Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 346/1857/22

Справа № 346/1857/22 Провадження № 22-ц/4808/1654/25 Головуючий у 1 інстанції Третьякова І. В. Суддя-доповідач Бойчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 грудня 2025 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Бойчука І.В., суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О., секретаря Кузнєцова В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 адвоката Конюшка Дениса Борисовича на ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02 вересня 2025 року під головуванням судді Третьякової І.В. в м. Коломия, в с т а н о в и в: В травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики. Позов обґрунтовано тим, що 16 квітня 2009 року ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 7 000 доларів США та зобов`язався повернути їх через місяць 16 травня 2019 року. Також 27 квітня 2019 року ОСОБА_2 позичив у нього ще 10 000 доларів США, які зобов`язався повернути до 27 травня 2019 року, що також підтверджується його розпискою. Однак, у вказані періоди відповідач борг не повернув. Неодноразові звернення із вимогою виконати зобов`язання не дали результату. ОСОБА_2 обіцяв повернути грошові кошти, однак не зробив цього, чим порушує права та інтереси позивача. Вказав, що станом на 26 травня 2022 року сума позики у гривневому еквіваленті становить 497 333,33 грн, які просить стягнути з відповідача та сплачений судовий збір. Заочним рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 вересня 2022 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики від 16 квітня 2019 року та 27 квітня 2019 у розмірі 497 333 грн та 4 973,33 грн сплаченого судового збору. Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02 вересня 2025 року відмовлено в задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Конюшка Д.Б. про поновлення строку для звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення. Заяву представника ОСОБА_2 адвоката Конюшка Д.Б. про перегляд заочного рішення суду по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики залишено без задоволення у зв`язку з пропущенням строку на подання заяви. В апеляційній скарзі представника ОСОБА_2 адвокат Конюшко Д.Б. зазначив, що не погоджується з такою позицією суду, враховуючи, що відповідачу не було вручено копію заочного рішення від 13.09.2022, оскільки він станом та дату розгляду справи вже багато років не проживав у м. Коломия, а також у нього не було жодної можливості ознайомитися з матеріалами справи. Також ОСОБА_2 не отримував ухвал про відкриття провадження, копії позовної заяви, а також повістки про виклик на судове засідання, у тому числі повісток про виклик у судове засідання, на якому було ухвалено відповідне заочне рішення. Вказав, що з огляду на викладене ОСОБА_2 був неналежним чином повідомлений та з поважних причин не з`явився до суду, не повідомив про причини неявки, а також не надав відзив разом з відповідними клопотаннями у справі. А відтак, відповідач був позбавлений права на захист своїх цивільних прав та інтересів у суді під час вирішення цієї справи, не мав можливості подати заперечення щодо позовних вимог, належним чином захистити та відстояти свої права та інтереси. Зазначив, що суд першої інстанції постановив ухвалу без належного врахування обставин, що мають значення для справи, невірно застосував положення процесуального права та порушив порядок для вирішення питання про перегляд заочного рішення. Просив поновити строк на апеляційне оскарження і ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02.09.2025 у цій справі скасувати та постановити нову, якою справу повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви про перегляд заочного рішення суду. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначив, що відмовляючи в поновленні строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, зокрема, що відповідач та його представник мали реальну можливість на подання заяви про перегляд заочного рішення в межах строку, визначеного процесуальним законом. З огляду на вкладені обставини, просив оскаржувану ухвалу у цій справі залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Представники сторін в засідання апеляційного суду не з`явилися. Представник ОСОБА_2 адвокат Конюшко Д.Б. надіслав до апеляційного суду заяву про розгляд справи без участі апелянта. Тому, з урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за відсутності сторін та їх представників. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, ураховуючи таке. Судом встановлено, що заочним рішенням Коломийського міськрайонного суду від 13 вересня 2022 року задоволено позов. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики від 16 квітня 2019 року та 27 квітня 2019 у розмірі 497 333 грн та 4 973,33 грн сплаченого судового збору (а.