Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/3784/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/3784/25 пров. № А/857/39829/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Довгої О.І. Запотічного І.І. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2025 року (головуючий суддя Борискін С.А.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Рівне, у справі №460/3784/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій, В С Т А Н О В И В : 28 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 20.02.2025 №262440022141 про відмову ОСОБА_1 у призначенні грошової допомоги у розмірі десяти її місячних пенсій; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області прийняти рішення про призначення та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги у розмірі десяти її місячних пенсій. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2025 року позов задоволено. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка має право на призначення грошової допомоги у розмірі десяти її місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за її заявою від 13.02.2025 року з урахуванням відомостей зазначених у довідках № 55/05-36 від 06.03.2024р. та №304-05/36 від 19.12.2024р., що видані РКТБ МЗ Донецької народної республіки. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області подало апеляційну скаргу, просить рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2025 року скасувати та в позові відмовити повністю. Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги документи, які видані органами влади з території, які не підконтрольні українській владі Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 19.12.2023 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком, обчислену відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" N1058-IV від 09 липня 2003 року. Згідно із записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 (записи N 05-15) від 31.08.1981 ОСОБА_1 має страховий стаж (на день досягнення пенсійного віку - 18.12.2024) 32 роки 11 місяців 10 днів та працює в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" ст. 55 Закону N 1788-XII, а саме : з 01.08.1989р. по 31.07.1990р. на посаді лікаря інтерна у Волинському облтубдиспансері (запис № 5,6); з 01.11.1990р. по 31.01.1991р. на посаді дільничного лікаря фтизіатра в Міськтубдиспансері №1 м.Донецька (запис № 7,8); з 01.02.1991р. по 01.03.2015р. на посаді дільничного лікаря фтизіатра, завідуючої туберкульозним відділенням для дітей в Обласній клінічній туберкульозній лікарні м.Донецька (запис № 9-12); з 10.05.2017р. по сьогодні на посаді завідуючої відділенням туберкульозу органів дихання у дітей по розділу Клініка в Державній установі Національний інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського Національної академії медичних наук (запис № 13,15). Факт роботи на вищевказаних посадах, також підтверджується довідками № 55/05-36 від 06.03.2024р. та №304-05/36 від 19.12.2024р. виданими РКТБ МЗ днр; довідкою № 52/1.6/2-24 від 16.01.2024р. виданої КП Волинський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр; довідкою №6 від 19.01.2024р., №19 від 13.02.2024р. та №23 від 31.01.2025 виданими ДУ Національний інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського. 13 лютого 2025 року ОСОБА_1 через веб-портал Пенсійного фонду України звернулась до пенсійного органу та просила нарахувати та виплатити їй грошову допомогу в розмірі 10 пенсій, що передбачено пунктом 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 20 лютого 2025 року №262440022141 позивачці відмовлено в нарахуванні та виплаті грошової допомоги в розмірі десяти пенсій за віком, оскільки до стажу роботи, що дає право на призначення грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій, не зараховано період згідно документів, які видані органами влади з території, які не підконтрольні українській владі. Позивач, вважаючи таке рішення відповідача протиправним, звернулася до суду з цим адміністративним позовом. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Вимогами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України № 1788-XII від 05.11.1991 «Про пенсійне забезпечення» (Закон № 1788-XI) та Законом України № 1058-ІV від 09.07.2003 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Закон № 1058-ІV). Статтею 1 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески. Частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфіковано обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Відповідно до п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України Постановою від 23.11.2011 №1191 затвердив Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати (далі - Порядок №1191), який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV. Відповідно до пункту 2 Порядку №1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені, зокрема, Переліком №909. Пунктом 5 вказаного Порядку №1191 визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону №1058-IV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію. Згідно пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII, з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 від 04.06.2019, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. З вищенаведених правових норм вбачається, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV будь-якого іншого виду пенсії. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №462/5636/16-а, від 19.03.2019 у справі №466/5637/17. Як убачається зі змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 20 лютого 2025 року №262440022141 підставою для відмови у призначенні грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій став факт не зарахування до стажу роботи періоду згідно документів, які видані органами влади з території, які не підконтрольні українській владі. Так, на підтвердження факту роботи позивача з 01.11.1990р. по 31.01.1991р. на посаді дільничного лікаря фтизіатра в Міськтубдиспансері №1 м. Донецька та з 01.02.1991р. по 01.03.2015р. на посаді дільничного лікаря фтизіатра, завідуючої туберкульозним відділенням для дітей в Обласній клінічній туберкульозній лікарні м. Донецька позивачем до пенсійного органу надано копії довідок № 55/05-36 від 06.03.2024р. та №304-05/36 від 19.12.2024р. виданими РКТБ МЗ днр. Водночас суд звертає увагу на те, що оскаржуване у цій справі рішення не містить конкретних підстав незарахування певних періодів роботи, які дають право на призначення та виплату спірної у цій справі грошової допомоги, а лише констатує той факт, що до стажу роботи, що дає право на призначення грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій не зараховано період згідно документів, які видані органами влади з території, які не підконтрольні українській владі. Апеляційний суд зазначає, що з огляду на тимчасову окупацію м. Донецьк, суд вважає за можливе застосувати у цій справі «Намібійські винятки», сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на тимчасово окупованій території, як доказів, оскільки неприйняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2022 у справі № 243/4336/17. У 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів». Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). "Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать». Разом з цим у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 22.10.2018 у справі № 235/2357/17. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що період роботи позивача з 01.11.1990р. по 31.01.1991р. на посаді дільничного лікаря фтизіатра в Міськтубдиспансері №1 м. Донецька та з 01.02.1991р. по 01.03.2015р. на посаді дільничного лікаря фтизіатра, завідуючої туберкульозним відділенням для дітей в Обласній клінічній туберкульозній лікарні м. Донецька, що підтверджується, зокрема, довідками № 55/05-36 від 06.03.2024р. та №304-05/36 від 19.12.2024р. виданими РКТБ МЗ днр підлягає зарахуванню позивачу до стажу роботи, який дає право на призначення одноразової грошової допомоги відповідно до п.7.1 розділі XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV. Щодо виплати одноразової грошової допомоги, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зважаючи на те, що позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги відповідно до п.7.1 розділі XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV підлягають задоволенню, а тому з метою ефективного захисту порушеного права позивача необхідно зобов`язати відповідача прийняти рішення про нарахування та виплату позивачу грошової допомоги в розмірі десяти пенсії за віком станом на день призначення відповідно до п.7.1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV. Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави задоволення позовних вимог, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2025 року у справі №460/3784/25 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді О. І. Довга І. І. Запотічний