Ухвала КГС ВС № 906/818/25

УХВАЛА 24 грудня 2025 року м. Київ cправа № 906/818/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Кондратової І. Д. - головуючої, суддів - Губенко Н. М., Мамалуя О. О., розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Житомирської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду (головуючий - Гудак А. В., судді: Олексюк Г. Є., Петухов М. Г.) від 27.11.2025 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Житомирської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "БТК-Центр Комплект" про стягнення 143 553,19 грн. ВСТАНОВИВ:

1. У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Житомирської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (далі - позивач, скаржник) звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БТК-Центр Комплект" (далі - відповідач) про стягнення 143 553,19 грн, з яких 43 430,77 грн пені та 100 122,42 грн штрафу.

2. Позов обґрунтувано неналежним виконанням відповідачем взятих на себе за договором про закупівлю №ЖФ/109/2-Р-НД-236/24 від 31.12.2024 зобов`язань з поставки лічильників газу (товару) у терміни, визначені у графіку поставки від 09.01.2025 до цього договору.

3. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 29.08.2025 позов задоволено частково, зменшено розмір штрафу на 50% до 50 061,21 грн та стягнуто з відповідача на користь позивача 43 430,77 грн пені, 50 061,21 грн штрафу та 2 422,40 грн судового збору.

4. Суд першої інстанції встановив факт порушення відповідачем зобов`язання з поставки товару згідно з графіком поставки до договору, а тому позивач вправі вимагати стягнення з відповідача пені та штрафу на підставі пункту 5.2 договору; доданий до позовної заяви розрахунок, за висновком суду, є обґрунтованим, відповідає вимогам чинного законодавства та умовам договору, є арифметично правильним; водночас суд вважав, що в силу частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений, а тому розумним, справедливим та оптимальним для забезпечення балансу інтересів сторін у цьому спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача, є зменшення розміру штрафу на 50%, тобто до 50 061,21 грн. 5. 27.11.2025 Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким у позові відмовив повністю.

6. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції, надавши оцінку всім наявним у справі доказам відповідно до статті 86 ГПК України з огляду на їх вірогідність, дійшов помилкового висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позову, оскільки сукупність наданих доказів свідчить про виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором; договір сторонами підписано 31.12.2024, таким чином останнім днем 120-денного строку поставки товару, встановленого пукктом 2.2. договору, є 30.04.2025, а відповідач здійснив поставку товару у повному обсязі до 01.04.2025, що підтверджується видатковою накладною № 1681 від 01.04.2025 та не заперечується позивачем, тобто раніше встановленого пунктом 2.2. договору строку; згідно з пунктом 2.5.1. договору дострокова поставка дозволяється за попереднім погодженням з покупцем, а по видатковій накладній № 1190 від 05.03.2025 було здійснено таку дострокову поставку, яка без зауважень та заперечень, згідно з умовами договору, отримана позивачем, тому суд не вбачав правових підстав для задоволення позовних вимог. 7. 18.12.2025 позивач надіслав до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанцій й залишити рішення суду першої інстанції в силі.

8. Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких мотивів.

9. Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 ГПК України, одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.

10. Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

12. Позов у зазначеній справі подано у 2025 році. При цьому, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2025 встановлено у розмірі 3 028, 00 грн.

13. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

14. Згідно з пунктом 1 частини п`ятої статті 12 ГПК України справа, що розглядається, є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 х 3 028,00 грн = 302 800,00 грн).

15. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

16. Отже, у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених Кодексом.

17. Зокрема, за загальним правилом судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню (пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), і лише у визначених законом випадках такі рішення підлягають касаційному оскарженню, а саме: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

18. За підпунктом "с" пункту 7 Рекомендації № R(95)5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію й поліпшення функціонування систем і процедур оскарження в цивільних і торговельних справах, ухваленої на його 528-му засіданні 7 лютого 1995 року, скарги до суду третьої інстанції мають подавати щодо тих справ, третій судовий розгляд яких доцільний, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають загальне суспільне значення; від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування підстав, за яких розгляд її справи сприятиме досягненню таких цілей.

19. Скаржник посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), оскільки касаційна скарга пов`язана з питанням необхідності забезпечення однозначного застосування судом вимог статті 213 Цивільного кодексу України, шляхом формулювання висновку про обов`язковість застосування судами цієї норми права при оцінці умов договору у змісті якого є суперечності або неточності, навіть за відсутності прямої позовної вимоги щодо тлумачення умов договору. Необхідність формування єдиної правозастосовчої практики скаржник пояснює тим, що актуальна судова практика Верховного Суду, а саме постанови від 16.10.2024 у справі № 911/952/22, від 13.03.2024 у справі № 686/16312/22, від 05.02.2020 у справі № 910/15161/18, від 13.09.2023 у справі № 757/5305/13-ц, від 28.01.2020 у справі № 915/692/19, від 19.12.2023 у справі № 925/1205/22, від 09.07.2020 у справі № 922/404/19, від 11.10.2023 у справі № 753/13820/16-ц вказують на можливість застосування статті 213 Цивільного кодексу України за відсутності прямої позовної вимоги щодо тлумачення умов договору, зокрема, за наявності суперечностей або неточностей щодо його умов, однак не визнає це обов`язковим для суду. На думку скаржника, відсутність обов`язковості застосування статті 213 Цивільного кодексу України при наявності розбіжностей у розумінні умов договору створює правову невизначеність та вказує на дефектність судових рішень, які пов`язані з застосуванням умов таких договорів без використання усталених правил тлумачення їх змісту.

20. На переконання скаржника, ця справа має виняткове значення для скаржника (підпункт "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), оскільки здійснює господарську діяльність з розподілу природного газу та відповідає за безаварійну (безперебійну) роботу газорозподільної системи у межах Житомирської області та частини Вінницької області; право позивача на провадження господарської діяльності з розподілу природного газу визначено постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (надалі також - НКРЕКП) від 26.12.2022 № 1839 (з врахуванням змін та доповнень, що внесені постановами НКРЕКП від 31.08.2023 № 1596 та від 22.02.2024 № 371); оператор газорозподільної системи має виконувати план розвитку газорозподільної системи на наступні 10 років; недотримання вимог здійснення господарської діяльності з розподілу природного газу призводить до накладення НКРЕКП штрафів за порушення вимог підпунктів 14 та 22 пункту 2.2. глави 2 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 16.02.2017 № 201; на думку скаржника, допущені відповідачем порушення умов договору призвели до неналежного виконання поставлених перед позивачем завдань та обов`язків, внаслідок чого, за результатом перевірок НКРЕКП до позивача можуть бути застосовані штрафні санкції.

21. Верховний Суд вивчив доводи скаржника щодо наявності підстав для оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції у справі за підпунктами "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.

22. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави і суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.

23. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

24. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників.

25. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

26. З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; суди допустили явну й грубу помилку в застосуванні норм процесуального права, у тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанції таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.

27. Колегія суддів зазначає, що з огляду на правове регулювання спірних правовідносин, а також встановлені судом апеляційної інстанції обставини, посилання скаржника на відсутність висновків Верховного Суду та посилання скаржника на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, фактично зводиться до необхідності переоцінки доказів у справі та є спробою спонукання суду касаційної інстанції до встановлення інших обставин, аніж встановлені судами першої та апеляційної інстанцій.

28. Отже, Верховний Суд зазначає, що наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки скаржник належним чином не обґрунтував існування зазначених якісних та кількісних показників щодо наявності виключної правової проблеми.

29. Викладені скаржником доводи зводяться до власного тлумачення встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи і в цілому до заперечення результату розгляду справи, при цьому, сама по собі незгода сторони з оцінкою судом конкретних обставин справи не може бути підставою для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

30. За оцінкою Суду касаційна скарга також не містить переконливих аргументів, які б свідчили про виняткове значення справи для скаржника, оскільки незгода з ухваленим рішенням суду апеляційної інстанції не свідчить про його незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача є звичайним передбачуваним процесом.

31. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

32. Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішення, ухваленого судом апеляційної інстанції, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним.

33. Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

34. Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

35. Відповідно до статті 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезна-ходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

36. Відповідно до частини першої статті 46 цього Кодексу сторони користуються рівними процесуальними правами.

37. На підставі наведеного, надання стороні будь-яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення одної з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом.

38. З огляду на зазначене, Верховний Суд вважає, що подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Суду переглянути, як "суду права", дану категорію справ.

39. Таким чином скаржник не дотримав умови допуску справи до касаційного оскарження, у якій предметом позову є стягнення, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

40. Суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини першої статті 293 ГПК України).

41. Зважаючи на конкретні обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відмови у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою позивача згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись нормами статті 234, пункту 2 частини третьої статті 287, пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 906/818/25 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Житомирської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.11.2025. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню. Головуюча І. Кондратова Судді Н. Губенко О. Мамалуй