Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/21261/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/21261/20 Головуючий у 1 інстанції: Марин П.П. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 грудня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р. Суддів Аліменка В.О. Безименної Н.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київської митниці на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Ярослав" до Київської митниці про визнання протиправними та скасування рішення, В С Т А Н О В И Л А: Позивач - Приватне підприємство "Ярослав" звернувся до суду з позовом до Київської митниці, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №/2020/000050/2 від 04.09.2020. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення про коригування митної вартості товарів № UA100060/2020/000050/2 від 02.09.2020 р. Не погодившись із рішенням суду, відповідач - Київська митниця звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що надані декларантом для підтвердження митної вартості документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості та не підтверджують відомості щодо складових митної вартості, зокрема щодо числових значень витрат на транспортування до митного кордону України. 17 жовтня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - Приватного підприємства "Ярослав" надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції та просить стягнути з відповідача на користь Приватного підприємства "Ярослав" витрати в загальному розмірі 12087,00 грн. 29 жовтня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача надійшли заперечення на відзив на апеляційну скаргу та щодо стягнення коштів у сумі 12087 грн. за здійснення перекладу документів. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Приватне підприємство «Ярослав» зареєстровано як юридична особа 11.01.1995 року та згідно інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, здійснює наступні види діяльності за КВЕД: 13.92 Виробництво готових текстильних виробів, крім одягу (основний), 13.10 Підготування та прядіння текстильних волокон, 01.49 Розведення інших тварин, 03.22 Прісноводне рибництво (аквакультура), 46.38 Оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками, 46.39 Неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, 47.23 Роздрібна торгівля рибою, ракоподібними та молюсками в спеціалізованих магазинах, 14.13 Виробництво іншого верхнього одягу, 14.14 Виробництво спіднього одягу, 14.19 Виробництво іншого одягу й аксесуарів, 46.41 Оптова торгівля текстильними товарами, 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля, 13.20 Ткацьке виробництво, 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, 47.51 Роздрібна торгівля текстильними товарами в спеціалізованих магазинах, 49.41 Вантажний автомобільний транспорт, 49.42 Надання послуг перевезення речей (переїзду), 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, 47.91 Роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет, 13.30 Оздоблення текстильних виробів, 13.91 Виробництво трикотажного полотна, 13.94 Виробництво канатів, мотузок, шпагату та сіток, 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, 35.11 Виробництво електроенергії, 35.14 Торгівля електроенергією. 09.07.2019 року між ПП «Ярослав» (Покупець) та компанією FOREVER WICE (HONG KONG) LIMITED, CHINA (Продавець) було укладено Контракт № 09/07, за умовами якого продавець продає, а покупець купує товар: шерсть овеча мита (згідно Специфікації). Пунктом 2 даного контракту визначено умови поставки товару FCA, Мари, Туркменістан. Відповідно до п. 3 контракту № 09/07, оплата товару буде здійснюватись на умовах 100% оплати вартості партії поставленого товару з відтермінуванням платежу на 21 банківський день. Згідно з п. 5 контракту № 09/07, разом з товаром продавець зобов`язаний передати вантажоотримувачу зокрема сертифікат якості Держстат. 18.05.2020 між сторонами Контракту № 09/07 укладено Додаткову угоду - Додаток №3, якою сторони вирішили внести зміни у п.2. Контракту № 09/07 від 09.07.2019: "Товар відвантажується транспортом на умовах FCA, Мари, Туркменістан або FCA, Ашхабад Туркменістан". 26.08.2020 року, на виконання умов Контракту № 09/07, продавцем було виставлено Інвойс № 18 з переліком товарів на загальну суму 9996,50 доларів США (умова поставки - FCA, Ашхабад Туркменістан), та поставлено позивачу партію товару. З метою митного оформлення імпортованого товару, позивачем 02.09.2020 року була подана до Київської митниці митна декларація №UА100060/2020/389887, в якій приватним підприємством «Ярослав» в графі 42 зазначено, що вартість товару за основним методом, а саме за ціною договору (контракту), становить 9996,5000 доларів США. При цьому позивачем, разом із митною декларацією будо надано наступні документи: - Рахунок-фактура (iнвойс) (Commercial invoice) № 18 від 26.08.2020 року; - Автотранспортна накладна (Road consignment note) № 0039561 від 26.08.2020 року; - Декларація про походження товару (Declaration of origin) №18 від 26.08.2020 року; - Документ, що підтверджує вартість перевезення товару №В/231 від 31.08.2020 року; - Зовнішньоекономічний договір (контракт) № 09/07 від 09.07.2019 року; - Доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) №5 від 10.08.2020 року; - Договір (контракт) про перевезення №В/6 від 19.08.2019 року; - Разова перепустка 86 629 від 02.09.2020 року; - Копія митної декларації країни відправлення №07218/260820/0007740 від 26.08.2020 року. 04.09.2020 року відповідачем було прийнято рішення №UA100060/2020/000050/2 «Про коригування митної вартості», в якому було зазначено наступне: «Митна вартість імпортованих товарів, заявлених за ЕМД від 02.09.2020 не може бути визначена за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) з наступних причин: Відповідно до п. 4 зовнішньоекономічного договору (далі - Контракту) від 09.07.2019 №09/07 оплата буде здійснюватися на умовах 100% сплати вартості партії товару з відтермінуванням платежу в 21 банківський день. Згідно умов специфікації від 10.08.2020 року №5 форма оплати 100% сплата вартості партії товару з відтермінуванням платежу в 7 банківських днів. Проте, в інвойсі від 26.08.2020 року №18 зазначено, що сплата вартості товару здійснюється з відтермінуванням платежу на 21 банківські дні. Тобто, умови інвойсу суперечать умовам специфікації до контракту. Відповідно до п. 2 Контракту від 09.07.2019 №09/07 товар відвантажується на умовах поставки ЕСА Мари, Туркменістан. Проте, згідно умов специфікації від 10.08.2020 року № 5 та інвойсу від 26.08.2020 року № 18 умовами поставки значиться FCA Ашхабад. Туркменістан. Тобто, умови інвойсу та специфікації суперечать умовам контракту, що спричиняє наявність розбіжностей в документах. Відстань від населеного пункту Мари перевищує відстань від міста Ашхабад, що безпосередньо впливає на вартість транспортних витрат та відповідно на розмір митної вартості товару. Прайс-лист продавця складено з невідповідністю до загальновизнаних вимог ділового спілкування, а саме, не містить ні умов поставки, ні умов сплати вартості товарів, ані реквізитів для зв`язку. Що викликає сумнів у відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей, щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відповідно до п. 5 Контракту від 09.07.2019 № 09/07 разом з товаром продавець зобов`язаний надати вантажоодержувачу сертифікат якості Держстандарт, що може впливати на розмір митної вартості. Проте, до митного оформлення сертифікат якості Держстандарт не надавався". Не погоджуючись з рішенням відповідача про коригування митної вартості товарів, позивач звернувся з даним позовом до суду. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини першої статті 246 Митного кодексу України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів. За правилами статті 248 Митного кодексу України, митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію. У відповідності до статей 49, 50 Митного кодексу України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів. Згідно з частиною 1 статті 51 та частиною 1 статті 52 Митного кодексу України, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Частиною другою статті 52 Митного кодексу України передбачено, що декларант зобов`язаний: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації. У відповідності до частин першої, другої статті 53 Митного кодексу України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. Частиною третьою статті 53 Митного кодексу України передбачено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Частиною п`ятою статті 54 Митного кодексу України закріплено право митного органу з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, а у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості. Відтак, митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. У той же час, у частині п`ятій статті 53 Митного кодексу України встановлено заборону вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Дана норма кореспондується з положеннями частини третьої статті 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи. Згідно з частиною першою статті 55 Митного кодексу України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Системний аналіз наведених правових норм вказує на те, що митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом із тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Як вбачається з матеріалів справи, приймаючи рішення про коригування митної вартості за резервним методом, відповідач виходив з того, що подані позивачем для митного оформлення документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та містять розбіжності, які стосуються числових значень складових митної вартості, крім того позивачем не надано в повному обсязі додаткові документи згідно частини третьої статті 53 Митного кодексу України. З даного приводу, слід зазначити наступне. Статтею 57 Митного кодексу України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 (визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів) і 60 (визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів) Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 (визначення митної вартості на основі віднімання вартості) Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 (визначення митної вартості товарів на основі додавання вартості (обчислена вартість) Кодексу. При цьому, кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу. Зокрема, статтею 58 Митного кодексу України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу. З аналізу вищенаведених норм вбачається, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). При цьому, вказаний метод не підлягає застосуванню, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірно та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. Матеріали справи свідчать, що ПП «Ярослав» до митного оформлення було подано всі необхідні документи для підтвердження заявленої митної вартості товару та обраного методу її визначення за ціною договору (контракту), як цього вимагає стаття 53 Митного кодексу України, Водночас, в оскаржуваному рішенні про коригування заявленої митної вартості відсутня інформація щодо номерів та дат митних декларацій, які були взяті для визначення митної вартості оцінюваних товарів, та їх вартості за одиницю товару митний орган не навів жодних пояснень щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних товарів, характеристик таких товарів, умов поставки, комерційних умов тощо всупереч положенням пунктів 2, 4 частини другої статті 55 Митного кодексу України. Згідно з приписами пунктів 2, 4 частини другої статті 55 Митного кодексу України, прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, зокрема, наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування. Також, митним органом в оскаржуваному рішенні зазначено, що, відповідно до п. 4 зовнішньоекономічного договору (далі - Контракту) від 09.07.2019 №09/07, оплата буде здійснюватися на умовах 100% сплати вартості партії товару з відтермінуванням платежу в 21 банківський день. Згідно умов специфікації від 10.08.2020 року №5 форма оплати 100% силата вартості партії товару з відтермінуванням платежу в 7 банківських днів. Проте, в інвойсі від 26.08.2020 року №18 зазначено, що сплата вартості товару здійснюється з відтермінуванням платежу на 21 банківські дні. Тобто, умови інвойсу суперечать умовам специфікації до контракту. В той же час, як обґрунтовано зазначено судом першої інстанції, специфікація не є основним документом, який підтверджує митну вартість товару відповідно до норм статті 5 Митного кодексу України, а є додатковим документом, який надається за умови наявності розбіжностей/неточностей у зокрема таких документах як зовнішньоекономічному контракту та рахунку-фактурі. Крім того, слід зазначити, що умови оплати товару жодним чином не впливають на митну вартість товару. Щодо посилань апелянта на недоліки прайс-листа продавця слід зазначити, що до переліку додаткових документів, визначених частиною 3 статті 53 Митного кодексу України входять каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару. Водночас, положення цієї статті передбачають можливість надання на підтвердження митної вартості товарів не лише прайс-листа виробника, а й інших платіжних та/або бухгалтерських документів, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару, до яких, зокрема, можна віднести й прайс-лист продавця товару. Прейскурант (прайс-лист) - це довідник цін (тарифів) на товари та/або види послуг, який адресований невизначеному колу покупців, який на практиці частіше використовується для зазначення цін на перелік послуг. Отже, прайс-лист є документом довільної форми й чинне законодавство не встановлює вимог до форми та змісту прайс-листів, які можуть оформлюватись не лише виробником товару, а й продавцем у довільній формі на власний розсуд; наявність же чи відсутність у прайс-листі певних відомостей (реквізитів) лише сама по собі не може свідчити про заниження митної вартості товарів. Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 29.04.2021 у справі №815/2932/18 та від 08.12.2022 у справі №420/2792/19. Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість визначення відповідачем підстави для коригування митної вартості того, що до митного оформлення не надавався сертифікат якості Держстандарт, оскільки, такий документ не входить в перелік документів, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості, визначений статтею 53 Митного кодексу України. З огляду на викладене, твердження митного органу, якими обґрунтовано рішення про коригування митної вартості товару є безпідставними, так як контролюючим органом не доведено існування розбіжностей у числових значеннях митної вартості товару, що унеможливили б визначення митної вартості за ціною контракту, тобто за першим методом. Згідно з положеннями статті 318 Митного кодексу України, митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи. Крім того, це узгоджується з проголошеними у статті 8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі; заохочення доброчесності. Верховним Судом неодноразово висловлювалась правова позиція щодо застосування відповідних норм права, зокрема, у постановах від 02.07.2019 року по справі №160/8573/18, від 18.07.2019 року по справі №821/829/18, від 29.07.2019 року по справі №815/5354/16. З огляду на викладене, доводи апелянта щодо відсутності документального підтвердження заявленої позивачем митної вартості імпортованого товару є необґрунтованими, оскільки, позивачем надані відповідачу для митного оформлення імпортованого товару документи, що передбачені МК України, що дають можливість визначити митну вартість товару за першим методом визначення митної вартості за ціною договору. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що рішення про коригування митної вартості товару № UA100060/2020/000050/2 від 04.09.2020 року є протиправним та підлягає скасуванню. Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені витрати у розмірі 12087,00 грн. З даного приводу, слід зазначити наступне. Відповідно до статті 123 КАС України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Згідно зі статтею 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Положеннями частини 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Як вбачається з матеріалів справи, позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці на користь ПП "Ярослав" витрати у сумі 12087,00 грн. за здійснений ним переклад документів. В обґрунтування заявленого клопотання, позивач вказує, що відповідач в апеляційній скарзі зазначив, що при зверненні із позовною заявою позивачем разом із документами, які виготовлені на іноземній мові, повинні бути подані належним чином (нотаріально) засвідчені переклади на державну мову. В свою чергу, позивач зацікавлений у скорішому, повному та всебічному з`ясуванні всіх обставин у даній справі, тому замовив переклад документів. Для здійснення перекладу вказаних документів, позивач звернувся до бюро перекладів, а саме: до ФОП ОСОБА_1 , яким було організовано здійснення офіційного перекладу на українську мову та нотаріальне засвідчення. ПП "Ярослав" здійснено за це оплату грошових коштів в розмірі 12087,00 грн (дванадцять тисяч вісімдесят сім гривень 00 копійок), що підтверджується рахунком-фактурою № ПА-0000450 від 10.10.2025 р., Актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від « 17» жовтня 2025 року та платіжною інструкцією №5433 від 10.10.2025 року. Таким чином, з огляду на викладене, позивач стверджує, що понесені ним витрати на переклад наданих до суду доказів в розумінні положень частини третьої статті 132 КАС України є витратами пов`язаними з розглядом справи, які підлягають розподілу за правилами частини першої статті 139 КАС України. Колегія суддів не погоджується з такими доводами позивача, з огляду на наступне. Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Частиною 3 статті 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати: пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Відповідно до вимог частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Частина 5 статті 137 КАС України передбачає, що розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Разом з тим, частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що перекладач допускається ухвалою суду за клопотанням учасника справи або призначається з ініціативи суду. З аналізу наведених вище правових норм вбачається, що залучення перекладача до участі в адміністративному судочинстві здійснюється виключно ухвалою суду на підставі клопотання учасників справи або з ініціативи суду. Як вбачається з матеріалів справи, у ході судового розгляду цієї справи питання щодо залучення перекладача судом не вирішувалося, а тому, витрати на переклад документів без залучення перекладача не можуть вважатися витратами, пов`язаними з розглядом справи. Позивач стверджує, що понесені ним витрати на переклад документів слід відносити до витрат пов`язаних із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи (п.5 ч.3 ст.132 КАС України). Дійсно, надання учасником справи до матеріалів судової справи письмових доказів з їх перекладом мовою, якою здійснюється адміністративне судочинство, не є тотожним поняттю залучення перекладача до справи в розумінні статті 71 КАС України. Водночас, колегія суддів враховує, що у даній справі переклад документів ПП "Ярослав" замовлено самостійно на власний розсуд. Переклад документів, на підставі яких здійснювалося митне оформлення товару, не був необхідним для розгляду справи судом, оскільки відповідні документи могли бути суду зрозумілими без перекладу. Більше того, у разі, якщо б суд дійшов висновку про необхідність перекладу документів, він за клопотанням учасників або з власної ініціативи міг ухвалою залучити перекладача або ж залишити позовну заяву без руху та надати йому строк для надання перекладу документів, складених іноземною мовою. З огляду на викладене, витрати на переклад документів не можуть вважатися необхідними судовими витратами, що підлягають відшкодуванню, у зв`язку з чим, слід відмовити ПП "Ярослав" в задоволенні клопотання про стягнення витрат у розмірі 12087,00 грн. за здійснений ним переклад документів. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Приватного підприємства "Ярослав" та наявність правових підстав для їх задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Київської митниці залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України. Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р. Судді Аліменко В.О. Безименна Н.В.