Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 360/1132/24

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 грудня 2025 року справа №360/1132/24 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Гайдара А.В., суддів: Блохіна А.А., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 03 січня 2025 року (повне судове рішення складено 03 січня 2025 року) у справі № 360/1132/24 (суддя в І інстанції Кисіль С.В.) за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області та Державної судової адміністрації України про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, - УСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області (надалі відповідач-1), Державної судової адміністрації України (надалі відповідач-2), про: - визнання протиправною бездіяльність ДСА України щодо незабезпечення ТУ ДСА в Луганській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Біловодського районного суду Луганської області позивачу за період з 12 червня 2024 року по 31 серпня 2024 року включно, виходячи зі встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн; - зобов`язання ДСА України забезпечити ТУ ДСА в Луганській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Біловодського районного суду Луганської області позивачу за період з 12 червня 2024 року по 31 серпня 2024 року включно, виходячи зі встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн; - визнання протиправними дій ТУ ДСА в Луганській області щодо нарахування та виплати судді Біловодського районного суду Луганської області позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 12 червня 2024 року по 31 серпня 2024 року включно, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн; - зобов`язати ТУ ДСА в Луганській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Біловодського районного суду Луганської області позивачу за період з 12 червня 2024 року по 31 серпня 2024 року включно, виходячи зі встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків і обов`язкових платежів. Позовні вимоги мотивовані тим, з 12 червня 2024 року по теперішній час відповідач-1 нарахував позивачу суддівську винагороду, для визначення суми якої використовувалася величина в розмірі 2102 гривні під назвою «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді». Однак, відповідно до приписів спеціального законодавства, відповідач-1 повинен був нарахувати суддівську винагороду, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2024 року у розмірі 3028,00 грн. При цьому ДСА України як головний розпорядник бюджетних коштів, починаючи з 12 червня 2024 року і до цього моменту, допускає протиправну бездіяльність щодо незабезпечення фінансування виплат належних позивачу суддівської винагороди, виходячи з вищезазначеного розміру прожиткового мінімуму працездатних осіб у 2024 році. Внаслідок таких дій відповідача-1 і бездіяльності відповідача-2 розмір суддівської винагороди позивача протягом періоду з 12 червня 2024 року по 31 серпня 2024 року включно не відповідав розміру, встановленому спеціальним Законом, Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 03 січня 2025 року позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 12 червня 2024 року по 31 серпня 2024 року включно, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн. Зобов`язано Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 12 червня 2024 року по 31 серпня 2024 року включно, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 12 червня 2024 року по 31 серпня 2024 року включно, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн. Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду та допомоги на оздоровлення за період з 12 червня 2024 року по 31 серпня 2024 року включно, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2024 року складає 3028,00 грн, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків і обов`язкових платежів. Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач 2 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що статтею 7 Закону України від 15.12.2020 №1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України від 02.12.2021 №1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України від 03.11.2022 №2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та Закону України від 09.11.2023 №3460-ІХ «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено, що у 2021-2024 роках прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, з 1 січня складає 2102 грн і станом на січень 2024 року він не змінювався. Таким чином з 01.01.2021 суддівська винагорода суддів місцевих судів відповідно до діючого законодавства обраховується від розміру посадового окладу судді, який складає 63060 грн, а доплати обчислюються від цього розміру посадового окладу. Враховуючи викладені обставини, територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області не мало правових підстав для нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди в розмірі, який зазначено в позовній заяві. Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити, з таких підстав. Позивач, ОСОБА_1 працює на посаді виконуючого обов`язки голови Біловодського районного суду Луганської області з 12 червня 2024 року, що підтверджується наказом в. о. голови Біловодського районного суду Луганської області від 12 червня 2024 року № 01/3-ос «Про покладення обов`язків голови Біловодського районного суду Луганської області на суддю Максима Рукаса». Указом Президента України від 11 травня 2004 року № 514/2004 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області строком на п`ять років. Постановою Верховної Ради України від 18 лютого 2010 року № 1910-VI «Про обрання судів» позивача обрано суддею Сєвєродонецького міського суду Луганської області безстроково. Відповідно до наказу в. о. голови Біловодського районного суду Луганської області від 04 січня 2012 року № 1 «Про призначення ОСОБА_1 », на підставі Указу Президента України, ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків судді Біловодського районного суду Луганської області з 04 січня 2012 року з окладом згідно штатного розпису та встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу. Наказом голови Біловодського районного суду Луганської області від 12 червня 2020 року № 6 «Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років» позивачу встановлена щомісячна доплата за вислугу років у розмірі 50 % посадового окладу з 12 червня 2020 року. Згідно з наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 02 квітня 2022 року № 99 призначено солдата ОСОБА_1 старшим стрільцем другого відділення четвертого взводу охорони роти ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до наказу голови Біловодського районного суду Луганської області від 02 квітня 2022 року № 1-ВЧ «Про увільнення ОСОБА_1 від роботи від роботи у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації» увільнено суддю Біловодського районного суду Луганської області ОСОБА_1 від роботи з 02 квітня 2022 року у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації в особливий період зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби. З 12 червня 2024 року позивача повернуто до виконання обов`язків судді Біловодського районного суду Луганської області, що підтверджується наказом в. о. голови Біловодського районного суду від 12 червня 2024 року № 01/2-ос «Про початок виконання обов`язків судді Біловодського районного суду Луганської області Макимом Рукасом». Згідно з наказом в. о. голови Біловодського районного суду Луганської області від 12 червня 2024 року № 01/3-ос «Про покладення обов`язків голови Біловодського районного суду Луганської області на суддю Максима Рукаса» суддя Біловодського районного суду Луганської області ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків голови Біловодського районного суду Луганської області, до моменту обрання голови суду, як такий, що має більший стаж роботи на посаді судді в цьому суді з 12 червня 2024 року. Згідно з довідкою ТУ ДСА в Луганській області від 28 листопада 2024 року № 835/24-Вих про розмір нарахованої та виплаченої суддівської винагороди з 12 червня 2024 року по 31 серпня 2024 року судді Біловодського районного суду Луганської області ОСОБА_1 нараховано за червень 2024 року 61483,50 грн, за липень 2024 року 94590,00 грн, за серпень 2024 року 94590,00 грн, нарахування та виплата суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 12 червня 2024 року по 31 серпня 2024 року здійснювалися із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн. Водночас, відповідач-1 зазначає про відсутність правових підстав для розрахунку посадового окладу позивача, виходячи з 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року. Разом з тим, суддя ОСОБА_1 не погоджуючись з нарахуванням та виплатою йому суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення у спірний період, виходячи з розміру базового посадового окладу судді, обчисленого із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн, звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть. Проте, з такими висновками суду першої інстанції не може погодитись судова колегія апеляційного суду. Стаття 130 Конституції України визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Так, згідно із частиною другою статті 133 Закону № 2453-VI суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. За змістом частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI з урахуванням Рішення Конституційного Суду від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018 посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом. Водночас пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 1 січня 2017 року, встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року. Закон № 966-XIV дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень. Згідно зі статтею 1 цього Закону прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. Частиною третьою статті 4 Закону № 966-XIV визначено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження. Так, за змістом абзацу четвертого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб було встановлено у розмірі 3028 гривень, а згідно з абзацом п`ятим цієї статті прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - у розмірі 2102 гривні. Отже, окремими приписами Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 1 січня 2024 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні саме для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді. У цьому аспекті апеляційний суд зауважує, що наведені приписи абзацу п`ятого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому, застосовуючи їх для визначення посадового окладу позивачки, Відповідач-1 діяв на законних підставах. Водночас викладений у цій справі висновок апеляційного суду відрізняється від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 13 липня 2023 року у справі №280/1233/22, від 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23 та ін. Спори у цих справах стосувалися застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року. У наведених справах Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV, і в цьому ж Законі закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум. Ураховуючи те, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» і за приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про відсутність законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди. За позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в цій категорії спорів закон про Державний бюджет України на відповідний рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Однак, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24 квітня 2025 року в справі № 240/9028/24 не погодилась з наведеними висновками з таких міркувань. Безсумнівно, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо. Водночас законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні. Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді. З огляду на викладене та з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22 та 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23, і зазначила про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді. Також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2025 року у справі №240/9028/24 зазначено, що «…Велика Палата Верховного Суду нагадує, що незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого вона відступила, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду..» Висновки Верховного Суду обов`язкові для врахування відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України. З огляду на вищевикладене, враховуючи викладену правову позицію Великої Палати Верховного Суду України, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про наявність підстав для задоволення позову. Таким чином, суд встановив підстави для скасування рішення Луганського окружного адміністративного суду від 03 січня 2025 року у справі № 360/1132/24 та відмови у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області та Державної судової адміністрації України про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржникові надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції і дають підстави для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України задовольнити. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 03 січня 2025 року у справі № 360/1132/24 скасувати. Прийняти нову постанову. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області та Державної судової адміністрації України про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 11 грудня 2025 року. Судді А.В. Гайдар А.А. Блохін Е.Г. Казначеєв