Постанова Одеський апеляційний суд № 514/884/25

Номер провадження: 22-ц/813/8262/25 Справа № 514/884/25 Головуючий у першій інстанції Кравченко П. А. Доповідач Назарова М. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26.12.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Назарової М.В. (суддя-доповідач), Коновалової В.А., Карташова О.Ю., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тарутинського районного суду Одеської області від 25 вересня 2025 року, постановлену Тарутинським районним судом Одеської області у складі: судді Кравченка П.А. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, в с т а н о в и в: Предметом апеляційного перегляду є ухвала Тарутинського районного суду Одеської області від 25 вересня 2025 року, якою клопотання відповідача ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі задоволено. Зупинено провадження у цивільній справі № 514/884/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини - до припинення перебування ОСОБА_2 в складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Зобов`язано ОСОБА_2 повідомити суд про припинення свого перебування у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції (а.с. 43-46). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Тарутинського районного суду Одеської області від 25 вересня 2025 року, поновити провадження у справі про зміну способу стягнення аліментів та направити її до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті, враховуючи пріоритетність прав та інтересів неповнолітньої дитини, врахувати, що подальше зупинення справи суперечить інтересам неповнолітньої дитини та фактично позбавляє її права на утримання. Доводами апеляційної скарги є те, що: - суд першої інстанції безпідставно застосував п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, не оцінивши, що зупинення призводить до невиправданої затримки у вирішенні питання, яке має значення для забезпечення потреб дитини, оскільки судом не враховано, що справа про зміну способу стягнення аліментів безпосередньо стосується життєвих потреб дитини, а не зручності батька, а зупинення провадження фактично заморожує право дитини на належне утримання на невизначений строк; - відповідач може реалізувати свої процесуальні права через представника або за допомогою участі в судових засіданнях в режимі відео конференції; - вважає введення воєнного стану не є підставою для безстрокового позбавлення дитини права на доступ до правосуддя; - звертає увагу на висновки ЄСПЛ, за якими затримка розгляду справ, яка негативно впливає на добробут дитини, є порушенням ст. 6 Конвенції (справа H. V United Kingdom та інш.); - вважає, що суд першої інстанції не забезпечив баланс між інтересами дитини та правом відповідача на участь у процесі, що є порушенням принципу пропорційності та ст. 6 Конвенції, а також ст. 3 Конвенції ООН про права дитини (щодо першочергової уваги до найкращих інтересів дитини); - батько не заперечує факт свого батьківства та обов`язку утримувати дитину, але свідомо затягує процес аби уникнути підвищення розміру аліментів; - суд першої інстанції не перевірив автентичність документів, поданих відповідачем щодо перебування на військовій службі, не витребував оригінал довідки з військової частини, не встановив де саме служить відповідач, у якій частині і на якій посаді та чи має він можливість комунікувати (а.с. 52-60). Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду може бути оскаржена в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо зупинення провадження у справі. У відповідності до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в п. 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 ЦПК України, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною 13 ст.7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Інформація про призначення даної справи до розгляду в апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України. Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 вказаної норми). Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інтонації виходив з того, що відповідач ОСОБА_2 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 як військовослужбовець військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, а тому дійшов висновку, що існують обґрунтовані підстави для зупинення провадження у справі (а.с. 45). Переглядаючи вказану ухвалу за доводами апеляційної скарги, колегія суддів бере до уваги таке. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»). Пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України визначено, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Згідно пункту 2 частини першої статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 2 частини першої статті 251 цього Кодексу, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»). Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»). У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Надалі неодноразово строк дії воєнного стану продовжувався і не скасований до теперішнього часу. Відповідно до статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України мають таку загальну структуру: Генеральний штаб Збройних Сил України; Командування об`єднаних сил Збройних Сил України; види Збройних Сил України - Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили; окремі роди сил Збройних Сил України - Сили спеціальних операцій, Сили безпілотних систем, Сили територіальної оборони, Сили логістики, Сили підтримки, Медичні сили; окремі роди військ Збройних Сил України - Десантно-штурмові війська, Війська зв`язку та кібербезпеки; органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, що не належать до видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України. Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій. У постанові Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1367цс15 зазначено, що зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Звертаючись до суду із клопотанням про зупинення провадження у справі, відповідач ОСОБА_2 зазначив, що перебуває на військовій службі, тому не має можливості бути присутнім в судових засіданнях (а.с. 34), на підтвердження чого долучив довідку форми 5, видану військовою частиною НОМЕР_1 від 16.09.2025 № 5/4725, про те, що молодший сержант ОСОБА_2 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 (а.с. 35), копію військового посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_2 (а.с. 36) та копію військового квитка (а.с. 37-39). 12 листопада 2025 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила принципове рішення у справі № 754/947/22, яке стало орієнтиром для всієї судової системи. Суд підтвердив: провадження у цивільних, господарських та адміністративних справах за участю військовослужбовців у період воєнного стану підлягає зупиненню, якщо учасник справи нині проходить військову службу. Велика Палата Верховного Суду в даній постанові наголосила на кількох ключових положеннях: 1) з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан»; 2) упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі; 3) якщо військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні. Таким чином, суд створив баланс між інтересами правосуддя та об`єктивною неможливістю військовослужбовця брати участь у процесі під час служби. Вказані висновки щодо застосування норми права до спірних правовідносин є відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України обов`язковим для суду при виборі і застосуванні норми права. Крім того, Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 16.07.2025 по справі № 754/947/22 вказано, що «введення на території України воєнного стану для забезпечення відсічі та стримування агресії російської федерації, зокрема можливостями ЗСУ, передбачає, що настає особливий період, упродовж якого, зокрема, здійснюється мобілізація. У зв`язку з цим з оголошенням воєнного стану на всій території України ЗСУ починає функціонувати на всій території України в умовах особливого періоду, який передбачає переведення ЗСУ у повному складі на території усієї України на воєнний стан, зокрема організацію і штат воєнного часу. Відповідно, будь-який військовослужбовець в Україні, мобілізований до ЗСУ, який здійснює військову службу у конкретній військовій частині під час воєнного стану, введеного Указом, є таким, що перебуває у штаті воєнного часу ЗСУ, які переведені на воєнний стан. Військовослужбовець може перебувати у військовій частині ЗСУ, яка незадіяна до ведення воєнних (бойових) дій, але це не виключає його оперативного відрядження до іншої військової частини, яка задіяна у відповідних діях. На переконання колегії суддів, у цьому й полягає одна зі складових функціонування ЗСУ в умовах особливого періоду. Це саме стосується, наприклад, військовослужбовців, які відряджені до військових адміністрацій. Тому, з урахуванням процесуальних прав військовослужбовця, у пункті 2 частини першої статті 251 ЦПК України мова йде саме про переведення ЗСУ на воєнний стан. Ця норма процесуального права не містить виключень щодо ситуацій, коли здійснення конкретних завдань військовослужбовцем, який перебуває на військовій службі у військовій частині ЗСУ під час воєнного стану, об`єктивно не перешкоджають йому брати участь у судових засіданнях. У цьому випадку, до внесення змін у процесуальне законодавство, використання військовослужбовцем свого права, залежить від його власної совісті. Це не позбавляє суд права оцінювати ці дії з точки зору добросовісності