Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/6463/25

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/6463/25 Суддя (судді) першої інстанції: Головенко О.Д. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 грудня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючий суддя Грибан І.О. судді: Ключкович В.Ю. Беспалов О.О. розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року про відмову у вжитті заходів забезпечення позову у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про зобов`язання вчинити певні дії,- У С Т А Н О В И В : До Київського окружного адміністративного суду звернулась адвокат Фадєєва Н.І. в інтересах ОСОБА_1 із заявою про забезпечення позову до пред`явлення позову у справі та просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 , в тому числі його відділам і комісіям, вчиняти дії щодо переміщення/призову/мобілізаційних заходів до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до навчального центру та/або військової частини, з метою проходження ним військової служби в Збройних Силах України до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі. В обґрунтування заявленого клопотання зазначає, що у зв`язку з військовою агресією РФ та проведення бойових дій на території Гостомельської СТГ, під час систематичних обстрілів було знищено військово-обліковий документ, а саме: приписне посвідчення, видане в 2002 році. З даного приводу позивач звернувся 18.10.2024 до відділу поліції № 2 Бучанського районного управління поліції Головного управління національної поліції в Київській області. Також, 02.11.2024, через свого представника, з метою недопущення порушення норм чинного законодавства України, позивач звернувся для отримання військово-облікового документа (військовий квиток) до ІНФОРМАЦІЯ_3 з заявою та відповідним пакетом документів. 22.10.2024 позивач отримав повістку на проходження медичного огляду. В подальшому 29.10.2024 та 30.10.2024, 09.12.2024 з`являвся до медичного закладу та проходив ВЛК. Відповідно до протоколу № 54 від 09.01.2025: «громадянин ОСОБА_1 був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_3 в якості особи, що перебуває в розшуку. Згідно даних єдиного електронного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг», військовозобов`язаний був поданий в розшук 09.01.2025 (в день складання протоколу) по причині неприбуття за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_3 ». Відповідно до повістки № 09/6 ОСОБА_1 отримав повістку з метою призову на військову службу під час мобілізації лише 09.01.2025, до цього часу жодних повісток, окрім повістки на проходження ВЛК (огляд пройшов, по повістці з`явився), не отримував. Відповідно до інформаційних довідок позивач перебуває на лікарняному, відповідні докази були подані до ІНФОРМАЦІЯ_4 у передбачений законом порядок. Представник позивача 11.01.2024 звернулась з відповідними адвокатськими запитами до відповідача і третьої особи щодо надання інформації на якій правовій підставі громадянина ОСОБА_1 було подано у розшук; надання належним чином завіреної копії розпорядження ІНФОРМАЦІЯ_4 від 02.01.2025 № М/157а (оскільки відповідач ніяким чином не ознайомив позивача з вказаним документом та жодним чином не повідомив, якими своїми діями ОСОБА_1 порушує військовий облік). Однак станом на 18.01.2025 відповідач вказане звернення не розглянув, по суті проігнорував. Так, адвокат Фадєєва Н.І. 18.01.2025 повторно направила запит . Відповідач ухилився від розгляду по суті порушених у заявах від 11.01.2025 та 18.01.2025 питань. Отже, позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду поданих заяв від 11.01.2025 та 18.01.2025 та звернувся за захистом своїх прав до суду із заявою про забезпечення позову. На думку позивача, обрання такого способу забезпечення позову є логічним та пропорційним, оскільки без вжиття таких заходів мобілізація ОСОБА_1 спричинить порушення його особистих прав. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено. Не погоджуючись з ухвалою суду позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким заяву про забезпечення позову задовольнити. В апеляційній скарзі позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання. Також позивачем наголошено, що невжиття заходів забезпечення позову буде мати наслідком заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача та ускладнить їх відновлення, або зробить таке неможливим. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.03. 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 16.10. 2025 року. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.10. 2025 року справу призначено до розгляду у прядку письмового провадження. Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного. Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що заява про забезпечення позову не містить жодних посилань на те, які саме конкретні права та інтереси заявника порушуються і яким саме чином невжиття заходів забезпечення позову зумовить у подальшому утруднення відновлення його порушених прав. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. За приписами ч. 1, 2 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги звертає увагу на те, що відповідно до частини 2 статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття забезпечення позову для заінтересованих осіб. Відповідно до пункту 1 частини 1 та частини 2 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Згідно з частинами 1, 4, 5 та 6 статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом, зокрема, зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта. За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними. При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. У постанові Пленуму Вищого адміністративного суду від 06.03.2008 року № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" висвітлено позицію щодо вжиття заходів забезпечення позову в адміністративних справах, в якій зазначено, зокрема, що судам необхідно враховувати, що, згідно з ч. 3 та 4 ст. 117 КАС України, забезпечення позову в адміністративних справах допускається лише у двох формах: зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржуються; заборони вчиняти певні дії. В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. Водночас, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07 травня 2020 року у справі № 640/6315/19. Так, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, судом першої інстанції вірно встановлено, що заявником не обґрунтовано наявність достатньо обґрунтованої підстави можливості вжиття заходів забезпечення позову. Поряд з цим, оцінка правомірності подання відповідачем ОСОБА_1 у розшук; ненадання належним чином завіреної копії розпорядження від 02.01.2025 № М/157а на запит адвоката та невжиття заходів виключення ОСОБА_1 з числа осіб, що порушують правила військового обліку ( питання, що порушувалися у зверненні і відповідь на які не надано)має надаватися судом під час розгляду справи по суті. Аналогічна правова позиція щодо можливості надання оцінки оскаржуваному рішенню на етапі розгляду заяви про забезпечення позову висловлена Верховним Судом у постанові від 22 грудня 2020 року у справі № 640/9593/20. Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Наразі, позивачем в доводах апеляційної скарги не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Верховного Суду, яка під час розгляду справи була правомірно врахована судом першої інстанції на виконання вимог ч. 5 ст. 242 КАС України. Відповідно до підпункту 1 пункту 27 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 № 560 ( далі - Порядок №560 ) під час мобілізації громадяни викликаються до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або їх відділів з метою: - взяття на військовий облік; - проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби; - уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки); - призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби. Виклик громадян до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ під час мобілізації здійснюється шляхом вручення (надсилання) повістки. Натомість, виклик для уточнення/звірки військово-облікових даних може здійснюватися, у тому числі, з метою перевірки наявності підстав для надання відстрочки від мобілізації. В цій справі заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 , в тому числі його відділам і комісіям, вчиняти дії щодо переміщення/призову/мобілізаційних заходів до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до навчального центру та/або військової частини, з метою проходження ним військової служби в Збройних Силах України до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі. Наразі сам предмет позову в перспективі подання позовної заяви не окреслено. Заявником не зазначено, д яких наслідків може призвести невжиття заходів забезпечення позову та в чому може полягати негативність наслідків не застосування таких заходів. При цьому, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, адже суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019 у справі № 826/13306/18. В цьому контексті слід враховувати і те, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та домислах, оскільки таке рішення суперечитиме законодавчо визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства. Інші доводи апеляційної скарги стосуються безпосередньо предмету спору та повинні оцінюватись під час розгляду справи по суті, а не на етапі оцінки наявності підстав для забезпечення позову, відтак не враховуються судом апеляційної інстанції. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Отже, при постановленні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст 229, 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року про відмову у вжитті заходів забезпечення позову до подання позовної заяви залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України. Головуючий суддя І.О. Грибан Судді: О.О. Беспалов В.Ю. Ключкович (повний текст постанови складено 25.12.2025р.)