Постанова 4813 № 522/2501/24-Е

Номер провадження: 22-ц/813/4003/25 Справа № 522/2501/24-Е Головуючий у першій інстанції Косіцина В. В. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10.12.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Громіка Р.Д., суддів Драгомерецького М.М., Комлевої О.С., за участю секретаря Скрипченко Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення авансу за попередніми договорами, ВСТАНОВИВ: 1.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог. 21 лютого 2024 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення авансу за попередніми договорами, у якій позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 567 961,50 гривень в якості авансу за попереднім договором від 30.09.2021 року, реєстрований номер 1206, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лемешком О.М.; стягнути з ОСОБА_2 567 961,50 гривень в якості авансу за попереднім договором від 30.09.2021 року, реєстрований номер 1209, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лемешком О.М. та здійснити розподіл судових витрат. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення авансу за попередніми договорами залишено без задоволення. Короткий зміст та доводи апеляційної скарги. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга вмотивована тим, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено матеріали справи та зроблено помилкові висновки про відмову у задоволенні позовних вимог. 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Фактичні обставини справи. На підставі матеріалів справи встановлено, що 30 вересня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено попередній договір, реєстровий номер - 1206, за яким сторони зобов`язалися у майбутньому в термін до 30 квітня 2022 року укласти договір купівлі-продажу квартири (основний договір) або будь-які договори, що пов`язані з набуттям у власність у встановленій законом формі та на умовах, визначених цим договором. У п.2 договору зазначено, що майном, яке буде предметом договору купівлі-продажу є квартира з будівельним номером АДРЕСА_1 . Договору, на підтвердження дійсних намірів про наступне укладання договору купівлі-продажу, ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 отримала грошові кошти у розмірі 199 275,00 гривень, що еквівалентно 7 500 доларів США. Також, 30 вересня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено попередній договір, реєстровий номер - 1209, за яким сторони зобов`язалися у майбутньому в термін до 30 квітня 2022 року укласти договір купівлі-продажу квартири (основний договір) або будь-які договори, що пов`язані з набуттям у власність у встановленій законом формі та на умовах, визначених цим договором. У п.2 договору зазначено, що майном, яке буде предметом договору купівлі-продажу є квартира з будівельним номером АДРЕСА_2 . Договору, на підтвердження дійсних намірів про наступне укладання договору купівлі-продажу, ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 отримала грошові кошти у розмірі 199 275,00 гривень, що еквівалентно 7 500 доларів США. У п.8 попереднього договору від 30.09.2021 року №1206 вказано, що у разі відмови (ухиляння) ОСОБА_2 від укладання договору купівлі-продажу у визначений пунктом 1 договору (чи додатково погоджений) термін та на визначених у договорі умовах, сума переданого авансу повертається у подвійному розмірі, а в разі відмови від укладання договору купівлі-продажу ОСОБА_1 , сума переданого авансу залишається у ОСОБА_2 . Також, у п.8 попереднього договорі від 30.09.2021 року №1209 вказано, що у разі відмови (ухиляння) ОСОБА_2 від укладання договору купівлі-продажу у визначений пунктом 1 договору (чи додатково погоджений) термін та на визначених у договорі умовах, сума переданого авансу повертається у подвійному розмірі, а в разі відмови від укладання договору купівлі-продажу ОСОБА_1 , сума переданого авансу залишається у ОСОБА_2 . Відповідно до умов попереднього договору від 30.09.2021 року №1206 та попереднього договору від 30.09.2021 року №1209, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 . 16 березня 2022 року ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_1 із повідомленням-претензією щодо укладання договорів купівлі-продажу квартири за попередніми договорами, укладеними 30.09.2021 року №1206, у якому повідомила ОСОБА_1 про необхідність укладання основного договору, а також попередила, що у випадку невиконання ним умов договору, передана сума грошових коштів залишається у ОСОБА_2 на підставі п.8 попереднього договору. Зазначене повідомлення-претензію було направлено листом із рекомендованим повідомленням із описом вкладення на адресу, зазначену в попередньому договорі від 30.09.2021 року №1209, який повернувся відправнику 05.05.2022 року із зазначенням причини: «адресат відсутній за вказаною адресою», що підтверджується поштовими документами. 16 березня 2022 року ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_1 із повідомленням-претензією щодо укладання договорів купівлі-продажу квартири за попередніми договорами, укладеними 30.09.2021 року №1209, у якому повідомила ОСОБА_1 про необхідність укладання основного договору, а також попередила, що у випадку невиконання ним умов договору, передана сума грошових коштів залишається у ОСОБА_2 на підставі п.8 попереднього договору. Вказане повідомлення-претензію було направлено листом із рекомендованим повідомленням із описом вкладення на адресу, зазначену в попередньому договорі від 30.09.2021 року №1209, який повернувся відправнику 18.04.2022 року із зазначенням причини: «адресат відсутній за вказаною адресою», що підтверджується поштовими документами. Згідно з відповіді приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Алєксєєвої Олени Олексіївни від 15.05.2024 року вбачається, що у квітні 2022 року до неї звертався представник ОСОБА_2 з приводу надання консультацій щодо відчуження нею нерухомого майна. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права. У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно із ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що укладання попереднього договору від 30.09.2021 року №1206 та попереднього договору від 30.09.2021 року №1209, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 призвело до виникнення у них прав та обов`язків, які були визначені ними ж у договорі на власний розсуд. При цьому, учасниками справи не було надано доказів на підтвердження того, що правовідносини, які виникли між ними на підставі попереднього договору від 30.09.2021 року №1206 та попереднього договору від 30.09.2021 року №1209 припинені, зокрема, не надано доказів на підтвердження того, що такі договори були розірвані за домовленістю сторін або в судовому порядку, доказів на підтвердження того, що одна із сторін відмовилася від виконання такого договору або існували підстави, передбачені главою 50 ЦК України. Також, позивачем та його представником не було надано доказів на підтвердження того, що такі договори є нікчемними або наявні рішення суду, що набрали законної сили та якими такі договори визнані недійсними. За таких обставин, правовідносини, які виникли між сторонами повинні бути врегульовані саме умовами попереднього договору від 30.09.2021 року №1206 та попереднього договору від 30.09.2021 року №1209, а тому, позивачем повинно доводитися факт того, що ОСОБА_2 відмовлялася (ухилялася) від виконання договору, тоді як відповідач повинен доводити факт того, що саме ОСОБА_1 відмовився або ухилявся від виконання попередніх договорів. Тому, враховуючи те, що позивачем не доведено те, що відповідач ухилилась від виконання умов попередніх договорів, а відповідач звертався до позивача із повідомленнями-претензіями, що надсилалися на адресу позивача зазначену в договорі листом із рекомендованим повідомленням з описом вкладення, беручи до уваги факт того, що запровадження воєнного стану та перебування позивача за кордоном не може бути підставою для звільнення від цивільно-правової відповідальності та факт того, що відносини між сторонами у повній мірі врегульовані умовами Попередніх договорів, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Однак повністю з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Тлумачення вказаної статті ЦК України свідчить про те, що цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання. За положеннями статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. У справі, яка переглядається, апеляційним судом встановлено, що 30 вересня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено попередній договір, реєстровий номер - 1206, за яким сторони зобов`язалися у майбутньому в термін до 30 квітня 2022 року укласти договір купівлі-продажу квартири (основний договір) або будь-які договори, що пов`язані з набуттям у власність у встановленій законом формі та на умовах, визначених цим договором. Також 30 вересня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено попередній договір, реєстровий номер - 1209, за яким сторони зобов`язалися у майбутньому в термін до 30 квітня 2022 року укласти договір купівлі-продажу квартири (основний договір) або будь-які договори, що пов`язані з набуттям у власність у встановленій законом формі та на умовах, визначених цим договором. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України). Частиною першою статті 635 ЦК України встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Аванс (попередня оплата) це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (див.: постанову Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі №910/12382/17, постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №918/631/19, провадження №12-42гс20). Отже, ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання. Аванс не має забезпечувальної функції, якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові. Правила статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (див.: пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17, провадження №12-161гс19). У постанові Верховного Суду України від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12 зроблено висновок про те, що «внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договорів купівлі-продажу будинку та частин земельних ділянок. Оскільки договори купівлі-продажу будинку й частин земельних ділянок, які б за своєю формою та змістом відповідали вимогам закону, між сторонами у справі укладені не були, а сторони лише домовилися укласти такі договори в майбутньому, передана ОСОБА_8 відповідачу грошова сума в розмірі 968 420 гривень є авансом, який підлягає поверненню позивачу, тому висновок суду касаційної інстанції щодо необґрунтованості позовних вимог про стягнення авансу за попереднім договором є помилковим». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17, провадження № 61-21724св18, зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що «у частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку». Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить про те, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється у тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії. На зазначеному наголошено в постанові Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 511/126/17 (провадження № 61-12099св24). Тобто судова практика з указаного питання, зокрема, щодо застосування статті 570 ЦК України, якою врегульовано питання завдатку, є сталою та сформованою. Апеляційний суд ураховує, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Вирішуючи спір, апеляційним судом встановлено фактичні обставини справи, характер спірних правовідносин, надано оцінку доводам сторін, поданим ними доказам, та на підставі цього зроблено висновки, що сторони домовилися про укладання у майбутньому двох договорів про купівлю-продаж нерухомого майна або набуття на інших підставах нерухомого майна, а тому сплачена ОСОБА_1 відповідачці сума грошових коштів у загальному розмірі 15 000 доларів США (по 7500 доларів США за кожен договір) є авансом, який підлягає обов`язковому поверненню позивачу, так як відбулося невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс. Колегією суддів враховано, що ОСОБА_2 не спростовувала факт отримання грошових коштів від позивача у вказаному розмірі, а лише стверджувала, що вказані грошові кошти є завдатком, а не укладення договору купівлі-продажу двох об`єктів нерухомого майна відбулось саме через позивача. Відповідно до вищенаведених норм права та сталої судової практики Верховного Суду аванс у будь-якому випадку підлягає поверненню, якщо договір купівлі-продажу не укладено і товар не передано. Апеляційним судом зазначено, що мотиви відмови від укладання основного договору не мають правового значення при вирішенні питання щодо повернення авансу, так як сплачена грошова сума у вигляді авансу повертається в будь-якому випадку її платнику. Щодо стягнення грошової суми у доларах США, то колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16 формулюючи висновок щодо застосування частини другої статті 533 ЦК України у спірних правовідносинах констатувала, що якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вказувала, що якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення. Таким чином, колегія суддів зазначає, що сплачена сума авансу підлягає поверненню у грошовому еквіваленті в іноземній валюті на день платежу, що відповідатиме дню виконанню судового рішення. Щодо позовних вимог про стягнення подвійної суми авансу на підставі п. 8 Попередніх договорів. Апеляційним судом встановлено, що У п.8 попереднього договору від 30.09.2021 №1206 вказано, що у разі відмови (ухиляння) ОСОБА_2 від укладання договору купівлі-продажу у визначений пунктом 1 договору (чи додатково погоджений) термін та на визначених у договорі умовах, сума переданого авансу повертається у подвійному розмірі, а в разі відмови від укладання договору купівлі-продажу ОСОБА_1 , сума переданого авансу залишається у ОСОБА_2 . Також, у п.8 попереднього договорі від 30.09.2021 №1209 вказано, що у разі відмови (ухиляння) ОСОБА_2 від укладання договору купівлі-продажу у визначений пунктом 1 договору (чи додатково погоджений) термін та на визначених у договорі умовах, сума переданого авансу повертається у подвійному розмірі, а в разі відмови від укладання договору купівлі-продажу ОСОБА_1 , сума переданого авансу залишається у ОСОБА_2 . Апеляційний суд зауважує, що 16 березня 2022 року ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_1 із повідомленням-претензією щодо укладання договорів купівлі-продажу квартири за попередніми договорами, укладеними 30.09.2021 року №1206, у якому повідомилася ОСОБА_1 про необхідність укладання основного договору, а також попередила, що у випадку невиконання ним умов договору, передана сума грошових коштів залишається у ОСОБА_2 на підставі п.8 попереднього договору. Зазначене повідомлення-претензію було направлено листом із рекомендованим повідомленням із описом вкладення на адресу, зазначену в попередньому договорі від 30.09.2021 року №1209, який повернувся відправнику 05.05.2022 року із зазначенням причини: «адресат відсутній за вказаною адресою», що підтверджується поштовими документами. 16 березня 2022 року ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_1 із повідомленням-претензією щодо укладання договорів купівлі-продажу квартири за попередніми договорами, укладеними 30.09.2021 року №1209, у якому повідомилася ОСОБА_1 про необхідність укладання основного договору, а також попередила, що у випадку невиконання ним умов договору, передана сума грошових коштів залишається у ОСОБА_2 на підставі п.8 попереднього договору. Вказане повідомлення-претензію було направлено листом із рекомендованим повідомленням із описом вкладення на адресу, зазначену в попередньому договорі від 30.09.2021 року №1209, який повернувся відправнику 18.04.2022 року із зазначенням причини: «адресат відсутній за вказаною адресою», що підтверджується поштовими документами. Згідно з відповіді приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Алєксєєвої Олени Олексіївни від 15.05.2024 року вбачається, що у квітні 2022 року до неї звертався представник ОСОБА_2 з приводу надання консультацій щодо відчуження нею нерухомого майна. Таким чином, ОСОБА_2 вчиняла дії щодо наміру укладення договорів купівлі-продажу, однак ОСОБА_1 жодних дій щодо укладення договорів купівлі-продажу не вчиняв. Крім того, колегія суддів зазначає, що, водночас, бездіяльність ОСОБА_1 не свідчить і про відмову від укладення договорів купівлі-продажу у майбутньому. Враховуючи наведе, колегія суддів відмовляє у задоволенні вимог про стягнення подвійного авансу. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Таким чином, розглядаючи справу, судова колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовної заяви. Розподіл судових витрат. Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення чи ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Колегія суддів зазначає, що за подання позовної заяви необхідно сплачено судовий збір у розмірі 11360 гривень, а за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 17040 гривні. Позовну заяву задоволено частково (50%), а тому з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання: 1)позовної заяви 5680 гривень; 2)апеляційної скарги 8520 гривень. Щодо додаткового рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2024 року. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішено всі інші, в тому числі процесуальні, питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.06.2018 року в справі № 756/4441/17 (провадження № 61-17081св18)). У постанові від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у справі № 911/956/17 (361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови суду апеляційної інстанції у цій справі, то додаткову постанову цього суду також слід скасувати. Додаткове рішення не може існувати окремо від первісного (основного) рішення та у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2018 року у справі № 923/631/15, від 23 січня 2020 року у справі № 910/20089/17, від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20). Таким чином, додаткове рішення суду першої інстанції, ухвалене у порядку ст. 270 ЦПК України, є невід`ємною частиною основного рішення у справі та не може існувати окремо від нього. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2024 року у цій справі з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, то додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2024 року також слід скасувати. Повний текст судового рішення. Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи. Крім того колегія суддів зазначає, що з врахуванням тривалої недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 13, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість виготовлення повного судового рішення у строки, передбачені національним законодавством, а також застосування стабілізаційних графіків відключення світла, апеляційної інстанції було здійснено виготовлення повного тексту судового рішення 25 грудня 2025 року. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 28 листопада 2024 року та додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2024 року скасувати. Постановити у справі нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення авансу за попередніми договорами задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) грошові кошти, передані у якості авансу за попереднім договором від 30.09.2021, реєстровий номер 1206, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лемешко О.М. у сумі 7500 доларів США. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) грошові кошти, передані у якості авансу за попереднім договором від 30.09.2021, реєстровий номер 1209, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лемешко О.М. у сумі 7500 доларів США. В іншій частині позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір за подання: 3)позовної заяви 5680 гривень; 4)апеляційної скарги 8520 гривень. Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 25 грудня 2025 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: М.М. Драгомерецький О.С. Комлева