Постанова Київський апеляційний суд № 368/1416/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М. № 22-ц/824/12742/2025 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 368/1416/24 27 листопада 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Ратнікової В.М. суддів - Борисової О.В. - Рейнарт І.М. при секретарі - Уляницькій М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Матюшенкова Дмитра Вікторовича на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 11 березня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Закаблук О.В., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, - в с т а н о в и в: У вересні 2024 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики. Позовні вимоги обгрунтовував тим, що 30 грудня 2021 року між ним, ОСОБА_2 , як позикодавцем, з однієї сторони, та ОСОБА_1 , як позичальником, з другої сторони, було укладено договір позики за яким він позичив ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 1 299 000,00 грн (один мільйон двісті дев`яносто дев`ять тисяч гривень 00 копійок) під 13 % (тринадцять відсотків) річних, строком до 30 грудня 2022 року, а позичальник зобов`язався повернути позичені кошти та відсотки до 30 грудня 2022 року, що підтверджується розпискою, написаною ОСОБА_1 власноруч 30 грудня 2021 року. Позивач зазначав, що у встановлений строк відповідач ОСОБА_4 свої зобов`язання не виконав, грошові кошти разом з процентами за користування позикою не повернув. 06 серпня 2024 року наадресу місця реєстрації позичальника ним було направлено цінний рекомендаційний лист з описом, який містив претензією та вимогу повернення боргу за договором позики. Відповідач проігнорував лист та не забрав його з відділення поштового зв`язку «Укрпошта», в результаті чого лист повернувся відправнику. Посилаючись на неналежне виконання позичальником ОСОБА_1 своїх зобов`язань, внаслідок чого утворилась заборгованість, позивач ОСОБА_2 просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на його користь суму боргу у розмірі 1 755 180,00 грн (один, мільйон сімсот п`ятдесят п`ять тисяч сто вісімдесят гривень 00 копійок), який складається з: 1 299 000,00 (один мільйон двісті дев`яносто дев`ять тисяч гривень 00 копійок) суми основного боргу (тіла позики) та 456 180,00 (чотириста п`ятдесят шість тисяч сто вісімдесят гривень 00копійок) відсотків за договором позики за період з 30 грудня 2021 року по 10 вересня 2024 року, а також понесені ним судові витрати. Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 11 березня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики задоволено. Стягнуто з фізичної особи ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 22.10.1996 року Кагарлицьким РВ ГУ МВС України в Київській області, РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь фізичної особи - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця міста Кагарлик Київської області, громадянина України, паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , виданий 10 липня 1996 року Кагарлицьким РВ ГУ МВС України в Київській області, РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 ) кошти в сумі 1755 180 (один мільйон сімсот п?ятдесят п?ять тисяч сто вісімдесят) грн. 00 коп., - заборгованості за письмовим договором позики від 30 грудня 2021 року (боргова розписка). Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Матюшенков Дмитро Вікторович подав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 11 березня 2025 року та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 . В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не оцінив і не з`ясував усіх обставин, на які сторони посилались в обгрунтування своїх вимог та заперечень. Зазначає, що відповідач у справі будь яких-яких розписок 30.12.2021 року позивачу не надавав, а почерк в розписці йому не належить. Разом із цим, якщо і припустити, що між сторонами укладався договір позики, то в розписці не було визначено порядок користування позикою після закінчення строку повернення позики, а тому подальше нарахування позивачем процентів за користування позикою за ставкою 13% річних після 30.12.2022 року є безпідставним. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_2 адвокат Шепітко Руслан Васильович просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 11 березня 2025 року залишити без змін. Зазначає, що рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 11 березня 2025 року у цивільній справі № 368/1416/24 ґрунтується на засадах верховенства права, є законним та обґрунтованим, відповідає завданню цивільного судочинства, визначеному Цивільним процесуальним кодексом України. Суд першої інстанції, враховуючи факт оспорювання представником відповідача надання відповідачем розписки,неодноразовопід час підготовчого судового засідання роз`яснював стороні відповідача право заявити клопотання про призначення у справі судово-почеркознавчої експертизи. Також було витребувано у позивача оригінал розписки, яку було досліджено судом в судовому засіданні, проте,представник