Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 340/6610/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 04 грудня 2025 року м. Дніпросправа № 340/6610/24 Головуючий суддя І інстанції Петренко О.С. Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Іванова С.М. (доповідач), суддів: Шальєвої В.А., Чередниченка В.Є., за участю секретаря судового засідання Перетятько К.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Дніпрі апеляційні скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та Головного управління ДПС у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 в адміністративній справі №340/6610/24 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішення, - ВСТАНОВИВ: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Кіровоградській області, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення від 04.07.2024 за №010180/2404. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 було задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення №010180/2404 від 04.07.202024 року у частині щодо збільшення суми грошового зобов`язання з ПДВ у розмірі 149258,75 грн., в тому числі: 119407,00 грн. - основного платежу та 29851,75 грн. штрафних санкцій. В задоволені решти позовних вимог було відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати вищезазначене рішення в частині позовних вимог, в задоволенні яких було відмовлено та в цій частині прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що податкове законодавство не передбачає такої бази оподаткування, як заставна вартість, тому донарахування ПДВ на заставну вартість є протиправними діями, які суперечать вимогам податкового законодавства. Головне управління ДПС у Кіровоградській області, також не погодившись з рішенням суду першої інстанції, звернулось з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати вищезазначене рішення та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що спірне рішення прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством, що свідчить про відсутність підстав для його скасування. Представник позивача в судовому засіданні просив задовольнити вимоги апеляційної скарги на підставах, що в ній зазначені, та скасувати вищезазначене рішення в частині позовних вимог, в задоволенні яких було відмовлено та в цій частині прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити в повному обсязі. Просив в задоволенні апеляційної скарги відповідача відмовити. Представник відповідача, в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України не перешкоджає розгляду справи за відсутності останнього. В задоволенні клопотання представника відповідача від 28.10.2025 року про розгляд справи в режимі відеоконференції протокольною ухвалою від 30.10.2025 року було відмовлено у зв`язку з порушенням порядку його подання визначеного ст. 195 КАС України. Будь-яких інших клопотань в подальшому на адресу апеляційного суду не надходило. Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції, посадовими особами ГУ ДПС у Кіровоградській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з метою контролю за дотриманням вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.01.2019 по 31.12.2022, а також законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2019 по 31.12.2022, результати якої оформлено актом № 9520/11-28-24-04/ НОМЕР_1 від 28.06.2024 (т.1,а.с.162-204). В акті перевірки податковим органом, серед інших, встановлено наступні порушення: - п.188.1 ст. 188, п.198.5 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 4 265 527,00 грн., в тому числі: за грудень 2019 року - 119 407,00 грн., грудень 2021 року - 1 712499,00 грн., за лютий 2022 року-1 997 384,00 грн., березень 2022 року - 141 940,00 грн., квітень 2022 року - 127 811,00 грн., серпень 2022 року -166 486,00 грн.. Позивачем подано заперечення до Акту перевірки (т.1,а.с.92-100). На підставі висновків, викладених в акті перевірки, податковим органом прийнято податкове повідомлення рішення №010180/2404 від 04.07.2024 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем ПДВ на 4 265 527,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1 066 381,75 грн. (т.1,а.с.12-13) Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем вказаного податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду з даним позовом. Вирішуючи спір між сторонами та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що податкове законодавство для цілей оподаткування податком на додану вартість містить чітко визначені поняття ціни, що застосовуються для такого оподаткування, при цьому поняття середніх цін на товар, як і право їх використання для цілей оподаткування податком на додану вартість Податковим кодексом не передбачено, а отже донарахування податкових зобов`язань з ПДВ за грудень 2019 на суму 119 407,20 грн. є протиправним, а тому у вказаній частині позовні вимоги є обґрунтованими. Вказано, що позивачем не надано документів щодо реального руху товару та не спростовані в цій частині висновки акту перевірки, тому суд приходить до висновку про непідтвердженість реальності господарської операції з ФОП ОСОБА_2 та відсутність підкормки для бджіл на суму 20 730 600,00 грн. і, відповідно, її використання в господарських операціях ФОП ОСОБА_1 . Суд апеляційної інстанції при перегляді справи в апеляційному порядку виходить з наступного. Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг (пункт 198.3 статті 198 ПК України). Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. За приписами статті 1 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію. Аналіз вказаних норм свідчить, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування сум витрат та податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції. Як свідчать встановлені обставши справи, підставою для збільшення за спірним податковим повідомленням-рішенням суми грошового зобов`язання з ПДВ у розмірі 149258,75 грн. були висновки відповідача щодо здійснення позивачем реалізації меду нижче ціни придбання, а саме 27.12.2019 року ФОП ОСОБА_1 відвантажено ТОВ "ДІОНІС МЕД" (код ЄДРПОУ 39223165) мед бджолиний натуральний в кількості 41500 кг. по ціні 27,00 грн. за 1 кілограм на загальну суму 1 344 600,00 грн. (в т.ч. ПДВ 224 100,00 грн.) та відповідно виписано/зареєстровано податкову накладну №80. Відповідно до наданих на перевірку накладних на придбання меду встановлено, що ціна придбання такого меду становить 1 717 536,00 грн. (ПДВ 343 507,20 грн.). Таким чином, сума заниження ПДВ складає 119 407,20 грн. (343507,20 224100,00). З матеріалів справ видно, що між ФОП ОСОБА_1 (постачальник) та ТОВ "Діоніс МЕД" (покупець) укладено договір №23/12-2019 від 23.12.2019. Предмет договору - мед бджолиний натуральний (медозбору 2016-2017) в кількості 41500 кг (т.2,а.с.184-186). У відповідності з умовами укладеного договору позивачем відвантажено товари на загальну суму 1 344 600,00 грн., в т. ч. ПДВ 224 100грн., відповідно до видаткової накладної №РН-0000452 від 27.12.2019 (т.2,а.с.187). ФОП ОСОБА_1 за фактом передачі товару ТОВ "Діоніс МЕД" було складено податкову накладну №80 від 27.12.2019 р. (т.2,а.с.188). Відповідно до пояснень позивача, відображених в адміністративному позові, реалізація меду у грудні 2019 дійсно була здійснена за цінами, нижчими, ніж ціни на закупівлю меду медозбору поточного 2019. Вказане сталось через те, що позивачем реалізовано мед, придбаний у 2017-2018 роках, який лишався на складі станом на 01.01.2019, що підтверджено довідкою про залишки ТММ станом на 31.12.2018. Як встановлено судом та не спростовано представником відповідача, закупівля реалізованого меду здійснювалась за іншими цінами, ніж ціни 2019 року /від 20 грн. за 1 кг до 35 грн. /ціни 2017-2018/. Станом на 31.12.2018 року залишки меду бджолиного натурального у ФОП ОСОБА_1 складали 145010,25 кг на 6 426 854,36 грн. (без ПДВ). Вказаний мед був придбаний позивачем у різних контрагентів впродовж 2017-2018 років (медзбір 2016-2017). В судовому засіданні в суді першої інстанції представник позивача пояснив, що, оскільки мед не був використаний у виробництві впродовж 2017-2019 років, в акредитованій лабораторії були проведені дослідження з метою встановлення якості меду, який зберігався понад 2 роки. Результати досліджень та висновки спеціалістів були відображені в Протоколах досліджень (т.2,а.с.189-199). Після отриманих результатів досліджень, позивачем було прийнято рішення про реалізацію меду за середньою ціною закупівлі партій, які були досліджені в лабораторіях. Згідно з п. 8 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід»: Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, інших активів) визнається в разі наявності всіх наведених нижче умов: покупцеві передані ризики й вигоди, пов`язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив); підприємство не здійснює надалі управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами); сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена; є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, пов`язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені. Відповідно до п. 21 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід» - Дохід відображається в бухгалтерському обліку в сумі справедливої вартості активів, що отримані або підлягають отриманню. Відповідно до визначення, наведеного в ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому. Згідно з п.3 Розділу І Національного положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» оборотні активи - гроші та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи використання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу. Отже, реалізація власної продукції, виходячи з конкретних умов договорів поставки та кон`юнктури ринку, що склалася на дату такої реалізації, навіть якщо вона здійснюється за цінами нижче середніх цін реалізації по регіону, жодним чином не впливає на визначення доходу згідно національних стандартів бухгалтерського обліку та не зобов`язує проводити відповідні коригування у бухгалтерському обліку і, як наслідок, не впливає на розрахунок бази оподаткування податком на додану вартість згідно діючих норм Податкового кодексу України, а тому висновки податкового органу щодо заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість на загальну суму 119 407,20 грн. не відповідають положенням чинного податкового законодавства, не підтверджені документально, базуються на припущеннях та інформації, що взагалі не може бути підставою для будь-якого правового обґрунтування. Поряд з вказаним, згідно з ст. 10 Закону України "Про ціни та ціноутворення" суб`єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують: вільні ціни; державні регульовані ціни. Згідно зі ст. 11 Закону України "Про ціни та ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін. Відповідно до п. 188.1 ст. 188 ПК України, база оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни). Згідно з підпунктом 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що звичайна ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Відповідно до підпункту 14.1.219 пункту14.1 статті 14 ПК України ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах. Враховуючи викладене, база оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути за загальним правилом нижче ринкових цін. З положень наведених вище приписів ПК України вбачається, що ринковою ціною є ціна продажу товару за договором, якщо дотримано наступні умови: 1) сторони укладають договір на добровільній і основі (без примусу); 2) сторони є взаємно незалежними юридично та фактично; 3) сторони володіють достатньою інформацією про товар та ціни на ідентичні товари на ринку у порівняних економічних (комерційних) умовах. Вартість операцій з постачання самостійно виготовлених товарів не може бути нижче звичайної ціни. Звичайною ціною, якщо не доведено зворотне, є ціна товарів визначена сторонами договору. Підпунктом 14.1.218 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), що визначається виходячи з можливості покупця (продавця) без значних додаткових витрат придбати (реалізувати) товар (роботи, послуги) на найближчій для покупця (продавця) території. Отже, в розумінні положень п.п.14.1.218 та 14.1.219 п.14.1 ст.14 ПК України, якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна визначена сторонами договору, відповідає рівню ринкових цін. Як видно з акту перевірки, на підставі якого було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, останній не містить інформації про звичайні ціни, оскільки податковий орган неправомірно та безпідставно ототожнив зі звичайними цінами інформацію про валові середні ціни реалізації сільськогосподарської продукції сільськогосподарськими підприємствами області за календарний рік. Отже, податкове законодавство для цілей оподаткування податком на додану вартість містить чітко визначені поняття ціни, що застосовуються для такого оподаткування, при цьому поняття середніх цін на товар, як і право їх використання для цілей оподаткування податком на додану вартість Податковим кодексом не передбачено. Реалізація продукції за цінами, визначеними між взаємно незалежними юридично та фактично сторонами договору, виходячи з конкретних умов договорів поставки та кон`юнктури ринку, що склалася на дату такої реалізації і є однозначним доказом звичайної ціни. Таким чином, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що донарахування податкових зобов`язань з ПДВ за грудень 2019 на суму 119 407,20 грн. є протиправним, а тому у вказаній частині позовні вимоги є обґрунтованими. Що стосується правомірності донарахування податкових зобов`язань за спірним податковим повідомленням-рішенням на суму 4 146 120,00 грн., то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне. Як свідчать встановлені обставини справи, підставою для донарахування позивачу вищенаведеного податкового зобов`язання були наступні висновки податкового органу. З матеріалів справи видно, що на письмовий запит від 25.03.2024 року №2597/6/11-28-24-04-02, ФОП ОСОБА_1 на перевірку надано, завірену підписом та печаткою інформацію про стан залишків в розрізі номенклатури станом на 31.12.2019 року, 31.12.2020 року, 31.12.2021 року, 31.12.2022 року. Відповідно до наданої на перевірку інформації про стан залишків станом на: - 31.12.2019 року - цукор та цукрозамінники відсутні; - 31.12.2020 року - залишок цукру становить 4500 кг. на суму 62374,99 грн. (без ПДВ), цукрозамінники відсутні; - 31.12.2021 року - залишок цукру становить 7503 кг. на суму 125650,00 грн. (без ПДВ), цукрозамінники відсутні; - 31.12.2022 року - залишок цукру становить 20521,30 кг. на суму 615639 грн. (без ПДВ), цукрозамінники відсутні. За результатами документальної позапланової невиїзної перевірки (акт 28.06.2024) встановлено нестачу сировини: за: 2019 рік - 5 040 649,53 грн., в т.ч. ПДВ 840 108,26 грн.; за 2020 рік - 11 332 522,09 грн., в т.ч. ПДВ 1 888 753,68 грн.; за 2021 рік - 5 913 492,86 грн., в т.ч. ПДВ 985 582,14 грн.; за 2022 рік -2 674 187,00 грн., в т.ч. ПДВ 445 697,83 грн. Таким чином, перевіркою встановлено відсутність підкормки для бджіл на суму 20 730 600,00 грн. та, відповідно, її використання в господарських операціях ФОП ОСОБА_1 , в тому числі за грудень 2021 на суму 11 124 000 грн., лютий 2022 9 606 600 грн. В свою чергу, відповідно до пояснень позивача, вищенаведена сировина була передана на відповідальне зберігання до ФОП ОСОБА_2 . Надаючи оцінку господарській операції між позивачем та ФОП ОСОБА_2 колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне. З матеріалів справи видно, що між позивачем та ФОП ОСОБА_2 укладено договір про співпрацю від 27.09.2021 (т.2,а.с.200-203). Предметом договору є організація партнерства та співпраці в напрямках, що визначаються умовами договору. 27.09.2021 між позивачем та ФОП ОСОБА_2 (зберігач) укладено договір відповідального зберігання №27/9. Відповідно до п. 1 наведеного договору, поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання підкормку для бджіл, відповідно до акту приймання передачі, з подальшою його передачею покупцям за договором купівлі-продажу(т.2, а.с.206-207). На підтвердження передачі товару на відповідальне зберігання за договором від 27.09.2021 року № 27/9 позивачем надано акти прийому передачі товару та товарно-транспортні накладні (т.3, а.с.1-187). В наведених актах прийому-передачі товарів відображена особа, яка передала товар ( ОСОБА_1 ), особа яка прийняла товар ( ОСОБА_2 ), вид отриманого товару (підкормка для бджіл), вага товару (вадображена в кілограмах та в бочках). Відтак, за вищенаведеним договором сировина «підкормка для бджіл» на суму 20 730 600,00 грн. була передана на відповідальне зберігання ФОП ОСОБА_2 . Дослідивши наведені документи, суд апеляційної інстанції в противагу доводів суду першої інстанції дійшов висновку, що останні містять всі обов`язкові реквізити, що передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», у розумінні вказаного Закону є первинними і такими, що у повній мірі підтверджують здійснення відповідних господарських операцій з передачі товару, фактичний рух активів та зміни у майновому стані позивача. При цьому, що стосується посилань податкового органу на ненадання позивачем розрахункових документів, то колегія суддів апеляційного суду зазначає, що пунктом 4.8. Договору №27/9 відповідального зберігання від 27.09.2021 передбачено, що поклажодавець протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту надходження коштів від реалізації підкормки для бджіл (Майна) виробникам продукції бджільництва зобов`язаний сплати Зберігачу плату за зберігання у відповідності до рахунків-фактури. Відповідно до пояснень позивача, які матеріалами справи не спростовані, останній не отримував від ФОП ОСОБА_2 рахунки-фактури на сплату грошового зобов`язання зі зберігання товару. Також, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що відповідачем не було надано до суду будь-яких достатніх та допустимих доказів, які б підтверджували факт відсутності у ОСОБА_2 переданого позивачем товару. Що стосується посилань відповідача на невідповідність товарно-транспортних накладних на підтвердження реальності операції, то колегія суддів апеляційного суду зазначає, що транспортні документи на перевезення товарно-матеріальних цінностей з наслідками формування бази оподаткування податком на прибуток та на додану вартість не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами співпраці та відповідального зберігання. Вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, а отже неналежність складення деяких товарно-транспортних накладних або наявність в них певних недоліків не може бути самостійним доказом безтоварності господарських операцій. Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 21.05.2025 року по справі № 380/8753/21, що враховується судом апеляційної інстанції відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України. Відносно посилань податкового органу на відомості інформаційних баз даних, як джерела інформації, то суд вважає їх необґрунтованими, оскільки така інформація носить виключно інформативний характер та сформована фактично без дослідження первинних документів податкового обліку, а отже не є належним доказом у розумінні статей 73-76 КАС України. Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 826/11629/16, які враховуються судом першої інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України. Крім того, колегія суддів констатує і, на що не звернув увагу суд першої інстанції відмовляючи в частині задоволення позовних вимог, що контролюючим органом як в акті перевірки від 28.06.2024 р. так і в спірному податковому повідомленні-рішенні, всупереч пп. 196.1.2 п. 196.1 ст. 196 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ визначено операції з передачі майна на зберігання та його повернення власнику, враховуючи, що податкове законодавство не передбачає такої бази оподаткування, як заставна вартість, а факту відчуження вказаного товару податковим органом, як то передбачено ч. 2 ст. 77 КАС України не доведено. Таким чином, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, натомість апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а відповідно рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення адміністративного позову в повному обсязі. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області залишити без задоволення. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 в адміністративній справі №340/6610/24 скасувати та прийняти нову постанову. Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.07.2024 за №010180/2404. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Кіровоградській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подання адміністративного позову у розмірі 15140.00 грн. та за подання апеляційної скарги у розмірі 22740.00 грн. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя С.М. Іванов суддя В.А. Шальєва суддя В.Є. Чередниченко