с.30-32). Копія заочного рішення направлялася рекомендованим листом на відому суду адресу проживання відповідача, однак поштове відправлення було повернуто до суду без вручення з відміткою адресат відсутній за вказаною адресою (а.с.34). Представник ОСОБА_2 адвокат Конюшко Д.Б. 19 серпня 2025 року подав до Коломийського міськрайонного суду заяву про перегляд заочного рішення (а.с.46-47). Відповідно до ч.2 ст. 284 ЦПК України заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч. 3, 4 ст. 284 ЦПК України). Наслідки пропуску процесуальних строків на вчинення процесуальних дій передбачені у ст.126 ЦПК України. Відповідно до частини першої цієї статті із закінченням встановленого законом або судом строку втрачається право на вчинення процесуальних дій. Таке право втрачається в силу закону, тому не потребує додаткового визнання судом. Суд лише констатує пропуск процесуального строку та відсутність поважних причин для його поновлення, якщо була подана заява про поновлення такого строку. Законодавством встановлено наслідки подання документів після закінчення процесуальних строків. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, суд зобов`язаний залишити без розгляду, крім випадків, передбачених ЦПК України (ч.2 ст.126 ЦПК України). Статтями 127 та 284 ЦПК України не визначено конкретного переліку причин, що відносяться до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку. Однак суд, керуючись верховенством права та основними засадами судочинства, повинен надати оцінку наведеним особою обставинам на предмет поважності причин пропуску строку, встановити чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з урахуванням балансу суспільного та приватного інтересу. Згідно з ч.5 ст. 272 ЦПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2024 по справі 756/11081/20 в пунктах 56-74 викладено правовий висновок про те, що частину другу статті 126 ЦПК України треба розглядати у сукупності з нормами статті 127 цього Кодексу, якою встановлено процедуру поновлення пропущеного строку. Тобто законодавець у частині другій статті 126 ЦПК України під формулою «крім випадків, передбачених цим Кодексом» насамперед мав на увазі застосування норм статті 127 ЦПК України щодо поновлення строку за наявності поважних причин. Крім того, формулу «крім випадків, передбачених цим Кодексом» потрібно розуміти так, що процесуальний закон може передбачати випадки, коли законодавець у певній нормі надав імперативну вказівку про те, що суд не має права залишати без розгляду заяву, подану з пропуском строку на її подачу. За загальним правилом пропуск процесуальних строків має наслідком втрату права на вчинення процесуальної дії, а для суду настає обов`язок застосувати передбачені ЦПК України наслідки подання документів після закінчення процесуальних строків. Під залишенням документів без розгляду треба розуміти відмову суду давати правову оцінку поданому з пропуском строку документу. Отже, перевірка судом дотримання процесуальних строків при поданні процесуальних звернень учасниками процесу відбувається ex officio. Великою Палатою Верховного Суду зауважено, що зміст статей 284, 286, 287 ЦПК України не дає підстав для висновку, що у цих нормах міститься інакший порядок дій суду, ніж той, що встановлений у статтях 126, 127 цього Кодексу. Так, прийнявши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення, суд невідкладно надсилає її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим учасникам справи. Одночасно суд повідомляє учасникам справи про дату, час і місце розгляду заяви (частина перша статті 286 ЦПК України). У результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд згідно із частиною третьою статті 287 ЦПК України може своєю ухвалою: 1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження. Тлумачення статей 286, 287 ЦПК України в сукупності із частиною першою статті 288 ЦПК України дає підстави для висновку, що в разі, коли відповідач не довів наявність поважних причин неявки в судове засідання та неподання відзиву, а також не подав доказів по суті справи, суд залишає заяву про перегляд заочного рішення без задоволення. Для застосування повноважень, передбачених у частині третій статті 287 ЦПК України, суд звертає увагу, по-перше, на подання доказів по суті справи, які потенційно можуть змінити висновки по суті спору, викладені в заочному рішенні, та, по-друге, звертає увагу на існування і доведеність поважних причин, через які відповідач не зміг з`явитися на судове засідання, а також подати відзив, у зв`язку із чим і було ухвалене заочне рішення. Це означає, що до підстав залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення не відноситься питання оцінки причин пропуску строку на подання такої заяви. Очевидно, що передбачені частиною третьою статті 287 ЦПК України повноваження суду першої інстанції стосуються саме суті заяви про перегляд заочного рішення (зокрема, подання чи неподання відповідачем доказів по суті справи і доказів поважності неявки в судове засідання, на якому було ухвалене заочне рішення) і не мають відношення до вирішення питання щодо наслідків пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення. На користь такого висновку свідчить і те, що як вимоги до форми та змісту заяви про перегляд заочного рішення (стаття 285 ЦПК України), так і строк звернення до суду з такою заявою (стаття 284 ЦПК України) наведені законодавцем перед врегулюванням ним дій суду після прийняття заяви про перегляд заочного рішення, які визначені у статті 286 ЦПК України та наступних статтях. Тобто, суд зобов`язаний перевірити дотримання відповідачем вимог статей 284, 285 ЦПК України, зокрема в частині строку подання заяви про перегляд заочного рішення, до прийняття такої заяви до розгляду. Суд не наділений правом, оминувши процесуальну дію щодо встановлення дотримання або порушення заявником строків звернення до суду, перейти до розгляду заяви по суті. Тому правила частини третьої статті 287 ЦПК України щодо повноважень місцевого суду не можуть застосуватися в ситуації, коли відсутні підстави для розгляду заяви про перегляд заочного рішення по суті, та, відповідно, не можуть бути підставою для залишення такої заяви без задоволення. Водночас відсутність у главі 11 «Заочний розгляд справи» розділу III «Позовне провадження» ЦПК України прямої вказівки на ті повноваження суду, які мають бути ним реалізовані у разі пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, дає підстави для висновку про те, що відповідно до загальних положень ЦПК України про наслідки пропуску процесуальних строків (частина друга статті 126 ЦПК України) така заява має бути залишена без розгляду. Можливість застосування статті 126 ЦПК України до процедури заочного розгляду справи не суперечить і частині другій статті 281 цього Кодексу, за змістом якої розгляд справи і ухвалення рішення проводиться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою. Таким чином, інститут процесуальних строків є наскрізним та міжгалузевим інститутом процесуального права, а положення глави 6 «Процесуальні строки» розділу І «Загальні положення» ЦПК України застосовуються до всіх видів проваджень, на всіх стадіях цивільного судочинства, а також поширюються на процедури заочного розгляду цивільних справ, крім випадків, коли відповідними главами встановлені спеціальні правила. Так само мають бути застосовані й загальні положення ЦПК України щодо подання та розгляду клопотань про поновлення процесуальних строків, якщо відповідною главою, присвяченою заочному розгляду, це питання прямо не врегульовано. Отже, якщо відповідач подає клопотання про поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, суд повинен застосувати загальні положення ЦПК України, а саме статтю 127 цього Кодексу, у якій вказано, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 по справі № 214/5505/16 зокрема в п. 12.1.1 зазначено, що можливість ухвалення заочного рішення слугує попередженням відповідачеві, який ухиляється від явки до суду. Не з`явившись на судове засідання, відповідач добровільно обмежує себе у використанні процесуальних прав на надання суду доказів, на висловлення заперечень проти позову, виключає свою участь у дослідженні доказів під час судового засідання. ЦПК України встановлює особливий порядок оскарження заочного рішення відповідачем: відповідно до статті 284 ЦПК України заочне рішення може переглянути суд, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення можна подати протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не вручили у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд цього рішення, якщо подасть таку заяву протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення суд може також поновити у разі пропуску з інших поважних причин. В пункті 24 вказаної постанови зазначено, що не у всіх випадках, коли до суду надійшли документи після спливу процесуального строку, ці документи слід залишати без розгляду. Так, якщо відповідач подав заяву про перегляд заочного рішення поза межами встановлених частинами другою та третьою статті 284 ЦПК України строків, то це згідно з положеннями Глави 11 Розділу ІІІ ЦПК України не звільняє суд від обов`язку застосувати порядок, визначений у статті 287 ЦПК України, та постановити через пропуск строку на подання заяви про перегляд заочного рішення ухвалу про залишення цієї заяви без задоволення, якщо немає підстав для задоволення заяви про поновлення відповідного строку. У своїй практиці ЄСПЛ сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи «+6 посилань» та інші). Зокрема, аналіз практики ЄСПЛ дозволяє виокремити такі фундаментальні обґрунтування на користь прийняття рішення про поновлення пропущеного строку звернення до суду: 1) рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві; щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (справа «Белле проти Франції» (Bellet v. France)); 2) не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа «Мушта проти України»); 3) суворе застосування строку без урахування обставин справи може бути непропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя, а також перешкоджати використанню доступних засобів правового захисту (справа «Станьо проти Бельгії» (Stagno v. Belgium)). З аналізу практики ЄСПЛ вбачається, що поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним та виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, у випадках, якщо: 1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема, особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (справа «Мушта проти України»); 2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (справи «Рябих проти Росії», «Устименко проти України»); 3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (справи «Безруков проти Росії», «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania)). Норми, які регулюють строки подання заяв, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить із того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»). Питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», заява № 8371/02, рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2003 року у справі «Трух проти України», заява № 50966/99). Отже, вирішення питання про поновлення процесуального строку належить до дискреційних повноважень суду, і у кожній конкретній справі суд має ґрунтовно перевіряти, чи є обставини, на які посилається заявник, такими, що свідчать про наявність поважних причин для поновлення строку. Встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_2 дізнався про наявність заочного рішення 10.07.2025, а заява про перегляд заочного рішення була подана до поштового відділення 14.08.2025 з пропуском двадцятиденного строку на подання такої заяви, як того вимагає ч. 3 ст. 284 ЦПК України. Колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення і як наслідок відмову у задоволенні такої заяви. Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу позивач вказав, що відповідач знав про існування заочного рішення про стягнення з нього боргу і останній ствердив це у телефонному листуванні та про те, що оскаржуване рішення суду звернуте ним до примусового виконання. З огляду на такі обставини, поновлення судом без поважних причин строку на перегляд цього заочного рішення може утруднити його виконання та призвести до безпідставного затягування справи. Доводи представника відповідача в апеляційній скарзі про те, що відповідач тривалий час не проживає за вказаною у позовній заяві адресою, не заслуговують на увагу, оскільки ним не надано доказів зміни місця своєї реєстрації чи місця проживання. Судові повістки та кореспонденція направлялися йому судом за адресою, вказаною у борговій розписці і не вручені особисто відповідачу з підстав «відсутності за вказаною адресою». Колегія суддів зазначає, що дії учасників цивільних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Поведінку особи щодо свідомої відмови отримання поштових листів не можна вважати добросовісною та розумною. Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2023 року у справі № 712/9294/ 20, провадження № 61-9478св23. Слід також зазначити, що відповідач не був позбавлений можливості вчасно звернутися до Коломийського міськрайонного суду для отримання копії заочного рішення, а тому зазначена обставина не може слугувати підставою для поновлення процесуального строку, що враховано судом першої інстанції. Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з дійсно непереборними та об`єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом строк подання заяви, що в цій справі не доведено відповідачем. Доводи апелянта щодо не вручення йому копії заочного рішення не можуть братися до уваги колегією суддів, оскільки цим обставинам суд першої інстанції надав належну правову оцінку в оскаржуваній ухвалі. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до обставин, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування або зміни ухвали суду. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржувана ухвала судом першої інстанції постановлена з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому її слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують її законності і обґрунтованості. Підстав для її скасування з наведених у скарзі мотивів не встановлено. Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Конюшка Дениса Борисовича залишити без задоволення. Ухвалу Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02 вересня 2025 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Постанову складено 18 грудня 2025 року. Суддя-доповідач: І.В. Бойчук Судді: О.В. Пнівчук О.О. Томин