Ухвала КГС ВС № 910/90/25

УХВАЛА 24 грудня 2025 року м. Київ cправа № 910/90/25 Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду: Кондратової І. Д., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2025 (суддя Чинчин О. В.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2025 (головуюча - Демидова А. М., судді: Владимиренко С. В., Ходаківська І. П.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНС-Україна" про визнання незаконним та скасування рішення наглядової ради. ВСТАНОВИВ:

1. У січні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬЯНС-Україна" (далі - Товариство, відповідач) про визнання незаконним та скасування рішення (протоколу) наглядової ради відповідача № 01-03/2023 від 14.03.2023 про дострокове припинення повноважень з 14.03.2023 одноособового виконавчого органу Товариства - директора ОСОБА_1 .

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що моментом набуття повноважень наглядової ради товариства з обмеженою відповідальністю є юридичний факт реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДРЮОФОПГФ) змін до складу органів управління товариства. До цього часу в ЄДРЮОФОПГФ єдиним органом управління юридичної особи Товариства є загальні збори учасників. Учасники Товариства не приймали рішення щодо обрання наглядової ради, встановлення винагороди членам наглядової ради Товариства в період дії рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19.10.2022 "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" (уведеного в дію Указом Президента України від 19.10.2022 № 726/2022). 3. 02.07.2025 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2025, яким у задоволенні позовних вимог відмовив повністю.

4. Суд першої інстанції виходив з того, що наглядова рада Товариства прийняла рішення, оформлене протоколом № 01-03/2023 від 14.03.2023 щодо дострокового припинення повноважень з 14.03.2023 одноособового виконавчого органу Товариства - директора ОСОБА_1 в межах наданих їй повноважень відповідно до вимог чинного законодавства України та у спосіб, визначений статутом Товариства. 5. 02.12.2025 ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду засобами поштового зв`язку касаційну скаргу, в якій просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2025 скасувати й направити справу на новий розгляд до цього суду.

6. Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та дійшов висновку про залишення її без руху з огляду на таке.

7. Частиною першою статті 300 ГПК України передбачено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

8. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

9. Так, відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

10. Процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування конкретних норм матеріального та/або допущене судом порушення норм процесуального права та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбачену (передбачені) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку.

11. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 2 пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України).

12. Відповідно до сталої практики Верховного Суду у цьому випадку необхідно чітко вказати: - норму права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд неправильно застосував в оскаржуваному судовому рішенні; - навести висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні; - навести висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду, зазначити дату її прийняття та номер справи; - обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.

13. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, при цьому, необхідно чітко вказати норму права, висновок про застосування якої був сформований Верховним Судом, дату прийняття відповідного судового рішення та номер справи, навести сам висновок і змістовно обґрунтувати необхідність відступлення від нього.

14. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися у спірних правовідносинах.

15. У разі, якщо касаційна скарга подається у зв`язку з порушенням норм процесуального права, то підставою касаційного оскарження є пункт 4 частини другої статті 287 цього Кодексу, і касаційна скарга має містити зазначення, яке саме процесуальне порушення з передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу призвело до прийняття незаконного судового рішення.

16. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не з`ясував обставин, що мають значення для справи та не розглянув клопотання про витребування доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, чим порушив вимоги частини першої, другої статті 73, статті 76, частини першої статті 77, частини першої статті 81, пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 177, пункту 15 частини другої статті 182, частини третьої статті 198, статей 209, 217, пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України. Також скаржник вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не застосували статтю 89 Цивільного кодексу України, статті 6, 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, громадських формувань" та неправильно застосували пункти 6 та 9 частини другої статті 30, частини четвертої та п`ятої статті 33 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

17. Водночас касаційна скарга не містить зазначення передбаченої (передбачених) частиною другою статті 287 ГПК України підстави (підстав) касаційного оскарження судових рішень та відповідного їх обґрунтування.

18. Наведені недоліки щодо змісту касаційної скарги є підставою для залишення її без руху, із наданням скаржникові строку на приведення касаційної скарги у відповідність до вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України шляхом викладення касаційної скарги у новій редакції з урахуванням наведених вище вимог процесуального законодавства.

19. Верховний Суд також установив, що скаргу подано без додержання вимог, викладених у пункті 2 частини четвертої статті 290 ГПК України, який визначає, що до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

20. Вирішуючи питання щодо обов`язку скаржника сплатити судовий збір у встановлених порядку і розмірі, суд виходить з того, що правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір" № 3674-VI від 08.07.2011.

21. Згідно з частиною першою статті 4 цього Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

22. Частиною другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру судовий збір справляється у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

23. Відповідно до підпункту 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання касаційної скарги на рішення суду ставки судового збору встановлюються у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

24. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" з 1 січня було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 3 028, 00 грн.

25. Відповідно до вимог касаційної скарги заявник за її подання мав сплатити судовий збір у розмірі 6 056,00 грн (3 028,00 грн х 200 %).

26. До касаційної скарги скаржник не додав документ, що підтверджує сплату судового збору у встановленому розмірі та порядку.

27. Водночас 08.12.2025 скаржник подав до Верховного Суду клопотання про звільнення його від сплати судового збору за подання касаційної скарги, оскільки предметом позову в суді першої інстанції був захист його трудових прав, а після пережитого інсульту він досі знаходиться на реабілітації та має дохід лише у вигляді пенсії в розмірі до 12 000, 00 грн, тому просить суд звільнити від сплати судового збору або розстрочити чи відстрочити сплату судового збору. До клопотання скаржник додає копію пенсійного посвідчення № 2179815439 від 20.06.2018 (вид пенсії - за вислугу років), а також виписний епікриз із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого № 138.

28. Відповідно до статті 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

29. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

30. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18, з аналізу статті 8 Закону України "Про судовий збір" чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію "суд, враховуючи майновий стан сторони, може…", тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах із предметом спору, не охоплених статтею 5, є правом, а не обов`язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.

31. Крім того, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, які перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу за попередній календарний рік, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою, - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

32. Положення статті 8 Закону України "Про судовий збір" містять виключний перелік умов, за наявності яких суд може відстрочити або розстрочити сплату судового збору, зменшити його розмір або звільнити від сплати судового збору.

33. Суд зазначає, що положення статей ГПК України та Закону України "Про судовий збір" не містять визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі наданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.

34. Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (пункт 44 рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2005 у справі "Княт проти Польщі" ("Kniat v. Poland"), заява № 71731/01; пункти 63-64 рішення Європейського суду з прав людини від 26.07.2005 у справі "Єдамскі та Єдамска проти Польщі" ("Jedamski and Jedamska v. Poland"), заява № 73547/01).

35. З урахуванням зазначених рішень Європейського суду з прав людини, Верховний Суд, у постановах від 21.10.2022 у справі № 905/1059/21 та від 30.11.2022 у справі № 905/1060/21, зробив висновок, що скрутний майновий стан підтверджується відповідними доказами, які містять інформацію, у тому числі, щодо наявності/відсутності коштів (на банківських або депозитних рахунках), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів.

36. Верховний Суд також неодноразово вказував, що загальна сума отриманих доходів фізичною особою може бути підтверджена довідкою про доходи фізичної особи за попередній календарний рік, виданою органом Державної податкової служби України, інформацією із Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та довідкою Пенсійного фонду України форми ОК-5 або ОК-7 (ухвали Верховного Суду, зокрема, від 26.04.2024 у справі № 910/5346/23, від 18.07.2024 у справі № 924/681/22).

37. Таким чином у кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі наданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням, у порядку статті 86 та з дотриманням статей 73, 76- 79 ГПК України.

38. Аналіз вказаної норми дає підстави для висновку про те, що визначення майнового стану сторони є оціночним поняттям та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони.

39. Водночас Верховний Суд звертає увагу, що скаржник не надав Суду документи на підтвердження його майнового стану (зокрема, довідки про доходи фізичної особи за попередній календарний рік, виданою органом Державної податкової служби України, інформацію із Державного реєстру фізичних осіб-платників податків, довідки Пенсійного фонду України форми ОК-5 або ОК-7), які б свідчили, що розмір судового збору перевищує 5% розміру річного доходу скаржника за попередній календарний рік, тому Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні поданого клопотання, оскільки скаржником не вжито всіх можливих заходів задля доведення відсутності у нього реального доходу.

40. Оскільки, до касаційної скарги не було додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, і у задоволенні клопотання про звільнення від його сплати, відстрочки чи розстрочки сплати судового збору відмовлено, касаційна скарга також залишається в цій частині без руху для надання скаржнику строку на усунення встановлених недоліків.

41. Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

42. Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Враховуючи викладене та керуючись статтями 174, 234, 287, 288, 290, 292 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про звільнення його від сплати судового збору, відстрочки чи розстрочки сплати судового збору за подання касаційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2025 у справі № 910/90/25.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2025 у справі № 910/90/25 залишити без руху.

3. Установити скаржнику строк десять днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків касаційної скарги таким способом: - привести касаційну скаргу у відповідність до вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України шляхом викладення касаційної скарги у новій редакції, з урахуванням недоліків, визначених у пунктах 16-18 цієї ухвали; - уточнену редакцію касаційної скарги, подану на виконання цієї ухвали, необхідно також надіслати іншим учасникам справи, надавши суду докази такого надіслання; - надати суду документ, що підтверджує сплату судового збору у розмірі 6 056,00 грн.

4. Роз`яснити скаржнику, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали, касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде йому повернута. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню. Суддя І. Кондратова