Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/22575/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/22575/24 Суддя (судді) першої інстанції: Жукова Є.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 грудня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя Парінова А.Б., судді: Беспалов О.О., Грибан І.О., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Київської митниці на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ентер Сейлз» до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, - В С Т А Н О В И В: До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ентер Сейлз до Київської митниці, в якому позивач просив суд: - визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів № UA100320/2024/000039/2. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю: - визнано протиправним та скасовано рішення Київської митниці про коригування митної вартості № UA100320/2024/000039/2 від 02 травня 2024 року; - стягнуто на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Ентер Сейлз» за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці судові витрати по сплаті судового збору у сумі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок; - стягнуто на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Ентер Сейлз» за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці судові витрати судові витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката у сумі 5 000 (п`ять тисяч) гривень.; - стягнуто на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Ентер Сейлз» за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці судові витрати судові витрати по сплаті 9 250 (дев`ять тисяч двісті п`ятдесят) гривень. Не погоджуючись з вказаним рішенням Київська митниця звернулась до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апелянт зазначає, судом першої інстанції поверхнево досліджувалися обставини справи, не з`ясовано усі обставини, які підлягають доказуванню. Судом не досліджено в повному обсязі те, що під час проведення контролю правильності визначення митної вартості товару встановлено, що документи, зазначені у частині 2 статті 53 Кодексу, містять розбіжності, не підтверджують всі числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари та надані не в повному обсязі. Акцентує увагу на тому, що судом не спростовано висновків митницею конкретних розбіжностей у документах, поданих до митного оформлення, та зауважень до них. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року та 17 липня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської митниці на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ентер Сейлз» до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішеннята на підставі пункту 3 частини першої статті 311 КАС України призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). 07.03.2025 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній, посилаючись на безпідставність доводів Київської митниці, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року без змін. Крім того, просив стягнути з відповідача на користь ТОВ "Ентер Сейлз" судові витрати, пов`язані з апеляційним розглядом справи. 11.03.2025 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів. 19.03.2025 від відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, мотивуючи це наступним. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що між ТОВ «Ентер Сейлз» 29 квітня 2024 року подало до Київської митниці Держмитслужби електронну митну декларацію № 24UА100320414221U2, якою для декларування заявлено: Арматура кріплення металева: кронштейн для полиці в асортименті: арт. 3"х4"х0.7мм - 63360 шт. арт. 4"х5"х0.7мм - 63360 шт. арт. 5"х6"х0.7мм - 57600 шт. арт. 3"х4"х1.0мм - 67104 шт. арт. 4"х5"х1.0мм - 86400 шт. арт. 5"х6"х1.0мм - 57600 шт. арт. 6"х8"х1.0мм- 14400 шт. арт. 8"х 10"х 1,2мм - 5760 шт. арт. 10"х12"х1.2мм- 7200 шт. арт. 12"х14"х1.2мм - 2880 шт. Виробник Haining Youwang Hardware Co.Ltd Торговельна марка Haining Youwang Hardware: Країна виробництва СN (Китай). Вказаний товар поставлений за контрактом № 1 від 16 червня 2023 року від компанії - виробника Haining Youwang Hardware Co.,Ltd. За отриманий товар позивачем оплачено виробнику грошові кошти в сумі 22 458,24 дол. США відповідно до платіжної інструкції №47JBKL03 від 21 березня 2024 року на суму 15 654,67 дол. США та № 44JBKLNС від 15.12.2023 на суму 6 803,57 дол. США. Для підтвердження митної вартості позивач надав митному органу наступний перелік документів: контракт № 1 від 16 червня 2023 року; каталог продукції виробника Haining Youwang Hardware Co.,Ltd; комерційний рахунок-фактура №YW20231212 від 12.12.2023 на суму 22 458,24 дол. США; пакувальний лист №YW20231212 від 12.12.2024 на товар загальною вагою 15833 кг (брутто); сертифікат походження; експортну декларацію; коносамент; платіжні доручення №47JBKL03 від 21.03.2024 та № 44JBKLNС від 15.12.2023. 02 травня 2024 року Київською митницею декларанту було винесено рішення № UА100320/2024/000039/2 про коригування митної вартості товарів. Як вбачається зі змісту графи 33 оскаржуваного рішення В рішенні про коригування митної вартості товарів зазначено, що документи, подані декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товару, містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а саме: 1) декларантом дія підтвердження транспортних витрат надано довідку про транспортні витрати від 25.04.2024 №КL012982, видану ТОВ «Консольлайн Україна», проте, в наданих транспортних документах наявні відмітки інших перевізників. Зокрема, відповідно СМR від 25.04.2024 №Р012982 перевізником є «FОР Ryzhak N.S.»; 2) прайс-лист від 11.12.2023 № б/н не містить всього асортименту продукції продавця, тобто не надає інформацію щодо дійсності ціни оцінюваних товарів, що є несумісним з положеннями статті VII Генеральної угоди з тарифів та торгівлі (ГАТТ СОТ 1994), тощо); 3) у експертному висновку Житомирської ТПП від 01.05.2024 №В-1127 експертом проведено аналіз лише контрактної ціни товару та не здійснено аналізу цін на світовому ринку на ідентичні та подібні товари. Висновок підготовлений з порушеннями положень національного стандарту №1 затвердженого постановою КМУ від 10.09.2003 №1440 не може засвідчувати обґрунтованість числового розрахунку вартості імпортованих товарів, які у ньому наведені. Оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна базуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на якій розраховується мито, або аналогічного товару і не повинна базуватись на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості. Причинами, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано є: неподання декларантом всіх запрошених документів; відсутність відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості та наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах, що не дає можливості митному органу і зборів перевірити декларування всіх складових митної вартості у повному обсязі. Митна вартість визначена із застосуванням резервного методу. Джерело інформації для визначення митної вартості, митна декларація: від 28.03.2024 № UA40040/2024/9286. Не погоджуючись з такими рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що відповідачем не надано переконливих доказів, які підтверджують правомірність прийняття оскаржуваного рішення щодо коригування митної вартості. Натомість, на думку суду, надані позивачем до митного оформлення документи спростовують сумніви щодо достовірності поданих декларантом відомостей про митну вартість товару та/або неправильності обрання позивачем методу визначення та обчислення митної вартості товару. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спірні правовідносини регулюються Митним кодексом України від 13 березня 2012 року № 4495-VI (далі - МК України). За визначенням, що міститься у статті 49 МК України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Частиною першою статті 51 МК України встановлено, що митна вартість товарів, який переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. На виконання частин першої, другої, четвертої, восьмої, дев`ятої статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації. У випадках, визначених цим Кодексом, для заявлення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України відповідно до митного режиму імпорту, органу доходів і зборів, який проводить митне оформлення цих товарів, разом з митною декларацією та іншими необхідними для митного оформлення зазначених товарів документами в установленому порядку подається декларація митної вартості. У декларації митної вартості наводяться відомості про метод визначення митної вартості товарів, числове значення митної вартості товарів та її складових, умови зовнішньоекономічного договору, що мають відношення до визначення митної вартості товарів, та надані документи, що підтверджують зазначене. Відомості, зазначені у частині восьмій цієї статті, є відомостями, необхідними для митних цілей. За приписами частин першої-четвертої статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: - декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; - зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; - рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); - якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; - за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; - транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; - ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; - якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. У разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: - виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; - довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; - розрахунок ціни (калькуляцію). Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. У пунктах 3.16, 6.2 Загального додатку до Конвенції визначено, що на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства. Відповідно до підпункту 4.5.10 пункту 4.5 розділу 4 Порядку № 631 перевірка правильності визначення митної вартості товарів належить до митних формальностей, що виконуються при митному оформленні митної декларації. Відтак, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Аналогічна правова позиція щодо витребування митницями додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості товару викладена Верховним Судом в постановах від 04 квітня 2018 року у справі № 826/27058/15, від 21.02.2020 у справі №813/1229/16 та від 27.01.2022 у справі №200/6431/20-а. Колегія суддів наголошує, що основними документами, які підтверджують митну вартість товару, є зовнішньоекономічний договір (контракт), рахунок-фактура (інвойс), якщо рахунок сплачено, то банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару. Вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені Митним кодексом України, а саме статтею 53, заборонено. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду викладені від 23.10.2020 у справі № 820/3231/16. Відповідно до частин першої-третьої статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодекс. Частиною дванадцятою статті 264 МК України встановлено, що у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою органу доходів і зборів заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Один примірник зазначеної картки невідкладно вручається (надсилається) декларанту або уповноваженій ним особі. Інформація про відмову у прийнятті для оформлення електронної митної декларації надсилається декларанту електронним повідомленням, засвідченим електронним цифровим підписом посадової особи органу доходів і зборів. За приписами частин першої, сьомої, восьмої, дев`ятої статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. У випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів орган доходів і зборів за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною органом доходів і зборів, шляхом надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу. Строк дії таких гарантій не може перевищувати 90 календарних днів з дня випуску товарів. Протягом 80 днів з дня випуску товарів декларант або уповноважена ним особа може надати органу доходів і зборів додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються. У разі надання декларантом або уповноваженою ним особою додаткових документів орган доходів і зборів розглядає подані додаткові документи і протягом 5 робочих днів з дати їх подання виносить письмове рішення щодо визнання заявленої митної вартості та скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості або надає обґрунтовану відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів. У такому випадку надана фінансова гарантія відповідно повертається (вивільняється) або реалізується в порядку та у строки, визначені цим Кодексом. Відповідно до приписів статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Відповідно до частин першої і другої статті 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. За змістом частин четвертої, п`ятої статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця. Послідовність дій посадових осіб митного органу при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів під час здійснення їх митного контролю та митного оформлення визначено Методичними рекомендаціями щодо роботи посадових осіб митних органів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю правильності визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затвердженими наказом Державної митної служби України від 11 вересня 2015 року №

689. За приписами пунктів 6 та 7 Розділу ІІ вказаних Методичних рекомендацій при перевірці розрахунку, здійсненого декларантом або уповноваженою ним особою при визначенні митної вартості товарів за основним методом, та чисельного значення заявленої митної вартості, зокрема, аналізується: включення всіх складових митної вартості; включення всіх платежів, які відповідають вимогам, встановленим частинами п`ятою - восьмою статті 58 Кодексу, до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті; наявність помилок при перенесенні відомостей з документів, які підтверджують митну вартість товарів, до митної декларації та/або до декларації митної вартості; наявність арифметичних помилок в митній декларації, декларації митної вартості або документах, які підтверджують митну вартість товарів; наявність помилок при перерахунку сум в іноземній та/або національній валютах; наявність помилок при здійсненні нарахувань (наприклад, знижок); наявність помилок при перерахуванні одиниць виміру оцінюваного товару на одиниці виміру товару відповідно до Митного тарифу України. При перевірці розрахунку та числового значення заявленої митної вартості товарів здійснюється перевірка наявності у підтверджуючих документах всіх відомостей в кількісному виразі, використаних при обчисленні митної вартості, а саме: ДМВ (якщо ДМВ подається); митній декларації графи 12, 20, 22, 31 (в частині зазначення характеристик товару, які впливають виключно на рівень його митної вартості), 42, 43, 44 (в частині наявності реквізитів документів, які підтверджують митну вартість товарів), 45, 46; документах, поданих для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, для декларування яких не застосовується митна декларація (в частині зазначення характеристик товару, які впливають виключно на рівень його митної вартості); рахунку-фактурі або іншому документі, який визначає вартість товару. Системний аналіз наведених вище норм МК України дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. При цьому, дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. Так, судом першої інстанції встановлено, що відповідно до частини другої статті 53 МК України декларантом надано повний перелік необхідних документів для підтвердження митної вартості за ціною контракту. Відомості щодо ціни, яка була сплачена або підлягає сплаті були надані в повному обсязі, зокрема, копії наступних документів: контракт № 1 від 16 червня 2023 року; каталог продукції виробника Haining Youwang Hardware Co.,Ltd; комерційний рахунок-фактура №YW20231212 від 12.12.2023 на суму 22 458,24 дол. США; пакувальний лист №YW20231212 від 12.12.2024 на товар загальною вагою 15833 кг (брутто); сертифікат походження; експортну декларацію; коносамент; платіжні доручення №47JBKL03 від 21.03.2024 та № 44JBKLNС від 15.12.2023. Крім того, судом встановлено, що в ході проведення консультацій, митному органу по декларації № UA100320414221U2 були подані копії документів, що стосувалися поставки товарів на митну територію України. Разом з тим, як було встановлено - в рішенні про коригування митної вартості товарів зазначено, що документи, подані декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товару, містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а саме: 1) декларантом дія підтвердження транспортних витрат надано довідку про транспортні витрати від 25.04.2024 №КL012982, видану ТОВ «Консольлайн Україна», проте, в наданих транспортних документах наявні відмітки інших перевізників. Зокрема, відповідно СМR від 25.04.2024 №Р012982 перевізником є «FОР Ryzhak N.S.»; 2) прайс-лист від 11.12.2023 № б/н не містить всього асортименту продукції продавця, тобто не надає інформацію щодо дійсності ціни оцінюваних товарів, що є несумісним з положеннями статті VII Генеральної угоди з тарифів та торгівлі (ГАТТ СОТ 1994), тощо); 3) у експертному висновку Житомирської ТПП від 01.05.2024 №В-1127 експертом проведено аналіз лише контрактної ціни товару та не здійснено аналізу цін на світовому ринку на ідентичні та подібні товари. Висновок підготовлений з порушеннями положень національного стандарту №1 затвердженого постановою КМУ від 10.09.2003 №1440 не може засвідчувати обгрунтованість числового розрахунку вартості імпортованих товарів, які у ньому наведені. Оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна базуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на якій розраховується мито, або аналогічного товару і не повинна базуватись на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості. Причинами, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано є: неподання декларантом всіх запрошених документів; відсутність відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості та наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах, що не дає можливості митному органу і зборів перевірити декларування всіх складових митної вартості у повному обсязі. Стосовно твердження апелянта, що декларантом для підтвердження транспортних витрат надано довідку про транспортні витрати від ТОВ "Консольлайн Україна", а відповідно накладної CMR перевізником являється "FOP Ryzhak N.S.", колегія суддів враховує наступне. Позивач акцентував увагу суду, що між ТОВ "ЕНТЕР СЕЙЛЗ" (клієнт) та ТОВ "Консольлайн Україна"(експедитор) укладено договір № ТЕО43381319 про транспортно- експедиційне обслуговування. 31 грудня 2023 року до вказаного договору сторонами узгоджена Заявка №KL012982, про доставляння з Китаю контейнеру з товаром (а.с. 31-35). 28 жовтня 2022 року ТОВ "Консольлайн Україна"(клієнт) уклало Договір транспортно-експедиторського обслуговування № ТЕО44703904 з ТОВ "Консольлайн" (експедитор). В свою чергу ТОВ "Консольлайн" (замовник) 16 лютого 2024 року уклало Договір на організацію перевезень автомобільним транспортом № 44872110 з ТОВ "РВ ДАФ+" (виконавець)( а.с. 37-41). "РВ ДАФ+"(експедитор) 23 квітня 2024 року уклало Договір про надання транспортно-експедиторських послуг № 2209 з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (перевізник) (а.с.47-48). В ході митного оформлення товару позивачем на підтвердження вартості транспортних витрат були надані довідка про транспортно-експедиційні витрати ТОВ "Консольлайн Україна", а також копії вищенаведених договорів, укладених експедиторами з третіми особами. Як вже було встановлено, декларантом для підтвердження транспортних витрат надано довідку про транспортні витрати від ТОВ "Консольлайн Україна". Положення п. 6 ч. 2 ст. 53 МКУ та Правил заповнення декларації митної вартості, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 599, не визначено вичерпного переліку документів, що надаються декларантом на підтвердження розміру витрат на транспортування товарів, відповідно, надані перевізником довідки про транспортно-експедиторські витрати є допустимими доказами розміру таких витрат. Відтак, на переконання суду, довідки про транспортні витрати є допустимими доказами на підтвердження витрат на перевезення товарів. Така правова позиція викладена, зокрема, в пункті 2.11 Довідки щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року, затвердженої Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 березня 2017 року N

2. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.09.2019 року у справі №815/2501/18, від 22.08.2019 року у справі №810/2784/18 та від 11.04.2022 року. Щодо твердження апелянта про надання прайс-листу, який не містить всього асортименту продукції продавця, зазначене відповідає вимогам ст.53 МК України, оскільки серед документів, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості, не передбачено подання документу щодо всього асортименту продукції продавця. Положення статті VII Генеральної угоди з тарифів та торгівлі (ГАТТ СОТ 1994) також не містять такої вимоги. Натомість у наданому під час митного оформлення прайс-листі від 11.12.2023 зазначені всі товари, які були зазначені в митній декларації, одже посилання відповідача, що прайс-лист від 11.12.2023 не містить всього асортименту продукції продавця та несумісність з положеннями статті VII Генеральної угоди з тарифів та торгівлі, є безпідставним. При цьому, апелянт не зазначає інформація щодо яких товарів в зазначеному прайс-листі відсутня. Експертний висновок Житомирської ТПП - в силу ч.2 ст.11 ЗУ "Про торгово-промислові палати в Україні" експертні документи, видані торгово-промисловими палатами в межах їх повноважень, є обов`язковими для застосування на всій території України. Так, ст.11 ЗУ "Про торгово-промислові палати в Україні" передбачено, що Торгово-промислові палати мають право: проводити за дорученням державних органів незалежну експертизу проектів нормативно-правових актів з питань економіки, зовнішньоекономічних зв`язків, а також з інших питань, що стосуються прав та інтересів підприємців; представляти і захищати законні інтереси торгово-промислової палати або за дорученням її членів їх інтереси; надавати за дорученням українських та іноземних юридичних і фізичних осіб послуги, пов`язані із захистом їх прав та інтересів, відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України; звертатися за дорученням осіб, права яких порушені, до Антимонопольного комітету України із заявами про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції; проводити на замовлення українських та іноземних підприємців експертизу, контроль якості, кількості, комплектності товарів (у тому числі експортних та імпортних) і визначати їх вартість; засвідчувати і видавати сертифікати про походження товарів, сертифікати визначення продукції власного виробництва підприємств з іноземними інвестиціями та інші документи, пов`язані із здійсненням зовнішньоекономічної діяльності. Торгово-промислова палата України та торгово-промислові палати України залучаються до надання експертних висновків про походження товарів в тих випадках, коли відповідно до міжнародних договорів України повноваження видачі сертифікатів походження товарів надані митному органу, якщо інше не визначено такими міжнародними договорами. Порядок надання експертних висновків встановлюється Кабінетом Міністрів України; здійснювати декларування зовнішньоторговельних вантажів у випадках, передбачених законом; організовувати міжнародні виставки, національні виставки іноземних держав і окремих іноземних фірм, забезпечувати підготовку і проведення виставок українських товарів в Україні та за її межами; організовувати семінари, конференції, ділові переговори з економічних питань за участю українських підприємців та іноземних фірм як в Україні, так і за її межами; укладати необхідні для виконання функцій палат зовнішньоекономічні та інші угоди з українськими та іноземними суб`єктами підприємницької діяльності, а також з окремими громадянами: видавати інформаційні, довідкові, рекламні та методичні матеріали з питань своєї діяльності, а також газети, журнали та інші друковані матеріали для забезпечення підприємницької діяльності; створювати, реорганізовувати і ліквідовувати підприємства та інші організації з метою виконання статутних завдань у порядку, встановленому законом; самостійно визначати методи здійснення своєї діяльності, встановлювати структуру, штатний розпис, чисельність працівників, форми і розміри оплати та матеріального стимулювання їхньої праці згідно з законодавством України; створювати за ініціативою учасників спору третейські суди відповідно до законодавства України, галузеві або територіальні комітети (ради) підприємців, цільові секції фахівців-консультантів; здійснювати інші повноваження, що не суперечать законодавству України.

2. Методичні та експертні документи, видані торгово-промисловими палатами в межах їх повноважень, є обов`язковими для застосування на всій території України.

