Постанова Дніпровський апеляційний суд № 932/12920/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/10713/25 Справа № 932/12920/25 Суддя у 1-й інстанції - Малінова О.С. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 грудня 2025 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді: Ткаченко І.Ю., суддів: Свистунової О.В., Пищиди М.М. за участю секретаря: Триполець В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» на ухвалу судді Шевченківського районного суду міста Дніпра від 24 вересня 2025 року,- В С Т А Н О В И В: 22 вересня 2025 року до суду надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором 22032000402822 від 08.09.2020 р. в розмірі 171 731,72 грн. та судовий збір в розмірі 2422,40 грн. Разом з позовною заявою надійшла заява про забезпечення позову. Згідно до заявлених вимог просить: накласти арешт на земельну ділянку (кадастровий номер 1210100000:09:168:0255, площею 0,08 га, РНОКПП НОМЕР_1 ), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , Ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ). В обґрунтування заяви зазначає, що накладення арешту на нерухоме майно відповідача, ніяким чином не порушує права власника, оскільки заборона відбувається на папері та в подальшому вноситься у реєстр і такі дії спрямовані лише на реальний захист прав кредитора передбачених Конституцією України. Таким чином, з метою унеможливлення власником, здійснення дій за яких буде неможливо виконати рішення суду, банк вважає за доцільне та можливе просити суд в оперативному порядку забезпечити позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно відповідача (а.с.1-5). Ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Дніпра від 24 вересня 2025 року у задоволенні заяви Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» про забезпечення позову - відмовлено (а.с.7-10). В апеляційній скарзі АТ «Банк Кредит Дніпро» посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу судді першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити в повному обсязі. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення. Відмовляючи у задоволені заяви про забезпечення позову, суд 1 інстанції виходив із того, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою, оскільки позивачем не доведено співмірність між розміром позовних вимог та вжиття таких заходів забезпечення позову, як арешт. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції. За змістом ч. 1,2ст.149 ЦПК України єдиною підставою для забезпечення позову є заява учасника справи. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення. За наслідками розгляду заяви про вжиття заходів забезпечення позову, суддя відповідно до частин 9-10 ст.153ЦПК України може постановити ухвалу про повернення заяви заявникові, а також про вжиття заходів забезпечення позову або відмову у забезпеченні позову, вказані ухвали підлягають оскарженню відповідно до статті 353 ЦПК України. У відповідності до ч.ч.1-7ст.151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову. У заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: 1)причини, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов; 2)вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 3)інші відомості, потрібні для забезпечення позову. 4)захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6)пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову. Як роз`яснено у п.4Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" №9 від 22 грудня 2006 року, при розгляді заяви про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовними вимогам. Отже, при вирішенні питання щодо наявності або відсутності підстав для застосування заходів забезпечення позову судом, між іншим, підлягають встановленню: наявність або відсутність спору, наявність або відсутність реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовними вимогам, співмірність заявлених позовних вимог до майна, яким заявник просив забезпечити позов. У відповідності з положеннями ч. 1ст. 150 ЦПК України одними із видів забезпечення позову є заборона вчиняти певні дії. При цьому, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Забезпечення позову є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведене до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер. По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволення претензій позивача (заявника). Суд звертає увагу на те, що при зверненні до суду із заявою про забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь які дії, позивач повинен, по - перше, аргументовано обґрунтувати причини, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов та необхідність у цьому, по - друге, довести, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання можливого рішення суду про задоволення позову. У відповідності зі ст. 151 ЦПК України суд за заявою сторін, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. У заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: причини, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову. Відповідно до ч. 3ст. 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. У відповідності до п. 4Постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 22 грудня 2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді справ про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Окрім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Як вбачається із матеріалів справи, предметом спору є заборгованість за кредитним договором 22032000402822 від 08.09.2020 року в розмірі 171 731,72 грн. та судовий збір в розмірі 2422,40 грн.. Згідно з долученої Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 19.09.2025 року за № 444385761 сформованого за частковим співпадінням, також не відображає інформації ні про місцезнаходження такої ділянки, ні містить відомості про її вартість. Позивачем не обґрунтовано та не доведено співмірності із заявленим видом забезпечення позову, в порядку ч. 3 ст. 152 ЦПК України. Крім того, обраний позивачем захід забезпечення позову накладення арешту на земельну ділянку (кадастровий номер 1210100000:09:168:0255, площею 0,08 га, РНОКПП НОМЕР_1 ), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності відповідачці, фактично є обмеженням права власності. Так, арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби обмеженні права користування майном або його вилученні в боржника та передачі на зберігання іншим особам. Отже, застосування саме такого засобу забезпечення позову як арешт позивачем належним чином не вмотивовано, і може призвести до безпідставної заборони користуватись майном та передачу його іншим особам, що є обмеженням права власності. За таких обставин суддя першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви позивача АТ «Банк Кредит Дніпро» про забезпечення позову. Приведені заявником в апеляційній скарзі інші доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону. Відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів чинним законодавством не передбачена. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Зважаючи на наведене у сукупності, апеляційний суд приходить висновку, що апеляційну скаргу АТ «Банк Кредит Дніпро» належить залишити без задоволення, а ухвалу судді Шевченківського районного суду міста Дніпра від 24 вересня 2025 року без змін. При цьому колегія суддів звертає увагу, що позивач не позбавлений можливості звернутися до суду з заявою про забезпечення позову в передбачений законом спосіб та порядок. Керуючись ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» - залишити без задоволення. Ухвалу судді Шевченківського районного суду міста Дніпра від 24 вересня 2025 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку. Повний текст постанови складено 25 грудня 2025 року. Судді: