Ухвала КАС ВС № 160/5413/25

УХВАЛА 29 грудня 2025 року м. Київ справа №160/5413/25 адміністративне провадження № К/990/44287/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Юрченко В.П., суддів: Васильєвої І.А., Хохуляка В.В., перевіривши матеріали касаційної скарги Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, УСТАНОВИВ: 28.10.2025 до суду надійшла касаційна скарга Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі - скаржник, контролюючий орган), направлена до суду через підсистему «Електронний суд» 28.10.2025. Верховний Суд ухвалою від 17.11.2025 зазначену касаційну скаргу залишив без руху та запропонував скаржнику у десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали надати уточнену касаційну скаргу, зміст якої щодо підстав для касаційного оскарження судових рішень має бути викладено з урахуванням роз`яснень, наданих судом. На виконання вимог ухвали суду від контролюючого органу надійшла уточнена касаційна скарга. Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження касаційного провадження необхідно зазначити наступне. Предметом спору у даній справі є податкове повідомлення-рішення Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 04.12.2024 №00/1009/5001, яким платнику податків (позивачу) відмовлено в бюджетному відшкодуванні відповідно до п.п. 200.4-1 ст. 200 ПК України, оскільки щодо нього (та/або щодо засновників (учасників), кінцевих бенефіціарних власників яких) у порядку, встановленому Законом України "Про санкції", прийняті рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій). Керуючись приписами Методології визначення юридичною особою кінцевого бенефіціарного власника, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2023 року № 1011, а також Податкового кодексу України, Законів України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», «Про депозитарну систему України», «Про акціонерні товариства», «Про санкції» рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано спірне податкове повідомлення-рішення. Суди зазначили, що згідно із інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відносно ПрАТ "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат", в розділі "Перелік засновників (учасників) юридичної особи" зазначено: Фонд Державного майна України, акціонери ПрАТ "ЦГЗК", розмір частки статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) (грн.): 296635000,00. В розділі "Інформація про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи" зазначено - ОСОБА_1 . За висновками судів, відносно платника - ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», його засновників (учасників) - Metinvest B.V. та Metinvest Management B.V., кінцевого бенефіціарного власника - ОСОБА_1 не приймалось рішень про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), а тому суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що висновок контролюючого органу про відмову у наданні позивачу бюджетного відшкодування у відповідності до приписів ст. 200.4.-1 ст. 200 ПК України зроблений за відсутності на те фактичних підстав, що має наслідком вважати прийняте за результатами камеральної перевірки податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Приймаючи рішення, суди врахували висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21.07.2025 у справі № 160/30897/24. Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги та уточненої касаційної скарги встановлено, що у ній міститься посилання на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого, підставами касаційний рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, виключно у таких випадках: якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Тобто, обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; 2) постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; 3) вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу; 4) висновок, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми; 5) застосування норми права у подібних правовідносинах. В касаційній скарзі податковий орган вважає за необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03.06.2025 у справі № 280/7764/24, від 21.07.2025 № 160/30897/24. Разом з тим, судами попередніх інстанцій не застосовувались взагалі будь-які правові позиції або висновки, які викладені у постанові Верховного Суду від 03.06.2025 у справі № 280/7764/24. Обґрунтовуючи необхідність відступу від раніше сформованої правової позиції у справі № 160/30897/24, скаржником зазначено, що структура власності та ланцюг контролю у цій справі є значно більш складною і виходить за рамки формального визначення поняття «кінцевого бенефіціарного власника», що використовувалось у справі № 160/30897/24, а фактичні обставини у справі № 160/5413/25 є суттєво іншими і вимагають іншого підходу до тлумачення норми права. Але ж приписами пункту 2 частини четвертої ст. 328 КАС України чітко визначено обов`язковою умовою для наявності підстав для відкриття касаційного оскарження, що правовідносини мають бути подібними. Тобто, скаржник в касаційній скарзі допускає суттєві суперечності, зазначаючи про необхідність відступу від висновків у тих судових рішеннях, які ухвалені за інших фактичних обставин, про які сам зазначає. Окрім того, податковий орган доводить в касаційній скарзі, що Верховний Суд повинен відступити від формального тлумачення статусу «кінцевий бенефіціарний власник» та сформувати новий правовий висновок: «У разі наявності доказів того, що платник податків перебуває під опосередкованим контролем або істотним впливом (понад 10 % голосів) осіб, щодо яких застосовано санкції, включно з використанням складних трастових чи інших нерезидентних структур, відмова у бюджетному відшкодуванні ПДВ на підставі п.