Постанова Київський апеляційний суд № 359/13530/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В. № 22-ц/824/18257/2025 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа №359/13530/24 18 грудня 2025року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кафідової О.В. суддів - Оніщука М.І. - Шебуєвої В.А. при секретарі - Тіткової І.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кальної Олени Петрівни на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 вересня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Журавського В.В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - служба у справах дітей та сім`ї Золочівської сільської ради Бориспільського району Київської області, про встановлення факту самостійного виховання дитини, - в с т а н о в и в: У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищенаведеним позовом, у якому просив встановити факт самостійного виховання та утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування заявлених вимог, ОСОБА_1 посилається на те, що він перебував у шлюбі з ОСОБА_2 . Від шлюбу подружжя має трьох дітей, одна з яких малолітня дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З початком повномасштабного вторгнення російської федерації ОСОБА_2 разом з дочкою виїхали за межі України та отримали тимчасовий захист в Швейцарії. Проте, ОСОБА_3 не адаптувалася до життя в Швейцарії, не знайшла однодумців і друзів, навчання в місцевій школі не склалося. У зв`язку з цим, ОСОБА_3 відмовилась від здійснення тимчасового захисту в Швейцарії та повернулась в Україну, виявивши намір проживати разом із батьком. У такий спосіб ОСОБА_2 через обставини, які не залежать від неї, не має можливості брати повноцінної участі у вихованні дочки, бути поряд, дбати про її фізичний та духовний розвиток, забезпечувати її всім необхідним, у зв`язку з цим вона самоусунулася від виконання своїх обов`язків по вихованню дочки. Рішенням Бориспільський міськрайонний суд Київської області від 12 вересня 2025 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Тому факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись за домовленістю батьків дитини, враховуючи, що відповідач визнає пред`явлений позов, не заперечує проти його задоволення та вказує, що рішення про проживання неповнолітньої дочки разом з батьком в Україні є їхнім спільним рішенням, оскільки існує загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 22 жовтня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кальна О. П. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення яким задовольнити позовні вимоги. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги заявник вказує на те, що рішення Бориспільського міськрайсуду Київської області від 12 вересня 2025 року є незаконним, необґрунтованим та винесеним із грубим порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, судом внаслідок неправильної юридичної кваліфікації правовідносин не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Відповідач не має можливості через обставини, які від неї не залежать, та які вона не в силах змінити, брати повноцінної участі у вихованні доньки, бути постійно поряд, дбати про її фізичний та духовний розвиток, забезпечувати її всім необхідним. Повертатися до України з нашим малолітнім сином у неї наміру немає через небезпеку, а донька не бажає жити без батька за кордоном. Таким чином відповідачка дійсно самоусунулася від виконання своїх обов`язків, в т.ч. через свій власний емоційний стан, а також зважаючи на нестабільний емоційний стан малолітньої доньки сторін, яка категорично відмовляється їхати до мами в Швейцарію, погрожуючи зведенням рахунків з життям. Позивач продовжує утримувати всіх своїх дітей, на аліменти не подавав, бо вважає за належне утримувати своїх дітей, як їх батько. Відповідно до п.4 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особа, яка самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду не підлягає призову на військову службу під час мобілізації. В судове засідання з`явився ОСОБА_1 та його адвокат Кальна О.П., які підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити. Відповідач ОСОБА_2 та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - служба у справах дітей та сім`ї Золочівської сільської ради Бориспільського району Київської області в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись засобами електронного зв`язку. Відповідно до звітів про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду поштова кореспонденція була отримана відповідачем - 25 листопада 2025 року, а третьою особою - 19 листопада 2025 року. З огляду на вище викладене, колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи без участі не з`явившихся сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню, з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що 05 липня 2002 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міського управління юстиції Київської області. ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилася дочка ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 08 липня 2011 року. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 листопада 2023 року шлюб між сторонами у справі розірвано. Спірні правовідносини стосуються встановлення факту одноосібного виховання дитини батьком (позивачем у справі). Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу. Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Згідно з положеннями частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін. Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України). Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх. СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини. Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Судом встановлено, що у ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 виповнилося 14 років, тому в силу ч.3 ст.160 СК України, вона може вільно обирати собі місце проживання з кимось з батьків. ОСОБА_4 самостійно відмовилась від статусу тимчасового захисту в Швейцарії та 16 листопада 2024 року повернулась на територію України. Згідно акту обстеження умов проживання від 03 червня 2025 року, складеного комісією служби у справах дітей та сім`ї Золочівської сільської ради Бориспільського району, неповнолітня ОСОБА_3 проживає разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . За змістом рішення виконавчого комітету Золочівської сільської ради Бориспільського району від 29 серпня 2025 року № 205, ОСОБА_2 не заперечує проти проживання дочки разом із батьком та висловила бажання брати участь у вихованні дитини. Під час бесіди з неповнолітньою ОСОБА_3 вона підтвердила бажання проживати з батьком в Україні. Таким чином, спір між батьками відсутній. При цьому, службою у справах дітей та сім`ї не встановлено фактів, які б свідчили про невиконання матір`ю батьківських обов`язків. Вказані обставини додатково підтверджуються змістом клопотання ОСОБА_2 про розгляд цивільної справи за її відсутності, в якому відповідач підтвердила, що проживає за кордоном та підтримує рішення неповнолітньої дочки щодо повернення на територію України та проживання разом з батьком. Враховуючи наведене, встановивши фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення такої категорії справ, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому, колегія суддів звертає увагу, що факт проживання дитини з батьком не підтверджує факту самостійного виховання ним дитини. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Судом першої інстанції повно встановлено обставини, що мають значення для справи, висновки суду відповідають наявним у матеріалах справах доказам. Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 вересня 2025 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні. Керуючись статтями 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,- у х в а л и в: Апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 - адвоката Кальної Олени Петрівни залишити без задоволення. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 вересня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 23 грудня 2025 року Головуючий Судді