Ухвала КЦС ВС № 308/6947/24

УХВАЛА 11 грудня 2025 року м. Київ справа № 308/6947/24 провадження № 61-15557ск25 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Вареник Андрій Миколайович, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 жовтня 2024 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 04 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів. Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області рішенням від 25 жовтня 2024 року позов задовольнив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти у твердій грошовій сумі на утримання дитини: дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 24 000 грн, щомісячно, починаючи з дня звернення до суду та до досягнення дитиною повноліття. Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах платежу за один місяць допустив до негайного виконання. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат. Закарпатський апеляційний суд постановою від 04 листопада 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Вареник А. М., задовольнив частково. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 жовтня 2024 року змінив в редакції даної постанови. Резолютивну частину рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 жовтня 2024 року залишив без змін. 10 грудня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Вареник А. М. засобами поштового зв`язку, подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 жовтня 2024 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 04 листопада 2025 року в указаній справі. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню. За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК Українивизначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України. Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексумалозначними справами є справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства). Предметом спору в цій справі є вимоги про стягнення аліментів. За таких обставин ухвалені у цій справі судові рішення можуть бути оскаржені в касаційному порядку виключно за наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Доводів щодо наявності підстав для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявником не наведено. Судовий спір у цій справі було розглянуто судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не навів інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Норми процесуального закону, якими врегульовано процедуру доступу до суду касаційної інстанції, слід визнати такими, що відповідають критеріям правової визначеності та передбачуваності. Підстав для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України Верховний Суд не встановив. Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії). Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов`язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (пункт 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року). Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків не встановлено, а тому у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити. Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Вареник Андрій Миколайович, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 жовтня 2024 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 04 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає. Судді: Є. В. Петров А. І. Грушицький І. В. Литвиненко