Постанова КГС ВС № 910/18024/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 грудня 2025 року м. Київ cправа № 910/18024/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Булгакової І.В. (головуючий), Власова Ю.Л., Малашенкової Т.М., за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г.Є., представників учасників справи: позивача - публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод" - адвоката Шмельова М.М. (ордер ВІ № 1317432 від 13.11.2025), відповідача - комунального підприємства "Київський метрополітен" - адвоката Мирошніченко Т.О. (дов. № 14 від 18.11.2024), третьої особи-1 - акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" - не з`явилися, третьої особи-2 - акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" - не з`явилися, розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод" (далі - Завод) на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 (головуючий суддя Чебикіна С.О.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 (головуючий суддя Скрипка І.М., судді: Мальченко А.О., Хрипун О.О.) у справі № 910/18024/23 за позовом Заводу до комунального підприємства "Київський метрополітен" (далі - Метрополітен) треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ "Приватбанк"); акціонерне товариство "Перший український міжнародний банк" (далі - АТ "ПУМБ"), про стягнення 11 577 000,00 грн. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 07.11.2025 № 32.2-01/2834 у зв`язку з відпусткою судді Колос І.Б., призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 910/18024/23, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакова І.В. (головуючий), Власов Ю.Л. і Малашенкова Т.М. За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд ВСТАНОВИВ: Завод звернувся до суду з позовом до Метрополітену про стягнення 11 577 000,00 грн безпідставно набутих коштів. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач як бенефіціар, за відсутності факту порушення позивачем як принципалом основного зобов`язання, безпідставно отримав від банку-гаранта (АТ "Приватбанк") 11 577 000,00 грн за банківською гарантією № G/0223/8082 від 13.03.2023 (далі - Банківська гарантія) та утримує ці грошові кошти без належних правових підстав, у зв`язку з чим спірна сума коштів підлягає стягненню на користь позивача в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2025, в позові відмовлено. Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані тим, що за наслідками перемоги у процедурі закупівлі нових метропоїздів (включно із запасними частинами та витратними матеріалами, устаткуванням та інструментами для обслуговування, ремонту і супутніх послуг) (номер тендеру 50836) позивач не виконав своє зобов`язання, визначене тендерною документацією, а саме: не надав забезпечення виконання контракту. За таких обставин відповідач правомірно прийняв рішення про звернення до банку-гаранта АТ "ПриватБанк" з листом-вимогою від 01.11.2023 № 164- НЗ-1 "Щодо настання гарантійного випадку та перерахування грошових коштів за гарантією" про стягнення забезпечення тендерної пропозиції у розмірі 300 000,00 євро за Банківською гарантією. Викладена у зазначеному листі вимога відповідала умовам Банківської гарантії, у зв`язку з чим у спірному випадку банк-гарант правомірно задовольнив вимогу бенефіціара. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, Завод звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права, зокрема, статей 560, 563, 1212 ЦК України, без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах: - від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19 про те, що обов`язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією та направлення кредитором гаранту письмової вимоги разом із зазначеними в гарантії документами. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність гаранта не настає (за доводами скаржника, подібний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі № 910/21641/17, від 20.06.2018 у справі № 904/9536/17, від 02.03.2018 у справі № 910/8297/17 та від 14.11.2019 у справі № 910/20326/17); - від 25.09.2024 у справі № 910/12114/23 та від 25.03.2025 у справі № 910/11352/24 про те, що підставою для утримання банківської гарантії є саме невиконання договору, за відсутності порушення (невиконання чи неналежного виконання) основного зобов`язання принципалом, у бенефіціара не виникає підстав для звернення до гаранта для виплати суми банківської гарантії, у такому випадку повернення бенефіціаром принципалу коштів за банківською гарантією відбувається відповідно до статті 1212 ЦК України як безпідставно набутих; - від 23.07.2025 у справі № 910/2024/24 про те, що за відсутності гарантійного випадку, у зв`язку із відсутністю порушення зі сторони принципала, підстав для виплати гарантії не існує. Для застосування гарантії необхідно встановити саме наявність гарантійного випадку - порушення зобов`язань. Коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі (за доводами скаржника, аналогічного висновку Верховний Суд дійшов і у постанові від 10.04.2024 у справі № 183/5849/23). Просить скасувати рішення і постанову судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позову. Узагальнено Завод у касаційній скарзі стверджує про те, що за наслідками перемоги у процедурі закупівлі, через неузгодження умов правочину, контракт так і не укладений сторонами. Неукладення сторонами контракту унеможливлює отримання банківської гарантій на забезпечення його виконання, оскільки це є вирішальною умовою для надання гарантії банківською установою. Тобто, на думку скаржника, з його сторони як принципала відсутнє будь-яке порушення основного зобов`язання, забезпеченого гарантією, через неукладеність правочину, яке слугувало підставою його (основного зобов`язання) виникнення. Від Метрополітену надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін, а скаргу без задоволення. Від АТ "Приватбанк" та АТ "ПУМБ" відзиви на касаційну скаргу не надходили. Від Метрополітену та Заводу надійшли додаткові пояснення щодо питань, які виникли у Суду під час розгляду справи у судовому засіданні 13.11.2025. Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11.04.2019 Київською міською радою (далі - Київрада) прийнято рішення № 516/7172 "Про залучення кредиту Європейського банку реконструкції та розвитку Комунальним підприємством "Київський метрополітен" для реалізації проекту "Модернізація міського транспорту м. Києва II" (далі - Проєкт), яким для забезпечення безперебійних перевезень пасажирів на дільниці Сирецько-Печерської лінії метрополітену від станції "Сирець" на житловий масив Виноградар, передбачено придбання рухомого складу. З метою реалізації Проєкту, 26.02.2021 укладено низку договорів, які затверджені рішенням Київради від 10.06.2021 № 1442/1483 "Про затвердження кредитного договору, договору гарантії, відшкодування та підтримки проекту та договору про погашення заборгованості", зокрема: - між Метрополітеном та Європейським банком реконструкції та розвитку (далі - ЄБРР) - кредитний договір; - між Київрадою та ЄБРР - договір гарантії; - між Метрополітеном та Департаментом фінансів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) - договір про погашення заборгованості. Метрополітен відповідно до Принципів та правил закупівель ЄБРР провів закупівлю рухомого складу за процедурою двоступеневих відкритих торгів шляхом використання порталу електронних закупівель ЄБРР. Торги були проведені у два етапи, переможцем торгів визнано Завод (Україна). Заводом на торги надано забезпечення тендерної пропозиції у вигляді Банківської гарантії, виданої АТ "Приватбанк" на суму 300 000,00 євро. За результатом проведеної закупівлі нових метропоїздів (включно із запасними частинами та витратними матеріалами, устаткуванням та інструментами для обслуговування, ремонту і супутніх послуг) (номер тендеру 50836), Метрополітеном підготовлено та погоджено з ЄБРР проект контракту № 50836/1. Метрополітен 22.08.2023 направив на адресу Заводу повідомлення про присудження контракту № 50836/1 (ECEPP ID: 14070281), в якому погоджено його пропозицію від 21.03.2023 на виконання контракту № 50836/1 "Закупівля нових метропоїздів (включно із запасними частинами та витратними матеріалами, устаткуванням та інструментами для обслуговування, ремонту і супутніх послуг) на суму 79 195 560,00 євро. Контракт № 50836/1 підписано з боку Метрополітену 14.09.2023 та передано для підписання Заводу. Також 15.09.2023 через електронну систему закупівель ЕСЕРР відповідач отримав лист від позивача, в якому останній просив продовжити термін надання банківської гарантії в забезпечення виконання контракту до 09.10.2023. Проте, у подальшому, 28.09.2023 Метрополітен отримав від Заводу примірник контракту з протоколом розбіжностей від 27.09.2023, в якому позивачем у пунктах 3.3, 5.1, 5.5, 5.10, 10.1, 10.9 розділу "Повна технічна специфікація" та у пунктах 2.58, 2.59, 2.60, 2.75, 2.76 розділу "Перелік обов`язкових запасних частин та витратних матеріалів, необхідних для належної та безперебійної експлуатації товарів протягом 3,5 (трьох з половиною) років після введення в експлуатацію товарів покупцем" запропоновано змінити постачальника обладнання (запасних частин), а саме, Компанію CAF (Іспанія), на MEDCOM (Польща) або MELCO (Японія). Вказана зміна постачальника обладнання була зумовлена завантаженістю виробничих ліній Компанії CAF (Іспанія), у зв`язку з чим останній відмовив позивачу у поставці обладнання в межах реалізації контракту, що підтверджується листом Компанії CAF Power & Automation від 13.09.2023. У відповідь на цю пропозицію 12.10.2023 відповідач листом № 378-НДФ відмовив позивачу у погодженні змін постачальника обладнання та його запасних частин, а також відмовив у погодженні протоколу розбіжностей до контракту. За наслідками відмови, Метрополітен 01.11.2023 звернувся до АТ "ПриватБанк" з листом-вимогою № 164-НЗ-1 щодо настання гарантійного випадку та перерахування грошових коштів за гарантією у зв`язку з тим, що учасник, якого визначено переможцем процедури закупівлі, не виконав свої зобов`язання, передбачені його тендерною пропозицією, а саме: "після отримання повідомлення про прийняття його тендерної пропозиції впродовж терміну її дії не надає або відмовляється надати забезпечення виконання контракту відповідно до тендерної документації". У відповідь на лист-вимогу АТ "ПриватБанк" листом від 14.11.2023 № E.42.0.0.0/4-231114/90249 повідомило Метрополітен про задоволення вимоги платежу за Банківською гарантією та здійснило оплату згідно з наданими реквізитами. Позивач, звертаючись з цим позовом до суду зазначає, що вимога відповідача та безпідставне отримання ним грошових коштів не відповідає умовам Банківської гарантії, отже утримання грошових коштів без належних правових підстав за гарантією тягне за собою застосування приписів статті 1212 ЦК України та стягнення з відповідача 11 577 000,00 грн. Суди обох інстанцій дійшли єдиного висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке. За висновками судів, правовідносини, які виникли на підставі Банківської гарантії підпадають під правове регулювання норм § 4 глави 49 ЦК України та глави 22 Господарського кодексу України (далі - ГК України), а також Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639, Уніфікованих правил міжнародної торгової палати для гарантій за першою вимогою 1992 року. Стаття 560 ЦК України визначає, що за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Відповідно до частини першої статті 200 ГК України, гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов`язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов`язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень (частина третя статті 200 ГК України). У силу положень частини першої статті 563 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Судами попередніх інстанцій у розгляді цієї справи досліджено тендерну документацію на спірні торги, Інструкцію для учасників спірних торгів (далі - Інструкція), а також Методику оцінювання, яка є розділом III тендерної документації (далі - Методика) та з`ясовано, що: - пунктом 46.2 Інструкції визначено, що протягом семи (7) календарних днів з моменту отримання повідомлення про присудження контракту, постачальник повинен підтвердити отримання даного повідомлення і надати покупцеві реквізити банківського рахунка, який постачальник планує використовувати в цілях отримання платежів за контрактом; - згідно з пунктом 47.1 Інструкції після отримання від постачальника підтвердження повідомлення про присудження контракту і реквізитів банківського рахунка, покупець підпише і надішле постачальнику контрактну угоду; - відповідно до пункту 47.2 Інструкції протягом чотирнадцяти (14) календарних днів з моменту отримання постачальником контрактної угоди, постачальник повинен її підписати, вказати дату її підписання, і надати підписаний примірник контрактної угоди покупцю; - за приписами пункту 47.3 протягом 28 календарних днів з дати отримання даного повідомлення, постачальник повинен надати гарантію виконання контракту на суму 7 919 556,00 євро, відповідно до умов контракту, скориставшись формою гарантії виконання контракту, включену в Розділ VII, "Типові Контрактні Форми". Водночас, у пункті 30.8 Інструкції для учасників торгів визначено випадки, коли тендерне забезпечення може бути анульоване, а саме: (a) якщо учасник відкликає свою тендерну пропозицію протягом строку дії тендерної пропозиції, зазначеного учасником у супровідному листі до тендерної пропозиції, або (b) якщо переможець не зможе: (i) підписати контракт відповідно до пункту 47 Інструкції; або (ii) надати забезпечення виконання, що вимагається за контрактом; або прийняти виправлення арифметичних помилок тендерної пропозиції відповідно до пункту 40 Інструкції. Відповідно до пункту 2.10 "Присудження контракту" Методики: - клієнт присудить контракт переможцеві торгів, чия тендерна пропозиція була визнана такою, що в основному відповідає вимогам тендерної документації, відповідному запрошенню до подання тендерних пропозицій другого етапу та поєднання яких, включаючи запропоновані знижки, і є найбільш економічною тендерною пропозицією, за умови, що цей учасник(и) торгів буде визнаний кваліфікованим для задовільного виконання контракту; - при присудженні контракту покупець зберігає за собою право збільшити або зменшити кількість закуповуваних товарів і послуг, що були вказані в Розділі VI, "Вимоги до поставки", за умови, що зазначений в УТ допустимий відсоток їх зміни не буде перевищений і ціни за одиницю, а також інші умови і положення тендерної пропозиції і тендерної документації залишаться незмінними. Максимальне збільшення обсягу поставки становить - 15%. Максимальне зменшення обсягу поставки становить - 15%; - ненадання переможцем тендеру гарантії виконання контракту, відповідно до пункту 47.3 Інструкції або не підписання, неповернення в строк вищезгаданої контрактної угоди є достатньою підставою для скасування рішення про присудження контракту та конфіскації тендерного забезпечення. В цьому випадку покупець може присудити контракт наступному учаснику торгів, який запропонував найменшу оціночну вартість в тендерній пропозиції, та визнаний таким, що відповідає встановленим вимогам і має кваліфікацію для задовільного виконання Контракту. Отже, за висновками судів: - ненадання переможцем тендеру гарантії виконання контракту, відповідно до пункту 47.3 Інструкції або не підписання, неповернення в строк вищезазначеної контрактної угоди є достатньою підставою для скасування рішення про присудження контракту та конфіскації тендерного забезпечення. Іншими словами, у спірному випадку, якщо Завод не надає до 31.10.2023 Метрополітену гарантію виконання контракту, це є достатньою підставою для скасування рішення про присудження контракту та конфіскації тендерного забезпечення; - оскільки позивач не виконав своє зобов`язання, а саме: не надав забезпечення виконання контракту, відповідач правомірно прийняв рішення про звернення до АТ "ПриватБанк" з листом-вимогою про стягнення забезпечення тендерної пропозиції у розмірі 300 000,00 євро за Банківською гарантією, яка (вимога про стягнення суми коштів гарантії) відповідала умовам Банківської гарантії та правомірно задоволена банком-гарантом. За таких обставин суди попередніх інстанцій не вбачали підстав для повернення цих коштів в порядку статті 1212 ЦК України як безпідставно утримуваних відповідачем. Натомість Завод не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та у касаційній скарзі зазначає про неправильне застосування судами норм статей 560, 563, 1212 ЦК України, без урахування низки висновків Верховного Суду, викладених у постановах касаційного суду, прийнятих за наслідками розгляду спорів у подібних правовідносинах. Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах. Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Отже, правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника щодо неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів виходить з такого. Так, у касаційній скарзі Завод зазначає про неврахування висновку Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду (далі - ОП КГС ВС), викладеного у постанові від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19 про те, що обов`язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією та направлення кредитором гаранту письмової вимоги разом із зазначеними в гарантії документами. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність гаранта не настає (за доводами скаржника, подібний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі № 910/21641/17, від 20.06.2018 у справі № 904/9536/17, від 02.03.2018 у справі № 910/8297/17 та від 14.11.2019 у справі № 910/20326/17). Однак, Верховний Суд зазначає, що висновки ОП КГС ВС, викладені у постанові від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19, є неактуальним внаслідок відступлення від них ОП КГС ВС у постанові від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20. За висновками Великої Палати Верховного Суду у разі, коли вона відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 30.06.2020 у справі № 264/5957/17 (пункт 43)). Аналогічно у разі, коли ОП КГС ВС відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), згідно із частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди враховують висновок, викладений у такій постанові об`єднаної палати. Водночас, у касаційній скарзі Завод, зокрема, стверджує про неврахування судами висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 25.09.2024 у справі № 910/12114/23 та від 25.03.2025 у справі № 910/11352/24 про те, що підставою для утримання банківської гарантії є саме невиконання договору, за відсутності порушення (невиконання чи неналежного виконання) основного зобов`язання принципалом, у бенефіціара не виникає підстав для звернення до гаранта для виплати суми банківської гарантії, у