Постанова 4824 № 757/40170/24-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 листопада 2025 року місто Київ єдиний унікальний номер справи: 757/40170/24-ц номер провадження: 22-ц/824/10494/2025 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А., за участю секретаря - Габунії М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціальні кореспонденти» та апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Шевчука Олексія Анатолійовича на рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 березня 2025 року у складі судді Литвинової І.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціальні кореспонденти» про захист честі, гідності, ділової репутації шляхом визнання інформації такою, що виражена у принизливій формі, відшкодування моральної шкоди, В С Т А Н О В И В: У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціальні кореспонденти» (далі - ТОВ «Спеціальні кореспонденти»), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації шляхом визнання інформації такою, що виражена у принизливій формі, відшкодування моральної шкоди. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є українською журналісткою, із значною кількістю споживачів інформації, яка виступає продуктом її професійної діяльності. На особистий профіль позивачки у соціальній мережі Facebook «ОСОБА_1» підписано біля 40 тисяч користувачів соціальної мережі Facebook. За версією журналу «Фокус» позивачка посіла 42 місце у рейтингу «100 найвпливовіших жінок України» за 2021 рік. У травні 2022 року, тобто через три місяці після повномасштабного вторгнення рф в Україну, в той час коли чоловік позивачки став на захист України, а позивачка залишилась одна з трьома дітьми в Києві, щодо неї почалася низка інформаційних атак, в тому числі з боку українських блогерів і журналістів, яка триває і по цей час. Вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті «Спеціальні кореспонденти» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 опубліковано статтю під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_11», наступного змісту: «Телеграм-канали «ІНФОРМАЦІЯ_6» ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та ІНФОРМАЦІЯ_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 наводять скріни, де ОСОБА_6 пише про затримання ОСОБА_7 , а також скріни з телеграм-каналу ОСОБА_10. В своїх публікаціях в телеграм-каналах вони називають ОСОБА_8 руснею». Позивачка вважає, що поширена відповідачем інформація наступного змісту: «І ця русня в Києві» є такою, що висловлена в принизливій формі, тобто є такою, що принижує її честь, гідність та ділову репутацію. З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила визнати опубліковану: ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 в Телеграм-каналі «ІНФОРМАЦІЯ_6» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 в Телеграм-каналі «ІНФОРМАЦІЯ_8» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 , - 12 липня 2024 року ТОВ «Спеціальні кореспонденти» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 інформацію «І ця русня в Києві» такою, що висловлена у принизливій формі, принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 . Також ОСОБА_1 , з урахуванням заяви її представника адвоката Шевчука О.А. від 09 жовтня 2024 року про зменшення розміру позовних вимог (а.с.45-55, т.3), просила стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ТОВ «Спеціальні кореспонденти» моральну шкоду у розмірі по 01 грн 00 коп., заподіяної приниженням честі, гідності та ділової репутації внаслідок поширення інформації у принизливій формі. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва суду 25 грудня 2024 року роз`єднано позовні вимоги ОСОБА_1 до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у самостійні два провадження і передано за підсудністю до Києво-Святошинського районного суду Київської області та Подільського районного суду міста Києва (а.с.203-208, т.4). Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 05 березня 2025 року позов ОСОБА_1 до ТОВ «Спеціальні кореспонденти» про захист честі, гідності, ділової репутації шляхом визнання інформації такою, що виражена у принизливій формі, відшкодування моральної шкоди - залишено без задоволення. Рішення суду мотивоване тим, що спірні висловлювання є оціночними судженнями, а тому відповідно до ст. 277 ЦК України не підлягають судовому спростуванню. Суд встановив, що публікація містить цитування телеграм-каналів, а не самостійні твердження відповідача, що узгоджується з положеннями Закону України «Про медіа» щодо звільнення медіа від відповідальності за дослівне відтворення матеріалів інших джерел. Позивачка як публічна особа повинна бути готовою до ширшої межі критики згідно з практикою ЄСПЛ. При цьому позивачка не надала доказів того, що поширена інформація містить недостовірні факти або була опублікована із злим умислом. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Спеціальні кореспонденти» подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та змінити рішення в частині наведення мотивів для відмови у задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосуванням судом норм матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач не публікував від свого імені висловлювання «І ця русня в Києві», а лише розмістив скріншоти публікацій з телеграм-каналів «ІНФОРМАЦІЯ_6» та «ІНФОРМАЦІЯ_8», де вказане висловлювання було розміщено, та переказав їх зміст: «ІНФОРМАЦІЯ_11», наступного змісту: «Телеграм-канали « ІНФОРМАЦІЯ_6 » ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ) та ІНФОРМАЦІЯ_8 (ІНФОРМАЦІЯ_9) наводяться скріни, де ОСОБА_1 пише про затримання ОСОБА_7, а також скріни з телеграм-каналу ОСОБА_10. В своїх публікаціях в телеграм-каналах вони називають ОСОБА_8 ». Відповідно до рішення №1341 від 09 листопада 2023 року ТОВ «Спеціальні кореспонденти» зареєстровано суб`єктом у сфері онлайн-медіа, відтак на товариство поширюється дія Закону України «Про медіа». Таким чином вважає, що ТОВ «Спеціальні кореспонденти» не несе відповідальності за поширення інформації, вказаної ОСОБА_1 в позовній заяві. Вказує, що судом першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваного рішення зазначено таке: «Зважаючи на те, що інформація, яку бажає спростувати позивач, не містить фактичних даних, а є оціночним судженням, які не підлягають спростуванню та доведенню відносно їх правдивості. Враховуючи те, що позивачем не доведено, що поширена інформація є недостовірною, а оціночні судження не підлягають спростуванню, відтак суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову». Проте суд першої інстанції мав зазначити не про те, що вказана поширена інформація є оціночним судженням, а констатувати факт відсутності відповідальності у ТОВ «Спеціальні кореспонденти» за поширення вказаної позивачкою інформації на підставі п.1 ч.1 ст.117 Закону України «Про медіа». Також апеляційну скаргу подав представник ОСОБА_1 - адвокат Шевчук О.А., в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Апеляційна скарга адвоката Шевчука О.А. мотивована тим, що предметом розгляду за позовною заявою ОСОБА_1 є не спростування недостовірної інформації, як помилково встановив суд першої інстанції, а захист честі, гідності та ділової репутації, визнання інформації такої, що виражена у принизливій формі, відшкодування моральної шкоди.Тобто позивачка не заявляла позовні вимоги про визнання інформації недостовірною та її спростування. Вказує, що позивачка не стверджувала про те, що поширена щодо неї інформація є фактичним твердженням, а вказувала про те, що така інформація є оціночним судженням, яке виражене в принизливій формі та відповідно до абз.2 ст.30 Закону України «Про інформацію» має право на відшкодування моральної шкоди, внаслідок поширення суб`єктивної думки (оціночних суджень) в принизливій формі. Так, у публікації відповідача, яку поширено публічно, допущено висловлювання (оціночне судження) в принизливій формі, яке принижує честь, гідність та ділову репутацію позивачки, а саме: «І ця русня в Києві». Однак в оскаржуваному рішенні судом не надано оцінку висловлюванням, як таким, що виражені в принизливій формі. З аналізу судової практики щодо виразу «проросійський» (наближеного до терміну «русня») вбачається, що вживання такого терміну щодо особи в умовах збройної агресії рф дискредитує особу, оскільки створює враження про начебто підтримку нею або схвалення дій, які держава-агресор вчиняє в Україні та проти українських громадян, тобто такий вираз є негативною інформацією. Окрім того, на підтвердження того, що поширена відповідачем інформація («І ця русня в Києві») висловлена в принизливій формі, було надано висновок спеціаліста за результатами проведення лінгвістичного (семантико-текстуального) дослідження від 14 жовтня 2024 року. Проте судом першої інстанції не надано оцінку вказаному висновку та залишено поза увагою той факт, що поширена відповідачем інформація «І ця русня в Києві» є негативною та такою, що висловлена в принизливій формі. Зазначає, що суд в оскаржуваному рішенні посилається на практику Європейського суду з прав людини та практику Верховного Суду щодо свободи вираження поглядів та меж допустимої критики щодо публічних осіб, як підставу для відмови у задоволені позову. Однак суд жодним чином не обґрунтовує, чому відносить позивачку до політичного діяча чи іншої публічної особи. Разом з тим, позивачка не є політичним діячем та не є публічною особою в розумінні Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації. Позивачка є журналісткою (свідоцтво KB №24754-14694Р) та саме в силу суті своєї професії здійснює вплив на громадську думку. Також вказує, що позивачка, як журналістка, користується широкою свободою висвітлення резонансних питань (свободою вираження своїх поглядів), гарантованої ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Натомість безпідставно піддалася навіть не критиці, а відвертій образі, цькуванню з боку засобів масової інформації (далі - ЗМІ), які мають значний вплив на суспільну думку. В свою чергу, дії відповідача були спрямовані не на критику позивачки, а намагання тиснути на журналістку з метою примусити її мовчати. Таким чином, суд дійшов помилкового висновку, що межа критики щодо позивачки є більш ширшою та, що відповідач не несе відповідальності за поширення інформації, яка порушує особисті немайнові права позивачки. Позивачка ОСОБА_1 та відповідач ТОВ «Спеціальні кореспонденти» не скористалися своїм правом на подання до суду відзивів на апеляційні скарги, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційних скарг до апеляційного суду не направили. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідач ТОВ «Спеціальні кореспонденти» та його представник - адвокат Шатній О.В. повідомлені судом апеляційної інстанції про судове засідання, призначене на 25 листопада 2025 року на 12 год 45 хв., завчасно, в установленому законом порядку, проте у судове засідання не з`явились, причину неявки суду не повідомили. Так, ТОВ «Спеціальні кореспонденти» та його представник - адвокат Шатній О.В. отримали судові повістки про виклик до суду до електронного кабінету підсистеми «Електронний суд» 18 листопада 2025 року, що підтверджується звітами про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду (а.с.85-86 т.5). Згідно з ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Відповідно до положень ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку (пункт 1); день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи (пункт 2); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 3). Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ТОВ «Спеціальні кореспонденти» та його представник - адвокат Шатній О.В. повідомлені судом апеляційної інстанції про розгляд справи належним чином. Зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, якою передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів визнала неявку відповідача тайого представника - адвоката Шатній О.В. такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав. Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене із додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційних скарг цих висновків не спростовують. Згідно з приписами ст.ст.12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів. Відповідно до вимог ст.ст.76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. У відповідності до ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які є загальновідомими, не потребують доказуванню в силу положень ч.3 ст.82 ЦПК України. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст.89 ЦПК України). Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи й не заперечується сторонами, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті «Спеціальні кореспонденти» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 опубліковано статтю під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_11», наступного змісту: « Телеграм-канали «ІНФОРМАЦІЯ_6 » ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та ІНФОРМАЦІЯ_8 (ІНФОРМАЦІЯ_10) наводять скріни, де ОСОБА_1 пише про затримання ОСОБА_7 , а також скріни з телеграм-каналу ОСОБА_10. В своїх публікаціях в телеграм-каналах вони називають ОСОБА_8 руснею». Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України). Згідно з ч.ч.1, 2 ст.10 ЦПК Українисуд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Частиною 4 ст.10 ЦПК Україниі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Відповідно до ст.34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Згідно зі ст.68 Конституції Україникожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Кожен має право на свободу вираження поглядів у розумінні ст.10 Конвенції, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Статтею 201 ЦК України передбачено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством. За змістом ст.277 ЦК Українифізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію, у такий же спосіб, у який вона була поширена. Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту. При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі «Інтернет» чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Крім цього, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням; встановити факт поширення недостовірної інформації та що поширена інформація стосується саме особи позивача й порушує його особисті немайнові права або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У пункті 6.26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19) викладено правовий висновок про те, що не можна визнати інформацію такою, що має характер оціночних суджень, якщо ця інформація стосується конкретних подій, конкретної особи (позивача) та подається як установлений факт, тобто…повідомляється чітко, точно та є констатацією факту. Подібних за змістом правових висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 760/2753/17-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 483/1556/16-ц, від 07 листопада 2019 року у справі № 344/3331/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 757/46387/15-ц. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію»ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи. Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми. Статтею 10 Конвенції передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду, і є необхідним в демократичному суспільстві. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до п.2 ст.10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Як зазначено у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у справі «Lingens v. Austria», № 9815/82, § 46, 08 липня 1986 року, свобода вираження поглядів, гарантована п.1 ст.10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе. Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку. Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав. При поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя (далі - Резолюція). Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). Межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. У цьому аспекті колегія суддів не погоджується із доводами апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Шевчука О.А. про те, що позивачка ОСОБА_1 є журналістом та не є політичним діячем або іншою публічною особою в розумінні Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації. Так, у позовній заяві ОСОБА_1 вказала, що за версією журналу «Фокус» вона посіла 42 місце у рейтингу «100 найвпливовіших жінок України» за 2021 рік. За даними відкритих та публічних джерел ОСОБА_1 з лютого 2016 року по жовтень 2022 року була заступницею головного редактора популярного інтернет-видання «Страна.ua». Відкритими джерелами також підтверджується, що ОСОБА_1 є медійною активною особою. В мережі є низка її інтерв`ю та висвітлення її публічних думок щодо певних суспільно важливих питань. Отже ОСОБА_9 в силу своєї діяльності відіграє або може відігравати певну роль у суспільному житті. Тому, всупереч доводів апеляційної скарги адвоката Шевчука О.А., вказані обставини у своїй сукупності дають достатні підстави для розумного та обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 є публічною особою, оскільки її професійна діяльність, рівень медійної впізнаваності, прагнення відкритості до значної аудиторії та участь у суспільно важливих дискусіях об`єктивно свідчать про її вплив на громадську думку та публічне життя. Подібного по суті висновку щодо віднесення суспільно активної особи позивача до категорії публічних осіб дійшов Верховний Суд у постанові від 13 листопада 2024 року у справі № 730/1097/23 (провадження № 61-9518св24). Оскільки позивачка є публічною медійною особою, тому відповідно межа допустимої критики та обсяги поширення інформації щодо неї є значно ширшими, ніж щодо непублічної особи, оскільки вона відіграє важливу роль у суспільній діяльності України та її дії становлять підвищений суспільний інтерес. Позивачка ОСОБА_1 як публічна особа, яка тривалий час займалася та займається медійною активністю, мала б усвідомити, що вона самостійно та свідомо відкриває себе для критики, яка у демократичному суспільстві може цілком правомірно здійснюватися у формі, яка не є обов`язково приємною для позивачки, навіть шокуючою; вона мала бути готовою до того, що критика на її адресу може бути зроблена у спосіб та за стилем, які не будуть схвальними для неї. Верховний Суд та ЄСПЛ послідовно дотримується позиції, що оціночні судження говорять не про об`єкт, а про відношення суб`єкта до цього об`єкта. На відміну від твердження про факти, у думці висловлюється відповідність факту, який оцінюється, не об`єктивному світу, а суб`єктивним поняттям і уявленням окремої особи, яка висловлює таку оцінку. Поширена на сайті відповідача інформація, зокрема, скріншоти з телеграм-каналів «ІНФОРМАЦІЯ_6» (ІНФОРМАЦІЯ_3) та ІНФОРМАЦІЯ_8 (ІНФОРМАЦІЯ_10) де автори називають позивачку «руснею» не містить будь-яких фактичних відомостей, висловлених у категоричній формі, тверджень чи звинувачень позивачки, а є оціночним судженням з використанням мовних засобів, які ґрунтуються на особистій думці авторів, а не твердженнях про факти. Таким чином, установивши, що вжиті в поширених дописах на сайті відповідача висловлювання щодо позивачки відображають лише власну оцінку інших осіб, висловлену у формі оціночних суджень, критичних зауважень, припущень, а тому не є недостовірною інформацією, що відповідно до ст.277 ЦК Українипідлягає спростуванню. Колегія суддів зауважує, що чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а публічні особи мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики. Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги адвоката Шевчука О.А. про те, що таку суб`єктивну думку було висловлено в принизливій формі стосовно позивачки, колегія суддів враховує таке. Сама лише різка чи навіть образлива форма висловлювання не є перешкодою для віднесення певного висловлювання до оціночного судження. Певні висловлювання не можуть бути спростовані за позовом про спростування недостовірної інформації (див. постанови Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 541/349/20, від 19 лютого 2024 року у справі № 370/1604/21). Хоча текстовий допис на сайті ІНФОРМАЦІЯ_2, де опубліковано статтю, в якій, зокрема, «Телеграм-канали «ІНФОРМАЦІЯ_6» (ІНФОРМАЦІЯ_3) та ІНФОРМАЦІЯ_8 (ІНФОРМАЦІЯ_10) називають ОСОБА_8 «руснею» містить різкий провокативний сенс, однак ці висловлювання є виключно суб`єктивною оцінкою і не містять ствердження про порушення позивачкою законодавства чи моральних принципів, а лише дають можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями авторів. Емоційне забарвлення викладеної інформації, з урахуванням характеру вжитих висловлювань, відображає особисте ставлення авторів до змісту висловленої ними думки, підтверджує виклад суб`єктивної оцінки інформації згідно з власними переконаннями. Таке емоційне висловлювання стосується не особистих якостей позивачки, а критичної оцінки її публічної діяльності та медійної поведінки, і тому не містить фактичних тверджень, які можна перевірити чи спростувати у розумінні ст. 277 ЦК України. Воно відображає суб`єктивну реакцію авторів на публічну діяльність позивачки, а не стверджує про будь-які порушення з її боку. Як публічна й медійно активна особа, позивачка має бути готовою до ширшої межі критики, навіть різкої чи неприємної за стилем, що відповідає стандартам свободи вираження поглядів у демократичному суспільстві. Отже, всупереч доводів апеляційної скарги адвоката Шевчука О.А., у даному конкретному випадку відсутні підстави для висновку, що таку суб`єктивну думку було висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі. З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових та фактичних підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Спеціальні кореспонденти» про захист честі, гідності, ділової репутації шляхом визнання інформації такою, що виражена у принизливій формі, відшкодування моральної шкоди, оскільки спірні висловлювання є оціночними судженнями та не підлягають спростуванню. В апеляційній скарзі ТОВ «Спеціальні кореспонденти» стверджує про те, що суд першої інстанції неправильно мотивував відмову в позові, оскільки зосередився на тому, що спірні висловлювання є оціночними судженнями та не підлягають спростуванню, проте суд мав виходити із того, що товариство не є належним відповідачем, оскільки товариство лише відтворило скріншоти з інших телеграм-каналів і не публікувало спірних висловлювань від свого імені, як зареєстрований суб`єкт у сфері онлайн-медіа ТОВ «Спеціальні кореспонденти» відповідно до п.1 ч.1 ст.117 Закону України «Про медіа» не несе відповідальності за таке розміщення. Тому вважає, що мотивувальна частина рішення мала ґрунтуватися саме на цьому. Колегія суддів не погоджується із такими доводами апеляційної скарги ТОВ «Спеціальні кореспонденти», виходячи з такого. Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної та юридичної особи, а також про спростування недостовірної інформації (ч.1 ст.277 ЦК України), є сукупність таких обставин як: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації потрібно розуміти опублікування її у пресі, передання з використанням радіо, телебачення чи інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Поширенням інформації також є демонстрація в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, а так само поширення за допомогою електронних засобів, що за своїм змістом або формою ганьблять гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної чи юридичної особи (див. висновок Верховного Суду у постанові від 27 червня 2024 року у справі № 369/10857/21 (провадження № 61-15936св23)). Відповідно до ч.3 ст. 63 Закону України «Про медіа» суб`єкти у сфері онлайн-медіа можуть зареєструватися добровільно відповідно до вимог цього Закону. Установлено та не заперечується сторонами, що з 09 листопада 2023 року ТОВ «Спеціальні кореспонденти» зареєстроване як суб`єкт у сфері онлайн-медіа. Тому на відповідача поширюються норми Закону України «Про медіа». Так, відповідно до п.1 ч.1 ст. 117 Закону України «Про медіа» суб`єкти у сфері медіа та їх працівники не несуть відповідальності за поширення інформації, забороненої цим Законом, а також інформації, що не відповідає дійсності, порушує права і законні інтереси особи, якщо ця інформація є дослівним або у переказі без спотворення суті відтворенням матеріалів, опублікованих іншим зареєстрованим медіа, або точним за змістом відтворенням оригінальних матеріалів іноземного медіа з посиланням на них. Матеріали справи не містять доказів того, що Телеграм-канали «ІНФОРМАЦІЯ_6» (ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та ІНФОРМАЦІЯ_8 (ІНФОРМАЦІЯ_10), скірншоти з яких ТОВ «Спеціальні кореспонденти» відтворило у себе на сайті, зареєстровані як національні чи іноземні медіа. Не надано таких доказів і самим відповідачем ТОВ «Спеціальні кореспонденти», а доказування та, відповідно, рішення суду не можуть ґрунтуватись на припущеннях (ст.ст.12,81 ЦПК України). Оскільки відповідач не довів, що відтворені ним матеріали походять від зареєстрованих національних чи іноземних медіа, що виключає застосування п.1 ч.1 ст.117 Закону України «Про медіа», то підстав для звільнення від відповідальності за поширену інформацію немає, а тому у суду першої інстанції не було підстав для висновку, що ТОВ «Спеціальні кореспонденти» є неналежним відповідачем у справі. Інші доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Шевчука О.А. та апеляційної скарги ТОВ «Спеціальні кореспонденти», фактично зводяться до переоцінки доказів, яким судом надана належна правова оцінка, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують. Апеляційний враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Таким чином, суд першої інстанції виконав вимоги ст.263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив та оцінив докази, правильно встановив обставини у справі та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законними і обґрунтованими, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення, оскільки доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шевчука Олексія Анатолійовича та апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціальні кореспонденти» - залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 березня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 10 грудня 2025 року. Головуючий Судді: