Постанова 4851 № 440/5290/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 грудня 2025 р. Справа № 440/5290/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Любчич Л.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.07.2024, головуючий суддя І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі №440/5290/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної служба України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: У травні 2024 році ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної служби України з безпеки на транспорті, Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області, у якій просив: - визнати протиправною та скасувати постанову від 23.04.2024 №062790 про застосування адміністративно-господарського штрафу. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, вважає вказане рішення таким, що підлягає скасуванню з підстав, передбачених статтею 317 КАС України, а саме через неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.07.2024. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що Порядок організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв колісних транспортних засобів регулює Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженим наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07 червня 2010 року №340 (далі - Положення №340). При винесенні спірної постанови, відповідачем не враховано, що згідно з п. 1.4. Положення №340, це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються: під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій. На момент проведення рейдової перевірки в Україні діяв режим надзвичайної ситуації воєнного характеру. Таким чином, вбачається, що до позивача незаконно застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000 грн на підставі абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 №2344-III (далі - Закон №2344-III). Зазначив, що відповідач, під час проведення перевірки, всупереч чинному законодавству, незаконно вимагав виконання вимог Положення №340, яке не має застосовуватись під час надзвичайних ситуацій. Інструкція №385 не містить винятків у своєму застосуванні, проте, судом залишено поза увагою, що вказана інструкція входить в систему норм чинного законодавства, розроблену у взаємозв`язку між собою, і Інструкція не має містити таких винятків, оскільки питання контролю за робочим часом водіїв врегульовано Положенням №340, а інструкція визначає виключно технічні питання використання контрольних пристроїв, в розрізі їх встановлення, роботи, обслуговування, адаптації, технічної повірки, ремонту приладів обліку, тощо. На момент проведення рейдової перевірки, в силу положень чинного законодавства, у перевізника був відсутній обов`язок з контролю робочого часу та часу відпочинку водія, як це передбачено Положенням №340, а отже і був відсутній обов`язок використовувати особисту карту водія в тахографі. Крім цього, зазначив, що судом першої інстанції в своєму рішенні допущено неправильне застосування норм матеріального права, що полягає в не застосуванні п. 1.4 спеціального нормативного акту Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженим наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 №340. Державна служба України з безпеки на транспорті подала до суду відзив на апеляційну скаргу, вказує, що зміст апеляційної скарги зводиться виключно до повторення доводів та вимог позовної заяви, що вже були предметом розгляду в суді першої інстанції, свідчить виключно про намагання позивача затягнути розгляд справи та відстрочити сплату до бюджету застосованих штрафних санкцій за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Відповідач вважає рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.07.2024 по справі №440/5390/23 законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права на основі повно та всебічно з`ясованих фактичних обставин справи. Просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідно до положень ч. 1 ст. 308 , п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судовим розглядом встановлено обставини, які не оспорено сторонами. Відповідачем 22.03.2024, на підставі направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) №001290 від 14.03.2024, відповідно до графіку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві була проведена перевірка додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, за результатами якої встановлено порушення перевізником ФОП ОСОБА_1 вимог законодавства про автомобільний транспорт, про що складений відповідний Акт проведення перевірки №043798 від 22.03.2024. За змістом Акту проведення перевірки №043798 від 22.03.2024 посадовою особою був перевірений транспортний засіб Renault, державний номерний знак НОМЕР_1 , що використовується позивачем і яким водій ОСОБА_2 , здійснював перевезення вантажів на підставі товарно-транспортної накладної №ЦБВ0000098 від 22.03.2024 та виявлене порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, а саме «Перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки визначених ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», документів, а саме перевезення вантажу згідно з ТТН ЦБВ0000098 від 22.03.2024, за відсутності заповнених тахокарт в кількості, передбаченій ЄУТР, а саме з 22.02.2024 по 26.02.2024, з 04.03.2024 по 06.03.2024, з 09.03.2024 по 12.03.2024, з 19.03.2024 по 20.03.2024 або бланк підтвердження діяльності водія, чим порушено пункт 3.3 наказу МТЗУ №385 від 24.06.2010 та статтю 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за що передбачена абзацом 3 частини першої статті 60 Закону №2344-III перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідачем прийнята постанова від 23.04.2024 №062790 про застосування адміністративно-господарського штрафу, згідно з яким ОСОБА_1 притягнутий до адміністративної відповідальності шляхом застосування, на підставі абзацу 3 частини першої статті 60 Закону №2344-III штрафу у розмірі 17000,00 грн. Не погодившись із постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу та вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки автомобільний перевізник, водій під час здійснення внутрішніх перевезень вантажів не мав при собі документів, передбачених законодавством, зокрема, Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженою наказом міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 №385, перевезення здійснювалося позивачем за відсутності документів, передбачених статтею 48 Закону №2344-III, відповідальність за яке (за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 Закону №2344-III встановлена абзацом 3 частини 1 статі 60 Закону №2344-III у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Засади організації та діяльності автомобільного транспорту в Україні визначено Законом №2344-III. Відповідно до статті 6 Закону №2344-III (у редакції, чинній на момент проведення перевірки) загальне державне регулювання діяльності автомобільного транспорту здійснює Кабінет Міністрів України відповідно до своїх повноважень. Реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, зокрема, державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті; габаритно-ваговий контроль транспортних засобів у зонах габаритно-вагового контролю, вимоги до облаштування та технічного оснащення яких затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері автомобільного транспорту. Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України. Державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України. У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується. Постановою Кабінету Міністрів України №1567 від 08.11.2006 затверджений Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), який визначає процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт (далі - Порядок №1567). Згідно з пунктом 2 Порядку №1567 рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України. Пунктом 16 Порядку №1567 встановлено, що рейдова перевірка (перевірка на дорозі) може проводитися однією посадовою особою Укртрансбезпеки. Таким чином, відповідач є територіальним органом Державної служби України з безпеки на транспорті, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, яке уповноважене здійснювати державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті, зокрема, шляхом здійснення рейдових перевірок та притягнення до відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Відповідно до абз.3 ч.1 ст. 60 Закону №2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до частини другої статті 48 Закону №2344-III документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством, для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством. Формулювання «інші документи, передбачені законодавством» передбачає необхідність звернення до інших нормативно-правових актів, якими регулюються ті чи інші суспільні відносини в сфері перевезень, для визначення необхідних для здійснення внутрішніх вантажних перевезень документів. Відтак, перелік документів, наведений у статті 48 Закону №2344-III, не є вичерпним. Таким чином, положеннями спеціального закону покладено на перевізника обов`язок з забезпечення, а на водія - пред`явлення для перевірки відповідних документів. Колегія суддів зазначає, що позивачем не надано доказів пред`явлення, зокрема роздруківки даних роботи тахографа, карки водія. Статтею 18 Закону №2344-III встановлено, що з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку, відповідно до вимог законодавства України здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням. Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю. Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством. Відповідно до ст. 34 Закону №2344-III автомобільний перевізник повинен зокрема: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства, забезпечувати безпеку дорожнього руху. Відповідно до п. 1.3 Положення №340 вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ). Відповідно до пункту 4 наказу Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 №340 цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування, крім пункту 6.1 Положення, затвердженого цим наказом, який набирає чинності для перевезення вантажів колісними транспортними засобами з повною масою понад 12 тонн, нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю від 50 до 150 км - з 01.06.2013. Транспортний засіб Renault, державний номерний знак НОМЕР_2 , з 01.06.2013 має бути обладнаним діючим та повіреним тахографом та автомобільним перевізником мають виконуватися законодавчо встановлені обов`язкові вимоги щодо забезпечення належної експлуатації такого тахографу та, зокрема, наявності всіх необхідних документів та надання їх водієві для подальшого пред`явлення під час проведення перевірок. Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів, визначається нормами Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 №385 (далі - Інструкція №385). Згідно з пунктом 3.5 Інструкції №385 перевізники забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий); зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії; аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, отриману за допомогою тахографа, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо недопущення та запобігання виникненню їх в подальшому. Згідно з п.3.6 Інструкції, перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку: правильності роботи тахографа та відповідності його типу згідно із законодавством (обов`язковість установлення тахографа певного типу - аналоговий або цифровий, позначка затвердження типу згідно з ЄУТР); наявності та цілісності таблички тахографа та його пломб, а також маркування таблички та пломб тахографа знаком ПСТ, внесеним до Переліку; дотримання вимог щодо періодичності проведення перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також перевірки тахографа; дотримання вимог щодо періодів роботи та відпочинку водіїв та їх відповідність параметрам руху, зареєстрованим тахографом; наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа; строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа. Таким чином, тахокарти, а також картки водія або роздруківки даних роботи цифрового тахографа є документами, передбаченими законодавством України, на підставі яких виконуються пасажирські і вантажні перевезення автомобільним транспортом, та підпадають під інші документи, визначені законодавством, оформлення яких передбачено ст. 48 Закону №2344-III. Верховним Судом у постанові від 10.05.2019 у справі №816/124/17 наголошено, що норми Закону №2344-III зобов`язують автомобільних перевізників та водіїв мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення, до яких відносяться, зокрема, протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу. Відповідно до п. «а» ч.1 ст.10 Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153 «Про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті» (ратифікованої Україною у 2008 році) компетентні власті чи органи в кожній країні передбачають ведення індивідуальної контрольної книжки та визначають умови її видачі, її зміст і спосіб її заповнення водіями. Згідно з ч.3 ст.10 цієї Конвенції традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами установленими компетентними властями чи органами в кожній країні. Приписи п.«а» ч.1 ст.10 вказаної Конвенції, на думку колегії суддів, є універсальними для будь-якого транспортного засобу, на якому використовується наймана праця водія. Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що водії, які здійснюють перевезення вантажів автомобілями з повною масою понад 3,5 тон, зобов`язані мати при собі діючий та повірений тахограф. У разі, якщо ТЗ не обладнаний тахографом, водій веде індивідуальну контрольну книжку водія. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.03.2020 у справі № 823/1199/17, від 10.05.2019 року у справі №816/124/17, від 29.08.19 у справі №823/5035/15. Крім цього, 20.12.2010 набула чинності Поправка №6 до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, підписаної в Женеві 01.07.1970, в частині надання до контролю реєстраційних листків (тахограм) за поточний день та попередні 28 календарних дні, а в разі відсутності тахокарт надання Бланку підтвердження діяльності, який заповнюється транспортним підприємством та водієм перед рейсом. Отже, зазначені вище положення зобов`язують автомобільних перевізників забезпечувати наявність та водіїв мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи за поточний день та попередні 28 календарних дні, на підставі яких виконують вантажні перевезення, до яких відносяться, зокрема, реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водіїв - тахокарти. Таким чином, водії мають надавати інспектору для контролю реєстраційні заповнені тахокарти (тахограми) за поточний день та попередні 28 календарних дні у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом. Наявність тахографу у вказаному транспортному засобі та здійснення транспортним засобом саме внутрішніх перевезень позивачем не заперечується та не є спірними обставинами. Оскільки автомобільний перевізник не забезпечив наявності, а водій під час здійснення внутрішніх перевезень вантажів не мав при собі документів, передбачених законодавством, зокрема, Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженою наказом міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 №385, перевезення здійснювалося позивачем за відсутності документів, передбачених статтею 48 Закону №2344-III, відповідальність за яке (за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 Закону №2344-III встановлена абзацом 3 частини першої статі 60 Закону №2344-III у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Враховуючи