Постанова 4855 № 320/4805/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/4805/24 Суддя (судді) першої інстанції: Щавінський В.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 грудня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Ганечко О.М., Кузьменка В.В., При секретарі: Долинській Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фастівської районної державної нотаріальної контори про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Фастівської районної державної нотаріальної контори, в якому просив: - визнати протиправними дії державного реєстратора Фастівської районної державної нотаріальної контори, щодо державної реєстрації обтяження у вигляді арешту нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 12965849 від 07.09.2012 - квартира, за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 ; - вилучити реєстраційний запис про арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 12965849 від 07.09.2012, з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Позовні вимоги обгрунтовано тим, що державним реєстратором Фастівської районної державної нотаріальної контори здійснено порушення вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» при прийнятті рішення та внесенні реєстраційного номеру обтяження №12965849 від 07.09.2012, не здійснено належну перевірку відомостей стосовно наявності підстав для обтяження нерухомого майна ОСОБА_1 . Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року відмовлено у задоволенні позову. Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги - задовольнити. Зазначена апеляційна скарга обґрунтована тим, що обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права є сумісним з вимогами статті 2 та частини першої статті 5 КАС України та відповідає способам захисту порушеного права. На думку апелянта, при прийнятті спірного рішення судом першої інстанції не було враховано порушення реєстратором вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» при прийнятті оскаржуваного рішення та внесення реєстраційного номеру обтяження, що вказує про обгрунтованість позовних вимог. Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов`язкова, а подання відзиву на апеляційну скаргу в письмовій формі відповідно до статті 304 КАС України є правом, а не обов`язком учасників справи, колегія суддів у відповідності до частини другої ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін. Апеляційний розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у силу вимог частини четвертої ст. 229 КАС України, оскільки сторони у судове засідання не з`явились. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як свідчать матеріали справи, 20.07.2011 позивач за договором купівлі-продажу придбав у ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . 01 жовтня 2021 року звернувшись до Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, позивач дізнався про арешт вказаної квартири, накладений 22.07.2013, згідно постанови про накладення арешту на майно слідчого відділу Управління Служби безпеки України у Київській області, реєстраційний запис 12965849, реєстратор Фастівська районна державна нотаріальна контора, але майно особи якої обтяжується ОСОБА_2 , що підтверджується відомостями з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. У свою чергу, 16.11.2021 представник позивача звернувся до ГУ СБУ в м. Києві та Київській області з адвокатським запитом про скасування арешту майна, обгрунтоване тим, що позивач не є підозрюваним або обвинуваченим у кримінальному провадженні, крім того, квартира була ним придбана 20.07.2011, та не належить ОСОБА_2 , а постанова про накладення арешту винесена 06.09.2012, тому порушено право власності позивача внаслідок накладення арешту на квартиру. 26 листопада 2021 року ГУ СБУ в м. Києві та Київській області надало відповідь, у якій зазначено, що скасування арешту є неможливим, оскільки досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, та 07.09.2018 здійснення досудового розслідування доручено слідчому управлінню ГУ НП у м. Києві. 14 вересня 2022 року представник позивача звернувся до ГУ НП в м. Києві з адвокатським запитом про скасування арешту майна. Листом ГУ НП в м. Києві від 29.09.2022 №263-ад/125/23/3-2022 надало відповідь, що дійсно арешт накладено на квартиру, досудове розслідування ще продовжується, для отримання детальної інформації слід звертатись до слідчого. 27 лютого 2023 року адвокат звернувся до слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва з клопотанням про скасування арешту майна. Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва у справі №761/7022/23 від 19.04.2023 клопотання про скасування арешту майна залишено без задоволення. Вказана ухвала обгрунтована тим, що cлідчим суддею вживалися усі розумні заходи з метою перевірки тверджень представника власника майна, неодноразово відкладався розгляд даного клопотання з метою виклику слідчого у кримінальному провадженні та отримання матеріалів кримінального провадження, зокрема постанови, відповідно до якої, як стверджує адвокат, на квартиру АДРЕСА_1, було накладено арешт, а також з метою надання можливості представнику власника майна самостійно отримати зазначену постанову та надати її слідчому судді. Водночас представник власника майна вищезазначену постанову слідчого так і не надав, сам слідчий в судові засідання жодного разу не з`явився, а зі змісту листа слідчого Іващенка Є.О. вбачається, що відповідна постанова у матеріалах кримінального провадження №22012110000000031 від 27.11.2012 відсутня взагалі. За таких обставин слідчий суддя позбавлений можливості «поза розумним сумнівом» переконатись у тому, що арешт на квартиру АДРЕСА_2 дійсно накладався в рамках кримінальної справи, яка в подальшому була зареєстрована як кримінальне провадження №22012110000000031 від 27.11.2012, в тому, що такий захід забезпечення, у разі його застосування, наразі продовжує свою дію саме у рамках кримінального провадження №22012110000000031 від 27.11.2012, а також слідчий суддя позбавлений можливості ознайомитись з мотивами та підставами застосування такого заходу забезпечення, без чого неможливо надати оцінку доцільності збереження заходу забезпечення у кримінальному провадженні. Не погоджуючись з такими діями відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач не надав до суду жодного належного та допустимого доказу, що підтверджує відсутність ухвали слідчого судді, постанови слідчого, прокурора або іншого компетентного органу, які могли бути підставою для внесення запису про арешт нерухомого майна, тому підстави для задоволення позовних вимог - відсутні. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так, відносини, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон №1952-IV) та Порядком надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженим Постановою кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (надалі - Порядок №1127). Положеннями п. 1 частини першої статті 2 Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Згідно пункту 2 частини першої статті 2 Закону №1952-IV державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав. Частиною четвертої статті 9 Закону № 1952-IV визначено, що державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації. Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора, пов`язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом. Відповідно до частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації. Державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення. Частиною першою статті 18 Закону № 1952-IV передбачено, що державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви. Відповідно до приписів статті 26 Закону № 1952-IV записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. При цьому, відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. Згідно частини другої статті 27 Закону №1952-IV державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі: 1) судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, що набрало законної сили, у тому числі постанови господарського суду у справі про банкрутство (неплатоспроможність) про визнання боржника банкрутом - щодо припинення всіх обтяжень прав на майно боржника (крім тих, які застосовано у кримінальному провадженні); 2) рішення державного виконавця, приватного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості; 3) визначеного законодавством документа, на якому нотаріусом вчинено напис про накладення заборони щодо відчуження нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості; 4) рішення органу місцевого самоврядування про віднесення об`єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду; 5) договору, укладеного в порядку, визначеному законом, яким встановлюється обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, чи його дубліката; 5-1) договору купівлі-продажу неподільного об`єкта незавершеного будівництва/майбутнього об`єкта нерухомості (перший продаж), договору про участь у фонді фінансування будівництва, на виконання яких сплачено частково ціну майбутнього об`єкта нерухомості; 5-2) заяви про первинну державну реєстрацію спеціального майнового права на всі майбутні об`єкти нерухомості, що є складовими частинами подільного об`єкта незавершеного будівництва, та обтяження речових прав на майбутні об`єкти нерухомості, включені до гарантійної частки; 5-3) заяви про зміну гарантійної частки (у тому числі у зв`язку із зміною проектної документації на будівництво); 6) закону, яким встановлено заборону користування та/або розпорядження нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості; 7) інших актів органів державної влади та посадових осіб згідно із законом. Разом з тим, підстави для відмови в державній реєстрації прав наведені у частині першій статті 24 Закону України № 1952-IV, якими є: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно; 7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; 9) документи подано до неналежного суб`єкта державної реєстрації прав, нотаріуса; 10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі; 11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав; 12) заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, у тому числі за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці; 13) відсутність згоди заставодержателя (іпотекодержателя) на дострокове припинення дії договору емфітевзису, суперфіцію щодо державної реєстрації припинення таких прав, що перебувають у заставі (іпотеці). Як наслідок, відповідно до частини другої статті 24 Закону № 1952-ІV за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. При цьому, умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, визначені в Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127). У відповідності до пункту 18 Порядку № 1127 за результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації. Згідно пункту 23 Порядку № 1127 за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття з відповідним обґрунтуванням їх застосування. З аналізу вищевикладених норм вбачається, що у разі наявності підстав для відмови державний реєстратор зобов`язаний прийняти рішення про відмову в такій державній реєстрації прав. Як свідчать матеріали справи, 20.07.2011 позивач за договором купівлі-продажу придбав у ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . 01 жовтня 2021 року звернувшись до Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, позивач дізнався про арешт вказаної квартири, накладений 22.07.2013, згідно постанови про накладення арешту на майно слідчого відділу Управління Служби безпеки України у Київській області, реєстраційний запис 12965849, реєстратор Фастівська районна державна нотаріальна контора, але майно особи якої обтяжується ОСОБА_2 , що підтверджується відомостями з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. У свою чергу, 16.11.2021 представник позивача звернувся до ГУ СБУ в м. Києві та Київській області з адвокатським запитом про скасування арешту майна, обгрунтоване тим, що позивач не є підозрюваним або обвинуваченим у кримінальному провадженні, крім того, квартира була ним придбана 20.07.2011, та не належить ОСОБА_2 , а постанова про накладення арешту винесена 06.09.2012, тому порушено право власності позивача внаслідок накладення арешту на квартиру. 26 листопада 2021 року ГУ СБУ в м. Києві та Київській області надало відповідь, у якій зазначено, що скасування арешту є неможливим, оскільки досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, та 07.09.2018 здійснення досудового розслідування доручено слідчому управлінню ГУ НП у м. Києві. 27 лютого 2023 року адвокат звернувся до слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва з клопотанням про скасування арешту майна. Так, згідно з частиною першою статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. У відповідності до частин другої, третьої статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. Статтею 174 КПК України передбачено, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю, або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового розгляду судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю або частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування, чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано. Однак, ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва у справі №761/7022/23 від 19.04.2023 клопотання про скасування арешту майна залишено без задоволення. Приймаючи вказану ухвалу, суд виходив з того, що оскільки представником власника майна постанову слідчого про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 так і не надав, сам слідчий в судові засідання жодного разу не з`явився, а зі змісту листа слідчого Іващенка Є.О. вбачається, що відповідна постанова у матеріалах кримінального провадження №22012110000000031 від 27.11.2012 відсутня взагалі. За таких обставин слідчий суддя позбавлений можливості «поза розумним сумнівом» переконатись у тому, що арешт на квартиру АДРЕСА_2 дійсно накладався в рамках кримінальної справи, яка в подальшому була зареєстрована як кримінальне провадження №22012110000000031 від 27.11.2012. Статтею 533 КПК України вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов`язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України. У той же час, в межах адміністративного судочинства суд не має повноважень досліджувати питання обґрунтованості застосування заходів забезпечення кримінального провадження, до яких належить арешт майна, а також не уповноважений оцінювати доцільність збереження чи скасування такого заходу, оскільки це віднесено до компетенції органів досудового розслідування та слідчих суддів у межах кримінального провадження. Суд адміністративної юрисдикції не має повноважень самостійно встановлювати, чи був арешт скасований, чи продовжує він свою дію, ти чи існують підстави для його подальшого збереження у кримінальному процесі. Встановлення таких обставин можливе виключно у порядку кримінального судочинства відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України. Згідно з частиною першою статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому, суд враховує, що позивач не надав до суду жодного належного та допустимого доказу, що підтверджує відсутність ухвали слідчого судді, постанови слідчого, прокурора або іншого компетентного органу, які могли бути підставою для внесення запису про арешт нерухомого майна. Встановлення факту незаконності внесення запису вимагає наявності належних та допустимих доказів, а надані копії адвокатських запитів та відповіді Головного управління Служби у м. Києві та Київській області, Головного управління Національної поліції у м. Києві на них не є належними доказами відсутності правової підстави для накладення арешту. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, УХВАЛИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 червня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді О.М. Ганечко В.В. Кузьменко