3. Права торгово-промислових палат закріплюються в їх статутах і реалізуються у порядку, передбаченому законодавством України. Ст. 13 ЗУ "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" та п.62-67 Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", передбачають можливість рецензування звіту про оцінку майна. Таке рецензування може виконувати оцінювач, який має не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна, експертні ради, що спеціально створені саморегулівними організаціями оцінювачів з метою контролю за якістю оцінки майна, яка проводиться оцінювачами - членами саморегулівної організації, оцінювачі, які мають не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна та працюють у Фонді державного майна України, а також інших органах, зазначених у статті 5 цього Закону. В оскаржуваному рішенні митниці відсутні відомості, що при прийнятті цього рішення здійснювалось рецензування оцінки, проведеної Житомирською ТПП, чи залучались відповідні суб`єкти оціночної діяльності. Отже, ознайомившись із матеріалами справи, колегія суддів зазначає, що документально не підтверджено факту надання декларантом позивача документів, що містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Крім цього, ненаведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішень щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів. Тобто, вказані обставини свідчать про відсутність необхідних умов, передбачених статтею 59 МК України, для застосування методу визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів. Таким чином, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що за умови подання позивачем при митному оформленні товару вищевказаного переліку документів, який відповідає вимогам закону, у митного органу не було обґрунтованих підстав вважати, що має місце подання неповної та/або недостовірної відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірне визначення їх митної вартості. Надаючи оцінку доводам відповідача про відсутність всіх необхідних документів, які підтверджують митну вартість товарів та невідповідність ціни товару документам, які надані декларантом, суд зазначає, що оцінюючи подані на підтвердження заявленої митної вартості докази, митний орган повинен перевіряти і брати до уваги лише ті обставини, що стосуються предмету доказування. Будь-яких доказів того, що ціна імпортованих товарів є недостовірною, або що позивач поніс додаткові витрати у зв`язку з їх придбанням, відповідач під час розгляду справи не надав. Проаналізувавши доводи митного органу, що слугували підставою для відмови у визнанні митної вартості, заявленої позивачем, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що митним органом не доведено, що позивачем було заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість імпортованих товарів, та що у документах, поданих позивачем до митного оформлення, були відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена. Отже, митний орган не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин і фактів, які перешкоджають митному оформленню товарів за основним методом визначення митної вартості. Водночас матеріалами справи підтверджується, що визначена позивачем у відповідній митній декларації митна вартість товарів базується на об`єктивних, документально підтверджених даних і піддається обчисленню. Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанції, у рішенні про коригування заявленої митної вартості митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 року в справі № 826/6346/13 (№К/9901/36092/18). У зв`язку з встановленими обставинами та зазначеними нормами чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком викладеним у рішенні Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року, що оскаржуване рішення Київської митниці № UA100320/2024/000039/2 від 02 травня 2024 року про коригування митної вартості товарів є протиправним та підлягає скасуванню. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга не містить жодних доводів в частині протиправності та помилковості висновків в частині стягнення на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Ентер Сейлз» за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці судові витрат по сплаті судового збору, витрат пов`язаних з правничою допомогою адвоката та інших судових витрат пов`язаних з перекладом та засвідченням документів. Поряд з цим, апеляційний суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Аналіз вищевикладеного дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов в підлягає задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду, оскільки позивачем була доведена належними доказами заявлена митна вартість товарів, натомість доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки їх суть зводиться до констатації норм законодавства, а не помилок чи то порушень судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення, за таких обставин доводи апеляційної скарги не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні. Аналізуючи всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід. Суд доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). Позивачем до Шостого апеляційного адміністративного суду подано заяву про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, які позивач поніс у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції. Від Відповідача надійшли заперечення на заяву позивача щодо зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги у яких він зазначає, що заявлений розмір витрат є завищеним, не відповідає критеріям розумності та співмірності. Відповідно до частин першої, другої статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. При цьому, в силу положень ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Верховний Суд у додатковій постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15 зазначив, що з аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. У пунктах 4, 6, 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.05.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Отже, витрати на правничу допомогу є одним з видів судових витрат, законодавством регламентовано право позивача на відшкодування понесених ним витрат такого характеру. Як вбачається з аналізу наведених вище правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі №815/4300/17, від 11.04.2018 у справі №814/698/16. Належним доказом для відшкодування витрат на правову допомогу є документи у яких конкретизовано справу у якій таку допомогу надано. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у справі № 821/1594/17 від 15.05.2018. Перевіряючи доводи Заявника щодо стягнення на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесених ним судових витрат на правничу допомогу, колегія суддів установила, що 24 листопада 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕНТЕР СЕЙЛЗ» та адвокатом було укладено договір про надання професійної праввичої допомоги №2-11/2023, Додаткову угоду №4 від 25 лютого 2025 р. до договору про надання правової допомоги №2-11/2023 від 24 листопада 2023 року (далі - «Додаткова угода») в п.2 якої, визначено, що вартість послуг, що надаються (гонорар) становить 10000 грн за участь у розгляді справи №320/22575/24 в суді апеляційної інстанції. Згідно Акту про надання послуг №7, що підписаний сторонами, від 28 лютого 2025 року: - за підготовку відзиву на апеляційну скаргу, аванс за представництво інтересів ТОВ «ЕНТЕР СЕЙЛЗ» в Шостому апеляційному адміністративному суді щодо розгляду апеляційної скарги Київської митниці на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року по справі №320/22575/24, яким було задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ентер Сейлз» до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішеннь про коригування митної вартості товарів від 02 травня 2024 року № UA100320/2024/000039/2 (кількість витраченого часу - 1., ціна - 10000,00) Відповідно до виставленого адвокатом рахунку на оплату від 28.02.2025 р, позивачу виставлено до сплати за надання послуг правової допомоги згідно додаткової угоди №4 до договору про надання професійної правничої допомоги №2-11/2023 від 24 листопада 2023 року на суму 10000,00 грн. Відповідно до платіжної інструкції №4 від 10.03.2025 позивачем слтачено 10000 грн (призначення платежу - оплата з послуги по рах №7 від 28.02.2025. Отже, Позивачем подані необхідні документи на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу адвоката. При цьому, колегією суддів враховуються висновки Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду викладені у постанові від 14.11.2019 у справі № 826/15063/18, згідно яких: «суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо». Слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Оскільки відповідно до рішення суду позовні вимоги позивача були задоволені, на його користь підлягають стягненню витрати на правничу допомогу, які надавались йому в ході розгляду справи адвокатом згідно з поданими документами та розрахунком. У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V). У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). Необхідно зауважити, що надання правової допомоги з приводу вирішення навіть певної (усієї) сукупності процесуальних питань у касаційному порядку не може бути об`єктивно оцінено у більшому або такому ж розмірі, як надання первинної правничої допомоги, необхідної для звернення особи до суду з адміністративним позовом. Первинна - більш складна, об`ємна і потребує повного аналізу обставин справи та нормативно-правової бази. В свою чергу, процедурні питання є типовими, виконання яких потребує більш технічного підходу та не залежить від ціни позову та/або професійного досвіду виконавця. Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 16.05.2023 у справі № 640/2756/19. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Колегія суддів, враховує ціну позову у справі, наявність практики верховного суду з цієї категорії справ, відсутність судових засідань у яких брав участь адвокат, затрачений час в ході розгляду справи в судовому засіданні та підготовки відзиву на апеляційну скаргу, а також враховує інший витрачений адвокатом час під час надання позивачу правничої допомоги та приходить до висновку, що зазначена сума витрат у розмірі 10000,00 грн. є неспівмірною з наданою позивачу правничою допомогою. Як зазначалось, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи на етапі апеляційного оскарження, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що заявлені Позивачем витрати на правничу допомогу підлягають зменшенню до 2000,00 грн. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції зроблені на підставі повного та всебічного дослідження матеріалів справи, правильного застосування норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду. Керуючись статтями 77, 134, 139, 242, 311, 315, 316, 321, 325, 328 - 331 КАС, суд- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Київської митниці - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 січня 2025 року - залишити без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці (03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, будинок 8-А, код ЄДРПОУ 43997555) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ентер Сейлз» (03061, Україна, місто Київ, вулиця Шепелєва Миколи, будинок 6, код ЄДРПОУ 43381319) понесені судові витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 2000 (дві тисячі) 00 грн. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України. Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді: О.О. Беспалов І.О. Грибан (Повний текст постанови суду виготовлено 26 грудня 2025 року)