересня 2025 року. У грудні 2025 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшла заява про направлення йому копії ухвали Верховного Суду від 03 вересня 2025 року на адресу, зазначену ним у заяві, оскільки така не надходила йому в паперовому вигляді. На виконання вимог такої заяви судом 18 грудня 2025 року направлено на адресу ОСОБА_2 повторно копію ухвали Верховного Суду від 03 вересня 2025 року. Ухвалу Верховного Суду від 03 вересня 2025 року отримано ОСОБА_2 23 грудня 2025 року, що підтверджується зворотнім повідомленням про вручення. 05 січня 2025 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла заява про відвід судді Сердюка В. В. від розгляду справи № 2/1519/7865/11. Заява про відвід судді Сердюка В. В. мотивована тим, що на розгляді в суді перебуває касаційна скарга ОСОБА_2 на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 26 червня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 15 липня 2025 року у цій справі. Вона у цій справі має статус як відповідача за первісним позовом, так і позивача. Станом на початок січня 2026 року вона немає інформації щодо руху справи, рішень по суті касаційної скарги не отримувала, тому вважає, що такі дії судді є порушенням її права щодо відкритості інформації відносно справи, визначеного частиною третьою статті 8 ЦПК України, за якою на суд покладений обов`язок повідомляти учасників справи щодо процесуальних дій, які відбуваються у справі. Заява ОСОБА_1 є необґрунтованою, виходячи з такого. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 40 ЦПК України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді. Відповідно до частин першої, другої статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддяє незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і має наслідком відповідальність, установлену законом. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Як зазначає Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), найголовніше - це довіра, яку в демократичному суспільстві повинні мати суди у громадськості (рішення ЄСПЛ від 29 квітня 1989 року у справі «Хаушильд проти Данії», заява № 11/1987/134/188). Згідно з Бангалорськими принципами поведінки суддів, схваленими резолюцією 2006/23 Економічної і Соціальної Ради Організації Об`єднаних Націй від 27 липня 2006 року, об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті ухваленого рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим постановлення об`єктивного рішення у справі або у тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді. Стаття 6 Конвенції вимагає, що суд у межах своїх повноважень має бути неупередженим. Неупередженість зазвичай означає відсутність упередженості або суб`єктивного ставлення, що може бути оцінене багатьма способами (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі «Ветштайн проти Швейцарії», заява № 33958/96). Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях ЄСПЛ для визначення неупередженості суду належить виходити не тільки з суб`єктивного критерію, але й з об`єктивного підходу, який визначає, чи були забезпечені достатні гарантії, аби виключити будь-які законні сумніви з цього приводу (рішення ЄСПЛ від 7 серпня 1996 року у справі «Фарантеллі та Сантанжело проти Італії»). У своєму рішенні у справі «Газета «Україна-центр» проти України» (рішення від 15 жовтня 2010 року, заява № 16695/04) ЄСПЛ наголошував, що відповідно до усталеної практики Суду існування безсторонності для цілей пункту 1статті 6 Конвенції повинно визначатись на підставі суб`єктивного і об`єктивного критеріїв. У контексті суб`єктивного критерію особиста безсторонність судді презюмується, допоки не доведено протилежного. У контексті об`єктивного критерію необхідно визначити, чи існували переконливі факти, які могли б викликати сумніви щодо безсторонності суддів. Вирішальним при цьому є те, чи можуть бути побоювання учасників справи щодо відсутності безсторонності у певного судді об`єктивно виправдані. З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть бути важливими, або іншими словами, «правосуддя має не тільки чиниться, також має бути видно, що воно чиниться». На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти в громадськість. Також у рішенні ЄСПЛ від 09 листопада 2006 року у справі «Білуха проти України» (заява № 33949/02) зазначено, що наявність безсторонності відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд, як такий, та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб`єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, допоки не надано доказів протилежного. Стосовно об`єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими. Отже аналіз практики ЄСПЛ свідчить, що підставами для відводу судді (колегії суддів) є існування суб`єктивного або об`єктивного критеріїв. ЦПК України не встановлює вичерпного переліку обставин, які свідчать про необ`єктивність судді, проте зазначає, що такі підстави повинні бути обґрунтовані особою, яка ініціює питання про відвід судді. Суд зазначає, що не є підставами для відводу суддів заяви, які містять лише припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними і допустимими доказами, а також наявність скарг, поданих на суддю (суддів) у зв`язку з розглядом цієї чи іншої справи, обставини, пов`язані з прийняттям суддями рішень у інших справах. Таким чином, щодо суб`єктивної складової безсторонності суду заявнику необхідно подати докази фактичної наявності упередженості судді для відводу його від справи. Якщо з`являються об`єктивні сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об`єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, або його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі. Оцінюючи, чи наявні підстави для відводу за суб`єктивним критерієм, Верховний Суд вказує про відсутність будь-яких підстав вважати, що суддя Сердюк В. В. має і виявляє особисту упередженість під час розгляду цієї справи. Презумпція особистої неупередженості судді діє, допоки не з`являться докази на користь протилежного. Доказів протилежного заявницею не надано й касаційним судом не встановлено. Доводи заяви не містять посилання на обставини, які б давали підстави для висновку про необ`єктивність та упередженість судді Верховного Суду Сердюка В. В. Тривалий, на думку заявниці, розгляд касаційної скарги у цій справі не може слугувати підставою для відводу судді і вказувати на його необ`єктивність та упередженість. Станом на 07 січня 2026 року касаційне провадження у справі не відкрито, справа із суду першої інстанції не витребовувалася. Водночас, Верховний Суд наголошує на тому, що необґрунтоване усунення судді від участі у розгляді певної справи є так само порушенням права на справедливий суд, як і незадоволення обґрунтованої заяви про відвід судді. Оскільки суд дійшов висновку про необґрунтованість заяви про відвід судді Верховного Суду Сердюка В. В., відповідно до частини третьої статті 40 ЦПК України питання про відвід судді підлягає передачі на розгляд іншому судді, визначеному у порядку, встановленому частиною першою статті 33 ЦПК України. Керуючись статтями 33, 36, 40 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Заяву ОСОБА_1 про відвід судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Сердюка Валентина Васильовича визнати необґрунтованою. Заяву ОСОБА_1 про відвід судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Сердюка В. В. передати для вирішення у порядку, передбаченому частиною першою статті 33 ЦПК України, іншому судді. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя В. В. Сердюк