відповідача таким процесуальним правом не скористався ні під час підготовчого судового засідання, ні під час основного судового засідання. Щодо розміру процентів за користування позикою таїх повернення,сторона позивача зазначає, що зобов`язання боржника повернути кошти саме до 30 грудня 2022 року є одностороннім і не може розглядатись, як дата закінчення договору позики, оскільки укладений між сторонами договір діє до його повного виконання або до вимоги позикодавця до позичальника про повернення боргу. Вважає, що датою припинення дії договору є дата звернення позивача ОСОБА_2 до Кагарлицького районного суду Київської області із позовом до боржника ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, а саме - 10 вересня 2024 року. Сума боргу за відсотками розрахована виключно від дати укладення договору до дати його припинення, а тому, на переконання сторони позивача, проценти у розмірі 13 % (тринадцять відсотків) річних нараховані боржнику за користування позикою є цілком обґрунтовані та правомірні. Постанова Верховного Суду, на яку посилається сторона відповідача, стосується саме банківського кредитування, тоді як, на думку сторони позивача, відносини банківського кредитування не є тотожними відносинам позики за участю фізичних осіб і мають суттєві відмінності у нормативному регулюванні. Відносини банківського кредитування пов`язані, на сам перед, із участю в них суб`єкта із спеціальним статусом - банку. У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_2 адвокат Шепітко Руслан Васильович просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 11 березня 2025 року - залишити без змін. Відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Матюшенков Дмитро Вікторович повторно в судове засідання не з`явились. Про день та час слухання справи судом апеляційної інстанції вказані учасники справи повідомлялись у встановленому законом порядку. В день судового розгляду справи, 27 листопада 2025 року, від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Матюшенкова Дмитра Вікторовича до Київського апеляційного суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного судом апеляційної інстанції на 27 листопада 2025 року, з огляду на його зайнятість у іншій справі. Відповідно до норм Цивільного процесуального законодавства відкладення розгляду справи є правом суду, яке реалізується в залежності від обставин неможливості вирішення спору. Неявка учасника справи, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, не відноситься до обставин, що унеможливлюють розгляд справи. З урахуванням неодноразового призначення справи до розгляду, що відбувався у відкритому судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, відкладення 13 листопада 2025 року за клопотанням сторони відповідача розгляду справи, вжитих судом апеляційної інстанції заходів щодо належного повідомлення відповідача ОСОБА_1 та його представника - адвоката Матюшенкова Дмитра Вікторовича про явку в судове засідання 27 листопада 2025 року, колегія суддів апеляційного суду вважає, що наведені представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Матюшенковим Дмитром Вікторовича у клопотанні причини його неявки в судове засідання 27 листопада 2025 року є неповажними та такими, що не перешкоджають закінченню розгляду справи у відсутності відповідача ОСОБА_1 та його представника - адвоката Матюшенкова Дмитра Вікторовича. Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що відповідно до розписки від 30 грудня 2021 року ОСОБА_1 отримав у борг від ОСОБА_2 1 299 000,00 грн (один мільйон двісті дев`яносто дев`ять тисяч гривень 00 копійок) під 13 % (тринадцять відсотків) річних та зобов`язався повернути зазначену суму позики з процентами до 30 грудня 2022 року. На підтвердження факту отримання грошей відповідачем ОСОБА_1 видано позивачеві власноруч написану розписку(а.с. 11). У визначений у розписці строк отримані у позику кошти ОСОБА_1 позикодавцю повернуті не були. Зважаючи на те, що строк виконання зобов`язання за договором позики настав, 06 серпня 2024 року представником позивача - адвокатом Шепітко Русланом Васильовичем було складено претензію з вимогою повернення боргу та направлено цінний рекомендаційний лист з описом, який містив претензією та вимогу повернення боргу за договорами позики, на адресу місця реєстрації позичальника (відповідача) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ). Відповідач ОСОБА_1 проігнорував лист та не забрав його з відділення поштового зв`язку «Укрпошта», в результаті чого лист повернувся відправнику. У поданому відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_1 заперечував проти позову ОСОБА_2 , посилаючись на те, що будь яких-яких розписок він 30 грудня 2021 рокупозивачу не надавав, почерк в розписці не належить йому (а.с. 55-58). Під час судового розгляду справи позивач надав оригінал розписки, який знаходиться у нього, вказаний оригінал розписки був предметом дослідження судом першої інстанції в судовому засіданні 06 березня 2025 року за участю учасників справи (а.с. 75-80). Судом першої інстанції було роз?яснено стороні відповідача право заявити клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи, а також ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням стороною відповідача вказаних процесуальних дій. Відповідного клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи відповідач в суді першої інстанції не заявляв. Задовольняючи позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що позивачем доведено належними та допустими доказами факт укладення між сторонами договору позики та отримання коштів відповідачем. Оскільки грошові кошти за договором позики відповідачем не повернуті, що свідчить про невиконання ним своїх зобов`язань перед позивачем, то наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 1 299 000,00 грн, а також процентів від суми позики, сплата яких передбачена умовами договору, погодившись із розрахунком позивача в цій частині складової вимоги заборгованостіу розмірі 456 180,00 грн, обчисленої позивачем за період з 30 грудня 2021 року по 10 вересня 2024 року. З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду у повній мірі погодитися не може, виходячи з наступного. За загальним правилом, визначеним у статях 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Згідно з частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків стаття 11 ЦК України визначає договори та інші правочини. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки». Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України). Письмова форма договору позики, з огляду на його реальний характер, є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, провадження № 61-33115св18, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, провадження № 61-20376св18,від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16, провадження №61-42076св18, та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц, провадження № 61-47793св18. За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до вимог статті 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в статті 610 ЦК України, а саме відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). За приписами статей 611, 612 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Фактичні обставини справи,встановлені судом на підставі наданих сторонами та досліджених доказів, свідчать про те, щоспір між сторонами стосується стягнення заборгованості за договором позики, укладеним з однією сторони ОСОБА_5 - позикодавцем, з іншої сторони ОСОБА_1 - позичальником. На підтвердження факту укладення договору позики та його умов позивачем ОСОБА_2 надана розписка від 30 грудня 2021 року, в якій посвідчується, що ОСОБА_4 30 грудня 2021 року отримав від ОСОБА_2 1 299 000,00 грн (один мільйон двісті дев`яносто дев`ять тисяч гривень 00 копійок) під 13 % (тринадцять відсотків) річних та зобов`язувався повернути зазначену суму позики з процентами до 30 грудня 2022 року. Зважаючи на те, що строк виконання зобов`язання за договором позики настав, позивач 10 вересня 2024 року звернувся до суду з позовом до позичальника про стягнення боргу, яку обґрунтовував відмовою зі сторони відповідача (позичальника) в добровільному порядку виконати свої зобов`язання за вказаним договором. Як встановлено колегією суддів апеляційного суду і такі висновки узгоджуються із наданою оцінкою судом першої інстанції змісту розписки, що представлена позивачем розписка від 30 грудня 2021 року в обґрунтування позовних вимог підтверджує існування між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_1зобов`язання, яке виникло із договору позики. У борговому документі зазначено, що розписка написана власноруч ОСОБА_1 (а.с. 11). У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) зроблено висновок, що «підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами». Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України). Належним доказом, який би міг засвідчити належність підпису особи на письмових документах, є саме висновок почеркознавчої експертизи. За принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. У зазначеному контексті, колегія суддів бере до уваги, що позивач надав до суду першої інстанції докази на підтвердження того, що відповідач ОСОБА_1 підписував договір позики грошових коштів від 30 грудня 2021 року, тоді як відповідач ОСОБА_1 , заперечуючи факт написання (підписання) ним розписки (договору позики) від 30 грудня 2021 року, не надав доказів на його спростування, не заявляв клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи. Крім того, свобода договору полягає у вільному виявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб. З метою захисту майнових інтересів позичальника від недобросовісного позикодавця стаття 1051 ЦК України надає позичальникові право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Обставину стосовно передання чи навпаки, непередання грошових коштів або речей, доводить та сторона, яка посилається на таку обставину. У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. В разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, провадження № 14-203цс19). Відповідач під час розгляду справи таку презумпцію не спростував, доводи про безгрошовість договору позики не підтвердив належними доказами (стаття 1051 ЦК України). Таким чином, право вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, яке виникло у нього на підставі чинного правочину, презюмується. Відповідно до положень статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок - частина 3 статті 1049 ЦК України. Доказів виконання відповідачем ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором позики від 30 грудня 2021року матеріали справи не містять та відповідачем таких доказів під час судового розгляду справи не надано. При цьому, оригінал розписки від 30 грудня 2021 року, що знаходиться у позивача, з урахуванням змісту договору позики та положень статті 545 ЦК України вказують на те, що зобов`язання з повернення позики позичальником (відповідачем у справі) не виконано. Правові наслідки порушення грошового зобов`язання боржником визначені статтями 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов`язують його сплати суму боргу кредитору. Обставини щодо невиконання відповідачем обов`язку з повернення позики підтверджується зібраними та дослідженими судом першої інстанції доказами та свідчать про порушення прав позивача. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 основного боргу у розмірі 1 299 000,00 грн. В цій частині складової вимоги заборгованості - основного боргу у розмірі 1 299 000,00 грн рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції в цій частині задоволених вимог позивача ОСОБА_2 . Перевіряючи доводи апеляційної скарги відповідача в частині вирішення судом першої інстанції вимог позивача про стягнення процентів від суми позики, колегія суддів апеляційного суду виходить з такого. Правила щодо сплати процентів від суми позики містяться у статті 1048 ЦК України. Так, згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Отже, у частині першій статті 1048 ЦК України, що має диспозитивний характер, установлена презумпція оплатності позики, яка діє за умов, якщо безоплатний характер відносин позики прямо не передбачений ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором. Таким чином, законом передбачено право позикодавця на одержання від позичальника суми позики та винагороди (процентів за користування позикою) у разі, якщо інше не встановлено договором або законом. Винагорода для позикодавця встановлюється у формі процентів від суми, що надається у позику, розмір яких визначається сторонами в договорі позики, або, якщо такий розмір процентів не встановлений, він визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У справі, яка переглядається, з огляду на те, що договір позики не є безоплатним та розмір процентів від суми позики визначений сторонами у договорі позики, суд першої інстанції, застосувавши до спірних правовідносин положення статті 1048 ЦК України, дійшов обгрунтованого висновку про те, що позикодавець (позивач у справі) має права на одержання від позичальника (відповідача у справі) процентів від суми позики на узгоджених сторонами умовах у розмірі 13 % (тринадцять відсотків) річних. Разом з тим, задовольняючи вимогу позивача про стягнення процентів від суми позики у повному обсязі за період з 30 грудня 2021 року по 10 вересня 2024 року, суд першої інстанції не врахував, що припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею). Після спливу такого строку, чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 4-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18. Правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із права позикодавця на проценти за час дії договору кредиту(позики), вказує на те, що вимоги кредитора/позикодавця щодо стягнення процентів за період, що виходить за межі строку кредитування (строку правомірного користування позикою), не узгоджуються з нормами матеріального права, а відтак, не дають підстав для висновку про порушене право кредитора. Зважаючи на зазначене,позивач, на підставі частини першої статті 1048 ЦК України, не мав права додатково нарахувати проценти за користування позикою за період після настання терміну повернення позики (30 грудня 2022 року), тобто, за період прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачем. Вирішуючи спір в цій частині складової вимоги заборгованості, суд першої інстанції на зазначені положення закону уваги не звернув та, задовольняючи вимогу позивача про стягнення процентів за користування грошовими коштами у повному обсязі, безпідставно не врахував правові позиції Великої Палати Верховного Суду у подібних справах. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин відповідної судової практики Великої Палати Верховного Суду, яка є релевантною до цієї справи і незмінною. Таким чином, вимога позивача в частині стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості з нарахованих та несплачених процентів від суми позики за період з 31 грудня 2022 року по 10 вересня 2024 року, що виходить за межі строку надання позики, який настав 30 грудня 2022 року, є безпідставною та задоволенню не підлягає. Визначаючи розмір заборгованості вчастині процентів за користування позикою у межах погодженого сторонамидоговору строку надання позики, колегія суддів апеляційного суду, з урахуванням методики розрахунку процентів, виходячи з розміру процентів визначеного сторонами у договорі позики - 13 % (тринадцять відсотків) річних, встановила, що у межах погодженого сторонамидоговору строку надання позикиза період з 30 грудня 2021 року по 30 грудня 2022 року борг за складовою заборгованості зі сплати процентів за користування позикою складає суму 169 332,66 грн (1 299 000,00 x 13.00 % x 366 : 365 : 100), та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Перевіривши в межах доводів апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи спір в частині складової вимоги заборгованості - процентів за користування позикою, не дослідив усіх передбачених нормою права юридичних фактів, наявність яких впливає на остаточний результат справи, та без належної перевірки розрахунку заборгованості помилково в основу висновку щодо розміру заборгованості в цій частині вимог поклав обчислення, наведені позивачем, тим самим не встановив дійсний обсяг відповідальності відповідача. З урахуванням встановлених фактичних обставин, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції в частині визначеного розміру боргу, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за договором позики від 30 грудня 2021 року. Отже, в межах заявлених позивачем вимог підлягає задоволенню вимога про стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 30 грудня 2021 року в сумі 1 468 332,66 грн, що складається із заборгованості за основним боргом - 1 299 000,00 грн, заборгованості за процентами за користування позикою у межах погодженого сторонами договору строку надання позикиза період з 30 грудня 2021 року по 30 грудня 2022 року - 169 332,66 грн. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити. Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини другої статті 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом. Таким спеціальним законом є Закон України від 8 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір». Відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю. Матеріалами справи підтверджується, що позивач у справі ОСОБА_2 є особою з інвалідністю другої групи (а.с.17). Згідно з частинами шостою, сьомою статті 141 ЦПК України якщо сторону,на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Таким чином, судовий збір за подання позовної заяви, від сплати якого позивач ОСОБА_2 звільняється під час розгляду справи, слід стягнути з відповідача ОСОБА_1 в дохід держави. Позов ОСОБА_2 за результатом перегляду справи в суді апеляційної інстанції задоволено частково, а тому судовий збір за подання позовної заяви у пропорційному розмірі до задоволених вимог (88,66%), що складає 12 666,12 грн, слід покласти на відповідача ОСОБА_1 , який підлягає стягненню в дохід держави. Відповідно, сплачений відповідачем судовий збір за подання апеляційної скарги у пропорційному розмірі до задоволених вимог скарги, що складає суму 2 968,65 грн, слід компенсувати відповідачеві за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Керуючись ст.ст. 11, 15, 16, 204, 509, 525, 526, 530, 545, 598, 611, 612, 1046-1051 ЦК України, пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», ст.ст. 12, 78, 81, 133, 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Матюшенкова Дмитра Вікторовича задовольнити частково. Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 11 березня 2025 року змінити. Стягнути з ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 22.10.1996 року Кагарлицьким РВ ГУ МВС України в Київській області, РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця місто Кагарлик Київської області, громадянина України, паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , виданий 10 липня 1996 року Кагарлицьким РВ ГУ МВС України в Київській області, РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) заборгованість за договором позики від 30 грудня 2021 року в сумі 1 468 332,66 грн, що складається із заборгованості за основним боргом - 1 299 000,00 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом - 169 332,66 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 22.10.1996 року Кагарлицьким РВ ГУ МВС України в Київській області, РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) в дохід держави судовий збір в розмірі 12 666,12 грн. Стягнути з Державного бюджету України, в порядку компенсації, за рахунок держави судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 968,65 грн на користь ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 22.10.1996 року Кагарлицьким РВ ГУ МВС України в Київській області, РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ). Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий: Судді: