Постанова ККС ВС № 761/2783/16-к

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 листопада 2025 року м. Київ справа № 761/2783/16 провадження № 51-1763км25 Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , виправданого ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 , прокурора ОСОБА_7 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року у кримінальному провадженні № 12015100100008627за обвинуваченням ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця і мешканця м. Києва, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Києва, мешканця АДРЕСА_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м. Ірпеня і мешканця м. Буча Київської області, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч 1 ст. 279 Кримінального кодексу України (далі - КК). Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини Згідно з викладеним в обвинувальному акті обвинуваченням ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_5 обвинувачувалися в блокуванні транспортної комунікації шляхом влаштування перешкод та іншим способом, які порушили нормальну роботу транспорту, за таких обставин: ОСОБА_8 , будучи головою комітету профспілки «Спілка Київських підприємців» та являючись приватним підприємцем, разом із ОСОБА_9 , ОСОБА_5 та іншими невстановленими особами, 23 липня 2015 року приблизно з 16:39 нехтуючи загально прийнятими нормами поведінки у суспільстві спільно організували акцію протесту та впродовж шести годин незаконно блокували транспортні комунікації шляхом влаштування перешкод, а саме проїжджої частини вулиці Хрещатик на перехресті вулиць Михайлівської та Інститутської у м. Києві: Унаслідок їхніх дій виник затор зі значної кількості автомобілів, що призвело до двох дорожньо-транспортних пригод, учасником однієї з яких була ОСОБА_10 , та пошкодження транспортного засобу, що належав ОСОБА_11 , зміни маршрутів руху транспорту, порушення розкладу руху громадського транспорту, призупинення роботи автобусного маршруту №24 «Музей історії ВВВ- пл. Л. Толстого» і завдало КП «Київпастранс» матеріальної шкоди у розмірі 7400 грн. Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 28 грудня 2023 року ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_5 визнано невинуватими за висунутим обвинуваченням та виправдано у зв`язку з недоведеністю, що ними вчинене це кримінальне правопорушення. При перегляді вироку за апеляційною скаргою прокурора Київський апеляційний суд ухвалою від 11 лютого 2025 року залишив її без задоволення, а вирок без змін. Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_12 , який брав участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що апеляційний суд належним чином не мотивував своє рішення про відмову в задоволенні клопотання прокурора про повторне дослідження доказів у справі. Вважає, що апеляційний суд не перевірив уважно доводів його апеляційної скарги про відсутність підстав для визнання недопустимими доказами даних, які містяться в протоколах перегляду відеозаписів та протоколах огляду місця події. Вказує, що апеляційний суд проігнорував твердження сторони обвинувачення про відсутність у вироку обґрунтування щодо належності та допустимості зібраних доказів у справі, які доводять вину виправданих. На думку прокурора, посилання суду у вироку на відсутність у справі ухвали слідчого судді про надання дозволу на огляд автомобіля не ґрунтується на положенні статей 233, 237 КПК, адже слідчий не проникав у салон автомобіля, а оглянув його внутрішню частину через вікна знаходячись ззовні. Стверджує, що участь обвинувачених у блокуванні транспортної комунікації - проїжджої частини вул. Хрещатик на перехресті вул. Михайлівської та Інститутської у м. Києві, яке порушило нормальну роботу транспорту, підтверджується відеозаписами та протоколами їх перегляду, показаннями свідків, протоколами заяв про вчинення кримінального правопорушення, листом КП «Київпастранс», показаннями представника потерпілого ОСОБА_13 , листом департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради і іншими доказами. Також звертає увагу на те, що апеляційний розгляд справи був проведений без участі представника потерпілого КП «Київпастранс». На переконання прокурора, апеляційний суд не усунув порушень допущених судом першої інстанції і не дав умотивованих відповідей на доводи його апеляційної скарги, а тому ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК. Позиція учасників судового провадження в суді касаційної інстанції Прокурор у суді касаційну скаргу підтримала. Виправданий ОСОБА_5 та захисник ОСОБА_6 заперечили проти касаційної скарги і просили залишити оскаржуване рішення без зміни. Мотиви Суду Колегія суддів (далі - Суд), заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, дійшла висновку про таке. Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судове рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судом норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Виходячи із змісту цієї норми касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини є предметом перевірки суду апеляційної інстанції, а тому суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, встановлених судом. За приписами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412 - 414 КПК. У касаційній скарзі прокурор указує, що ухвала апеляційного суду у справі не відповідає вимогам ст. 419 КПК у зв`язку з відсутністю у ній мотивованих відповідей на спростування доводів апеляційної скарги прокурора про невідповідність висновків суду у вироку фактичним обставинам провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, допущених судом першої інстанції. При вирішенні питання про наявність таких порушень суд має керуватися положеннями ч. 1 ст. 412 КПК, яка визначає, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити у справі законне та обґрунтоване судове рішення. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 405 КПК апеляційний розгляд здійснюється за правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених главою 31 цього Кодексу. За приписами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Умотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Для постановлення такого судового рішення апеляційний суд із дотриманням визначеної главою 31 КПК процедури за наявності відповідних доводів в апеляційній скарзі повинен перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності та обґрунтованості (що передбачає оцінку оскарженого судового рішення на відповідність нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам провадження та дослідженим у судовому засіданні доказам), і ухвалити рішення яке відповідатиме вимогам статей 370 та 419 чи 420 КПК. Згідно з положеннями ст. 419 КПК, в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при ухваленні свого рішення, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі мають бути зазначені підстави з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Недотримання зазначених положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що тягне за собою скасування судового рішення. При перегляді вироку у справі за апеляційною скаргою прокурора апеляційний суд цих вимог закону не дотримався. Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що місцевий суд виправдав ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_5 за обвинуваченняму вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 279 КК, через недоведеність, що вказане кримінальне правопорушення було ними вчинено. Такий висновок суд зробив з урахуванням того, що достатніх, допустимих та належних доказів на підтвердження вчинення ними кримінального правопорушення органом досудового розслідування не здобуто, стороною обвинувачення не надано і судом не виявлено, Не погоджуючись із вироком прокурор подав апеляційну скаргу в якій просив апеляційний суд його скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати винуватими ОСОБА_8 , ОСОБА_9 і ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого кримінального проступку та призначити кожному покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. На обґрунтування своїх вимог зазначав, що висновки суду про недопустимість доказів наданих стороною обвинувачення не ґрунтуються на фактичних обставинах провадження, чинному законодавстві та судовій практиці Верховного Суду. Зокрема вказував, що протоколи огляду місця події від 23 липня 2015 року складені уповноваженою особою, слідчі дії також проведено уповноваженою особою в порядку ч. 3 ст. 214 та ст. 237 КПК, із залученням спеціаліста техніка-криміналіста. Протоколи перегляду відеозаписів теж складені та проведені уповноваженими особами, а саме слідчими у порядку ст. 237 КПК. Звертав увагу на те, що визнавши протоколи перегляду відеозаписів недопустимими доказами суд не визнав недопустимими доказами самі відеозаписи, які оглядались слідчими, та вважав безпідставним визнання цим судом недопустимим доказом протоколу огляду місця події від 23 липня 2015 року. Також зазначав, що посилання місцевого суду у вироку на відсутність ухвали про надання дозволу на огляд автомобіля не ґрунтується на положеннях статей 233, 237 КПК, оскільки слідчий не проникав до салону автомобіля, а оглянув його ззовні через вікно. Твердження цього суду про проведення огляду автомобіля до внесення відомостей до ЄРДР суперечить положенням ч. 3 ст. 214 та ст. 237 КПК, відповідно до змісту яких можливо проводити слідчу (розшукову) дію до внесення відомостей до ЄРДР. Вважав незаконним висновок суду про визнання недопустимими доказами даних, які містяться на двох компакт-дисках DVD-R, об`ємом 4,7 Gb, долучених на підставі рапорту техніка-криміналіста сектору №10 відділу ТЗК ОВС НДЕКЦ при ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_14 , оскільки суд у вироку не обґрунтував у чому саме полягає істотне порушення прав людини та основоположних свобод, що призводить до недопустимості цього доказу, хоча прокурор погоджувався із висновком суду лише щодо того, що протоколи перегляду відеозапису від 24.07.2015 року складені неуповноваженою особою - слідчим ОСОБА_15 . Окрім того стверджував, що безпосередня участь ОСОБА_8 , ОСОБА_9 і ОСОБА_5 у блокуванні транспортної комунікації підтверджується протоколами огляду відеозаписів та самими відеозаписами, показаннями свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_14 , протоколами заяв про вчинення злочину, листами КП «Київпастранс» від 24.07.2015 №01/1177 і департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради від 17.08.2015 №053-6777. Просив апеляційний суд повторно дослідити докази у справі. Вважав, що допущені судом першої інстанції порушення у сукупності призвели до неправильного застосування ним закону України про кримінальну відповідальність. Однак при перегляді вироку апеляційний суд ці доводи ретельно не перевірив, не спростував, аргументованих відповідей на них у своєму рішенні не дав і фактично послався в ньому на ті ж самі висновки, які були наведені місцевим судом. За правилами ч. 1 ст. 86 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку встановленому цим Кодексом. У своєму рішенні апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду у вироку про визнання недопустимими доказами даних, зафіксованих у протоколах перегляду відеозаписів та дисків із ними, долучених до матеріалів провадження техніком-криміналістом ОСОБА_14 , а також протоколів огляду місця події від 23 липня 2015 року, у проведенні яких останній брав участь. Окрім того, частина протоколів перегляду відеозаписів була визнана судом недопустимими доказами через те, що стороною обвинувачення не було доведено, що такі були отримані в порядку передбаченому КПК, а фіксування проводилось неуповноваженими особами. При цьому поза увагою судів обох інстанцій залишилося те, що положеннями ч. 7 ст. 237 КПК визначено право слідчого та прокурора залучати до огляду місця події спеціаліста. Допитаний у суді першої інстанції свідок ОСОБА_14 дав детальні пояснення щодо обставин своєї участі в проведенні вказаних слідчих дій у складі слідчо-оперативної групи в якості техніка-криміналіста. Вказані протоколи складені уповноваженими особами - слідчими, повноваження яких підтверджуються наявною у матеріалах провадження постановою про створення групи слідчих (крім слідчого ОСОБА_15 ) у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 214 та ст. 237 КПК. Окрім того, ці суди не дали належної оцінки іншим протоколам відеозаписів, які здійснювалися з відеокамер спостереження і були отримані з ДМЗ МВС України, наданих співробітниками розвідки та телеканалом «Київ» на підставі положень ст. 93 КПК, та були визнані речовими доказами і приєднані до матеріалів справи. Також, при визнанні недопустимим доказом протоколу огляду автомобіля судами не враховано вимоги ч. 3 ст. 214 та ст. 237 КПК, які передбачають можливість проведення слідчої дії у виді огляду місця події до внесення відомостей до ЄРДР При цьому, визнавши недопустимими доказами протоколи огляду відеозапису складені неуповноваженим слідчим, місцевий суд не визнавав недопустимими доказами відеозаписи, які були зроблені техніком-криміналістом ОСОБА_14 та долучені до матеріалів провадження, і є самостійними доказами у кримінальному провадженні. Не дав апеляційний суд належної оцінки і доводам прокурора в апеляційній скарзі про те, що безпосередня участь ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_5 у блокуванні транспортної комунікації підтверджується показаннями свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_14 , протоколами заяв про вчинення злочину, листами КП «Київпастранс» від 24.07.2015 №01/1177 та департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради від 17.08.2015 №053-6777. Отже, під час перегляду вироку суд апеляційної інстанції не усунув порушень допущених місцевим судом, а тому ухвалене ним рішення не може вважатися законним та обґрунтованим, яке відповідає вимогам статей 370 та 419 КПК. Таким чином, ухвала апеляційного суду ухвалена без додержання вимог кримінального процесуального закону, що перешкодило цьому суду ухвалити у справі законне та обґрунтоване судове рішення і таке порушення в розумінні вимог ст. 412 КПК є істотними. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону є підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу прокурора задовольнити, ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у цьому суді. При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції слід узяти до уваги наведене, ретельно, з використанням наданих процесуальних можливостей, перевірити доводи апеляційної скарги прокурора, дати на них умотивовані відповіді і з додержанням вимог кримінального процесуального закону ухвалити у справі законне та обґрунтоване судове рішення. Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд ухвалив: Касаційну скаргу прокурора задовольнити. Ухвалу Київського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року щодо ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_5 скасувати і призначити новий розгляд у цьому суді. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ____________________ __________________ _________________ ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3