п.200.4.-1 ст.200 ПК України є правомірною, незалежно від формального відображення такої особи як кінцевого бенефіціарного власника у державному реєстрі». Є очевидним, що скаржник фактично просить не про відступлення від правового висновку, сформульованого у постановах Верховного Суду, а про розширене тлумачення шляхом створення нової норми права, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Приписами пункту 2) ч.4 ст. 328 КАС України чітко зазначено, що підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права виключно у випадках наявності обґрунтованої необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, яка викладена у постанові Верховного Суду. Іншими словами, не може конкретна норма права тлумачитись по різному у подібних правовідносинах, але в залежності від фактичних обставин у справі, у правовідносинах, які не є подібними, норма права може не застосовуватись однаково. Як зазначалось в ухвалі Верховного Суду від 17.11.2025, якою касаційна скарга залишалась без руху з метою усунення її недоліків, обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства, зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо. Також причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, помилковість тощо). Відступити від висновку щодо застосування норми права суд може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від її висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм. Отже, має існувати необхідність відступу і така необхідність має виникати з певних об`єктивних причин, а самі причини мають бути чітко визначені та аргументовані. Відтак, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Саме лише загальне посилання на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, за відсутності вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не може вважатися належним обгрнутуванням пункту 2 частини 4 статті 328 КАС України, оскільки такий пункт вимагає конкретного та чіткого зазначення висновку Верховного Суду, його змісту, правової позиції, а також співставлення її з висновком суду апеляційної інстанції. Натомість, контролюючий орган необхідність відступу від висновку Верховного Суду, сформованого у справі №160/30897/24, обгрунтовує посиланням на встановлені у справі фактичні обставини щодо певних подій та осіб, пов`язуючи їх з окремою нормою законодавства, просить про переоцінку і додаткову оцінку доказів, що, у свою чергу, не може вважатися належним обгрунтуванням пункту 2 частини 4 статті 328 КАС України, і виходить за межі компетенції Верховного Суду. З огляду на викладене, скаржник не обґрунтовує необхідність відступлення від сформованих висновків Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права у взаємозв`язку із вказаними вище підставами, а доводи касаційної скарги у цій частині зводяться до неправильного, на думку скаржника, застосування норм матеріального права судом апеляційної інстанції, що є неналежним обґрунтуванням пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України щодо наявності підстав для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у наведеній вище постанові. Також колегія суддів зауважує, що відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду, зумовлює необхідність передачі справи на розгляд палати відповідно до частини 1 статті 346 КАС України, однак, як уже було зазначено, касаційна скарга контролюючого органу не містить належного обгрунтування необхідності відступлення від висновку Верховного Суду, наведеного у зазначеній ним постанові, а самої лише незгоди із позицією, висловленою Верховним Судом щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, недостатньо для такого відступлення. Вимоги пункту 2) частини 4 ст. 328 КАС України нерозривно пов`язані з вимогами частини першої ст.346 КАС України, відповідно до якої, суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї самої палати. При цьому, в ухвалі про передачу справи на розгляд палати, суд зобов`язаний викласти мотиви необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду (ч.4 ст. 347 КАС України). Колегія суддів констатує, що скаржником не усунуто недоліки касаційної скарги, що є підставою для її повернення. Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 18 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. Відповідно до пункту першого частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. З огляду на наведене, подана у цій справі касаційна скарга підлягає поверненню її заявникові. На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 169, 330, 332 КАС України, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.07.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30.09.2025 у справі № 160/5413/25 - повернути скаржнику. Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. Судді В.П. Юрченко І.А. Васильєва В.В. Хохуляк