учасника процесу. Колегія суддів також зазначила, згідно з абзацом першим частини першої статті 3 Закону № 389-VIII командир військової частини наділений повноваженнями видавати довідку за формою № 5, передбачену Інструкцією, про проходження військовослужбовцем військової служби у ЗСУ. А факт дії введеного Указом воєнного стану та пов`язаного з ним особливого періоду вказує на те, що у цей період ця довідка є достатнім, допустимим та належним доказом перебування цього військовослужбовця у складі ЗСУ, які переведені на воєнний стан. Водночас ця довідка за формою № 5 не може бути єдиним можливим відповідним доказом, оскільки довідки, надані у справі № 461/5209/19 також жодним чином не протирічать підтвердженню факту перебування відповідного військовослужбовця у складі ЗСУ, переведених на воєнний стан». Відтак, будь-який військовослужбовець в Україні, який проходить військову службу в конкретній військовій частині під час воєнного стану, є таким, що перебуває у штаті Збройних Сил України, які переведені на воєнний стан, що спростовує доводи скарги в наведеній частині. Іншого трактування норма процесуального права, що регулює виникле спірне процесуальне питання, не має. Твердження скаржника про те, що суд першої інстанції не перевірив автентичність документів, поданих відповідачем щодо перебування на військовій службі, не витребував оригінал довідки з військової частини, не встановив, де саме служить відповідач, у якій частині і на якій посаді та чи має він можливість комунікувати, не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки надані відповідачем докази є належними та допустимим у розумінні вимог ст. 77, 78 ЦПК України, оскільки підтверджують факт перебування відповідача на службі у військовій частині під час дії воєнного стану та є доказом того, що військовослужбовець живе і керується вимогами Статуту, виконанням поставлених актуальних завдань, не розпоряджається своїм часом. Підстав для застосування передбачених вимогами ч. 11 ст. 83 ЦПК України наслідків немає. Крім того, скаржником не спростовано, що відповідач ОСОБА_2 вже не перебуває на військовій службі, а в повноваження суду не входить самостійне відшукування доказів на спростовування наданих сторонами доказів. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не забезпечив баланс між інтересами дитини та правом відповідача на участь у процесі, що є порушенням принципу пропорційності та ст. 6 Конвенції, а також ст. 3 Конвенції ООН про права дитини, колегія суддів також відхиляє, оскільки в рамках даної справи питання щодо призначення аліментів не вирішується вперше, а стосується зміни способу їх стягнення та, як вбачається із матеріалі справи, відповідач виконує свій обов`язок щодо сплати аліментів в рамках виконавчого провадження № 55636921 та заборгованість зі сплати аліментів станом на 31.05.2025 відсутня, що підтверджується розрахунком заборгованості зі сплати аліментів боржником ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1500 грн щомісячно з подальшою індексацією відповідно до закону, починаючи з 26.07.2017 за виконавчим документом, виданим Тарутинським районним судом Одеської області № 514/884/17 від 12.01.2018 (а.с. 16-18). Таким чином, дитина забезпечена певним рівнем матеріального благополуччя за рахунок стягнення аліментів із батька. Вказані обставини підтверджують факт участі батька в утриманні своєї дочки, згоду сплачувати аліменти на її утримання. Спір щодо зміни способу стягнення аліментів за рішенням суду може бути вирішений сторонами, зокрема, шляхом взаємних поступок і пропозицій, з урахуванням інтересів дитини. Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 05 грудня 2024 року, справа № 285/7724/23 та від 17 липня 2024 року справа № 439/1518/23. За встановлених обставин, враховуючи, що з 24 лютого 2022 року в Україні введено правовий режим воєнного стану, внаслідок чого Збройні Сили України як цілісна структура були переведені на організацію і штати воєнного часу, а також беручи до уваги факт проходження відповідачем військової служби в період дії воєнного стану, який є об`єктивною обставиною, що перешкоджає його участі в розгляді справи, а також те, що з клопотанням про зупинення провадження у справі звернувся сам відповідач (без залучення представника), що свідчить про його особисте волевиявлення брати участь у розгляді справи, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок про наявність правових підстав для зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Тарутинського районного суду Одеської області від 25 вересня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає. Дата складення повного тексту постанови 26 грудня 2025 року Головуючий М.В. Назарова Судді: В.А. Коновалова О.Ю. Карташов