Постанова 4801 № 127/13064/25

Справа № 127/13064/25 Провадження № 33/801/1149/2025 Категорія: 156 Головуючий у суді 1-ї інстанції Ковальчук Л. В. Доповідач: Береговий О. Ю. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 грудня 2025 рокум. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Берегового О. Ю., розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 08 вересня 2025 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, встановив: Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР № 310017 від 23 квітня 2025 року, цього ж дня о 21:29 год. по вул. Хмельницьке шосе, 114-І у м. Вінниця водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «BMW X5», д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння. Від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку ОСОБА_1 відмовився на боді-камеру. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 08 вересня 2025 року ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000,00 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 605,60 грн судового збору. Не погоджуючись із такою постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржує її в апеляційному порядку. Вважаючи оскаржувану постанову винесеною з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а провадження у справі - закрити у зв`язку із відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ОСОБА_1 вказує, що працівниками поліції жодним чином не зафіксовано хто саме керував транспортним засобом, що на його думку виключає його відповідальність. Скаржник вважає, що працівниками поліції порушений порядок проведення огляду на стан сп`яніння, оскільки працівники поліції, чітко не запропонували йому пройти огляд на місці на стан сп`яніння, та не повідомили де проходити даний огляд. Також зазначає, що після його відмови від проходження огляду йому не було обов`язково запропоновано огляд в медичній установі, як того вимагає ст. 266 КУпАП, а наявне у матеріалах справи направлення на огляд до КП ВОНД «Соціотерапія» від 23.04.2025 року виписано о 21:40 год. того ж дня, хоча згідно відеозапису о 21:40 год. зазначене направлення не виписувалось, оскільки в даний час вирішувалось питання чи вживав він алкогольні напої чи ні. При цьому на думку скаржника поліцейські допустили порушення вимог ст. 266 КУпАП та Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння затвердженого постановою КМУ від 17.12.2008 №1103 оскільки матеріали справи не містять його згоди на проходження огляду підтвердження стану сп`яніння. Крім того, ОСОБА_1 у апеляційній скарзі посилається на порушення поліцейськими процедури збирання доказів, оскільки вона повинна обов`язково бути відображена в відеоматеріалі або засвідчена підписами двох свідків, натомість відеоматеріали не містять факту керування ним транспортним засобом, факту зупинки авто працівниками поліції, а відеозапис не є безперервним. Також скаржник вказує, що не був повідомлений про судовий розгляд, не отримував судової повістки, відповідні докази у матеріалах справи відсутні, тому він був позбавлений права на захист та безпосередню участь у судовому засіданні. Крім того, у апеляційній скарзі та окремо поданою заявою ОСОБА_1 порушується питання про поновлення строку на апеляційне оскарження. Дане клопотання обґрунтоване тим, що копію оскаржуваної постанови він отримав лише 24 жовтня 2025 року, під час ознайомлення із матеріалами справи. В судове засідання 11.12.2025 ОСОБА_1 та/або його представник у судове засідання не з`явився про причини поважності неявки суд не повідомив, хоча про дату, час та місце проведення судвого засідання повідомлений належним чином. Відповідно до ч. 6 ст. 294 КУпАП, неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб. Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини гарантовано кожній фізичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправних зволікань) судового захисту. В поняття «розумний строк» розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника. Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Смірнов проти України» від 08 листопада 2005 року слідує, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції. Крім того, Європейський суд з прав людини в п. 41 рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження та добросовісно виконувати процесуальні обов`язки (рішення у справі «Олександр Шевченко проти України», заява № 8371/02, п. 27, рішення від 26 квітня 2007 року та «Трух проти України», заява № 50966/99 від 14 жовтня 2003 року). Таким чином, суд вважає за можливе, з урахуванням положень ст. 268 КУпАП продовжити розгляд справи за відсутності скаржника та/або його представника. Відповідно до ч. 2 ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено. Як убачається із матеріалів справи, постанова Вінницького міського суду Вінницької області від 08 вересня 2025 року винесена без участі ОСОБА_1 . Разом з тим, матеріали справи не містять доказів направлення зазначеної постанови особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Фактично ОСОБА_1 ознайомився зі змістом оскаржуваної постанови та отримав її копію під час ознайомлення з матеріалами справи 24.10.2025. З огляду на наведене вище, з метою забезпечення конституційного права особи на оскарження судового рішення, про яке стверджується в рішеннях Європейського суду з прав людини, апеляційний суд дійшов висновку, що строк на апеляційне оскарження постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 08 вересня 2025 року пропущений з поважних причин та підлягає поновленню. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, співставивши їх з наявними в матеріалах справи доказами, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Статтею 245 КУпАП визначені завдання провадження у справах про адміністративні правопорушення. Це своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган ( посадова особа ) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо підчас розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом. Згідно з п. 2 ч. 8 цієї статті за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін. Відповідно до положень ст. 251 КУпАП вина особи у вчиненні адміністративного правопорушення доводиться доказами. Доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків. Як убачається із матеріалів справи, зокрема, протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №310017 від 23 квітня 2025 року, цього ж дня о 21:29 год. по вул. Хмельницьке шосе, 114-І у м. Вінниця водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «BMW X5», д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння. Від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку водій відмовився на боді-камеру. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена за ч. 1 ст. 130 КУпАП. До протоколу додані направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану сп`яніння від 23 квітня 2025 року до КП ВОНД «Соціотерапія» від 23.04.2025 року виписано о 21:40 год., згідно із яким у ОСОБА_1 виявлені ознаки сп`яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів. Також зазначено, що від огляду ОСОБА_1 відмовився. Крім того, до матеріалів справи долучений відеозапис з нагрудних камер поліцейських, якими безперервно зафіксовано хронологію подій 23 квітня 2025 року від моменту зупинки транспортного засобу, виявлення та встановлення особи водія до оформлення протоколу про адміністративне правопорушення за наслідком відмови від проходження огляду на стан сп`яніння. Пунктом 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 передбачено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Статтею 266 КУпАП, Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103, Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України від 09 листопада 2015 року № 1452/735, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 року за № 1413/27858, встановлений чіткий алгоритм дій щодо проведення огляду водія на стан алкогольного (іншого) сп`яніння і оформлення його результатів. Відповідно до п. 2, 4 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом МВС України та МОЗ України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року, огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Ознаками алкогольного сп`яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці. Відповідно до п. 6, 7 Розділу І цієї Інструкції, огляд на стан сп`яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом; лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку). У разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 КУпАП. Відповідно до п. 8 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року №1103 у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров`я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп`яніння і дії водія щодо ухилення від огляду. Частиною 1 ст. 130 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Ураховуючи склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 130 КУпАП, об'єктивна сторона цього правопорушення полягає у керуванні транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також у передачі керування транспортними засобами особі, яка перебуває у стані такого сп'яніння, а так само і ухилення осіб від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння. Вирішуючи питання про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративного правопорушення, суд першої інстанції дійшов висновку, що його вина цілком доведена матеріалами справи. Факт відмови ОСОБА_1 від проходження у встановленому порядку огляду на стан сп`яніння зафіксований відповідними, належними достовірними та достатніми доказами, які узгоджуються між собою, із іншими доказами у справі та є підтвердженням наявності у діях останнього складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, яке виразилося у його відмові як особи, яка керувала транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп`яніння. За викладених фактичних та об`єктивних обставин справи з висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваній постанові суду першої інстанції від 08 вересня 2025 року, слід погодитися, оскільки вони є правильними, виваженими, належно умотивованими в установленому порядку. Оскаржуючи постанову суду першої інстанції ОСОБА_1 стверджує про відсутність доказів керування ним транспортним засобом. Пунктом 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз`яснено, що керування транспортним засобом - виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли він почав рухатись. Само по собі керування транспортним засобом розуміється як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року по справі №404/4467/16-а. Таким чином, керування транспортним засобом - це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу. За відсутності доказів керування особою, яка притягується при обставинах, вказаних у протоколі, така особа в розумінні диспозиції ст. 130 КУпАП не є суб`єктом вчинення даного адміністративного правопорушення за ознакою відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, так як відсутні докази керування ним транспортним засобом на момент зупинення автомобіля працівниками поліції і як наслідок не може нести відповідальність. З дослідженого судом відеозапису з портативних відеореєстраторів поліцейських хоча і не зафіксовано моменту зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , однак у відповідності до його пояснень він не заперечував як факту керування цим транспортним засобом, порушення правил дорожнього руху та погодився з постановою про накладення адміністративного стягнення за це. Відтак, належними та достовірними доказами безумовно спростовуються доводи скарги щодо недоведення факту керування саме ОСОБА_1 транспортним засобом та вони не можуть бути розцінені інакше, аніж спосіб захисту з метою уникнення від адміністративної відповідальності. Щодо тверджень скаржника про порушення поліцейськими порядку проведення огляду на стан сп`яніння внаслідок не повідомлення йому місця проходження даного огляду, то такі посилання на увагу не заслуговують, оскільки згідно долученого до матеріалів справи та дослідженого судом відеозапису однозначно убачається, що працівниками поліції дотримана встановлена законом процедура проведення огляду на стан сп`яніння та на відеозаписі зафіксована категорична відмова ОСОБА_1 від її проходження будь де. Крім того, ОСОБА_1 у апеляційній скарзі посилається на порушення поліцейськими процедури збирання доказів, оскільки наявний відеозапис не є безперервним. Разом із тим, як убачається із дослідженого судом відеозапису він перерваний лише з 21:31 год. по 21:33 год., на час перебування ОСОБА_1 у вбиральні автозаправної станції, а інші необхідні події відображені у наявному відеозаписі. Із зазначеного висновується, що відеозапис є логічним послідовним та відображає усі моменти виявлення та фіксації адміністративного правопорушення, що повністю спростовує доводи апелянта. Аргументи скарги ОСОБА_1 про порушення його права на захист у зв`язку із розглядом справи у його відсутність та не повідомлення про судовий розгляд суд оцінює критично з огляду на наступне. Як слідує із матеріалів справи, судом першої інстанції розгляд справи був призначений на 24 липня 2025 року, однак, був відкладений за заявою ОСОБА_1 , що обґрунтована його тимчасовою непрацездатністю. Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки про доставку SMS від 25.07.2025 (т.1 а.с. 16) ОСОБА_1 було повідомлено про наступну дату та час розгляду справи на 08.09.2025 о 10:00. Зазначене повідомлення було направлене на номер телефону: НОМЕР_2 , який також був вказаний самим скаржником у зазначеній вище заяві про відкладення розгляду справи, як його контактні дані. Із зазначеного висновується, що місцевий суд належним чином здійснив повідомлення особи про дату та час розгляду справи, що повністю спростовує доводи скаржника про порушення його права бути присутнім у судовому засіданні та надавати суду пояснення. Відповідно до ч. 2 ст. 268 КУпАП визначено перелік справ, у яких присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є обов`язковою. Справи про притягнення особи до відповідальності за ч. 1 ст. 130 до цього переліку не входять. В свою чергу, ОСОБА_1 у апеляційній скарзі не навів переконливих доводів, яким чином його відсутність під час розгляду справи в суді першої інстанції вплинула на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, зокрема, на повноту з`ясування судом попередньої інстанції фактичних обставин справи. Разом із тим, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя та права на апеляційне оскарження рішення суду, процесуальні права ОСОБА_1 поновлені шляхом звернення до апеляційного суду і під час апеляційного розгляду судом безпосередньо перевірені докази, якими обґрунтовані обставини, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення. Ураховуючи вищенаведені обставини висновки суду першої інстанції, викладені у постанові, є обґрунтованими, належним чином вмотивованими та повністю відповідають фактичним обставинам справи. У рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. Таким чином, ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати транспортним засобом, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна. Відтак, апеляційний суд приходить до переконання, що докази вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, були отримані з дотриманням вимог законодавства і суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність його вини у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, наведених у постанові суду від 08 вересня 2025 року, оскільки вина правопорушника у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, цілком доведена матеріалами справи та зібраними у ній доказами. Україна як Висока Договірна Сторона Конвенції Ради Європи про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, право на справедливий суд, закріплене в статті 6 цієї Конвенції, згідно з пунктом першим якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» національні суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду як джерело права. Вимога пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ( Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58, Європейський суд з прав людини, від 10 лютого 2010 року; Проніна проти України, № 63566/00, § 23, Європейський суд з прав людини, від 18 липня 2006 року ). Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання у першу чергу національно-го законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови у прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи. Наведені в апеляційній скарзі аргументи загалом не свідчать про порушення судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи стосовно ОСОБА_1 норм матеріального чи процесуального права, не спростовують правильний висновок судді суду першої інстанції. З урахуванням наведеного, посилання в апеляційній скарзі на необхідність закриття провадження у справі апеляційний суд визнає необґрунтованими та не знаходить законних підстав для їх задоволення. На підставі вищевикладеного апеляційний суд дійшов переконання про відсутність законних підстав для скасування правильної, належно умотивованої постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 08 вересня 2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП. Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення,- постановив: Клопотання захисника Кучерука Юрія Юрійовича про поновлення строку на апеляційне оскарження задовольнити. Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 08 вересня 2025 року. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 08 вересня 2025 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП - залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя Вінницького апеляційного суду О. Ю. Береговий