Постанова Миколаївський апеляційний суд № 489/7810/23

23.12.25 22-ц/812/2318/25 Провадження № 22-ц/812/2318/25 Головуючий суду першої інстанції Рум`янцева Н.О. Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 грудня 2025 року м. Миколаїв Справа № 489/7810/23 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Царюк Л.М., суддів Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М., при секретарі судового засідання Лівшенку О.С., за участі представника Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Тарасенка К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), на ухвалу Інгульського районного суду м. Миколаєва від 05 листопада 2025 року, повне судове рішення складено 05 листопада 2025 року, постановлену під головуванням судді Рум`янцевої Н.О., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за поданням державної виконавиці Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Бєлоус Дар`ї Анатоліївни про визначення частки майна боржника, В С Т А Н О В И В: 28 жовтня 2025 року державна виконавиця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі Інгульський ВДВС) Бєлоус Д.А. звернулась до суду з поданням про визначення частки майна боржника. В обґрунтування подання посилалась на те, що на примусовому виконанні знаходиться виконавче провадження № 75531179 з виконання виконавчого листа № 489/7810/23 виданого 03 липня 2024 року Ленінським районним судом м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 42 679 грн 88 коп. матеріальної шкоди, 21 997 грн 34 коп. втрат від інфляції, 4 746 грн 24 коп. 3% річних та 10 000 грн компенсації моральної шкоди. На даний час рішення суду боржником ОСОБА_1 повністю не виконано, будь-яких дій спрямованих на його виконання боржником не здійснено. В ході виконавчого провадження встановлено, що боржник перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , якій на праві власності належить рухоме майно, а саме: транспортний засіб марки Daewoo модель Matiz, легковий хетчбек, червоного кольору, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2 . Дане майно набуте ОСОБА_3 під час шлюбу із ОСОБА_1 та за приписами сімейного законодавства є спільним сумісним майном подружжя. Тому частка цього майна може бути визначена за боржником ОСОБА_1 , виходячи із рівності часток у спільній сумісній власності та в подальшому реалізована з метою примусового виконання рішення суду. Посилаючись на викладене, головна державна виконавиця Інгульського ВДВС Білоус Д.А. просила суд постановити ухвалу про визначення частки ОСОБА_1 у майні, яким він володіє спільно з ОСОБА_3 , а саме: транспортний засіб легковий хєтчбек Daewoo Matiz, червоного кольору, 2008 року випуску, ідентифікаційний номер (vin) НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , об`єм двигуна 796 см.куб. Ухвалою Інгульського районного суду м. Миколаєва від 05 листопада 2025 року подання залишено без розгляду. Ухвала суду мотивована тим, що якщо виник спір щодо визначення частки майна боржника у майні, яке належить боржнику та іншим особам на праві спільної сумісної власності, то судове рішення у разі задоволення позову має наслідком зміну матеріального правовідношення - право спільної сумісної власності припиняється, натомість виникає право спільної часткової власності. При цьому відбувається припинення права власності одного виду і виникнення права власності іншого виду не тільки боржника, а й іншої особи (співвласника), яка могла взагалі не брати участі у справі, в якій ухвалене судове рішення проти боржника. Відсутність згоди такої особи на визначення частки майна боржника у спільному майні, у тому числі заперечення самого існування права спільного з боржником права власності (як у справі, що переглядається), свідчить про наявність матеріального спору, який не вирішувався і не міг бути вирішений у справі, в якій ухвалене судове рішення проти боржника. Це новий матеріальний спір, який не може розглядатися як процесуальне питання, а тому не може вирішуватися за правилами розділу VI «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК України. Такий спір має бути вирішений судом у порядку позовного провадження. ОСОБА_4 згоди на визначення частки у спільному майні не надавала. Суд дійшов до висновку про залишення подання державного виконавця без розгляду, оскільки в такому випадку державний виконавець має звернутися до суду в порядку саме позовного провадження, передбаченого ЦПК України, а не за правилами розділу VI «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК України. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, Інгульський ВДВС подав апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просив ухвалу скасувати. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції послався в своєму рішенні на правові висновки Верховного Суду зазначені у постанові від 08 червня 2022 року у справі N 2-591/11 Верховного Суду. Проте, судом не було враховано існування окремої думки суддів Великої Палати Верховного Суду на вказану вище постанову, де судді зазначають, що з таким рішенням Великої Палати Верховного Суду вони не погоджуються, обґрунтування такого рішення та мотиви прийняття рішення, на їх переконання, не відповідають нормам матеріального і процесуального права. Велика Палата у своєму рішенні легітимізувавши процесуальну аналогію, занадто широко використала можливості суддівського розсуду і вдалася до дифузії процесуальної форми. Намагання таким чином створити новий механізм забезпечення виконання судових рішень через поширення на виконавче провадження норм права, які характерні для позовного та окремого провадження, виходить за межі повноважень Великої Палати Верховного Суду, суперечить теорії Цивільного процесуального права, а також засадам цивільного судочинства. У цій справі Велика Палата Верховного Суду фактично зобов`язала виконавця, за наявності, на думку суду, спору про право, звертатися до суду саме з позовною заявою. У цьому випадку і подібних справах Велика Палата Верховного Суду фактично сформувала нове правило, яке нівелює право державного виконавця на звернення до суду з поданням про визначення частки майна боржника. Відповідно до ЦПК, при вирішенні обґрунтованості подання виконавця питання ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, відповідно до викладеної в позові вимоги взагалі не повинно вирішуватися. По-перше, тому, що така особа права, свободи чи інтереси, якої зачіпаються до суду не звертається. Виконавець не є такою особою. По-друге, в порядку статті 443 ЦПК виконавець звертається не з позовом, а з поданням. А, по-третє, подібна «активність» суду чи учасників справи може призвести до ревізії рішення суду, що набрало сили закону і підлягає примусовому виконанню. Розгляд подання державного виконавця у порядку глави VI ЦПК України не порушує прав виконавця, боржника, стягувача чи інших заінтересованих осіб, оскільки забезпечується процесуальними гарантіями та спрямований на забезпечення виконання рішення суду чи іншого виконавчого документа. Наведеного Велика Палата Верховного Суду при ухваленні постанови не врахувала та фактично визначила інший алгоритм дій виконавця, зокрема через подання ним позову про визнання того чи іншого договору недійсним, хоча такі договори прав виконавця жодним чином не порушують. Звернення виконавця з позовною заявою про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, в порядку позовного провадження зводиться до реалізації повноважень представника звертатися до суду в інтересах інших осіб, тобто функціями представництва, які відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» заборонені для виконавця. Залишення судом першої інстанції подання державного виконавця без розгляду практично унеможливлює подальше виконання рішення суду. ОСОБА_2 надала відзив на апеляційну скаргу. В своєму відзиві стягувачка зазначає, що погоджується з необхідністю скасувати ухвалу Інгульського районного суду м. Миколаєва від 05 листопада 2025 року та просить апеляційну скаргу Інгульського ВДВС задовольнити. На день розгляду справи відзиву на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надходило. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Інгульського ВДВС, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 квітня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення відмовлено. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 19 червня 2024 року, рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 8 квітня 2024 року скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги задовольнити частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 42 679 грн 88 коп. матеріальної шкоди, 21 997 грн 34 коп. втрат від інфляції, 4 746 грн 24 коп. - 3% річних та 10 000 грн компенсації моральної шкоди. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 5 368 грн судового збору за розгляд справи. 03 липня 2024 Ленінським районним судом м. Миколаєва видано виконавчий лист по вказаній справі. 12 липня 2024 старшим державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 75531179 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Ленінським районним судом м. Миколаєва по справі № 489/7810/23. 12 липня 2024 за вих. № 84317 вказана постанова направлена сторонам, зокрема, боржнику ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . 06 серпня 2024 від представника боржника ОСОБА_1 - адвоката Разумовського О.А. надійшла заява про визначення поточного рахунку фізичної особи-боржника ОСОБА_1 № НОМЕР_3 відкритого у АТ КБ «Приватбанк» для здійснення видаткових операцій. Державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 23 серпня 2024 року винесено постанову про визначення поточного рахунку фізичної особи-боржника у банку для здійснення видаткових операцій. З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, сформованої 20 жовтня 2025 року, вбачається, що ОСОБА_1 належить на праві спільної часткової власності 1/6 частки квартири АДРЕСА_2 на підставі Договору дарування від 23 березня 2018 року посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Димовим О.С., зареєстрованого в реєстрі за № 534, на яку накладено арешт на підставі постанови Інгульського ВДВС. 08 квітня 2025 за вих. № 43410 старшим державним виконавцем Інгульського ВДВС Бєлоус Д. направлено запит до Сектору опіки та піклування адміністрації Інгульського району Миколаївської міської ради щодо надання попереднього дозволу на реалізацію нерухомого майна, а саме 1/6 частки квартири АДРЕСА_2 , що належить боржнику ОСОБА_1 з метою виконання виконавчого листа про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 42 679 грн 88 коп. матеріальної шкоди, 21 997 грн 34 коп. втрат від інфляції, 4 746 грн 24 коп. - 3% річних та 10 000 грн компенсації моральної шкоди. Згідно інформаційного листа Служби у справах дітей адміністрації Інгульського району Миколаївської міської ради від 14 квітня 2025 року, згідно діючого законодавства, для продажу житла, право власності на яке або право користування яким має дитина, потрібен дозвіл органу опіки та піклування. Для отримання такого дозволу, батькам дитини необхідно звернутися до служби у справах дітей адміністрації Інгульського району Миколаївської міської ради. Під час продажу житла, в якому зареєстрована дитина, неприпустимо зменшення або обмеження житлових прав дитини. З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, сформованої 22 квітня 2025 року, вбачається, що ОСОБА_3 належить на праві приватної власності квартира АДРЕСА_3 на підставі Договору купівлі-продажу від 02 травня 2018 року, посвідченого державним нотаріусом Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за № 2-285. На квартиру АДРЕСА_3 накладено арешт на підставі постанови Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Ухвалою Інгульського районного суду м. Миколаєва від 19 червня 2025 року, подання державного виконавця Інгульського ВДВС про визначення частки майна боржника ОСОБА_1 , яким він володіє спільно з ОСОБА_3 задоволено. Визначено частку ОСОБА_1 в розмірі 1/2 у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_3 . Постановою Миколаївського апеляційного суду від 03 вересня 2025 року, ухвалу Інгульського районного суду м. Миколаєва від 19 червня 2025 року, скасовано. Подання державного виконавця Інгульського ВДВС про визначення частки майна боржника ОСОБА_1 , яким він володіє спільно з ОСОБА_3 , залишено без розгляду. Постановою державного виконавця від 11 лютого 2025 року накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належить боржнику ОСОБА_1 ОСОБА_1 має відкриті банківські рахунку в АТ «Універсал банк» та АТ КБ «ПриватБанк», проте, гроші на рахунках відсутні. З акта державного виконавця від 11 липня 2025 року вбачається, що старшим державним виконавцем встановлено, що на момент виїзду за адресою: АДРЕСА_4 , боржник був відсутній та не перебував. Вийшла матір боржника ОСОБА_5 та зазначила, що за даною адресою боржник не проживає, майна на право власності на яке можливо звернути стягнення у боржника відсутні. 25 вересня 2025 державним виконавцем зроблено вихід за адресою АДРЕСА_1 з метою перевірки майнового стану боржника та встановлено, що боржник відсутній, за зовнішнім оглядом в дворі виявлено машину про що свідчить, що за даною адресою хтось проживає. Перевірити майновий стан не виявилося можливим у зв`язку з відсутністю доступу до будинку, про що складено відповідний Акт державного виконавця. Як встановлено з акту державного виконавця від 25 вересня 2025 року, державним виконавцем здійснено вихід 25 вересня 2025 року об 11:00 за адресою: АДРЕСА_4 , боржник відсутній. Вийшов чоловік, представився ОСОБА_6 , який не є стороною виконавчого провадження. Перевірити майновий стан боржника не виявилося можливим, оскільки останній відмовився надати доступ до будинку. 25 вересня 2025 за вих. № 134287 державним виконавцем на адресу боржника ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , та АДРЕСА_4 ) направлено вимогу виконавця, відповідно до якої зобов`язано ОСОБА_1 09 жовтня 2025 року о 11:00 надати безперешкодний доступ до житла боржника за адресою: АДРЕСА_4 для проведення перевірки майнового стану боржника. З акту державного виконавця від 09 жовтня 2025 року, вбачається, що державним виконавцем здійснено вихід 09 жовтня 2025 року за адресою: АДРЕСА_4 , боржник був відсутній. Двері відчинила ОСОБА_7 , повідомила, що боржник не проживає, надати доступ для перевірки майнового стану боржника відмовилась. Відповідно до відповіді на запит від 17 жовтня 2025 року № 297092966 з Пенсійного фонду України про фізичних осіб божників, які отримують пенсії, розмір їх пенсій та найменування органу Пенсійного фонду України, на обліку в якому перебуває боржник та інформацію про фізичних осіб-боржників, які працюють за трудовими та цивільно правовими договорами, про їхнє останнє місце роботи, вбачається, що ОСОБА_1 останнє місце роботи ТОВ «Олександрійська зернова компанія» 01 грудня 2020 року. Згідно відповіді на запит від 17 жовтня 2025 року № 297093122 з Державної прикордонної служби України, у Державної прикордонної служби України відсутні дані щодо перетину боржником ОСОБА_1 державного кордону. Як вбачається з відповіді на запит від 17 жовтня 2025 року № 297093349 до Державної податкової служби України про наявні рахунки у боржників юридичних осіб та/або фізичних осіб підприємців, а також рахунки, відкриті боржником юридичною особою через свої відокремлені підрозділи, фізичну особу-підпиємця ОСОБА_1 знято з обліку у контролюючих органах. З відповіді на запит від 17 жовтня 2025 року № 297092956 з Державної податкової служби, вбачається, що інформація про податкового агента ( ОСОБА_1 ) та суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб податковим агентом, та/або суми доходів, отриманих само зайнятими особами і суму утриманого ними податку, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи в Державному реєстрі відсутня. З актового запису про шлюб від 20 квітня 2017 року № 172, вбачається, що ОСОБА_1 перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 з 20 квітня 2017 року. 18 вересня 2025 за вих. № 126740 державним виконавцем направлено запит до Головного сервісного центру МВС Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях про надання вичерпної інформації про наявність зареєстрованих транспортних засобів за дружиною боржника ОСОБА_1 ОСОБА_3 . Відповідно до листа Головного сервісного центру МВС Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях від 23 вересня 2025 року за вих. № 31/30/07-13939-2025, згідно відомостей із Єдиного державного реєстру транспортних засобів, станом на 23 вересня 2025 року за ОСОБА_3 зареєстровано транспортний засіб марки Daewoo модель Matiz, легковий хетчбек червоного кольору, 2008 року випуску, ідентифікаційний номер (vin) НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , об`єм двигуна 796 см.куб. Дата реєстрацій за особою: 13 січня 2022. Підстава реєстраційної операції: укладений в ТСЦ договір купівлі-продажу від 13 січня 2022 року № 4841/2022/3039370; доручення продавця від 13 грудня 2021 року серії НРР № 643545. Постановою головного державного виконавця від 15 жовтня 2025 року, накладено арешт на рухоме майно, а саме: транспортний засіб марки Daewoo модель Matiz, легковий хетчбек червоного кольору, 2008 року випуску, ідентифікаційний номер (vin) НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить боржнику ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд вважав, що є підстави для відмови в задоволенні подання головної державної виконавиці, оскільки між співвласниками транспортного засобу, якими є боржник ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_3 , існує спір про право, а тому державному виконавцю необхідно звертатися до суду з позовною заявою. Колегія суддів вважає такий висновок помилковим та зауважує наступне. У пункті 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення. Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Тобто виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи. Питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця (стаття 443 ЦПК України). Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11, на яку посилався й суд першої інстанції, вказано, що: "[…] необхідно розмежовувати випадки, коли щодо вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, існує спір про право, і коли такого спору немає. За наявності спору щодо визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, його вирішення судом не є вирішенням процесуального питання, а є вирішенням матеріального спору. Такий спір може виникати, зокрема, тоді, коли відповідно до частини першої статті 368 ЦК України майно належить двом або більше особам на праві спільної власності без визначення часток кожного з них у праві власності (право спільної сумісної власності). […] Стаття 443 ЦПК України підлягає застосуванню виключно за відсутності спору про право. Виконавець вправі звернутися до суду з поданням про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від того, чи відсутній спір про право, чи він наявний. Водночас в останньому випадку виконавець звертається з таким позовом в порядку позовного провадження». В постанові Великої палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі 367/252/24 зазначено «

66. Водночас Велика Палата Верховного Суду наголошує, якщо під час розгляду клопотання виконавця про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, суд за конкретних обставин доходить висновку, що він не має можливості визначити частку боржника через наявність спору (щодо належності об`єкта, розміру часток тощо), то це є підставою для відмови у задоволенні такого клопотання, оскільки вирішення спору виходить за межі юрисдикційної діяльності суду під час розгляду процесуальних звернень, пов`язаних із виконанням судових рішень.

67. Наведене узгоджується з усталеним підходом до розуміння процедури виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження, що не дозволяє вирішувати нові спори на цій стадії.

68. Відмова у задоволенні клопотання виконавця про визначення частки боржника у майні, яким він спільно володіє з іншими особами, не позбавляє виконавця права повторно звернутися до суду з поданням про визначення частки боржника у спільному майні після усунення (припинення) обставин, які стали підставою для відмови, або з відповідною позовною заявою, яка може бути пред`явлена в інтересах стягувача (а не боржника) у виконавчому провадженні, про що детально буде зазначено в наступному розділі цієї постанови.

69. Велика Палата Верховного Суду додатково звертає увагу на те, що наявність спору про право під час вирішення подання виконавця має оцінюватися судами не формально, а з урахуванням усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення цього процесуального питання.

70. Саме лише посилання іншого співвласника на невизнання ним належності боржнику прав на частку в праві спільної власності на майно не є безумовним підтвердженням наявності спору про право, адже такий спір має бути реальним, а не гіпотетичним.

71. Під час дослідження судом матеріалів про визначення частки боржника в спільному майні за поданням виконавця врахуванню підлягають обставини об`єктивної дійсності, які переконливо підтверджують наявність або відсутність спору про право власності на майно, яким володіє боржник спільно з іншими особами, а також поведінка боржника та співвласників такого майна за критерієм її добросовісності.

72. До прикладу, якщо суд під час розгляду подання виконавця встановить, що боржник володіє майном спільно з іншим із подружжя, продовжує перебувати в шлюбі або після його розірвання не має жодних неврегульованих спорів щодо спільного майна, і обставини придбання такого майна під час перебування у шлюбі є очевидними і неспростовними, то суд, пославшись на презумпцію спільності майна подружжя, вправі вирішити подання виконавця по суті і визначити частку боржника в спільному майні.

73. Натомість, якщо суд з`ясує на підставі наданих йому матеріалів, що між співвласниками майна (співвласниками майна та іншими заінтересованими особами) дійсно є спір щодо правового режиму такого майна чи щодо розміру часток співвласників, і такий спір пов`язується з обставинами, які виникли незалежно від існування в одного зі співвласників боргу перед кредитором (зокрема, але не виключно - з`явилися до виникнення боргу у такого співвласника), суд з посиланням на неможливість вирішення спору про право в межах розгляду процесуального питання, пов`язаного з виконанням судового рішення, відмовляє в задоволенні подання виконавця.

74. Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зробити застереження, що хоча виконавець і має право на звернення до суду з вимогою про визначення частки боржника у майні, яким він спільно володіє з іншими особами, у формі подання або позовної заяви залежно від наявності спору про право на таке майно, відповідне повноваження виконавця спрямоване винятково на повне та своєчасне виконання рішення суду, яке набрало законної сили і не перешкоджає особам, права яких безпосередньо порушені, оспорені чи не визнані, самостійно звернутися до суду за захистом своїх прав.

75. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що формою звернення виконавця до суду з вимогою про визначення частки боржника у майні, яким він спільно володіє з іншими особами, є подання (стаття 443 ЦПК України).

76. Водночас, оскільки передбачена наведеною статтею процедура не спроможна врегулювати наявний спір про право на майно та не забезпечує дотримання засад змагальності судового процесу, то в разі встановлення існування спору про право на відповідне майно, що унеможливлює визначення частки боржника у цьому майні в процедурі, визначеній статтею 443 ЦПК України, виконавець може звернутися до суду з вимогою про визначення частки боржника в ньому в порядку позовного провадження». У частині 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У справі, що переглядається: головна державна виконавиця звернулася із поданням про визначення частки майна боржника ОСОБА_1 , яким, на думку заявника, боржник володіє спільно з іншою особою дружиною ОСОБА_3 .. Заінтересована особа ОСОБА_3 ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не заперечувала належність спірного майна боржникові на праві спільної сумісної власності, обставин, які переконують в наявності спору матеріали справи не містять. Співвласники продовжують перебувати у шлюбі та відсутні будь-які докази, що в останніх є неврегульовані питання щодо подружнього майна. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України). Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (частини 3, 4 статті 368 ЦК України). З огляду на зазначене, хоча частки у майні (транспортному засобі), яке належить боржнику ОСОБА_1 та його дружині ОСОБА_3 , не визначені, проте з урахуванням презумпції рівності часток у праві спільної сумісної власності подружжя, тривалого невиконання судового рішення, відсутності майна у боржника ОСОБА_1 , існують підстави для визначення належної боржнику частки у спільному майні подружжя, яким він володіє спільно з ОСОБА_3 , у розмірі 1/2. За таких обставин суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для задоволення подання головної державної виконавиці у зв`язку з наявністю спору про право за відсутності будь-яких доказів для таких висновків. За такого, колегія суддів апеляційного суду вважає, що подання головної державної виконавиці про визначення частки боржника ОСОБА_1 у спільному рухомому майні (автомобілі) підлягає вирішенню у порядку розділу VI "Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)" ЦПК України. З урахуванням викладеного, колегія суддів приймає доводи апеляційної скарги, оскільки ухвала суду прийнята внаслідок порушення норм процесуального закону, тому її необхідно скасувати на підставі положень пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, ухвалити нове судове рішення про задоволення подання головної державної виконавиці Інгульського ВДВС Бєлоус Д.А. від 28 жовтня 2025 року про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншою особою, Законом № 4056-IX від 31 жовтня 2024 року, який набрав чинності 14 листопада 2024 року, внесені зміни до статті 3 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI, відповідно до яких частина 2 статті 3 викладена в новій редакції, згідно якої судовий збір не справляється за подання апеляційної та касаційної скарг на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, або приватного виконавця під час виконання судового рішення. Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки на день ухвалення цієї постанови апеляційним судом учасники провадження не мають сплачувати судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутні підстави для розподілу судових витрат. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) задовольнити. Ухвалу Інгульського районного суду м. Миколаєва від 05 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Подання головної державної виконавиці Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Бєлоус Дар`ї Анатоліївни від 28 жовтня 2025 року про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншою особою, задовольнити. Визначити, що частка майна боржника ОСОБА_1 у рухомому майні - транспортний засіб марки Daewoo модель Matiz, легковий хетчбек, червоного кольору, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_2 , яким він володіє спільно з ОСОБА_3 , складає 1/2 частки. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Л.М. Царюк Судді: Т.М. Базовкіна Ж.М. Яворська Повне судове рішення складено 23 грудня 2025 року.