Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/17360/22

від 03.12.2025НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/17360/22 Головуючий у 1-й інстанції: Черникова А.О. Суддя-доповідач: Василенко Я.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 грудня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Василенка Я.М., суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В., за участю секретаря Шляги А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18.08.2025 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЛБЮ» (стара назва - товариство з обмеженою відповідальністю «ЛЕГО БУД ЮЕЙ») до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - В С Т А Н О В И В: ТОВ «ЛЕГО БУД ЮЕЙ», яке було перейменовано на ТОВ «ЛБЮ», звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило: - визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 11 січня 2022 року № 0000740/0706 та № 0000741/0706. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.10.2022 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження. В подальшому, на виконання Закону України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 № 399, передано судові справи Донецькому окружному адміністративному суду. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30.05.2025 прийнято адміністративну справу № 640/17360/22 до провадження, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі, про дату та час підготовчого засідання сторін буде повідомлено додатково. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18.08.2025 позов задоволено. Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Державної податкової служби у м. Києві звернулося із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В судове засідання сторони не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв`язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 13 ст. 10, ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що Головним управлінням ДПС у м. Києві згідно з наказами від 28.10.2021 № 8478-п та від 23.11.2021 № 9296-п проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «ЛЕГО БУД ЮЕЙ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 15.08.2018 по 31.12.2020, валютного законодавства за період з 15.08.2018 по 31.12.2020, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавства за період з 15.08.2018 по 31.12.2020, іншого законодавства за відповідний період, за результатами якої складено акт № 91760/ж5/26-15-07-06-01-10/42396958 від 10.12.2021. В акті перевірки зроблено висновок, що ТОВ «ЛЕГО БУД ЮЕЙ» порушило: - п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 1 130 187 грн. за період 2018-2020 роки; - п.198.1., п. 198.3. п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого, занижено податок на додану вартість в періоді, на загальну суму 1 250 764,86 грн. за період 2018-2020 роки. На підставі акту документальної планової виїзної перевірки від 10.12.2021 № 91760/ж5/26-15-07-06-01-10/42396958 було винесено податкові повідомлення-рішення: - від 11.01.2022 № 0000741/0706 форми «Р» з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1 338 564 грн., в т.ч. основний платіж в розмірі 1 130 187 грн., штрафна санкція - 208 377 грн. - від 11.01.2022 № 0000740/0706 форми «Р» з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1 563 456 грн., в т.ч. основний платіж в розмірі 1 250 765 грн., штрафна санкція - 312 691 грн. Не погоджуючись з висновками акта та прийнятими на їх основі податковими повідомленнями-рішеннями від 11.01.2022, ТОВ «ЛЕГО БУД ЮЕЙ» було оскаржено останні в адміністративному порядку до ДПС України. Відповідно до рішення про результати розгляду скарги ДПС України від 10.08.2022 №8923/6/99-00-06-01-01-06 скаргу ТОВ «ЛЕГО БУД ЮЕЙ» було залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення від 11.01.2022 № 0000741/0706, №0000740/0706 - без змін. ТОВ «ЛЕГО БУД ЮЕЙ», не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями 11.01.2022 № 0000741/0706, №0000740/0706, звернулось до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 11.01.2022 № 0000741/0706, №0000740/0706 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки позивач здійснює господарську діяльність та веде бухгалтерський облік у відповідності до вимог чинного законодавства. Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Оскаржувані податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, оскільки у ході перевірки встановлено порушення вимог податкового законодавства. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02.12.2010. Відповідно до п.п.14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Згідно з п. 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Згідно з п. 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є: - прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: - зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); - збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: - збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); - зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об`єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років). Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об`єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу. Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи. - дохід за договорами страхування, визначений згідно з підпунктом 141.1.2 пункту 141.1 статті 141 цього Кодексу; - дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно з пунктом 141.4 статті 141 цього Кодексу, з джерелом походження з України; - дохід суб`єктів, які здійснюють випуск та проведення лотерей, підлягає оподаткуванню згідно з пунктом 141.8 статті 141 цього Кодексу; - дохід операторів, отриманий від букмекерської діяльності, азартних ігор (у тому числі казино), крім доходу, отриманого від азартних ігор з використанням гральних автоматів, зменшеного на суму виплачених виплат гравцю, що підлягає оподаткуванню згідно з пунктом 141.5 статті 141 цього Кодексу. Згідно з п.п.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Згідно п. 187.1 ст. 187 ПКУ, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку, 6) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. За п. 188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до підпунктів 213.1.9 і 213.1.14 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). При цьому, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення; електричної енергії, ціна на яку склалася на ринку електричної енергії. У випадках, передбачених статтею 189 цього Кодексу, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу. Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст.198 ПК України). Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. При цьому, відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу (п. 201.8 ст. 201 ПК України). До обов`язкових реквізитів податкової накладної, перелік яких закріплений в п.201.1 ст. 201 ПК України, законодавець відносить: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата складання податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду; й) індивідуальний податковий номер. Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПКУ, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: - для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; - для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені. У разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом. Відсутність факту реєстрації платником податку продавцем товарів/послуг - податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній. до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період. Згідно з п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Платники податку, які відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХIV (далі - Закон №996-ХIV, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Відповідно до ст. 1 Закону №996-ХIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, у той час як під господарською операцією розуміється дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. При цьому за змістом ст. 9 Закону №996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Згідно із положеннями ч. 3 цієї статті інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на кінець останнього дня кожного місяця. Отже, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку із положеннями законодавства з питань бухгалтерського обліку та фінансової звітності визначають, що однією з головних умов документального підтвердження задекларованих платником податків у податковій звітності показників є можливість на підставі наявних первинних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання позитивного економічного ефекту (доходу) в результаті здійснення господарських операцій. При цьому, первинний документ має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення, натомість сама собою наявність або відсутність окремих документів не свідчить про наявність факту порушення з боку платника податків, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Згідно з п.п.2.15 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704, визначено, що первинні документи підлягають обов`язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув`язка окремих показників. Таким чином, єдиною підставою документального підтвердження спірних сум податкового кредиту мають бути належним чином складені та підписані повноважними особами первинні документи в розумінні наведених норм законодавства. Сукупний аналіз наведених вище норм законодавства свідчить, що обов`язок платника податку з декларування податкового зобов`язання з податку на додану вартість є, перш за все в даній ситуації, похідним від самого факту здійснення відповідних господарських операцій, при цьому перевірка правильності відображення господарської операції у податковому обліку вимагає дослідження дійсного переміщення активу між учасниками поставки та аналіз змін їх майнового стану з урахуванням усіх доводів та доказів, наданих учасниками провадження. Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання/реалізації товарів (робіт, послуг), з метою використання придбаного товару в своїй господарській діяльності, у вигляді, зокрема, подальшого збуту покупцям, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Верховний Суд у постанові від 21.02.2020 у справі №815/253/16 зазначив, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які мають відображати реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Відтак, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст. При цьому, наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу. В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю, що узгоджується із правовим висновком викладеним Верховним Судом у постанові від 13.01.2021 у справі №810/1811/17. Як вбачається з акту перевірки, податковим органом вказано про непідтвердження реальності здійснення зафіксованих в бухгалтерському обліку позивача господарських операцій між позивачем та ТОВ «ЛАЙФ ПАРАДАЙС» (код 41851428), ТОВ «БУДІВЕЛЬНИЙ АЛЬЯНС ЛІДЕРБУДІНВЕСТ» (код 42373396), ТОВ «БУДІВЕЛЬНА ФІРМА БУДСЕРВІСГРУП» (код 42545226) ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «САНВЕСТ» (код 41690479) ТОВ «СПЕЦОПТСТРОЙ» (код 42555014). За висновком податкового органу, при дослідженні ланцюга постачання товарів/виконання робіт, придбаних позивачем у вищенаведених контрагентів, встановлено відсутність реального ланцюга постачання товарно-матеріальних цінностей/виконання робіт, відсутні технічні та технологічні можливості до вчинення задекларованих господарських операцій, вбачається формальне оформлення господарських операцій без мети економічної вигоди та діяльність, спрямована на надання податкової вигоди третім особам та мінімізацію сплати податків. З акту перевірки вбачається, що висновки щодо нереальності господарських операцій позивача зі спірними контрагентами ґрунтуються на отриманій податковій інформації, згідно з якої в контрагентів відсутні на підприємствах власні основні засоби, складські приміщення, транспортні засоби, трудові ресурси, тощо. Також, вказано на відомості з кримінальних проваджень щодо директорів контрагентів, які в рамках досудових розслідувань свідчили про непричетність до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності відповідних підприємств. Вказане, за висновком податкового органу свідчить про відсутність реального ланцюга постачання товарно-матеріальних цінностей, відсутні технічні та технологічні можливості до вчинення задекларованих господарських операцій, вбачається формальне оформлення підприємствами господарських операцій без мети економічної вигоди, та діяльність спрямовану на надання податкової вигоди третім особам та мінімізацію сплати податків. Надаючи оцінку таким висновкам контролюючого органу та перевіряючи висновки суду першої інстанції з урахуванням аргументів апелянта, колегія суддів зазначає таке. З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ «БУДІВЕЛЬНА ФІРМА БУДСЕРВІСГРУП» укладено договір підряду від 28.02.2019 № 2802-19, до вказаного договору між сторонами підписано специфікації та додаток 1 до договору «Кошторис». Одним з видів діяльності ТОВ «ЛЕГО БУД ЮЕЙ» є будівництво житлових і нежитлових будівель. На момент взаємовідносин з контрагентом ТОВ «БУДІВЕЛЬНА ФІРМА БУДСЕРВІСГРУП», одним з видів діяльності ТОВ «БУДІВЕЛЬНА ФІРМА БУДСЕРВІСГРУП» було будівництво житлових і нежитлових будівель. На час проведення господарських операцій між ТОВ «БУДІВЕЛЬНА ФІРМА БУДСЕРВІСГРУП», останнє мало відповідну господарську правосуб`єктність: в установленому законом порядку було зареєстроване як юридична особа, взято на податковий облік як платник податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому порядку не визнавались. Вказані обставини підтверджуються інформацією, розміщеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та в Реєстрі платників податку на додану вартість. На виконання умов договору ТОВ «БУДІВЕЛЬНА ФІРМА БУДСЕРВІСГРУП» на адресу ТОВ «ЛЕГО БУД ЮЕЙ» надано ремонтно-оздоблювальні, монтажні роботи. На імя позивача контрагентом виписано податкові накладні. Також, на підтвердження здійснення розрахунку позивачем до матеріалів справи долучено платіжні доручення. Факт отримання ремонтно-будівельних робіт підтверджується актами виконаних робіт, оборотно-сальдовою відомістю по рахунку

631. Отже, господарські операції, які були предметом дослідження під час перевірки, мали на меті саме рух матеріальних активів, оскільки ТОВ «ЛЕГО БУД ЮЕЙ» в подальшому реалізовувало отримані роботи іншим суб`єктам господарювання, що також підтверджується первинними документами та даними бухгалтерського обліку. Зокрема, замовниками виступали ТОВ «ДЦ Україна» з мережею магазинів Watsons, ТОВ «ВВ ВКФ» з мережею магазинів Лібраріум, ТОВ «ФС ТРЕЙД» з мережею магазинів сумок так аксесуарів, ТОВ «ВІТАЛЮКС» з мережею аптек, ТОВ «СВП ПЛЮС» з мережею магазинів Kyivstar, Vodafone, Life, ТОВ «СОТА-АЛЬЯНС» з мережею магазинів Kyivstar, на підтвердження чого до матеріалів справи долучено первинну документацію. Між позивачем та ТОВ «ЛАЙФ ПАРАДАЙС» укладено договори підряду, відповідно до яких контрагентом виконувались будівельно-оздоблювальні, монтажні роботи. Оплата за виконану роботу проведена в повному обсязі, що не заперечується сторонами, та підтверджується банківською випискою та платіжними дорученнями. Крім того, сформовано податкову накладну, яка надіслана ТОВ «ЛАЙФ ПАРАДАЙС» до Єдиного реєстру податкових накладних та зареєстрована податковим органом. На час проведення господарських операцій між ТОВ «ЛАЙФ ПАРАДАЙС», останнє мало відповідну господарську правосуб`єктність: в установленому законом порядку було зареєстроване як юридична особа, взято на податковий облік як платник податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому порядку не визнавались. Вказані обставини підтверджуються інформацією, розміщеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та в Реєстрі платників податку на додану вартість. Факт отримання ремонтно-будівельних робіт підтверджується актом виконаних робіт, оборотно-сальдовою відомістю по рахунку

631. Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку, що господарські операції, які були предметом дослідження під час перевірки, мали на меті саме рух матеріальних активів, оскільки ТОВ «ЛЕГО БУД ЮЕЙ» в подальшому реалізовувало отримані роботи іншим суб`єктам господарювання, що також підтверджується первинними документами та даними бухгалтерського обліку. Зокрема, замовниками виступали ТОВ «ДЦ Україна» з мережею магазинів Watsons, ТОВ «ВВ ВКФ» з мережею магазинів Лібраріум, ТОВ «ПАСТА І БАСТА» з мережею ресторанів IL MOLINO. Аналогічно, між позивачем та ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «САНВЕСТ» укладено договір підряду, за яким останнім надавались ремонтно-оздоблювальні, монтажні роботи. На момент взаємовідносин з контрагентом ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «САНВЕСТ», основними видами діяльності ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «САНВЕСТ» було будівництво житлових і нежитлових будівель. На час проведення господарських операцій між ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «САНВЕСТ», останнє мало відповідну господарську правосуб`єктність: в установленому законом порядку було зареєстроване як юридична особа, взято на податковий облік як платник податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому порядку не визнавались. Вказані обставини підтверджуються інформацією, розміщеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та в Реєстрі платників податку на додану вартість. Оплата за виконану роботу проведена в повному обсязі, що не заперечується сторонами та підтверджується банківською випискою і платіжними дорученнями. Крім того, сформовано податкову накладну, яка надіслана ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «САНВЕСТ» до Єдиного реєстру податкових накладних та зареєстрована податковим органом. Факт отримання ремонтно-будівельних робіт підтверджується актом виконаних робіт, оборотно-сальдовою відомістю по рахунку

631. Тобто, господарські операції, які були предметом дослідження під час перевірки, мали на меті саме рух матеріальних активів, оскільки ТОВ «ЛЕГО БУД ЮЕЙ» в подальшому реалізовувало отримані роботи іншим суб`єктам господарювання, що також підтверджується первинними документами та даними бухгалтерського обліку. Зокрема, замовниками виступали ТОВ «ДЦ Україна» з мережею магазинів Watsons, ДП «КАПАРОЛ Україна» з мережею магазинів фарб, декоративних матеріалів, ТОВ «СВП ПЛЮС» з мережею магазинів Kyivstar, Vodafone, Life, ТОВ «ІЛ Моліно 3», ТОВ «ІЛ Моліно 4» з мережею ресторанів IL MOLINO. Колегія суддів звертає увагу, що в акті перевірки по кожному з зазначених вище контрагентів наведено перелік первинних документів, досліджених під час перевірки, у тому числі, договори, податкові накладні, акти виконаних робіт, платіжні документи тощо. Будь-які зауваження щодо складання податкових накладних та інших первинних документів податкового та бухгалтерського обліку, або їх відсутності в акті перевірки не зазначено. Отже, як підтверджено матеріалами справи і не спростовано апелянтом, в підтвердження реальності господарських операцій та правомірності включення сум податку на прибуток та до складу податкового кредиту з ПДВ/сум витрат по укладеним договорам позивачем надані відповідні документи бухгалтерського та податкового обліку. Щодо посилання апелянта на недотримання податкового законодавства контрагентами позивача, колегія суддів зазначає таке. Законодавством України, зокрема ПК України, визначено, що на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладений обов`язок здійснювати контроль за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, подання звітності, сплати податків до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника. Не передбачено ні право, ні зобов`язання будь-якої із сторін правочину здійснювати контроль щодо показників податкової звітності однієї сторони правочину над показниками податкової звітності, що подана іншою стороною правочину. При цьому, відповідно до законодавства кожний платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку, яка стосується кожного окремого платника податків і не може автоматично поширюватися на інших осіб, у тому числі на його контрагентів. Статтею 61 Конституції України закріплений індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, відповідно до якого до відповідальності повинен бути притягнений правопорушник. Притягнення ж до відповідальності добросовісного платника податків суперечить конституційним нормам та вимогам законодавства. Податковий кодекс України визначає податкову накладну, як єдиний документ, який підтверджує суми податкового кредиту і на підставі якого платник податків має право формувати податковий кредит. При цьому, податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від факту декларування та сплати контрагентом його зобов`язань. Податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит, виписані контрагентами, який на момент спірних правовідносин був зареєстровані платниками ПДВ, що не спростовано в акті документальної перевірки відповідачем та зареєстровані в ЄРПН. Стаття 6 КАС України передбачає принцип верховенства права при здійсненні адміністративного судочинства. Частиною 2 вказаної статті встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. В рішеннях Європейського суду з прав людини, що прийняті в справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03), Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03) наголошено на індивідуальному характері відповідальності особи та відсутності підстав для притягнення платника податків до відповідальності у зв`язку з порушенням податкової дисципліни його контрагентами. Зокрема, зазначено, що платник податку на додану вартість не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо такий платник не знав про такі зловживання і не міг про них знати. Європейський суд з прав людини визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків немає зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом. Аналогічні положення містяться й в Конституції України. Посилання апелянта на те, що висновки про нереальність здійснення господарських операцій зроблені на підставі аналізу баз даних АІС «Податковий блок» щодо контрагентів є неприйнятними, оскільки співставлення даних податкової звітності з даними внутрішніх баз даних контролюючого органу як етапу контроль-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства і аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов`язаних з нарахуванням і сплатою податку. Записи у інформаційних базах податкового органу до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, не відноситься. А тому нарахування податків не може ґрунтуватися тільки на даних, які містяться в інформаційних базах контролюючого органу, без врахування даних первинних документів. Податкова інформація носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень на які посилається контролюючий орган. Отже, посилання податкового органу на податкову інформацію є недоречним, оскільки автоматизоване співставлення, або перевірка податкової звітності не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення податкових зобов`язань, а тому здобуті таким чином докази не можуть визнаватись належними відповідно до норм адміністративного судочинства. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17 травня 2022 у справі № 808/2099/17. Також, наявна в інформаційно-аналітичних базах інформація відносно контрагента суб`єкта господарювання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 17 вересня 2021 року у справі № 440/2536/19, від 24 листопада 2021 року у справі №420/1109/20. Відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постановах від 02.06.2023 у справі №820/924/17, від 15.03.2023 у справі №640/7791/19, від 10.11.2022 у справі № 640/11120/21 та інших. З позиції Верховного Суду, платник податків не повинен перевіряти кількість працюючих осіб у контрагента, під час поставки товару/надання послуг. Контрагент самостійно обирає модель ведення підприємницької діяльності та самостійно буде вирішувати, чи достатньо працюючих осіб для поставлення товару/надання відповідних послуг покупцю/замовнику, чи потрібно залучати інших осіб, які також можуть працювати за цивільно-правовими договорами, або іншими видами договорів, які не заборонені чинним законодавством. Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, зокрема і щодо сплати податкових зобов`язань контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними. Зазначений висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 02.04.2019 у справі №811/1772/13-а, від 11.11.2020 у справі №320/1147/19, від 24.11.2020 у справі №813/3034/15 від 19.05.2022 у справі №1640/2968/18. У спорах щодо оскарження рішень податкових органів з оцінки питань щодо відсутності у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів, наявності або відсутності окремих документів, а також недоліки в їх оформленні, відсутності ТТН, порушення податкової дисципліни по ланцюгу постачання, які не можуть бути безумовною підставою для висновку про нереальність господарських операцій та для позбавлення суб`єкта господарювання податкового кредиту (постанова Верховного Суду від 27 січня 2022 року у справі № 120/712/20-а). Крім того, не беруться до уваги посилання апелянта на здійснення досудових розслідувань у кримінальних провадженнях відносно контрагентів позивача, з огляду на наступне. Відповідно до частини 6 статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 01.12.2015 у справі №826/15034/17 (№21-3788а15), що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, у зв`язку із чим господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що суб`єкт господарювання з ознаками фіктивності є правосуб`єктним, незважаючи на дефекти при його створенні чи мету діяльності, а це суперечить висновкам Верховного Суду України про те, що «господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку». Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, відповідно до якої вирок щодо посадової особи контрагента за статтею 205 КК України, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності за цією статтею КК України у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності. При цьому, слід наголосити, що податковим органом зазначено про наявність кримінального провадження, однак жодних вироків до суду не було надано. Будь-яких доказів залучення позивача до схеми незаконного формування податкового кредиту, відповідачем до суду надано не було. Крім того, податковим органом не доведено, що між позивачем та зазначеними контрагентами мали місце злагоджені узгоджені дії, спрямовані на формальне оформлення господарських операцій без їх фактичного вчинення для отримання податкових вигід, а тому, висновки відповідача, викладені в акті перевірки є лише недостовірними домислами та припущеннями. У будь-якому випадку, реалізуючи господарську компетенцію при укладенні та виконанні господарських договорів, сторони цього договору можуть вимагати від контрагента дотримання умов цих договорів, тією мірою якою дозволяють його (їх) умови. Перекладати на сторону договору обов`язки контролю свого контрагента за межами взаємовідносин, як того вимагає податковий орган, знаходиться за межами господарської компетенції суб`єкта господарювання та не входить до прав та обов`язків платника податку. Це в свою чергу у межах спірних відносин позивача як платника податку покладає додаткове не передбачене законом обтяження, що є недопустимим. Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що відповідачем не подано жодних належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків або можливої фіктивності його безпосередніх контрагентів, зокрема, вироку по кримінальній справі щодо таких контрагентів, в якому досліджувались відповідні господарські операції, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект або інших відомостей, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок. Можливі порушення контрагентами, в даному випадку другого порядку, правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення платником податків вимог закону щодо формування даних податкової звітності, тому платник податків не повинен зазнавати негативних наслідків за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними. Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 09.10.2018 у справі №815/3459/17 та від 10.11.2020 у справі №822/6302/15. Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем в повному обсязі підтверджено реальність господарських взаємовідносин з контрагентами, отримання позивачем відповідних послуг із подальшим їх використанням у власній господарській діяльності у відповідності до умов наведених договорів. Матеріали справи підтверджують рух коштів та матеріальних цінностей, зміну майнового стану сторін укладених правочинів, відповідність господарських операцій вимогам законодавства та наявність ділової мети таких господарських взаємовідносин, а тому висновки контролюючого органу про фіктивність господарських операцій є безпідставним та таким, що ґрунтується виключно на припущеннях. З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, беручи до уваги наведені вище висновки Верховного Суду, колегія суддів вважає, що висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства є безпідставними, а спірні податкові повідомлення-рішення протиправними та підлягають скасуванню. Таким чином, проаналізувавши вказані вище та всі інші доводи та аргументи апеляційної скарги відповідача, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позову та вважає, що судом першої інстанції повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню. Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010). Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 229, 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18.08.2025 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Ганечко О.М. Кузьменко В.В. Повний текст постанови виготовлений 08.12.2025.

релевантний фрагмент

Посилання у тексті:

· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»

Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/17360/22

Дізнатися більше

Дізнатися більше

Дізнатися більше