Постанова 4813 № 947/24578/25

Номер провадження: 22-ц/813/7854/25 Справа № 947/24578/25 Головуючий у першій інстанції Куриленко О. М. Доповідач Лозко Ю. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09.12.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Лозко Ю.П., суддів: Карташова О.Ю., Кострицького В.В., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 03 липня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розмірів аліментів та стягнення аліментів на утримання дитини, встановив: 01 липня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовом у якому просить: змінити розмір сплати ним аліментів на користь ОСОБА_2 з 1/3 на 1/4 заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на ОСОБА_3 , 2010 року народження, виключивши з обов`язку сплату аліментів на сина; видати судовий наказ про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на його користь на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі /4 заробітку (доходу) платника аліментів ОСОБА_2 ; допустити негайне виконання рішення суду у межах суми платежу за один місяць; звільнити його від сплати заборгованості за виконавчим провадженням №57289645, що знаходиться на виконанні у Другому Київському ВДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) за наступні періоди: - з 29 вересня 2021 року по 29 грудня 2024 року на обох дітей. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 03 липня 2025 року справу передано на розгляд до Савранського районного суду Одеської області. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 03 липня 2025 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. За доводами апеляційної скарги суд першої інстанції не надав належної правової оцінки тому, що предметом позову є вимога про стягнення аліментів, тому при зверненні до Київського районного суду м. Одеси за місцем свого проживання, позивач керувався правилами альтернативної, а не загальної підсудності. Передача справа за підсудністю до Савранського районного суду Одеської області створить для скаржника великі проблеми у комунікації, що негативно вплине на строки розгляду справи та можливість об`єктивно та вчасно забезпечити ухвалення законного рішення у справі. Днем вручення судового рішення є день: проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи (п.4 ч.6 ст. 272 ЦПК України). Поштова кореспонденція, надіслана апеляційним судом за місцем проживання відповідачки була повернута на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Відтак, у силу вимог закону, ОСОБА_2 вважається такою, що отримала поштову кореспонденцію, надіслану судом. Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 не скористалася. Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1,5,6,9,10,14,19,37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 03 грудня 2025 року, з огляду на положення ч. 2 ст. 369 ЦПК України, розгляд цієї справи призначено в порядку письмового провадження за матеріалами, що містяться у справі, зважаючи на те, що предметом апеляційного оскарження є ухвала суду про передачу справи на розгляд до іншого суду, право на апеляційне оскарження якої регламентовано п. 9 ч. 1 ст. 353 ЦПК України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з таких підстав. Постановляючи оскаржувану ухвалу про передачу цієї справи на розгляд іншому суду, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , тому справа не підсудна Київському районному суду м. Одеси, і підлягає передачі на розгляд до Савранського районного суду Одеської області. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на таке. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина першої статті 4 ЦПК України). Заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом (частина перша статті 162 ЦПК України). Позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 27 ЦПК України). Позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача (частина перша статті 28 ЦПК України). Тлумачення статей 27, 28 ЦПК України свідчить, що підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це така підсудність, при якій позивачеві надається право за своїм вибором пред`явити позов в один з декількох вказаних у законі судів. Разом із тим, правила альтернативної підсудності не позбавляють позивача права звернутися із позовом за правилами загальної підсудності (стаття 27 ЦПК України), оскільки позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (частина шістнадцята статті 28 ЦПК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2024 року у справі N 554/7669/21 (провадження N 61-5805сво23) вказано, що: "принцип територіальності забезпечує територіальне розмежування компетенції судів загальної юрисдикції і зумовлений потребою доступності правосуддя на всій території України. Принцип територіальності реалізується через правила територіальної юрисдикції (підсудності) справ. Правила територіальної підсудності визначають розмежування компетенції судів першої інстанції щодо розгляду справ, підвідомчих загальним судам, за територіальною ознакою. Крім того, правила територіальної підсудності дають можливість визначити конкретний місцевий суд, який повинен розглядати справу як суд першої інстанції. Кожен місцевий чи апеляційний суд має свою територіальну юрисдикцію (підсудність), тобто поширює свою компетенцію на правовідносини, що виникли чи існують на певній території. Це є важливою гарантією для вирішення судових спорів у розумні строки в умовах ускладнення правових відносин і збільшення правових конфліктів. Порушення судами правил територіальної юрисдикції має наслідком обов`язкове скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд (стаття 378, пункт 6 частини першої статті 411 ЦПК України). Суть підсудності за вибором позивача, або альтернативної підсудності, полягає у тому, що за визначеними критеріями цивільних справ позивачу дається можливість обрати з кількох передбачених у законі судів той суд, до якого він пред`являтиме свої позовні вимоги. Законодавець установлює вичерпний перелік позовів, на які поширюються правила цього виду підсудності, а також передбачає конкретні суди, до яких можна з такими вимогами звернутися. За загальним правилом територіальної підсудності суд є наближеним до місця знаходження відповідача, тобто тієї сторони у спорі, яка презюмується неправою. Правило підсудності за місцем знаходження відповідача стосовно доступності правосуддя є зручним саме для нього, а не для особи, яка звертається до суду за захистом. Результат аналізу змісту вказаних норм дозволяє зробити висновок, що особа може мати декілька місць проживання/перебування. Водночас законодавством визначено необхідність проведення реєстрації (декларування) місця проживання/перебування особи, яка може бути здійснена тільки за однією адресою за її власним вибором, в тому числі й на підставі договору оренди житлового приміщення. Реєстрація (декларування) місця проживання/перебування у встановленому порядку має значення для реалізації окремих прав особи, зокрема, під час вибору суду, якому підсудна справа. Положення частини першої статті 27, частини першої статті 28 ЦПК України імперативно встановлюють, що визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється з урахуванням зареєстрованого місця проживання або перебування фізичної особи - сторони у справі, якщо інше не передбачено законом. Зазначена вимога процесуального закону унеможливлює зловживання процесуальними правами при визначенні підсудності. Отже в нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування частини першої статті 28 ЦПК України, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2022 року у справі N 556/1395/21 (провадження N 61-3887св220), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного від 12 лютого 2020 року у справі N 161/1246/18 (провадження N 61-35403св18) щодо визначення підсудності за фактичним місцем проживання або перебування позивача, відмінним від зареєстрованого". Право вибору між судами, яким згідно з правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві (заявникові). Водночас, право позивача (заявника) реалізовувати волевиявлення у обранні конкретного суду серед альтернативно-можливих, не звільняє у такому разі суд від обов`язку перевіряти дотримання позивачем (заявником) правил підсудності при зверненні до суду. Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя. Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру (ч.8 ст. 187 ЦПК України). Як убачається з матеріалів справи, судом першої інстанції за допомогою даних Єдиного державного демографічного реєстру отримано відомості про те, що відповідачка ОСОБА_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 35). Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 заявляє 3 вимоги, які мають розглядатися судом у порядку позовного провадження, а саме про: зменшення розміру сплати ним аліментів на дитину ОСОБА_5 , 2010 року народження; виключення з обов`язку від сплати аліментів на сина (фактично звільнення від сплати аліментів) та звільнення його від сплати заборгованості по аліментам. З огляду на предмет позову, зазначені вище вимоги мають розглядатися судом за правилами загальної підсудності, тобто за зареєстрованим місцем проживання відповідачки, яким у даному випадку є Савранський районний суд Одеської області. Колегія суддів зауважує, що правом звернення до суду за місцем свого проживання позивач наділений лише у тому разі, де предметом позову є вимоги про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення. Доводи апеляційної скарги про те, що скаржник фактично проживає за адресою на яку поширюється адміністративно-територіальна юрисдикція Київського районного суду м. Одеси, колегія суддів відхиляє, оскільки колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується відповіддю №2102211 з Єдиного державного демографічного реєстру. Відтак, сторони у цій справі мають зареєстроване місце проживання, яке знаходиться у межах юрисдикції саме Савранського районного суду Одеської області, тому відсутні визначені законом правові підстави для розгляду цієї справи Київським районним судом м. Одеси. Фактичне місце проживання позивача за адресою, яка є відмінною від зареєстрованого місця проживання, не має правового значення. Крім того, колегія суддів звертає увагу на таке. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (ч.1 ст. 19 ЦПК України). Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження (ч.2 ст. 19 ЦПК України) Наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо (ч.3 ст. 19 ЦПК України). Судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (ч.ч.1,2 ст. 160 ЦПК України). Судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб (п.4 ч.1 ст. 161 ЦПК України). Як убачається з позову, ОСОБА_4 порушує питання про видачу судового наказу про стягнення з відповідачки аліментів на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вирішення якого унормовано розділом II ЦПК «Наказне провадження», тобто така вимога не є позовною у розумінні положень процесуального законодавства. Отже, у позові об`єднано вимоги, які мають розглядатися за правилами позовного та наказного провадження. В одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання цивільного судочинства (ч.ч. 1,6 ст. 188 ЦПК України). Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає вірними та обґрунтованими вказані вище висновки суду з якими не погоджується скаржник. Доказів які б спростували правильні висновки суду скаржником не надано. Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено. Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення вказаного питання. За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування ухвали суду, з мотивів наведених у апеляційній скарзі. У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 03 липня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий Ю.П. Лозко Судді: О.Ю. Карташов В.В. Кострицький