Постанова Житомирський апеляційний суд № 296/3759/25

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №296/3759/25 Головуючий у 1-й інст. Петровська М. В. Категорія 70 Доповідач Шевчук А. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 грудня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючої судді Шевчук А.М., суддів: Коломієць О.С., Павицької Т.М., розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) у м.Житомирі цивільну справу №296/3759/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою адвокатом Янчуком Максимом Олександровичем, на рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 26 вересня 2025 року, яке ухвалене під головуванням судді Петровської М.В. у м.Житомирі, в с т а н о в и в: У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 . Просила стягувати з ОСОБА_2 на свою користь аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки всіх видів доходів ОСОБА_2 , але не менше 50% прожиткового мінімуму на одну особу, щомісячно, починаючи з дати подання позову і до досягнення донькою повноліття, а саме, до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позов обґрунтований тим, що рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 26 лютого 2020 року розірваний шлюб між нею та ОСОБА_2 (справа №296/6346/19). Вказаним рішенням спільних дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишено проживати з нею. За цим же рішенням суду також стягувалися аліменти з ОСОБА_2 у розмірі 1/3 частки всіх видів доходів відповідача на утримання спільних дітей до досягнення старшим із них повноліття. За рішенням суду стягнення аліментів проводилося до ІНФОРМАЦІЯ_3 року. Наразі їхня донька ОСОБА_3 є неповнолітньою та з ІНФОРМАЦІЯ_3 року весь тягар з її тримання ліг не неї ( ОСОБА_1 ). Останні три місяці відповідач не виконує своїх обов`язків із утримання спільної доньки ОСОБА_5 . Вона (позивач) не отримує достатньо коштів, щоб одноособово утримувати доньку. Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 26 вересня 2025 року позов задоволений. Вирішено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідно віку, щомісячно, починаючи стягнення з дня пред`явлення позову до суду, тобто з 10 квітня 2025 року, та до досягнення дитиною повноліття. Вирішено питання судового збору. Допущено негайне виконання рішення про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_2 через адвоката Янчука М.О. подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення змінити та ухвалити нове, яким встановити розмір аліментів на рівні 1/6 частки з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів. Доводи апеляційної скарги аргументовані тим, що справа була розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, що фактично позбавило відповідача можливості реалізувати своє процесуальне право на подання відзиву, участі у розгляді справи, надання доказів та пояснень. Суд не перевірив, чи мав відповідач технічну можливість ознайомитися з позовом, не врахував, що поштові відправлення двічі поверталися із відміткою «адресат відсутній», а також, що відповідач міг не мати доступу до електронного кабінету в ЄСІТС. Вважає, що рішення ухвалене за відсутності відповідача та без забезпечення змагальності сторін, що є істотним процесуальним порушенням і підставою для його скасування. Суд першої інстанції формально послався на рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 26 лютого 2020 року в справі №296/6346/19, але не надав належної оцінки його правовим наслідкам. Тим рішенням вже був визначений порядок та розмір стягнення аліментів у розмірі 1/3 частини доходу на двох дітей до досягнення старшим із них повноліття. Після досягнення повноліття старшою дитиною аліменти мали б перераховуватися або визначатися судом з урахуванням фактичного матеріального стану платника, а не автоматично за типовою формулою. Суд першої інстанції не врахував, що з нього вже стягуються аліменти за іншим судовим рішенням від 26 серпня 2025 року в справі №296/2862/25 на повнолітнього сина ОСОБА_4 , 2007 року народження, у розмірі 1/6 частки з усіх видів заробітку (доходу) до завершення навчання останнього, але не довше ніж до досягнення ним 23 років. На момент ухвалення оскаржуваного рішення він уже мав чинне судове зобов`язання щодо сплати аліментів на іншу дитину. Суд першої інстанції цього не врахував, що призвело до подвійного покладення аліментного обов`язку на відповідача у загальному розмірі понад 40% від усіх видів заробітку на двох дітей. Таке нарахування, на його думку, не відповідає принципам справедливості, пропорційності та розумності, визначеним у ст.182 СК України, оскільки суд мав оцінити сукупність зобов`язань відповідача перед усіма дітьми, включно з повнолітньою, яка продовжує навчання - при визначенні розміру аліментів суди зобов`язані враховувати наявність інших судових рішень про стягнення аліментів з тієї ж особи, оскільки це прямо впливає на фінансові можливості платника і може зумовлювати зміну пропорцій або вибір іншого способу виконання обов`язку. Суд першої інстанції проігнорував ці правові висновки, що призвело до істотного порушення матеріального права, які передбачають необхідність комплексної оцінки матеріального стану платника аліментів та розподілу обов`язку між усіма членами сім`ї. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відповідно до частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволеною з наступних підстав. Відповідно до частин першої та другої ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Положеннями ст.141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Частиною другою ст.150 СК України визначено, що батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Згідно з вимог частин першої та другої ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. За змістом ст.51 Конституції України та ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За положеннями частин другої та третьої ст.181 СК України за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом із яким проживає дитина. За положеннями ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.10). Рішеннями Корольовського районного суду м.Житомира від 26 лютого 2020 року №296/6346/19 шлюб, зареєстрований між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірваний. Дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишено проживати з матір`ю ОСОБА_1 . Вирішено стягувати з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини всіх виді доходу відповідача, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до досягнення старшою дитиною повноліття, починаючи з 02 липня 2019 року (а.с.7-9). Старший син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , досяг повноліття. Відповідно до частини третьої ст.183 СК України якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття. Частина третя ст.181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Стаття 182 СК України передбачає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Відповідно до рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 26 серпня 2025 року в справі №296/2862/25 із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягуються аліменти на повнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/6 частки з усіх видів його заробітку (доходу), починаючи з 14 березня 2025 року і до припинення сином навчання, але не довше ніж до досягнення сином двадцяти трьох років (а.с.77-80). Отже, враховуючи, що відповідач не має проблем із здоров`ям, матеріали справи не містять відомостей про неможливість сплачувати присуджений судом розмір аліментів та доказів на спростування вказаних відомостей не надано скаржником до апеляційного суду, колегія суддів доходить висновку, що визначений судом першої інстанції розмір аліментів у 1/4 частці від доходу відповідача на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_5 є посильним для нього зобов`язанням та відповідає найвищим інтересам неповнолітньої дитини, а тому є справедливим. Верховний Суд у постанові від 11 березня 2020 року в справі №759/10277/18 зазначив, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів. Доводи апеляційної скарги про те, що на утриманні відповідача знаходиться ще старший син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та з нього (відповідача) стягуються аліменти у розмірі 1/6 частки від його доходу на утримання сина, який продовжує навчання, що у загальному розмірі буде стягуватися більше 40% від його (відповідача) доходу (1/4+1/6), не можуть слугувати підставою для зміни частки, визначеної судом першої інстанції та присудження аліментів на неповнолітню дочку в розмірі 1/6 частки від доходу батька дитини, оскільки загальний розмір аліментів, який становить 42,66% від доходу відповідача, не перевищує межу, передбачену положеннями ст.70 Закону України «Про виконавче провадження», та й відповідач не надав суду жодних доказів про свої доходи. Отже, матеріали справи не містять беззаперечних доказів того, що присуджений судом першої інстанції розмір аліментів на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_5 є для відповідача надмірним тягарем. Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення суду за відсутності відповідача, а поштові відправлення двічі поверталися з відміткою «адресат відсутній», що є істотним процесуальним порушенням, також не є підставою для зміни або скасування рішення суду першої інстанції, оскільки відповідно до ст.19 ЦПК України справи про стягнення аліментів відносяться до категорії малозначних та розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а кореспонденція направлялася ОСОБА_2 за зареєстрованим місцем проживання. Колегія суддів не вбачає наявності обов`язкових підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Аргументи апеляційної скарги стосовно того, що рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 26 лютого 2020 року в справі №296/6346/19 уже був визначений порядок та розмір стягнення аліментів у 1/3 частці від доходу на двох дітей та після досягнення повноліття старшою дитиною аліменти мали б перераховуватися або визначатися судом з урахуванням фактичного матеріального стану платника, а не автоматично за типовою формулою, також не змінюють висновків суду першої інстанції, оскільки після досягнення повноліття найстаршою дитиною позивач на підставі частини третьої ст.183 СК України має право звернутися до суду з позовом про визначення розміру аліментів на іншу дитину, що й було зроблено. Решта доводів апеляційної скарги ґрунтуються на переоцінці доказів, яким оцінка надана судом першої інстанції у відповідності до положень ст.89 ЦПК України. За приписами ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для зміни або скасування такого рішення відсутні. Відповідно до пункту 2 частини третьої ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи про стягнення аліментів (пункт 3 частини шостої ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону. Керуючись ст.ст.268,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд у х в а л и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Янчуком Максимом Олександровичем, залишити без задоволення. Рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 26 вересня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 частини третьої ст.389 ЦПК України. Головуюча Судді: