Постанова Київський апеляційний суд № 758/4258/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №758/4258/24 Головуючий у суді І інстанції:Ларіонова Н.М. провадження №22-ц/824/10412/2025 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 грудня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Головуючого судді: Сушко Л.П., суддів: Болотова Є.В., Музичко С.Г., секретар судового засідання: Янчук І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Пікуля Дениса Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 22 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про надання дозволу на оформлення паспортного документу для малолітньої дитини без згоди батька, ВСТАНОВИВ: У квітні 2024 року позивач ОСОБА_2 , інтереси якої представлені адвокатом Чухраєвою Н.С., звернулася до суду з позовною заявою, в якій просила надати дозвіл ОСОБА_2 на оформлення та виготовлення паспорта громадянина Ізраїлю для малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в тому числі для подання біометричних даних, відбитків пальців та цифрових фотографій ОСОБА_3 у процедурі оформлення та виготовлення паспорта громадянина Ізраїлю, без згоди та присутності батька - ОСОБА_1 . Позов мотивований тим, що у період з 2005 - 2019 роки, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. У цей період у сторін народилось двоє дітей: ОСОБА_4 (до зміни прізвища під час отримання паспорту - ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Припинивши спільне проживання, сторони, в порядку досудового вирішення юридичних питань щодо дітей, на підставі двохсторонніх переговорів, 16.01.2020 уклали нотаріально посвідчений договір про участь у вихованні та утриманні дітей. Так, відповідно до п. 1.2.1. Договору, діти залишились проживати разом із матір`ю. Окрім цього, відповідно до п. 3.1.1. Договору: батько зобов`язується піклуватись про здоров`я дітей, брати участь у вихованні дітей, забезпечити дітям достатній рівень освіти незалежно від стосунків сторін. В свою чергу, п. 3.1.7. Договору встановлено, що батько зобов`язується забезпечити комфортний та забезпечений транспортний засіб для перевезення дітей на відпочинок, забезпечити дітям комфортні умови проживання та відпочинку. Згідно із п. 3.1.8. Договору, батько зобов`язаний за потреби надавати дозвіл для виїзду дітей за кордон з матір`ю, дідом/бабусею дітей. Син сторін - ОСОБА_3 є громадянином Ізраїлю, що слідує із свідоцтва про народження, а також із його паспорту громадянина Ізраїлю. Разом із цим, паспорт громадянина Ізраїлю дитини, який фактично є єдиним посвідчуючи та ідентифікуючим документом дитини, підтверджує її громадянство, дає Йонатану можливість виїжджати за кордон, пересуватись країнами, зокрема в`їджати та виїжджати з Ізраїлю (паспорт є, в тому числі, біометричним міжнародним проїзним документом) - 03.03.2024 року закінчив термін своєї дії, що слідує із змісту самого паспорту. У зв`язку із цим, є необхідність у отриманні нового паспорту громадянина Ізраїлю для дитини. Таке оформлення можливо через Посольство Ізраїлю в Україні. Так, у телефонному режимі Посольством було повідомлено позивачку, що для такого оформлення необхідним є наявність нотаріальної згода батька дитини на відповідну дію з апостилем. З метою отримати таку згоду, позивачка неодноразово зверталась до відповідача шляхом направлення заяв із проханням надати таку згоду та направити їй. Зокрема, 25.01.2024 позивачкою направлено відповідача першу таку заяву за трьома адресами: 1) за місце реєстрації ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 ; 2) За місцем фактичного проживання ОСОБА_1 - АДРЕСА_2 ; 3) За місцем роботи відповідача - ТОВ «ПЕЛАРТ ЛАБОРАТОРІЯ» за адресою: м. Київ, вул. Коновальця, 44-А. Так, за місцем реєстрації та фактичним місцем проживання відповідач навмисно не отримав лист із зазначеною заявою від позивачки, за місцем роботи - лист було вручено 30.01.2024 року. Окрім цього, адвокатом Чухраєвою Н.С. 02.02.2024 року було направлено заяву аналогічного змісту на електронну пошту відповідача разом з цим, до 18.03.2024 жодної реакції від ОСОБА_1 на зазначені заяви не надійшло. 18.03.2024 року позивачка повторно направила аналогічну заяву відповідачу засобами поштового зв`язку АТ «УкрПошта» за тими ж трьома адресами. Так, за місцем фактичного проживання та місцем роботи ОСОБА_1 отримав листи 19.03.2024. За місцем реєстрації лист не було отримано. Попри неодноразові звернення та обізнаність ОСОБА_1 про необхідність у отриманні нового паспорту для спільного з позивачкою сина - всі прохання ОСОБА_2 надати відповідну згоду залишились проігнорованими. За інформацією отриманою від представника Посольства Ізраїлю в Україні шляхом листування у месенджері «WhatsApp», без згоди батька або відповідного рішення українського суду - оформити новий паспорт для дитини є неможливим. Такі вимоги, за словами представника, диктуються Законом Ізраїлю про видачу паспортів неповнолітнім. Враховуючи зазначене, позивачка вимушена звернутись до суду із цією позовною заявою, для отримання дозволу на оформлення паспорту для дитини без згоди та присутності батька. Звертає увагу на те, що, своєю бездіяльність відповідач фактично позбавляє сина права на відпочинок та оздоровлення за кордоном, зокрема у країні його походження - Ізраїлі, позбавляє можливості провести час із своїми бабусею та дідусем (батьками позивачки), які наразі мешкають у Ізраїлі. Окрім цього, ОСОБА_1 фактично порушує право сина на свободу пересування. Відповідач діє всупереч інтересам дитини, нехтує своїми батьківськими обов`язками та зобов`язаннями за Договором.Окрім цього, акцентуємо увагу, що в Україні триває режим воєнного стану, у разі загострення безпекової ситуації, посилення збройних атак з боку російської федерації або повторних спроб наступу території України - без наявності актуального паспортного документу дитини, позивачка не зможе виїхати з ОСОБА_6 за кордон і забезпечити дитині безпечне середовище, що поставить під загрозу життя та здоров`я дитини. Таким чином, отримання судового дозволу на оформлення зазначеного паспорту є єдино можливим варіантом, враховуючи ситуацію, яка склалась між сторонами, є необхідним та відповідатиме інтересам дитини. Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 22 січня 2025 року позов задоволено. Надано дозвіл ОСОБА_2 на оформлення та виготовлення паспорта громадянина Ізраїлю для малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в тому числі для подання біометричних даних, відбитків пальців та цифрових фотографій ОСОБА_3 у процедурі оформлення та виготовлення паспорта громадянина Ізраїлю, без згоди та присутності батька - ОСОБА_1 .. Додатковим рішенням Подільського районного суду м. Києва від 28 березня 2025 року заяву представника повивача - адвоката Чухраєвої Н.С. про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі № 758/4258/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про надання дозволу на оформлення паспортного документу для малолітньої дитини без згоди батька задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 витрати по оплаті правової допомоги в розмірі 14 000,0 грн та судові витрати в розмірі 1 211,0 грн, а всього в розмірі 15 211,20 грн. Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, адвокат Пікуль Д.С., який діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 січня 2025 року скасувати повністю та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Також просив судові витрати стягнути з позивача. Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що законодавство України не передбачає обов`язку відповідача надавати нотаріальну згоду на отримання його сином ОСОБА_3 паспорту громадянина держави Ізраїль. Жодним нормативним документом не передбачений обов`язок батька видати дозвіл на оформлення закордонного паспорту громадянину Ізраїля. На переконання апелянта, судом першої інстанції порушено вимоги ст. 8 ЗУ «Про міжнародне приватне право», не дивлячись на те, що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином держави Ізраїль і порядок отримання ним паспорту громадянина Ізраїлю не передбачений законодавством України, а регулюється виключно законодавством держави Ізраїль. Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги вказував також на те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимими докази того, що для оформлення паспорту Ізраїлю необхідний дозвіл другого з батьків, та взагалі не має доказів звернення позивача до дипломатичної установи з пакетом документів (що визначені законодавством держави Ізраїль) для отримання відповідного паспорту. Докази, що надані позивачем та долучені судом матеріалів справи є неналежними та такими, що не підтверджують обставини, на які посилається суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги. Також вважає, що посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішення на практику національних судів першої інстанції є недоречним та безпідставним, оскільки зазначені судом рішення не є судовими рішеннями Верховного Суду, правові висновки якого підлягають застосуванню. Крім того правовідносини у цих справах стосувалися громадян України. 22 травня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від адвоката Чухраєвої Надії Сергіївни, яка діє в інтересах ОСОБА_2 , просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Крім того у відзиву на апеляційну скаргу представник позивачки просила поновити пропущений строк на подачу відзиву на апеляційну скаргу як пропущеного з поважних причин, посилаючись на те, що ухвалою Київського апеляційного суду від 01.05.2025 року був встановлений строк на подачу відзиву протягом 14 днів з моменту отримання ухвали про відкриття апеляційного провадження. Представник позивачки - адвокат Чухраєва Н.С. зазначала, що у зв`язку з перебуванням у відпустці за кордоном, не мала можливості дотримання строку для подання відзиву на апеляційну скаргу. На підтвердження вказаних обставин додала до відзиву копію авіаквитків (а.с. 61-62 том 2). Тому просила поновити строк для подання відзиву на апеляційну скаргу адвоката Пікуля Д.С., який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 22.01.2025 року. З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Київського апеляційного суду від 01 травня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката Пікуля Дениса Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 22 січня 2025 року та роз`яснено позивачу право подати відзив на апеляційну скаргу протягом 14 днів з моменту отримання ухвали про відкриття апеляційного провадження (а.с. 42-43 том 2). 01 травня 2025 року супровідним листом направлено адвокату Чухраєвій Н.С., яка діє в інтересах ОСОБА_2 копію ухвали про відкриття апеляційного провадження та копію апеляційної скарги, на електронну адресу (а.с. 44 том 2), вказані документи сторона позивачки отримала 02.05.2025 року, що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції (а.с. 46 том 2). З наданих представником позивачки копії авіаквитків вбачається, що остання перебувала закордоном з 09 травня 2025 року по 16 травня 2025 року (а.с. 61-62 том 2). Суд апеляційної інстанції вважає наведені у відзиві обставини, як підставу пропуску строку поважними та приходить до висновку про поновлення строку адвокату Чухраєвій Н.С., яка діє в інтересах ОСОБА_2 для подання відзиву на апеляційну скаргу. Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги щодо відсутності у законодавстві України зобов`язання одного з батьків надати нотаріальну згоду для отримання закордонного паспорту для малолітньої дитини, представник позивачка вказувала на їх необгрунтованість. Зазначала, що спір у справі не стосується порядку оформлення паспорта за законодавством України. Мова йде про виконання вимог іноземної держави, що діє на території України через посольство - у даному випадку, Посольства Ізраїлю в Києві. Представник позивачки вважає, що суд першої інстанції правомірно розглянув позов про надання дозволу на оформлення такого документа без згоди батька, керуючись положенням ст. 157 СК України. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Вирішуючи даний спір та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що враховуючи інтереси дитини, конституційний принцип охорони дитинства, встановлений ч.3 ст.51 Конституції України, виходячи зі встановлених судом обставин, з урахуванням віку дитини на час розгляду справи (10 років 6 місяців), суд першої інстанції прийшов до висновку про надання позивачці дозволу на оформлення та виготовлення паспорта громадянина Ізраїлю для малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в тому числі для подання біометричних даних, відбитків пальців та цифрових фотографій ОСОБА_3 у процедурі оформлення та виготовлення паспорта громадянина Ізраїлю, без згоди та присутності батька - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України. Задовольняючи заяву представника позивача - адвоката Чухраєвої Н.С. та ухвалюючи додаткове рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на обсяг виконаних адвокатом Чухраєвою Н.С. робіт, складність справи, суд вважав, що сума гонорару в розмірі 14 000 грн є співмірною із складністю справи та ціною позову, а тому є наявність правових підстав до задоволення заяви. Однак такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Встановлено, що з 2005 - 2019 роки, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_1 є громадянами України, що підтверджується копіями паспортів України (а.с. 11, 14 том 1). У цей період у сторін народилось двоє дітей: ОСОБА_4 (до зміни прізвища під час отримання паспорту - ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (на день прийняття рішення - 17 років), що підтверджено копією паспорта, документ № НОМЕР_1 , виданого 01.05.2023 р. органом 3213 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 04.11.2019 року. Припинивши спільне проживання, сторони, в порядку досудового вирішення юридичних питань щодо дітей, на підставі двохсторонніх переговорів, 16.01.2020 року уклали нотаріально посвідчений договір про участь у вихованні та утриманні дітей, що підтверджується договором про участь у вихованні та утриманні дітей від 16.01.2020 року. Відповідно до п. 1.2.1. Договору, діти залишились проживати разом із матір`ю. Відповідно до п. 3.1.1. Договору: батько зобов`язується піклуватись про здоров`я дітей, брати участь у вихованні дітей, забезпечити дітям достатній рівень освіти незалежно від стосунків сторін. Відповідно до п. 3.1.7. Договору встановлено, що батько зобов`язується забезпечити комфортний та забезпечений транспортний засіб для перевезення дітей на відпочинок, забезпечити дітям комфортні умови проживання та відпочинку. Відповідно до п. 3.1.8. Договору, батько зобов`язаний за потреби надавати дозвіл для виїзду дітей за кордон з матір`ю, дідом/бабусею дітей. Син сторін - ОСОБА_3 народився в Ізраїлі, що слідує із свідоцтва про народження (а.с. 30 том 1). Судом встановлено, що після народження сина, сторони повернулись в Україну, де постійно проживають, працюють, син ОСОБА_3 ходить в школу в місті Києві. 25.01.2025 року засобами поштового зв`язку позивачка зверталась у досудовому порядку з заявою до відповідача ОСОБА_1 , яка була надіслана на три поштові адреси, в якій просила останнього надати письмову нотаріально посвідчену згоду на продовження закордонного паспорту громадянина Ізраїлю сина - ОСОБА_3 . 02.02.2024 року адвокатом Чухраєвою Н.С. було направлено заяву аналогічного змісту на електронну пошту відповідача. За місцем реєстрації та фактичним місцем проживання відповідач не отримав лист, однак отримав 30.01.2024 року лист за місцем роботи. Однак відповідач ОСОБА_1 на зазначені заяви жодної відповіді не надав. 18.03.2024 року позивачка повторно направила аналогічну заяву відповідачу засобами поштового зв`язку за тими ж трьома адресами. За місцем фактичного проживання та за місцем роботи відповідач ОСОБА_1 отримав листи 19.03.2024 року. За місцем реєстрації лист не було отримано. В позовній заяві представником позивача зазначено, що за інформацією отриманою від представника Посольства Ізраїлю в Україні шляхом листування у месенджері «WhatsApp», без згоди батька або відповідного рішення українського суду - оформити новий паспорт для дитини є неможливим (а.с. 50-52 зворот том 1). Суд апеляційної інстанції вирішуючи питання щодо громадянства неповнолітнього ОСОБА_3 , компетенції суду та право якої країни необхідно застосувати (українське чи ізраїльське) виходить з наступного. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про міжнародне право» при застосуванні права іноземної держави суд чи інший орган встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі. З метою встановлення змісту норм права іноземної держави суд чи інший орган може звернутися в установленому законом порядку до Міністерства юстиції України чи інших компетентних органів та установ в Україні чи за кордоном або залучити експертів. Особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм. Якщо зміст норм права іноземної держави в розумні строки не встановлений, незважаючи на вжиті згідно з цією статтею заходи, застосовується право України. Пунктом 12 частини першої статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України. Сторони не надали суду нормативні документи, які регулюють її видачу закордонного паспорту громадянина Ізраїль. Суд апеляційної інстанції вживав заходів відповідно до ст. 8 Закону України «Про міжнародне право» та надсилав запити до посольства Ізраїль в Україні та Міністерства закордонних справ Ізраїля щодо надання інформації про порядок видачі неповнолітньому закордонного паспорту Ізраїля. Однак інформація на день розгляду справи до суду не надійшла. Так, 21.08.2025 року апеляційний суд надсилав лист до Посольства Ізраїль з метою отримання інформації, а саме просив надати зміст норм права держави Ізраїль щодо порядку отримання в Україні паспорту громадянина Ізраїль для дитини, а також чи потрібна з цього приводу згода батька (а.с. 79-81 том 2). 03 жовтня 2025 року на електронну адресу та 20 жовтня 2025 року засобами поштового зв`язку до Київського апеляційного суду надійшов лист від Посольства Ізраїль (Київ), в якому зазначено про те, що Посольство не уповноважене надавати роз`яснення щодо ізраїльського законодавства (а.с.92-93, 116-117 том 2). Також 05.11.2025 року судом апеляційної інстанції надіслано запит аналогічного змісту до юридичного відділу Міністерства закордонних справ Ізраїлю (а.с. 123-124, 130 том 2). Однак відповіді на зазначений запит до суду не надходило. Відповідно до ч.2 ст. 154 Сімейного кодексу України батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень. Відповідно до статті 5 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року судові або адміністративні органи Договірної Держави звичайного місця проживання дитини мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини. Відповідно до ч. 1 статті 15 Гаазької конвенції визначає, що під час здійснення своєї юрисдикції органи Договірних Держав застосовують своє національне право. Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про громадянство» особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України. З огляду на те, що сторонами (батьки неповнолітнього) спору є громадяни України та проживають на її території, дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після народження проживає на території України разом з матір`ю, за таких обставин суд сприймає неповнолітнього ОСОБА_3 , як громадянина України. Також суд апеляційної інстанції вважає, що український суд є компетентним у вирішенні всіх питань що стосуються неповнолітнього ОСОБА_3 , оскільки він є громадянином України та проживає на її території. З урахуванням викладеного, суд також приходить до висновку, що слід застосовувати правові норми законодавства України. З урахуванням тієї обставини, що українське законодавство не регулює правовідносини щодо видачі неповнолітнім закордонних паспортів інших держав, суд апеляційної інстанції в контексті спірних правовідносин, що виникли між сторонами необхідно розглянути спір вирішуючи питання порушення права та вільне пересування неповнолітнього застосувавши пряму дію ст. 33 Конституції України, а також співмірності та правомірності втручання держави у сімейні та особисті права відповідача визначені ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. Право на свободу пересування має первинне закріплення у ст. 33 Конституції України, ст. 13 Загальної декларації прав людини, ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. Відповідно до ст. 33 Конституцією України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які установлюються законом. У відповідності до вимог ст.ст. 7, 155 Сімейного Кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, які встановлені Конституцією України та Конвенцією про права дитини, а батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Сімейне законодавство виходить із принципу повної рівноправності обох батьків - батька і матері - у всіх правах і обов`язках відносно своїх дітей. Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Ця стаття охоплює, зокрема, питання втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною. Порядок видачі закордонного паспорту громадянина України неповнолітньому регулюється постановою Кабінету Міністрів України № 1375 від 29.10.2025 року та Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України». При цьому законодавством не вимагається дозвіл батька на оформлення закордонного паспорту неповнолітньому. Розглядаючи питання в аспекті порушення прав дитини щодо вільного переміщення, в даному випадку суд діє у якнайкращих інтересах дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які переважають особисті батьківські права з урахування наявних та підтверджених обставин справи та враховує, що звичайним постійним місцем проживання дитини є Україна. Жигаленко ОСОБА_8 є громадянином України, судом апеляційної інстанції не встановлено порушення прав неповнолітнього на пересування територією України та за кордоном, наявності перешкод у позивача на виготовлення закордонного паспорта на сина для виїзду за кордон, оскільки матір (позивачка у справі) має право отримати закордонний паспорт громадянина України для виїзду за кордон для ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 без згоди відповідача, та має можливість виїхати за кордон. Таким чином, права - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо вільного пересування визначені Конституцією України не порушені. Щодо правомірності втручання держави в особисті сімейні права відповідача, а саме в розрізі позовних вимог щодо надання дозволу на оформлення та виготовлення паспорту громадянина Ізраїль дитині без згоди та присутності батька, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Під час судового розгляду