такому випадку повернення бенефіціаром принципалу коштів за банківською гарантією відбувається відповідно до статті 1212 ЦК України як безпідставно набутих. Так, у справі № 910/12114/23 товариство звернулося з позовом до Оператора ГТС про стягнення 822 360 грн безпідставно набутих коштів. Позов обґрунтовано з посиланнями на безпідставне отримання відповідачем як бенефіціаром за банківською гарантією від 27.09.2022 спірної суми грошових коштів, сплачених за вимогою останнього гарантом - акціонерним товариством "Комерційний банк "Глобус", за відсутності настання гарантійного випадку (порушення позивачем зобов`язання, забезпеченого гарантією), у зв`язку з чим грошові кошти у вказаній сумі набуті відповідачем без достатньої правової підстави та підлягають поверненню згідно статті 1212 ЦК України. За наслідками розгляду цієї справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли протилежних висновків щодо наявності підстав для задоволення позову. Суд першої інстанції позов задовольнив з мотивів того, що: - умови пункту 7.17 договору, які узгоджуються з положеннями частини другої статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі", передбачають повернення відповідачем забезпечення виконання договору (після його виконання позивачем у повному обсязі) упродовж п`яти банківських днів з граничної дати оплати, а також те, що підставою для неповернення забезпечення є саме невиконання позивачем умов договору, а не неналежне його виконання; - з моменту повного виконання позивачем договору та проведення остаточних розрахунків за товар у відповідача виникло зобов`язання щодо повернення забезпечення виконання договору про закупівлю, яке не було ним виконано в порушення вимог статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі" та пункту 7.17 укладеного договору; - наявні підстави для повернення замовником (відповідачем) забезпечення виконання договору після його повного виконання учасником-переможцем, незалежно від доводів відповідача про неналежне виконання позивачем умов договору у частині строків поставки товару. З огляду на встановлені фактичні обставини справи місцевий господарський суд погодився з доводами позивача, що останній здійснив повне виконання зобов`язання з поставки товару за укладеним між сторонами спору договором, хоча і з порушенням обумовлених строків, що свідчить саме про його неналежне виконання, та про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі" у вигляді повернення покупцем (відповідачем) суми забезпечення виконання договору про закупівлю після його виконання. Суд апеляційної інстанції наведене рішення скасував та відмовив у позові з мотивів того, що станом на 03.02.2023 умови договору в повному обсязі постачальником виконані не були. Тим самим припинення гарантії з підстав своєчасного виконання у повному обсязі принципалом своїх зобов`язань перед бенефіціаром за договором було відсутнє, оскільки постачальником здійснено поставку товару з частковим простроченням. Тому, з огляду на неналежне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором, підстав для припинення дії гарантії згідно пункту 2.5.2 не існувало. З урахуванням цього та беручи до уваги 1) настання гарантійного випадку за договором гарантії, 2) чинність договору гарантії станом на 06.07.2023 та 17.07.2023, 3) першочергове значення договору гарантії перед договором про закупівлю, оскільки банк-гарант гарантував перед бенефіціаром саме належне виконання принципалом свого обов`язку, суд апеляційної інстанції і прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог. Верховний Суд у постанові від 25.09.2024 у наведеній справі № 910/12114/23 погодився із висновком суду першої інстанції, залишивши його в силі та зазначивши, що з урахуванням дати останнього платежу за договором, здійсненого відповідачем 27.04.2023, а також з огляду на повне виконання позивачем умов договору в частині поставки товару, відповідач повинен був повернути банку-гаранту банківську гарантію до 04.05.2023, проте, в порушення умов пункту 7.17 договору відповідач не здійснив повернення банківської гарантії банку-гаранту у строк до 04.05.2023, натомість направив 06.07.2023 вимогу до гаранта щодо сплати повної суми банківської гарантії, незважаючи на повне виконання позивачем зобов`язань за договором щодо поставки товару. За таких обставин касаційний суд виснував, що оскільки зобов`язання за договором були виконані позивачем у повному обсязі, судом першої інстанції зроблено правильний висновок про те, що гарантійний випадок не настав, у зв`язку з чим підстав для направлення відповідачем вимоги до банка-гаранта щодо сплати банківської гарантії не було. У свою чергу апеляційний господарський суд безпідставно скасував рішення місцевого суду, ототожнивши поняття "невиконання договору" та "несвоєчасне виконання договору". Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована лише доводами відповідача, що порушення позивачем обумовленого договором строку поставки частини товару свідчить як про настання гарантійного випадку (неналежне виконання боржником умов основного зобов`язання), так і про відсутність підстав для повернення відповідачем забезпечення виконання договору. У справі № 910/11352/24 товариство звернулося з позовом до Оператора ГТС про стягнення 3 095 400,00 грн безпідставно набутих коштів. Позов мотивовано тим, що позивач виконав свої зобов`язання за договором про закупівлю послуг, тому відповідач як бенефіціар за банківською гарантією від 05.12.2022 № 30082 не мав підстав для стягнення банківської гарантії та зобов`язаний повернути позивачу як принципалу отримані від банка-гаранта в якості забезпечення виконання договору 3 095 400,00 грн відповідно до пункту 10.9.6 договору та статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі". За наслідками розгляду цієї справи, суди першої та апеляційної інстанцій позов задовольнили. Задовольняючи позов, з чим погодився і Верховний Суд у постанові від 25.03.2024, суди виходили з того, що позивач виконав обумовлені договором роботи в повному обсязі і відповідач прийняв їх без зауважень, тому у відповідача відсутнє право на задоволення вимог за банківською гарантією та наявний обов`язок повернути забезпечення виконання договору відповідно до пункту 10.9.6 договору та статті 27 Закону № 922-VIII, незважаючи на неналежне виконання позивачем договору в частині дотримання строків здійснення робіт. Окрім того, у касаційній скарзі Завод також зазначає про неврахування судами висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 23.07.2025 у справі № 910/2024/24 про те, що за відсутності гарантійного випадку, у зв`язку із відсутністю порушення зі сторони принципала, підстав для виплати гарантії не існує. Для застосування гарантії необхідно встановити саме наявність гарантійного випадку - порушення зобов`язань. Коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі (за доводами скаржника, аналогічного висновку Верховний Суд дійшов і у постанові від 10.04.2024 у справі № 183/5849/23). Так, у справі № 910/2024/24 корпорація виробничих та комерційних підприємств звернулася з позовом до НЕК "Укренерго" про стягнення безпідставно набутих коштів у сумі 1 795 452,38 грн. Позов мотивовано тим, що направлення відповідачем до банку-гаранта вимоги про сплату коштів за гарантією виконання зобов`язань в розмірі 1 795 452,38 грн було безпідставним, оскільки гарантійний випадок не настав, а позивач виконав свій обов`язок зі сплати пені та штрафу за прострочення терміну виконання проектних робіт. За наслідками розгляду справи суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив з посиланням на те, що гарантійний випадок настав і відповідачем правомірно отримано грошові кошти у сумі 1 795 452,38 грн за гарантією, оскільки позивачем було допущено прострочення виконання проектних робіт (стадія "Р"). Місцевий господарський суд також зазначив, що штрафні санкції і банківська гарантія є різними способами захисту прав та законних інтересів суб`єктів господарювання, різними засобами забезпечення виконання господарських зобов`язань. Апеляційний суд скасував це рішення суду першої інстанції та задовольнив позов у повному обсязі. Постанова апеляційного суду мотивована таким: - за висновками Верховного Суду підставою для утримання банківської гарантії є саме невиконання позивачем (принципалом) договору, а не певне порушення строків його виконання. Водночас відповідач (бенефіціар) не позбавлений права вжити передбачених законом та договором заходів задля поновлення свого порушеного права внаслідок несвоєчасного виконання постачальником своїх договірних зобов`язань (пункт 5.60 постанови Верховного Суду від 25.09.2024 у справі № 910/12114/23). Оскільки зобов`язання за договором, а саме виконання проектних робіт, вартість яких становить 429 558, 02 грн з ПДВ були виконані позивачем у повному обсязі, судом першої інстанції зроблено неправильний висновок про те, що гарантійний випадок настав, оскільки підставою для утримання банківської гарантії є саме невиконання позивачем (принципалом) договору, а не певне порушення строків його виконання; - за умовами пункту 18.1 договору у вигляді банківської гарантії забезпечується саме виконання договору, а не своєчасне виконання проектних робіт; - основним предметом договору підряду є результат виконаних підрядником будівельних робіт, які відповідно до пункту 16.2 договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 19.12.2022) підрядник повинен виконати до 25.10.2023 (включно), тоді як 12.10.2023 (дата звернення відповідача з вимогою про сплату коштів за гарантією) строк виконання будівельних робіт не настав; - згідно з додатковою угодою № 5 до договору з моменту набуття чинності цієї додаткової угоди № 5 договір є розірваним з 24.11.2023, а зобов`язання сторін за цим договором припинені. Враховуючи розірвання сторонами договору, виконання якого було забезпечено гарантією, зобов`язання з виконання будівельних робіт за яким є припиненими, що унеможливило отримання замовником кінцевого результату за договором у вигляді виконання будівельних робіт, забезпеченого гарантією, а тому отримання відповідачем гарантійної виплати за несвоєчасне виконання проектних робіт є неправомірним; - за відсутності порушення (невиконання чи неналежного виконання) основного зобов`язання принципалом у бенефіціара не виникає підстав для звернення до гаранта для виплати суми банківської гарантії, і у такому випадку повернення бенефіціаром принципалу коштів за банківською гарантією відбувається відповідно до статті 1212 ЦК як безпідставно набутих; - ураховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини щодо відсутності підстав станом на 12.10.2023 для звернення відповідача до банка-гаранта з вимогою про сплату коштів за гарантією, тоді як гарантійний випадок не настав, відповідач отримав від банку кошти на суму 1 795 452,38 грн за гарантією (які відшкодовані позивачем банку) без достатньої правової підстави, та які підлягають поверненню позивачу відповідачем на підставі статей 1212, 1213 ЦК України. З наведеними висновками суду апеляційної інстанції погодився і Верховний Суд, залишивши постанову суду апеляційної інстанції без змін. Проаналізувавши наведені Заводом у касаційній скарзі постанови та висновки Верховного Суду у справах, на які посилається скаржник, суд касаційної інстанції зазначає, що правовідносини у наведених справах № 910/12114/23, № 910/11352/24, № 910/2024/24, № 183/5849/23 та у справі, яка розглядається № 910/18024/23, за критеріями подібності правовідносин, визначеними Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, є подібними. Викладені у постановах у цих справах висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі про те, що: - підставою для утримання банківської гарантії є саме невиконання договору, за відсутності порушення (невиконання чи неналежного виконання) основного зобов`язання принципалом, у бенефіціара не виникає підстав для звернення до гаранта для виплати суми банківської гарантії, у такому випадку повернення бенефіціаром принципалу коштів за банківською гарантією відбувається відповідно до статті 1212 ЦК України як безпідставно набутих (постанови Верховного Суду від 25.09.2024 у справі № 910/12114/23 та від 25.03.2025 у справі № 910/11352/24); - за відсутності гарантійного випадку, у зв`язку із відсутністю порушення зі сторони принципала, підстав для виплати гарантії не існує. Для застосування гарантії необхідно встановити саме наявність гарантійного випадку - порушення зобов`язань. Коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі (постанова Верховного Суду від 23.07.2025 у справі № 910/2024/24); є застосовними до спірних правовідносин та підлягають урахуванню у розгляді цього спору. Водночас колегія суддів не вбачає неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм статей 560, 563, 1212 ЦК України в контексті наведених висновків Верховного Суду, про які стверджує скаржник у касаційній скарзі. Позиція судів попередніх інстанцій у цій справі не протирічить, а фактично враховує наведені висновки Верховного Суду. Так, у межах розгляду цієї справи судами обох попередніх інстанцій досліджено спірні правовідносини, які виникли за наслідками проведення спірної закупівлі, зокрема, у питаннях: - прав та обов`язків сторін спору; - виникнення у відповідача основного зобов`язання, забезпеченого Банківською гарантією щодо підписання та повернення направленого Метрополітеном Заводу як переможцю спірної закупівлі підписаного контракту з наданням гарантії його виконання в обумовлений вимогами тендерної документації строк - порушення цього зобов`язання зі сторони відповідача як переможця спірної закупівлі внаслідок неукладення контракту та, відповідно, ненадання забезпечення на його виконання внаслідок дій самого відповідача щодо підписання контракту із протоколом розбіжностей, зокрема, у зв`язку із необхідністю заміни постачальника комплектуючих до спірної закупівлі, правомірної відмови Метрополітену як замовника на таку заміну та від укладення контракту з умовами, відмінними від тендерної пропозиції Заводу, яку акцептовано замовником. За наслідками оцінки доводів та заперечень сторін, наданих на їх підтвердження доказів, судами попередніх інстанцій встановлено факт порушення відповідачем основного зобов`язання, визначеного тендерною документацією до спірної закупівлі та забезпеченого Банківською гарантією, а, відтак, і правомірність звернення Метрополітену до банку-гаранта про її стягнення. У цьому висновку судами попередніх інстанцій враховано, що: - у справі № 910/18025/23 за позовом Заводу до Метрополітену про скасування рішення про присудження контракту протокол № 9 від 20.11.2023 рішенням Господарського суду міста Києва від 29.10.2024, яке набрало законної сили, в позові відмовлено; - рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2024 у справі № 910/16057/23 також відмовлено Заводу у задоволенні позову про визнання укладеним контракту в редакції протоколу розбіжностей. При цьому, у межах розгляду справи № 910/16057/23 судом з`ясовано, що: - Завод у односторонньому порядку змінив тендерну документацію в частині постачальника обладнання (запасних частин), на постачальників, які не входили до складу тендерної пропозиції Заводу - MEDCOM (Польща) або MELCO (Японія), що було викладено у протоколі узгодження розбіжностей від 27.09.2023 до контракту (у п. 3.3., 5.1., 5.5., 5.10., 10.1., 10.9 розділу Контракту "Повна технічна специфікація" та у п. 2.58., 2.59., 2.60., 2.75., 2.76 розділу Контракту "Перелік обов`язкових запасних частин та витратних матеріалів, необхідних для належної та безперебійної експлуатації товарів протягом 3,5 (трьох з половиною) років після введення в експлуатацію товарів покупцем"); - при цьому, внесені позивачем зміни до вказаних пунктів 3.3., 5.1., 5.5., 5.10., 10.1., 10.9, а також пунктів 2.58, 2.59, 2.60, 2.75, 2.76 контракту впливають на зміну марок, моделей, типів запасних частин та саме обладнання, що фактично змінить істотні умови контракту (предмет поставки); - Метрополітен 29.09.2023 звернувся до ЄБРР з листом, у якому просив надати роз`яснення про можливість внесення змін до технічної частини контракту № 50836/1, відповідно до протоколу розбіжностей від 27.09.2023, наданому Заводом; - у відповідь на цей лист, ЄБРР листом від 26.10.2023 повідомив Метрополітен, що оскільки Завод відмовився підписувати контракт у визначені умовами проведення закупівлі строки, відповідно до поданої ним тендерної документації, то у Метрополітену наявне право відхилити тендерну пропозицію, анулювати відповідне тендерне забезпечення та повернутись до процесу оцінювання. При цьому, якщо контракт буде присуджено Заводу із порушенням процедури, викладеної у тендерній документації, то банк має право не здійснювати фінансування укладеного такого контракту. Отже, звернення стягнення за Банківською гарантією відбулося внаслідок невиконання переможцем торгів вимог тендерної документації до цієї закупівлі, а не договору про закупівлю, який, як з`ясовано судами попередніх інстанцій, так і не був укладений сторонами. Доводи ж скаржника по своїй суті зводяться до намагання заперечити встановленні судами попередніх інстанцій обставини настання у спірній ситуації гарантійного випадку з посиланням на те, що підставою його настання має бути порушення основного зобов`язання, обумовленого саме договором. Однак, як з`ясовано судами попередніх інстанцій, основне зобов`язання, порушене позивачем, засноване на умовах тендерної документації (є тендерним забезпеченням), а не договору. Суд звертає увагу на те, що посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми права, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення. З огляду на наведене, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що висновки судів попередніх інстанцій відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах у справах № 910/12114/23, № 910/11352/24, № 910/2024/24, № 183/5849/23, на які посилається скаржник у касаційній скарзі. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження. Верховний Суд звертає увагу, що з огляду на принцип диспозитивності виключно скаржником визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстави для касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржникам у касаційних скаргах та стали підставою для відкриття касаційного провадження. Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки за результатами касаційного перегляду Верховним Судом не встановлено неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи порушення ними норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Заводу без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін. Судовий збір, сплачений Заводом у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 у справі № 910/18024/23 - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя І. Булгакова Суддя Ю. Власов Суддя Т. Малашенкова