Постанова 4857 № 460/11196/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/11196/24 пров. № А/857/29666/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючої судді Хобор Р.Б., суддів Запотічного І.І., Шинкар Т.І., розглянувши в порядку письмового провадження, в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року, що ухвалив суддя Максимчук О.О. у місті Рівному, за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, у справі № 460/11196/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача у якому просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача та зобов`язати відповідача здійснити нарахування і виплату в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, за період, починаючи з 02.09.2024 до зміни законодавства або правового статусу та з урахуванням раніше виплачених сум. 28 жовтня 2024 року Рівненський окружний адміністративний суд прийняв рішення, яким позов задовольнив. Визнав протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати з 02.09.2024 підвищення до пенсії ОСОБА_2 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у визначеному статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28.02.1991 № 796-ХІІ розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня відповідного календарного року. Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити з 02.09.2024 нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_2 . як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у визначеному статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28.02.1991 № 796-ХІІ розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня відповідного календарного року, з урахуванням виплачених раніше сум і до зміни законодавства або правового статусу ОСОБА_2 . Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що з 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи № 796-ХІІ (далі Закон № 796-ХІІ ) у редакції, що діяла до 01.01.2015, в частині, яка не змінена Законом України від 04.02.2016 № 987-VIII Про внесення зміни до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Крім того, суд зауважив, що, з набранням чинності Законом № 1774-VІІІ, мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема, для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а застосовується визначена цим законом розрахункова величина прожитковий мінімум. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, його оскаржив відповідач, подавши апеляційну скаргу, в якій просить це рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач вказує на те, що суд першої інстанції не врахував, що, на пенсіонерів покладено обов`язок повідомляти органи Пенсійного фонду України про зміни у їх правовому статусі, відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846. Відповідач вважає, що, оскільки позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату вказаної доплати, то відсутні підстави для визнання бездіяльності відповідача протиправною та задоволення позовних вимог. Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань. Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 є батьком неповнолітньої дитини ОСОБА_2 . У свою чергу неповнолітній ОСОБА_2 має громадянство України, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонером, як пенсіонер перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області (відповідач), де з 02.09.2024 отримує пенсію по ІІІ групі інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірі відшкодування збитків, згідно з Законом № 796-ХІІ. Водночас, відповідно до Закону № 796-ХІІ, ОСОБА_2 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується відповідним посвідченням дитини, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_1 від 10.03.2020 та вкладкою до цього посвідчення № НОМЕР_2 , виданим для ОСОБА_2 Рівненською обласною державною адміністрацією до повноліття дитини. Починаючи з 17.12.2019 ОСОБА_2 зареєстрований і фактично проживає у населеному пункті селище Рокитне, Сарненського району, Рівненської області, який віднесений до зони гарантованого добровільного відселення відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106. Разом з тим, позивач не працює, тобто не є фізичною особою-підприємцем і не перебуває у трудових відносинах як найманий працівник з фізичними та/або юридичними особами, підприємствами, установами, організаціями як його роботодавцями. Зі змісту наявних у справі матеріалів (доказів) суд встановив, що відповідачем для ОСОБА_2 з 02.09.2024 нараховується і виплачується пенсія по ІІІ групі інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірі відшкодування збитків, згідно з Законом № 796-ХІІ, розмір якої з 02.09.2024 складає 5621,66 грн. При цьому, зі змісту проведених відповідачем розрахунків (перерахунків) пенсії ОСОБА_2 від 09.09.2024 (при призначенні пенсії) та від 14.10.2024 суд встановив, що у складі вказаної пенсії передбачене статтею 39 Закону № 796-ХІІ щомісячне підвищення (доплата) до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідач для ОСОБА_2 не нараховує і не виплачує. Зазначене також підтверджується і визнається сторонами у їх заявах по суті спору. Позивач до відповідача окремо не звертався із заявою або листом щодо проведення перерахунку пенсії ОСОБА_2 шляхом нарахування і виплати відповідачем для нього щомісячного підвищення (доплати) до пенсії, встановленого статтею 39 Закону № 796-ХІІ, і матеріали справи не містять доказів протилежного. Не погодившись з такою позицією відповідача, позивач звернувся із вказаним позовом до суду. Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Стаття 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції, чинній до 01.01.2015, була викладена так: «Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України». 01.01.2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII (далі Закон № 76-VIII), підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45. 01.01.2016 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 987-VIII (далі - Закон № 987-VIII), який включив до Закону №796-ХІІ статтю 39 такого змісту: «Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України». Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VІІІ пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VІІІ у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність. При цьому, в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІу редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VІІІ, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІвказане Рішення не містить. Отже, з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ, яка була чинною до 01.01.2015. Стаття 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції Закону № 987-VIII), яка чинна з 01.01.2016, врегульовує питання доплат, виключно, особам, які працюють у зоні відчуження. Однак, редакція статті 39, яка була чинна до 01.01.2015, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів. Велика Палата у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18 дійшла правового висновку про те, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796-ХІІ із 17.07.2018 непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ. При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18 наведені обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права: а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; б) позивач є непрацюючим пенсіонером; в) відповідачем є відповідне управління ПФУ; г) предметом спору є нарахування та виплата із 17.07.2018 підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону № 796-ХІІ, у редакції, чинній до 01.01.2015. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 240/19227/21 дійшла висновку, що норма пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а відтак розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01.01.2015) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача із заявою до відповідача про доплату до пенсії, передбачену статтею 39 Закону № 796-ХІІ, а відтак, в задоволенні позовних вимог про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, необхідно відмовити, оскільки такі є передчасними. Апеляційний суд встановив, що позивач не звертався до відповідача в інтересах свого сина із заявою про доплату до пенсії, передбачену статтею 39 Закону № 796-ХІІ. При цьому, нарахування пенсійним органом пенсіонеру підвищення до пенсії, відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ, не є призначенням чи перерахунком пенсії в розумінні Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування № 1058 (далі Закон № 1058). Водночас Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі Порядок № 22-1), затверджені лише такі форми заяв, що стосуються пенсій: про призначення/перерахунок пенсії, про виплату пенсії, про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера, про виплату допомоги на поховання. Пунктом 2.6 розділу ІІ Порядку № 22-1 визначений перелік документів, які надаються особою при призначенні до пенсії надбавок, допомог, додаткової пенсії, компенсації, пенсії за особливі заслуги перед Україною та підвищень, однак не передбачено можливості або необхідності подання додаткових документів для призначення і виплати до пенсії підвищення (доплати), передбаченого статтею 39 Закону № 796-ХІІ. Крім того, за змістом пункту 4.2 розділу IV Порядку № 22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб: з`ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат. Тобто, звертаючись із заявою про призначення/перерахунок пенсії, пенсіонер не зобов`язаний подавати окремо письмової заяви про встановлення підвищення до пенсії. Отже, Законом № 796-ХІІ, Законом № 1058-IV, Порядком № 22-1 чи іншими нормативно-правовими актами у сфері пенсійного забезпечення не покладено на особу, яка має право на отримання підвищення (доплати) до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ, юридичного обов`язку звертатися з окремою заявою про призначення (встановлення) до пенсії зазначеного підвищення. Вказаний висновок сформовано у постанові Верховного Суду від 18.12.2024 у справі № 460/20719/23. Таким чином апеляційний суд встановив та матеріалами підтверджено, що відповідачу достеменно відомо про те, що позивач є пенсіонером, не працює, зареєстрований та проживає у населеному пункті (селище Рокитне Сарненського району Рівненської області), який відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106 віднесений до зони гарантованого добровільного відселення, проте доплата, передбачена статтею 39 Закону № 796-ХІІ позивачу не виплачується. Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що передбачена статтею 39 Закону № 796-ХІІ доплата (підвищення) до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, має нараховуватись і виплачуватись такому пенсіонеру без будь-якого додаткового звернення цього пенсіонера за нарахуванням і виплатою вказаної доплати при наявності у органу пенсійного фонду документально підтвердженої інформації про наявність у особи статусу непрацюючого пенсіонера та його місце проживання у населеному пункті на території радіоактивного забруднення. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що, в частині позовних вимог про право позивача на доплату (підвищення) до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив в цій частині судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги у цій частині безпідставними, та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції у відповідній частині, а тому апеляційну скаргу в частині заперечення права позивача на доплату (підвищення) до пенсії необхідно залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції в цій частині - без змін. За змістом частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Пунктами 1 і 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір це спір, у якому, серед іншого, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Системний аналіз зазначених норм КАС України свідчить про те, що Кодекс не передбачає захисту адміністративним судом прав та інтересів громадян на майбутнє, якщо на день розгляду справи вони ще не порушені і спору з цього приводу не виникло. Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні позовних вимог в частині нарахування та виплати підвищення до пенсії до зміни законодавства або правового статусу позивача необхідно відмовити, оскільки такі є передчасними. Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов до переконання в тому, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення в частині позовних вимог про нарахування та виплату підвищення позивачу до пенсії до зміни законодавства або правового статусу позивача з порушенням норм матеріального права. Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги в цій частині підставними та такими, що спростовують висновки суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу у відповідній частині необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції в зазначеній частині скасувати, відмовивши в задоволенні позовних вимог про нарахування та виплату підвищення позивачу до пенсії до зміни законодавства або правового статусу позивача, тобто на майбутнє. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області задовольнити частково. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року в справі № 460/11196/24 скасувати в частині позовних вимог позовних вимог про нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 до зміни законодавства або правового статусу ОСОБА_1 та прийняти постанову, якою у задоволенні вказаних позовних вимог відмовити. В іншій частині рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2024 року у справі № 460/11196/24 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуюча суддя Р. Б. Хобор судді І. І. Запотічний Т. І. Шинкар