батько дитини (відповідач) категорично заперечував проти отримання такого паспорту зазначаючи, що дитина є громадянином України, та при досягненні певного віку сама визначиться громадянином якої держави вона буде. Матір дитини (позивачка) в позові не зазначає мети, яка б дозволила втручатися державі в особисті та сімейні права відповідача (для прикладу: необхідності здійснення операції, лікування для дитини, або інші питання життя дитини), тому суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що втручання держави буде не пропорційним у здійсненні сімейних та особистих прав відповідача як батька дитини. Суд апеляційної інстанції вважає, що мета зазначена у позові, виїзд за кордон, щоб побачити дідуся та бабусю, наявність війни в Україні не є пропорційною з можливістю держави втрутитись в особисті та сімейні права відповідача. Адже це заборонено Конвенцією, крім того позивач для цих цілей має можливість оформити для неповнолітнього сина закордонний паспорт громадянина України з відповідними візами за необхідності. Також суд першої інстанції при вирішенні спору застосував законодавство України, яке на момент ухвалення рішення вже було змінено та втратило чинність. Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції. Таким чином, ухвалене судом першої інстанції рішення, у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції 28 березня 2025 року ухвалено додаткове рішення у справі (а.с. 14-18 том 2). Так, додатковим рішенням Подільського районного суду м. Києва від 28 березня 2025 року заяву представника повивача - адвоката Чухраєвої Н.С. про ухвалення додаткового рішення задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 витрати по оплаті правової допомоги в розмірі 14 000,0 грн та судові витрати в розмірі 1 211,0 грн, а всього в розмірі 15 211,20 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках встановлених статтею 430 цього Кодексу. Додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою та ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й судове рішення. Скасування первісного судового рішення є самостійною підставою для скасування додаткового судового рішення до нього. Таких висновків дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 31 травня 2021 року у справі № 911/132/14. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 908/8884/21 (провадження № 12-39гс22). З урахуванням змісту статті 270 ЦПК України додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, його невід`ємною складовою, а тому у зв`язку із скасуванням рішення Подільського районного суду міста Києва від 22 січня 2025 року по суті спору підлягає також скасуванню додаткове рішення Подільського районного суду м. Києва від 28 березня 2025 року. Щодо судових витрат. Частиною першою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування судового рішення, та розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Як вбачається з матеріалів справи за подання апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 1816,80 грн (а.с.36 том 2). Враховуючи, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, а тому з позивачки на користь відповідача слід стягнути судові витрати за сплату судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 1816,80 грн. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Таким чином, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону, рішення та додаткове рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального, і порушенням норм процесуального права, і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у відповідності до ст. 376 ЦПК України. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 376 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу адвоката Пікуля Дениса Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 22 січня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про надання дозволу на оформлення паспортного документу для малолітньої дитини без згоди батька відмовити. Додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 28 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. У задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Чухраєвої Надії Сергіївни про ухвалення додаткового рішення відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1816 грн 80 коп.. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови. Реквізити сторін: Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 . Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 . Повний текст постанови складено «19» грудня 2025 року. Головуючий суддя Л.П. Сушко Судді Є.В. Болотов С.Г. Музичко