Постанова Вінницький апеляційний суд № 133/4455/25

Справа № 133/4455/25 Провадження № 22-ц/801/253/2026 Категорія: Головуючий у суді 1-ї інстанції Дурач О. А. Доповідач:Береговий О. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 січня 2026 рокуСправа № 133/4455/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Берегового О.Ю. (суддя - доповідач), суддів: Шемети Т.М., Панасюка О.С., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 26 листопада 2025 року в цивільній справі за заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення аліментів, встановив Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу) боржника, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дня подачі заяви до суду та до досягнення дитиною повноліття. Заява мотивована тим, що між нею та чоловіком шлюбні відносини припинились, проживають порізно, хоча шлюб офіційно не розірвано. Їх спільна дитина ОСОБА_3 проживає разом із заявницею та перебуває на її утриманні, а ОСОБА_2 неналежно виконує обов`язки по утриманню доньки та матеріальної допомоги не надає. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Козятинський міськрайонний суд Вінницької області ухвалою від 26 листопада 2025 року у видачі судового наказу відмовив. Обґрунтовуючи зазначену ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що вимога, з якою ОСОБА_1 звернулася до суду для видачі судового наказу, а саме про стягнення аліментних платежів не менше 50% прожиткового мінімуму встановленого для дитини відповідного віку, не передбачена ст. 161 ЦПК України. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Не погодившись із такою ухвалою, 08 грудня 2025 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на необґрунтованість та невідповідність нормам матеріального права оскаржуваної ухвали, просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апелянт вважає, що суд дійшов помилкового висновку, шляхом заявлення вимоги, яка не відповідає вимогам статті 161 ЦПК України, оскільки відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, зокрема якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб. Провадження у справі в суді апеляційної інстанції Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 11 грудня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою від 22 грудня 2025 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про її задоволення, виходячи з наступного. Фактичні обставини справи, встановлені судом З матеріалів справи вбачається, що у листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу) боржника, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дня подачі заяви до суду та до досягнення дитиною повноліття. На підтвердження заявлених вимог заявниця надала копію свого, копію своєї картки фізичної особи платника податків, інформацію про його зареєстроване місце проживання її та доньки, а також заявниця також надала копію свідоцтва серії НОМЕР_1 про народження доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із якого вбачається, що батьком дитини є ОСОБА_2 , а матір`ю - ОСОБА_1 . Позиція суду апеляційної інстанції. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Указаним вимогам ухвала суду першої інстанції не відповідає. Відмовляючи у видачі судового наказу в повному обсязі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 163 ЦПК України суд першої інстанції виходив із того, що в заяві викладена вимога, яка не передбачена ч. 1 ст. 161 ЦПК України. Колегія суддів не може погодитися із таким висновком суду про те, що вимога заявниці про стягнення з боржника аліментів на утримання дитини не передбачені ч.1 ст. 161 ЦПК України з огляду на таке. У постанові від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі ст. 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Відповідно до положень статті 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо: (3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу. Стаття 161 ЦПК України передбачає перелік вимог, за якими може бути видано судовий наказ. Так, зокрема, п. 4 ч. 1 вказаної статті передбачено, що судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб. Тобто вказаною нормою обмежено верхній розмір стягуваних аліментів, нижній же розмір належних до стягнення у такому випадку аліментів закріплений відповідною нормою матеріального права, на якій, відповідно до вимог пункту 4 частини 1 статті 168 ЦПК України, має ґрунтуватися судовий наказ, - у цьому випадку на частину 2 статті 182 СК України, за якою мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Зазначене положення закону є безспірною, встановленою державою правовою гарантією для неповнолітніх осіб, права яких не можуть бути обмежені внаслідок застосування того чи іншого судового провадження при вирішенні питання їх належного матеріального утримання, мінімальне матеріальне забезпечення неповнолітніх дітей у вказаному розмірі є законним обов`язком боржника, відповідно вимогу заяви про стягнення встановленого законом мінімального розміру аліментів не можна вважати вимогою, яка не відповідає положенням статті 161 ЦПК України, до того ж пунктом 5 цієї норми передбачено можливість видачі судового наказу за вимогою про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що також свідчить про безспірність вимог заяви про видачу судового наказу про стягнення аліментів у даному розмірі. Колегія суддів зауважує, що зазначення у заяві про стягнення аліментів у розмірі однієї чверті заробітку (доходу) з уточненням, що розмір аліментів не може бути меншим за 50 відсотків прожиткового мінімуму, є лише відображенням вимог матеріального закону і не змінює суті вимоги, яка відповідає п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України. Суд першої інстанції помилково вважав, що таке формулювання заяви виходить за межі вимог ст. 161 ЦПК України та свідчить про неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. За приписами ч. 3 ст. 165 ЦПК України у разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов`язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу. Таким чином, відмова у видачі судового наказу про стягнення аліментів на утримання ОСОБА_3 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 165 ЦПК України є необґрунтованою, оскільки вимога заявниці відповідає п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Відповідно до положень п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. З огляду на відсутність у апеляційного суду повноважень щодо ухвалення нового судового рішення про задоволення заяви про видачу судового наказу, апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала про відмову у видачі судового наказу про стягнення аліментів на утримання ОСОБА_3 , як така, що постановлена суддею з порушенням норм матеріального та процесуального права, підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви про видачу судового наказу. Керуючись ст. 161-163, 374, 379 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 26 листопада 2025 року про відмову у видачі судового наказу про стягнення аліментів на утримання ОСОБА_3 скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви про видачу судового наказу. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач О. Ю. Береговий Судді Т. М. Шемета О.С. Панасюк