вище зазначене, колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскаржувана постанова про накладення штрафу за порушення законодавства про автомобільний транспорт є правомірною та не підлягає скасуванню. Посилання апелянта на п. 1.4 Положення №340, колегія суддів вважає помилковим з огляду на наступне. Відповідно до п. 1.4 Положення №340 це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються зокрема: фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв; під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій. В контексті спірних правовідносин, судом першої інстанції правильно враховано, що за визначеннями, наведеними у частині 1 статті 2 Кодексу цивільного захисту України, надзвичайна ситуація - обстановка на окремій території чи суб`єкті господарювання на ній або водному об`єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров`ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об`єкті, провадження на ній господарської діяльності; аварія - небезпечна подія техногенного характеру, що спричинила ураження, травмування населення або створює на окремій території чи території суб`єкта господарювання загрозу життю або здоров`ю населення та призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи спричиняє наднормативні, аварійні викиди забруднюючих речовин та інший шкідливий вплив на навколишнє природне середовище; стихійне лихо - природне явище, що діє з великою руйнівною силою, заподіює значну шкоду території, на якій відбувається, порушує нормальну життєдіяльність населення, завдає матеріальних збитків. У статті 5 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що надзвичайні ситуації класифікуються за характером походження, ступенем поширення, розміром людських втрат та матеріальних збитків. Залежно від характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, визначаються такі види надзвичайних ситуацій: 1) техногенного характеру; 2) природного характеру; 3) соціальні; 4) воєнні. Залежно від обсягів заподіяних надзвичайною ситуацією наслідків, обсягів технічних і матеріальних ресурсів, необхідних для їх ліквідації, визначаються такі рівні надзвичайних ситуацій: 1) державний; 2) регіональний; 3) місцевий; 4) об`єктовий. На момент проведення відповідачем рейдової перевірки, 22.03.2024, в Україні діяв, і на цей час діє режим надзвичайної ситуації воєнного характеру, а саме: Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022р. у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, з наступними продовженнями включно до цього часу. Слід зазначити, що приписи Інструкції №385 та Положення №340, не суперечать один одному, оскільки регулюють різні за змістом правовідносини. При цьому, приписи пункту 1.4 Положення №340 не відміняють як норми Інструкції №385 (щодо обов`язку водія мати при собі роздруківку даних роботи тахографа, картку водія і пред`явити в ході перевірки), так і не скасовують відповідальність, що передбачена абзацом 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», за відсутність документів. Крім того, відповідно до абзацу 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» відповідальність до перевізника настає саме за надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів без оформлення документів, а не за порушення регулювання робочого часу, часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядку його обліку, що врегульовано Положенням №340. Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався та діє на цей час. Згідно з ст. 1 Законом України "Про правовий режим воєнного стану" від 12 травня 2015 року №389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Отже посилання позивача на Указ Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" як підставу незастосування до нього Положення №340 є помилковим, оскільки запроваджений воєнний стан, є особливим правовим режимом. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що запровадження в Україні воєнного стану у зв`язку зі збройною агресією російської федерації не може бути підставою для порушення вимог Закону України "Про автомобільний транспорт" та Положення №

340. На думку колегії суддів, дія пункту 1.4 Положення №340 розповсюджується на перевізників, у випадках коли така надзвичайна ситуація має безпосередній вплив на здійснення перевезення та унеможливлює або суттєво ускладнює виконання перевізником вимог цього положення. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не наведено жодних обставин, які б свідчили про перевезення вантажу з метою запобігання чи ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, або усунення її наслідків та не наведено обставин, які би унеможливлювали або перешкоджали виконанню позивачем вимог п.6.1 Положення №340. Отже, обставини, передбачені пунктом 1.4 Положення №340 та які свідчать про звільнення позивача від відповідальності згідно з абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», не підтверджуються. Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів дійшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції. Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України"(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року по справі №440/5290/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк