Постанова 4824 № 757/16594/24-ц

справа № 757/16594/24-ц головуючий у суді І інстанції Вовк С.В. провадження № 22-ц/824/13577/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 грудня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Березовенко Р.В., суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., з участю секретаря Щавлінського С.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Величка Романа Сергійовича на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 10 червня 2025 року у справі за поданням старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Величка Романа Сергійовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 , В С Т А Н О В И В: Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 17 серпня 2015 року у справі №755/9865/15-ц позовні вимоги ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - ТОВ «САКУРА І» про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 , як з солідарного з ТОВ «САКУРА І» боржника, на користь ПАТ «Державний експортно - імпортний банк України» заборгованість за Кредитним договором №151410К2 від 18 березня 2010 року в розмірі 746 402,65 доларів США (еквівалент 17 547 547,13 грн., за офіційним курсом НБУ станом на 03 квітня 2015 року 1 дол. США = 23,509492 грн.) та 0,22 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 , як з солідарного з ТОВ «САКУРА І» боржника, на користь Публічного акціонерного товариства «Державний експортно - імпортний банк України» заборгованість за Кредитним договором №151410К2 від 18 березня 2010 року в розмірі 746 402,65 доларів США (еквівалент 17 547 547,13 грн., за офіційним курсом НБУ станом на 03 квітня 2015 року 1 дол. США = 23,509492 грн.) та 0,22 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний експортно - імпортний банк України» судовий збір в розмірі 1 827,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Державний експортно - імпортний банк України» судовий збір в розмірі 1 827,00 грн. У квітні 2024 року старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Величко Р.С. звернувся до Печерського районного суду міста Києва із поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_3 . Зазначив, що на примусовому виконанні у відділі перебуває виконавче провадження ВП НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 03 грудня 2015 року у справі №755/9865/15-ц в частині стягнення з ОСОБА_1 , як з солідарного з ТОВ «САКУРА І» боржника, на користь ПАТ «Державний експортно - імпортний банк України» заборгованості за Кредитним договором №151410К2 від 18 березня 2010 року в розмірі 746 402,65 доларів США (еквівалент 17 547 547,13 грн., за офіційним курсом НБУ станом на 03 квітня 2015 року 1 дол. США = 23,509492 грн.) та 0,22 грн. З часу відкриття виконавчого провадження ОСОБА_1 свідомо ухиляється від виконання рішення суду, живе повноцінним життям, харчується, одягається, працює, їздить за кордон. Наведені обставини вважає достатніми для тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України. Представник стягувача АТ «Укрексімбанк» подав письмові пояснення, в яких зазначив, що будь-яких дій боржником, спрямованих на виконання рішення суду з моменту відкриття виконавчого провадження не вчинено. Жодних належних доказів поважності причин невиконання судового рішення, як то незадовільний фінансовий стан, тривале відрядження, важка хвороба тощо, боржником не надано. За наданою старшому державному виконавцю у виконавчому провадженні НОМЕР_2 інформацією Державною прикордонною службою України щодо перетину боржником державного кордону від 19 березня 2024 року №196535455, ОСОБА_4 неодноразово перетинав кордон та володіє закордонним паспортом: серія, номер документу/ID карта: НОМЕР_1 . На сьогоднішній день сума заборгованості боржником не погашена та ним не вчиняються жодні дії для виконання рішення суду, що трактується не інакше, як ухилення від погашення існуючої заборгованості. Представник боржника ОСОБА_5. подав письмові пояснення, в яких зазначив, що 28 липня 2022 року стягувачем в забезпечення виконання перед ним зобов`язань позичальника за кредитним договором звернуто стягнення на нерухоме майно як на предмет іпотеки за Іпотечним договором, кредитор не може вимагати виконання боржником основного зобов`язання після звернення стягнення на предмет іпотеки та стягувати різницю між сумою зобов`язання та вартістю предмета іпотеки. Зобов`язання позичальника перед стягувачем за кредитним договором 28 липня 2022 року припинилися, як припинилися і зобов`язання боржника перед стягувачем за договором поруки. Боржник не ухиляється від виконання судового рішення, а навпаки: регулярно його виконує шляхом сплати 20% відрахувань зі своєї заробітної плати, коли вона йому нараховується. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 10 червня 2025 року відмовлено у задоволенні подання державного виконавця. Не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Величко Роман Сергійович 25 червня 2025 року засобами поштового зв`язку подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 10 червня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким подання задовольнити. Підтримавши доводи подання державний виконавець вказав, що висновки суду першої інстанції не відповідають нормам матеріального права та спростовуються долученими до подання доказами. Зокрема, ОСОБА_1 є особою, якій на підставі закону може бути відмовлено у виїзді за кордон і відповідні органи прикордонної служби України, за умови наявності в них відповідної інформації, мають право відмовити такій особі у виїзді за кордон. Станом на момент подачі вказаного подання відсутні докази того, що ОСОБА_1 вчиняв будь-які дії щодо виконання судового рішення. Разом з тим, відсутні докази наявності об`єктивних причин, наприклад тривалого відрядження, важкої хвороби тощо, що унеможливлюють виконання боржником рішення суду, хоч в будь-якій їх частині. Зазначене свідчить про свідоме ухилення боржником від виконання рішення суду. Вважає, що така крайня міра примусового заходу як обмеження у праві виїзду за межі України змусить боржника виконати свої зобов`язання за судовими рішеннями. Іншого дієвого механізму змусити боржника виконати рішення суду діюче законодавство не містить, а тому саме з метою виконання рішень суду, вважає за необхідне застосувати до боржника таку міру примусового впливу, як обмеження у праві виїзду за кордон. Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 серпня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Величка Романа Сергійовича на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 10 червня 2025 року у справі за поданням старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Величка Романа Сергійовича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 , надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 вересня 2025 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи. У судове засіданні старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Величко Р.С. не з`явився, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань від нього не надходило. У судовому ОСОБА_1 та його представник - адвокат Костинчук Павло Михайлович надали пояснення у яких заперечили проти доводів апеляційної скарги, вважаючи ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань від них не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Ухвалою Київського апеляційного суду постановленою на місці у судовому засіданні 23 грудня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Костинчука П.М. про витребування доказів. Заслухавши думку учасників справи, які прибули у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа №755/9865/15-ц від 03 грудня 2015 року, документ видав: Дніпровський районний суд м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 , як з солідарного з ТОВ «САКУРА І» боржника, на користь ПАТ «Державний експортно - імпортний банк України» заборгованість за Кредитним договором №151410К2 від 18 березня 2010 року в розмірі 746 402,65 доларів США (еквівалент 17 547 547,13 грн., за офіційним курсом НБУ станом на 03 квітня 2015 року 1 дол. США = 23,509492 грн.) та 0,22 грн. 20 січня 2016 року державним виконавцем у відповідності до вимог ст. ст. 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_2. 20 січня 2016 року державним виконавцем прийнято постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. 02 лютого 2018 року державним виконавцем прийнято постанову про арешт коштів боржника в межах суми 19 294 015,48 грн. Згідно відповідей на запити державного виконавця реєструючими органами повідомлено, що цінних паперів, земельних ділянок, сільськогосподарської техніки та іншого будь-якого майна, належного боржнику на праві власності, за боржником не зареєстровано. Згідно відповіді Державної прикордонної служби України, щодо перетину боржником державного кордону від 19 березня 2024 року за №196535455, боржник неодноразово перетинав кордон та володіє закордонним паспортом: серія, номер документу/ID карта: НОМЕР_1 . 28 липня 2022 року стягувачем в забезпечення виконання перед ним зобов`язань позичальника за Кредитним договором звернуто стягнення на нерухоме майно як на предмет іпотеки за Іпотечним договором. 14 березня 2023 року нерухоме майно стягувачем відчужене за договором купівлі-продажу. Крім того, відповідно до довідки ТОВ «Промкластер» ОСОБА_1 виконує рішення суду шляхом сплати 20% відрахувань зі свої заробітної плати. Починаючи з 01 липня 2023 року по 10 квітня 2024 року на рахунок виконавчої служби перераховано 3 864,00 грн. Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції вважав не доведеними обставини умисного ухилення ОСОБА_1 від виконання покладених на нього рішенням обов`язків у виконавчому провадженні, а відтак відсутні правові підстави для його тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, зважаючи на наступне. Статтею ст. 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом. У відповідності до ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановленні жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. Як передбачено п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів. При цьому, згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду та в`їзду в Україну громадян України» громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадку, якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, рішення іншого органу(посадової особи), - до виконання зобов`язань. Отже, вищенаведеними положеннями законодавства передбачено юридичні наслідки невиконання або ухилення боржника від виконання зобов`язань у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Право державного/ приватного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон виникає лише у разі ухилення боржника від виконання, покладених на нього рішенням суду зобов`язань. Особа, яка має невиконані зобов`язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне. Наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб`єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню відповідно до положення ч.3 ст.12, ст.81 ЦПК України. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови доведення факту ухилення боржника від виконання свого зобов`язання. Відповідно до ч. 1 ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Згідно ч. 3 ст. 441 ЦПК України суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні. Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. Ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин. Критерій достатності вжитих боржником з метою належного виконання зобов`язання заходів визначається судом. Мотивування судового рішення про обмеження права лише двома складовими: наявністю статусу боржника у виконавчому провадженні та непогашенням боргу в добровільному порядку, що зумовлюють необхідність у тимчасовому обмеженні права на виїзд за межі України з метою забезпечення повного та своєчасного виконання виконавчих документів не відповідає вимогам законодавства. Юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду передбачені законом саме за ухилення від виконання зобов`язань, а не за наявність факту їх невиконання. При цьому, під ухиленням від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням слід розуміти такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним таких обов`язків. Про ухиленні боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема: утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасна явка за викликом державного виконавця, письмове повідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває у заставі(іпотеці) або у інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб. Тобто, ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням, є будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів, тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). Як роз`яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 3 постанови «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» №6 від 07 лютого 2014 року із змінами і доповненнями внесеними Постановою ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ №11 від 03 червня 2016 року, Законом України «Про виконавче провадження» передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження, особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язанні сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (частина 6 статті 19). У зв`язку із цим, у разі доведення факту зловживання процесуальними правами чи невиконання обов`язків, передбачених ст.19 Закону України «Про виконавче провадження», під час здійснення виконавчого провадження зазначене може бути підставою для відповідного реагування, зокрема звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України згідно зі статтею 441 ЦПК України, п. 1 ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження». З урахуванням наведеного, а також зважаючи на те, що в силу положень ст. 441 ЦПК України особа, стосовно обмеження права якої внесено подання, фактично позбавлена можливості довести факт вжиття всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання, саме виконавець повинен доводити факт ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань. На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження. Звертаючись до суду із поданням у цій справі державний виконавець обґрунтовує свої вимоги тим, що додані до подання матеріали виконавчого провадження свідчать про те, що боржник ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням суду, яке набрало законної сили та виконується в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», а вжиті виконавцем заходи, спрямовані на виконання рішення суду, не привели до реального, фактичного та у повному обсязі виконання виконавчого документу. Місцевий суд підставно відхилив такі доводи державного виконавця, адже матеріалами справи підтверджується відсутність умислу боржника ОСОБА_1 у невиконанні судового рішення. Так, відповідно до довідки ТОВ «Промкластер» ОСОБА_1 починаючи з 01 липня 2023 року по 10 квітня 2024 року на рахунок виконавчої служби перераховано в межах 20% нарахованої заробітної плати 3 864,00 грн. Останнє відрахування до виконавчої служби відбулося на суму 1 288,00 грн на підставі платіжного доручення №3498 від 22 березня 2024 року, тобто за 11 днів до дня звернення державного виконавця до суду з цим поданням (03 квітня 2024 року). Крім того, як встановлено судом, ОСОБА_1 є поручителем за Кредитним договором №151410К2 від 18 березня 2010 року. В забезпечення виконання кредитного зобов`язання за цим договором 18 березня 2010 року було укладено Іпотечний договір №151410Z39 за яким в іпотеку ПАТ «Державний експортно-імпортний банк» передано в іпотеку нежитлові приміщення першого поверху (в літ. 61) загальною площею 4 071,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . За результатами проведеного ДП «Сетам» аукціону (протокол аукціону №582259 від 02 лютого 2023 року) переможцем торгів визнано ТОВ «Рент Ком Севіс», з яким 14 березня 2023 року АТ «Державний експортно-імпортний банк» уклав договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: нежитлових приміщень першого поверху (в літ. 61) загальною площею 4 071,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , що свідчить про реалізацію предмета іпотеки на електронному аукціоні на підставі ст. 41 Закону України «Про іпотеку». Наведене свідчить, що в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором №151410К2 від 18 березня 2010 року відбулася реалізація предмету іпотеки. Отже, посилання державного виконавця на те, що боржник ОСОБА_1 ухиляється від виконання рішення суду не відповідають фактичним обставинам справи та обгрунтовано відхилені місцевим судом, оскільки в даному випадку апелянт не обґрунтував у чому саме полягає факт ухилення боржника від виконання рішення, так як сам по собі факт наявності виконавчого провадження та вчинення певних виконавчих дій не можуть бути належною підставою обмеження права боржника у виїзді за межі України. За вказаних обставин та відсутності беззаперечних доказів ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, апеляційний суд вважає, що твердження приватного виконавця, що боржник вчиняє дії, які свідчать про ухилення від виконання рішення чи роблять неможливим або ускладнюють його виконання не відповідають дійсності. Інші доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість ухвали суду першої інстанції, порушення судом норм процесуального та матеріального права при її постановленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи, а зводяться виключно до власного тлумачення законодавства апелянтом. Ухвалюючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції не підлягає скасуванню, як така, що постановлена з додержанням вимог закону. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Величка Романа Сергійовича - залишити без задоволення. Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 10 червня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 24 грудня 2025 року. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова