Постанова 4813 № 522/7275/24-Е

Номер провадження: 22-ц/813/5859/25 Справа № 522/7275/24-Е Головуючий у першій інстанції Федчишена Т. Ю. Доповідач Назарова М. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02.12.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Назарової М.В., суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В., за участю секретаря Соболєвої Р.М., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач - Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Одеської обласної прокуратури, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги заступника керівника Одеської обласної прокуратури Раковича Максима Миколайовича та ОСОБА_1 в особі свого представника Казарновського Олександра Львовича на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 березня 2025 року, ухвалене Приморським районним судом м. Одеси у складі: судді Федчишеної Т.Ю. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Одеської обласної прокуратури, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів прокуратури, в с т а н о в и в: У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, який мотивував тим, що 20 грудня 2016 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення кримінального правопорушення, кримінальне провадження № 4201616000001073. 30.01.2018 слідчим прокуратури Одеської області ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 191 КК України. 02.02.2018 слідчим прокуратури Одеської області направлено до Приморського районного суду м. Одеси клопотання про обрання стосовно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту. Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 12.02.2018 стосовно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання. 20.04.2018 прокурором відділу прокуратури Одеської області затверджено обвинувальний акт та направлено його до суду. Одночасно прокуратурою Одеської області пред`явлено цивільний позов про стягнення з ОСОБА_1 на користь прокуратури Одеської області матеріальної шкоди у розмірі 78 059,54 грн та судових витрат. Вироком Приморського районного суду м. Одеси від 03.04.2023 у справі 522/8201/18, залишеним без змін ухвалою Одеського апеляційного суду від 11.04.2024, ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України через недоведеність його причетності до вчинення вказаного кримінального правопорушення та виправдано. Запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_1 у вигляді особистого зобов`язання скасовано. Цивільний позов Прокуратури Одеської області про стягнення з ОСОБА_1 матеріальної шкоди в сумі 78 059,54 грн залишено без розгляду. Позивач зазначає, що він перебував під слідством та судом з 30.01.2018 по 11.04.2024, а отже 6 років 2 місяці та 12 днів (74 місяці та 12 днів). Увесь цей час відносно позивача діяв запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання, він був зобов`язаний з`являтися на виклики до слідчого та суду та не міг планувати своє життя. Указує, що протиправними діями органів державного обвинувачення йому завдано моральної шкоди, яка виражається у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку із протиправною поведінкою щодо нього, приниженням честі та гідності, а також ділової репутації. Позивач працював в органах прокуратури на різних посадах більше 40 років. За цей час не мав жодного стягнення, неодноразово заохочувався. 12.12.2007 був нагороджений нагрудним знаком «Почесний працівник прокуратури України», 04.02.2010 його нагороджено нагрудним знаком «Ветеран прокуратури України». Він користувався авторитетом серед працівників прокуратури та усієї юридичної спільноти, 12.08.2009 був нагороджений почесною відзнакою Одеського міського голови «Подяка». Тривалість досудового розслідування та судового розгляду зумовлена неналежним ставлення органу обвинувачення до виконання своїх посадових обов`язків, розгляд справи у суді неодноразово відклався у зв`язку з неявкою прокурора чи його неготовністю до участі у справі. За час його перебування під слідством та судом він зазнав моральних страждань, що призвели до позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми. Незаконне притягнення до кримінальної відповідальності призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Перебуваючи під слідством та судом, позивач був вимушений шукати захисника, витрачати на це грошові кошти, з`являтися на виклики до слідчого та слідчого судді. Було порушено його звичний устрій життя, у нього погіршився сон, він перебував у постійній нервовій напрузі, не міг належним чином виконувати роботу, спілкуватися із сім`єю, мав пригнічений стан. Постійна нервова напруга загострила його хронічні захворювання, у зв`язку з чим йому було встановлено інвалідність 2-ї групи. Крім того, на момент вручення повідомлення про підозру 30.01.2018 позивач працював в прокуратурі Одеської області на посаді начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціальних потреб. В його обов`язки входило матеріально-технічне забезпечення функціонування прокуратури Одеської області, у тому числі, забезпечення функціонування транспорту, зв`язку, організація закупівлі витратних матеріалів, організація ремонтних робіт в будівлях прокуратури тощо. По роду своєї діяльності позивач мав спілкуватись з великою кількістю людей, як з числа працівників прокуратури, так і сторонніх осіб, ставлення яких до нього після повідомлення йому про підозру суттєво погіршилось, деякі навіть перестали з ним вітатися та спілкуватися. Протягом більш ніж 6 років позивач не мав можливості здійснювати звичайну щоденну діяльність, був змушений усупереч ч. 2 ст. 62 Конституції України, доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Указує, що навіть після ухвалення виправдувального вироку, відновити свою репутацію серед працівників прокуратури та юридичної спільноти він вже не зможе, оскільки 18 лютого 2020 року його було звільнено з посади начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціальних потреб прокуратури Одеської області у зв`язку із досягненням граничного віку перебування на службі в органах прокуратури. Вважає, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, завданої йому внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, при цьому указує, що моральна шкода підлягає відшкодуванню незалежно від вини посадових осіб, оскільки вироком суду його визнано невинуватим у вчиненні злочину і виправдано. На підставі наведеного, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просив стягнути з державного бюджету України на його користь 2 000 000 грн у відшкодування моральної шкоди. У відзиві на позовну заяву Державна казначейська служба України у задоволені позову ОСОБА_1 просила відмовити, зазначила, що вона не є належним відповідачем у даній справі, оскільки належними відповідачами є орган прокуратури, діями/бездіяльністю якого, на думку позивача, завдано йому моральної шкоди, крім того, вимог до Державної казначейської служби України позовна заява не містить. Крім того, посилалася на неправильність розрахунку позивачем розміру моральної шкоди, оскільки останнім розраховано розмір моральної шкоди, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 2024 рік у розмірі 8 000 грн, тоді як розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду встановлена у розмірі 1 600 грн, а відтак розмір моральної шкоди становить 118 400 грн. Також указує, що вимоги позивача щодо стягнення на його користь моральної шкоди не мають належного обґрунтування та не підтверджені відповідними доказами. При цьому указує, що стягнення коштів з Держави Україна, незважаючи на те, який характер вони носять, у значному, безпідставно завищеному розмірі, ураховуючи введення в Україні воєнного стану, може призвести до порушення інтересів держави. У відповіді на відзив Державної казначейської служби України позивач посилається на безпідставність наведених відповідачем у відзиві заперечень. Щодо доводів відповідача про те, що органи казначейства не є належними відповідачами у даній категорії справ, вважає їх необґрунтованими та такими, що базуються на хибному тлумаченні положень законодавства. Також зазначає, що право на відшкодування шкоди, відповідно до пункту 1 статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» виникло у ОСОБА_1 у зв`язку із постановленням виправдувального вироку суду, а спричинення моральної шкоди особі у зв`язку із незаконним притягненням до кримінальної відповідальності у мінімальному розмірі, який прямо визначений в Законі, не потребує доказування. Щодо твердження представника Державної казначейської служби України, що при визначенні розміру моральної шкоди слід виходити із встановленого в статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» розміру мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1 600 гривень, зазначає, що такі твердження ґрунтуються на неправильному тлумаченні Закону, оскільки розмір мінімальної заробітної плати в даній категорії справ не є розрахунковою величиною для обчислення розміру шкоди, яка підлягає відшкодуванню, тому положення ч. 2 ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» не підлягають застосуванню. Одеська обласна прокуратура у відзиві на позовну заяву у задоволенні позову ОСОБА_1 просила відмовити, вважала вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди необґрунтованими, зазначила, що наявність шкоди не породжує абсолютного права на її відшкодування в тому розмірі, який заявлений позивачем, оскільки необхідно довести наявність всіх складових цивільно-процесуальної відповідальності з наданням відповідних доказів щодо розміру заподіяної шкоди. Зазначає, що визначаючи розмір відшкодування суд має виходити із засад поміркованості, розумності, виваженості та справедливості та розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Також указує, що відповідно до ст. 13 Закону та Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. У той же час, положеннями ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600 гривень, а тому вважає, що мінімальний розмір відшкодування, на який може претендувати позивач за перебування під слідством та судом за період з 30.01.2018 по 11.04.2024 становить 119 040 грн, а визначена позивачем сума відшкодування моральної шкоди є значно більшою, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи. Також зазначає, що доводи позивача про те, що протягом усього часу перебування його під слідством та судом відносно нього діяв запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання, не відповідають дійсності, оскільки дія запобіжного заходу, визначеного ухвалою слідчого судді від 12.02.2018, не продовжувалася, інший запобіжний захід у подальшому не обирався. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 березня 2025 року позов ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Одеської обласної прокуратури, про відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з державного бюджету України на користь ОСОБА_1 700000 грн у відшкодування моральної шкоди. У решті позову відмовлено (т. 1, а.с. 158-166). В апеляційній скарзі відповідач Одеська обласна прокуратура просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26.03.2025 в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди змінити та зменшити розмір відшкодування до мінімально гарантованого у сумі 595 200 грн. В іншій частині судове рішення просить залишити без змін. Доводами апеляційної скарги є те, що мінімальний розмір відшкодування за час перебування під слідством та судом упродовж 74 місяців та 12 днів, на який може претендувати позивач, складає 595 200 грн (74 міс.*8000 грн +(8000/30)*12). Наведений мінімальний розмір шкоди, який гарантований державою, є досить значним, а тому є достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, та підстав для його збільшення немає, оскільки відшкодування не повинно призводити до безпідставного збагачення. Тим більше, наразі, в Україні у зв`язку з військовою агресією росії введено воєнний стан та безпідставне стягнення коштів у значному розмірі з Державного бюджету в цей час може призвести до розбалансованості державного бюджету та порушення інтересів держави, призведе до збагачення позивача за рахунок коштів Держави Україна, що є неприпустимим. Компенсація моральної шкоди це не є механізмом покращення матеріального становища особи, а є лише засобом забезпечити державою справедливу сатисфакцію. Проте, на думку скаржника, висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення моральної шкоди у більшому, ніж мінімальний розмір відшкодування, який гарантований державою, є помилковими, враховуючи поважність посилань позивача на тривалість його перебування під слідством та судом, обрання запобіжного заходу, вони не є такими, які об`єктивно свідчать про наявність підстав для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди до 700 000 грн, з огляду на значний розмір мінімально гарантованої суми відшкодування моральної шкоди, визначеної Законом. До того ж, доводи позивача про залежність тривалості судового розгляду справи саме від сторони обвинувачення не підтверджені необхідними доказами цього та не враховують неодноразові випадки відкладення судових засідань з причин неявки обвинуваченого, що безпосередньо вказує на процесуальну поведінку сторони захисту як критерій для визначення розумності строків кримінального провадження у відповідності до ст. 28 Кримінального процесуального кодексу України. Крім того, висловлені в позовній заяві в обґрунтування позовних вимог твердження про те, що весь час відносно особи діяв запобіжний захід особисте зобов`язання не відповідають дійсності, оскільки дія обраного ухвалою слідчого судді від 12.02.2018 підозрюваному ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді особистого зобов`язання не продовжувалась, інший запобіжний захід в подальшому не обирався (т. 1, а.с. 199-202). В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_2 просив рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 березня 2025 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі. Доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги, що незаконне притягнення до кримінальної відповідальності було здійснено органами прокуратури не відносно пересічного громадянина, а відносно працівника прокуратури з величезним стажем роботи і ця обставина заподіяла ОСОБА_1 особливі моральні страждання. Крім того, зазначає, що органи прокуратури при незаконному притягненні ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності проявили особливу зухвалість, оскільки для штучного створення доказів його вини, вони фальсифікували документи, а саме підробляли підпис від імені ОСОБА_1 на документах на отримання товаро-матеріальних цінностей зі складу прокуратури саме з метою звинуватити ОСОБА_1 у привласненні цих цінностей та підроблювали дату на цих документах. Ці відомості містяться у вироку суду. Суд першої інстанції не врахував те, що прокуратура наполягала на обранні стосовно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, а протягом усіх років розгляду кримінального провадження всіляко затягувала його розгляд, оскільки представники прокуратури були нездатні підтримувати висунуте стосовно ОСОБА_1 обвинувачення та просто не з`являлись до суду. Крім того, прокуратура вимагала визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні злочину, призначення йому покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки, з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах строком на 3 роки, та намагалась стягнути з ОСОБА_1 78059, 54 грн нібито заподіяної матеріальної шкоди. Однак, навіть після винесення виправдувального вироку, відновити своє становище та репутацію серед працівників прокуратури та юридичної спільноти ОСОБА_1 вже не може, оскільки у 18 лютого 2020 року його було звільнено з посади начальника відділу матеріально-технічного забезпечення та соціальних потреб прокуратури Одеської області у зв`язку із досягненням граничного віку перебування на службі в органах прокуратури. Все це у сукупності призвело до спричинення ОСОБА_1 величезних моральних страждань, які не можуть бути компенсовані тою незначною сумою компенсації, яка визначена судом першої інстанції (т. 1, а.с. 219-225). Ухвалами Одеського апеляційного суду (у складі колегії суддів Назарової М.В. (суддя доповідач). Комлевої О.С., Коновалової В.А.) від 16.06.2025, 27.06.2025, 04.08.2025 за вказаними апеляційними скаргами відкрито апеляційні провадження та призначено справу до розгляду (т. 1, а.с. 228-228зв., т. 2, а.с. 25, 72). У відзиві на апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури ДКС України просили апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури задовольнити, зазначаючи, що ДКС України не є належним відповідачем у дані справі, а розмір моральної шкоди визначений в рішенні першої інстанції значно завищений, не має належного обґрунтування, не підтверджений відповідними доказами (т. 2, а.с. 16-21). У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 Одеська обласна прокуратура просила у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26.03.2025 у справі № 522/7275/24-Е за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України та Одеської обласної прокуратури про стягнення моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності відмовити, оскільки підстави для задоволення вимог згідно апеляційної скарги ОСОБА_1 про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні його позовних вимог та ухвалення в цій частині нового рішення про задоволення його позовних вимог в повному обсязі відсутні (т. 2, а.с. 29-42). У відзиві на апеляційну скаргу Тараненка О.М. ДКС України просили в її задоволенні відмовити з підстав, зазначених у відзиві на апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури (т. 2, а.с. 47-71). Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.2025 здійснено заміну судді Комлевої О.С. на суддю-учасника постійно діючого складу колегії Кострицького В.В. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. В судовому засіданні 25.11.2025 позивач ОСОБА_1 та його представник Казарновський О.Л. свою апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити, проти задоволення апеляційної скарги Одеської обласної прокуратури заперечували, представник Одеської обласної прокуратури прокурор Елісашвілі О.М. апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури підтримала та просила її задовольнити, проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечувала. Згідно з протоколом судового засідання від 25.11.2025 перед судовими дебатами оголошена перерва до 02.12.2025 о 15:40 год. У судове засідання 02.12.2025 учасники справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, зокрема позивач ОСОБА_1 у відповідності до ч. 5 ст. 130 ЦПК України, оскільки його представник ОСОБА_2 судову повістку на 02.12.2025 отримав в електронному кабінеті підсистеми «Електронний суд», Одеська обласна прокуратура та ДКСУ повідомлені у відповідності до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, оскільки судові повістки на 02.12.2025 отримали в електронних кабінетах підсистеми «Електронний суд», не з`явилися, що в силу ч. 2 ст. 372 ЦПК України не є перешкодою для розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає скарги такими, що не підлягають задоволенню. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає. 30.01.2018 слідчим в ОВС першого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Одеської області ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України. 20.04.2018 прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Одеської області затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42016160000001073, відомості про яке 20.12.2016 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань стосовно ОСОБА_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України. Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 12.02.2018 відмовлено у задоволенні клопотання слідчого в ОВС першого слідчого відділу прокуратури Одеської області про застосування відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, застосовано відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання. Покладено на підозрюваного ОСОБА_1 обов`язки: прибувати до слідчого, прокурора або суду за першою вимогою; повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну свого місця проживання або місця роботи; утримуватися від спілкування із заявником, свідками та іншими підозрюваними у кримінальному провадженні. Визначено строк дії ухвали до 30.03.2018. Вироком Приморського районного суду м. Одеси від 03.04.2023 у справі № 522/8201/18 ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України, через недоведеність його причетності до вчинення вказаного кримінального правопорушення та виправдано. Запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_1 у вигляді особистого зобов`язання скасовано. Цивільний позов Прокуратури Одеської області про стягнення з ОСОБА_1 матеріальної шкоди в сумі 78 059,54 грн залишено без розгляду. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11.04.2024 вирок Приморського районного суду м. Одеси від 03.04.2023, яким ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України та виправдано у зв`язку із недоведеністю вчинення ним злочину залишено без змін. Вирок набрав законної сили 11.04.2024. Суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги виходив з того, що в результаті незаконного притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності, позивачу було завдано моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув на підставі виправдовувального вироку суду, і факт заподіяння позивачу моральної шкоди у цьому випадку презюмується. З урахуванням тривалості таких страждань позивача (74 місяці та 12 днів) та розміру мінімальної заробітної плати у розмірі 8000 грн мінімальний розмір для визначення моральної шкоди становить 595199,90 грн, який є гарантований державною, але з урахуванням конкретних обставин справи цієї справи, засад розумності, виваженості та справедливості, глибини та тривалості страждань позивача, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у розмірі 700000 грн. Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам закону та обставинам справи, з огляду на таке. Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). У статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. У статті 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Спеціальні підстави відповідальності держави за шкоду, завдану особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України зазначено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У статті 2 Закону № 266/94-ВР зазначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення. Перелік підстав, за наявності яких виникає право на відшкодування моральної та майнової шкоди відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», є вичерпним. Згідно зі статтею 4 вищевказаного Закону відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості. Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2007 року «STANKOV v. BULGARIA», № 68490/01, § 62). Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, з урахуванням обставин конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2018 року в справі № 214/6982/13-ц (провадження № 61-97св18), вказано, що: «здійснення слідчих дій у ході розслідування кримінальної справи, на що також посилаються суди в обґрунтування своїх висновків, відноситься до повноважень органів досудового розслідування згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства, тому саме лише здійснення таких заходів не може бути підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди. Такий розмір має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не має призводити до її збагачення. Виходячи із системного аналізу положень ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», враховуючи закріплені у цивільному законодавстві вимоги розумності, виваженості і справедливості, касаційний суд приходить до висновку про зменшення визначеного судом першої інстанції відшкодування моральної шкоди, розмір якого значно перевищує гарантований законодавством і не відповідає встановленим судами попередніх інстанцій обставинам справи». Тобто, визначений розмір відшкодування моральної шкоди, якщо він перевищує гарантований законом розмір компенсації, має бути в будь-якому разі мотивований судом з посиланням на конкретні обставини справи. Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» в 2025 році (на момент розгляду справи судом) мінімальну заробітну плату визначено в розмірі 8000 грн. У справі, що переглядається, суд вірно застосував до виниклих правовідносин сторін вищенаведені вимоги закону та вірно встановив, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 30 січня 2018 року (вручення повідомлення про підзору) до набрання виправдовувальним вироком законної сили 11 квітня 2024 року, що загалом становить 74 місяці та 12 днів. З огляду на термін перебування позивача під слідством та судом, мінімальний гарантований законодавцем розмір компенсації моральної шкоди складає 595199,90 грн, і такий розмір є мінімально гарантованим державою. У справі, що переглядається, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди на рівні 700 000 грн, що перевищує розмір компенсації, гарантований законом, суд вірно врахував засади розумності й справедливості, характер, обсяг і тривалість страждань, яких зазнав позивач, та необхідність докладення значних зусиль для відновлення організації його життя, та мотивувавши розмір компенсації моральної шкоди конкретними обставинами, встановленими в цій справі. З урахуванням характеру й глибини заподіяних ОСОБА_1 страждань, тривалості перебування його під слідством та судом, а також з огляду на застосовані до позивача ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 12.02.2018 запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання та покладені певні обов`язки, сторок дії до 30.03.2018, тощо колегія суддів погоджує правильний висновок суду про визначення розміру компенсації моральної шкоди у сумі 700000 грн, який більш ніж на 100000 грн перевищує гарантований державою мінімальний розмір відшкодування. Доведений позивачем негативний вплив неправомірних дій зазначених органів на його фізичний та психологічний стан, шкоду його діловій репутації, які він доводить в суді апеляційної інстанції, охоплюється збільшеним судом розміром гарантованого державою мінімального розміру відшкодування моральної шкоди до 700000 грн. При цьому, посилання відповідача Одеської обласної прокуратури на затягування кримінальної справи з боку позивача ОСОБА_1 є незмістовними, з огляду на незаконне притягнення останнього до кримінальної відповідальності. За наведених обставин як доводи апеляційної скарги заступника керівника Одеської обласної прокуратури Раковича Максима Миколайовича, так і доводи скарги ОСОБА_1 в особі свого представника Казарновського Олександра Львовича не заслуговують на увагу. Відповідно до частини першої статті 375 ЦПК України підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін є ухвалення судом рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційні скарги заступника керівника Одеської обласної прокуратури Раковича Максима Миколайовича та ОСОБА_1 в особі свого представника Казарновського Олександра Львовича залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 березня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Головуючий М.В. Назарова Судді: В.А. Коновалова В.В. Кострицький