Постанова 4852 № 160/226/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 26 листопада 2025 року м. Дніпросправа № 160/226/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Малиш Н.І., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Магдалинівської селищної ради на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.03.2025, (суддя суду першої інстанції Кучма К.С.), прийняте в порядку спрощеного провадження в м. Дніпрі, в адміністративній справі №160/226/25 за позовом заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) до Магдалинівської селищної ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: 03.01.2025 Заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Магдалинівської селищної ради, яка полягає в незабезпеченні організації проведення робіт із винесення меж ландшафтного заказника місцевого значення "Верхньочаплинський", який розташований на території Самарівського району Дніпропетровської області, та закріплення їх в натурі (на місцевості); - зобов`язати Магдалинівську селищну раду вчинити дії щодо забезпечення організації проведення робіт із винесення меж ландшафтного заказника місцевого значення "Верхньочаплинський", який розташований на території Самарівського району Дніпропетровської області, та закріплення їх в натурі (на місцевості), відповідно до вимог чинного законодавства України. В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що прокуратурою встановлено, що протягом значного часу, Магдалинівською селищною радою, в порушення вимог діючого законодавства, не вжито заходів спрямованих на забезпечення проведення робіт з визначення та винесення меж об`єкту природно-заповідного фонду - заказника місцевого значення Верхньочаплинський, закріплення їх в натурі (на місцевості), встановлення інформаційно-охоронних знаків встановленого зразку, що унеможливлює його належне використання та зберігання, існує ймовірність використання даної території не за цільовим призначенням, та в свою чергу не відповідає критеріям правомірності, визначеним ч.2 ст.2 КАС України. Відсутність встановлених меж в натурі фактично унеможливлює збереження в природному стані, охороні довкілля, підтриманню екологічного балансу на території об`єкту природно-заповідного фонду в цілому. Ураховуючи, що відповідачем, як з часу створення заказника місцевого значення Верхньочаплинський, набуття права власності на землі, на яких знаходиться заказник, так і з часу листування з Дніпропетровською обласною державною адміністрацією, не вчинено жодних дій щодо винесення меж заказника місцевого значення Верхньочаплинський в натурі (на місцевості), керуючись принципом розумності, тобто у даному випадку зваженості вирішення спірного питання з урахуванням інтересів держави, виникла необхідність зобов`язати відповідача провести роботи з винесення меж заказника в натурі на місцевості у порядку, встановленому чинним законодавством. Враховуючи викладене, бездіяльність Магдалинівської селищної ради щодо вжиття заходів по організації та встановленню меж території об`єкта природно-заповідного фонду, не закріпленню його меж в натурі (на місцевості) є протиправною, а тому орган місцевого самоврядування необхідно зобов`язати вжити заходів щодо організації та встановлення меж території об`єкта природно-заповідного фонду заказника місцевого значення Верхньочаплинський, закріпленню його меж в натурі (на місцевості). Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 24.03.2025 задовольнив позовні вимоги заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області). Визнав протиправною бездіяльність Магдалинівської селищної ради, яка полягає в незабезпеченні організації проведення робіт із винесення меж ландшафтного заказника місцевого значення "Верхньочаплинський", який розташований на території Самарівського району Дніпропетровської області, та закріплення їх в натурі (на місцевості). Зобов`язав Магдалинівську селищну раду вчинити дії щодо забезпечення організації проведення робіт із винесення меж ландшафтного заказника місцевого значення "Верхньочаплинський", який розташований на території Самарівського району Дніпропетровської області, та закріплення їх в натурі (на місцевості), відповідно до вимог чинного законодавства України. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Магдалинівська селищна рада звернулась з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на необґрунтованість доводів скарги просить рішення суду скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що Магдалинівській селищній раді та сільським радам, які увійшли до її складу в результаті проведеного добровільного об`єднання у грудні 2019 року, як їх правонаступнику відповідні охоронні зобов`язання, після створення Заказнику не передавалися та не складалися. В свою чергу, Магдалинівською селищною радою розглянуто матеріали щодо погодження Положення про ландшафтний заказник місцевого значення «Верхньочаплинський», які надійшли від департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської військової адміністрації. За результатами розгляду встановлено наступне: Зміст поданого до розгляду Положення не враховує норм, визначених Наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 02.08.2022 № 281 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо розроблення положень про території та об`єкти природно-заповідного фонду України», де зазначено, що при розробленні змісту Положення рекомендується враховувати: інформацію про форму власності земельних ділянок, на яких створено/оголошено територію або об`єкт ПЗФ; вилучаються чи не вилучаються земельні ділянки у землекористувача (землевласника); перелік землекористувачів (землевласників), їх повна назва і підпорядкованість, а у разі якщо землекористувачів (землевласників) декілька, - вказується, яка частина площі території або об`єкта ПЗФ припадає на частку кожного з них; інформацію щодо охоронної зони, її межі та режим; перелік видів діяльності, що певним чином обмежені. Пунктом 1.7 Розділу 1 «Загальні положення» Положення зазначено, що до встановлення меж ландшафтного заказника місцевого значення «Верхньочаплинський» в натурі його межі визначаються відповідно до проекту його створення. Також, Магдалинівська селищна рада ознайомилася зі змістом проекту створення об`єкту природно-заповідного фонду ландшафтного заказника місцевого значення «Верхньочаплинський» в межах Магдалинівського району Дніпропетровської області (далі, проект створення заказника) та встановлено, що його положення не враховують вимоги Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж території природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, затвердженого Постанови Кабінету України від 25.08.2004 № 10 . Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ландшафтний заказник місцевого значення Верхньочаплинський (далі - заказник) загальною площею 232,49 га створений рішенням Дніпропетровської обласної ради від 21.06.2013 № 440-19/VI Про створення об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення на території Магдалинівського району з урахуванням подання Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Дніпропетровській області та проекту створення заказника. За результатами опрацювання відомостей Національної кадастрової системи встановлено, що межі заказника в натуру не винесено. Згідно з інформацією Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної військової адміністрації № 2-4362/0/261-24 від 29.11.2024, відповідно до статті 53 Закону України Про природно-заповідний фонд України, території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними державними адміністраціями, з оформленням охоронного зобов`язання. Тоді як, враховуючи положення про утворення та ліквідацію районів, реорганізацію районних державних адміністрацій, а також внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності, департаментом розроблено проект положення про заказник та відповідно до пункту 6 розділу II Методичних рекомендацій щодо розробки положень про території та об`єкти природно-заповідного фонду України, затверджених наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 02.08.2022 № 281, направлено для погодження до виконавчого комітету Магдалинівської селищної ради від 06.07.2023 № 2636/0/261-23. У свою чергу, Магдалинівською селищною радою листом від 13.09.2023 № 05-13- 2697/0/2-23 поінформовано, що питання погодження положення про заказник буде розглянуто на найближчому пленарному засіданні Магдалинівської селищної ради. Оформлення охоронного зобов`язання для заказника, департаментом не здійснювалось. За даними системи електронного документообігу ДОК ПРОФ, що застосовується в департаменті для реєстрації документів, та в межах можливостей критеріїв пошуку, надходження звернень від Магдалинівської селищної ради, інших суб`єктів щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж територій заказника не ідентифіковано. На запит Дніпропетровської обласної прокуратури щодо визначення в натурі меж ландшафтного заказника місцевого значення Верхньочаплинський, вжиття заходів Магдалинівською селищною радою з метою визначення в натурі меж ландшафтного заказника місцевого значення Верхньочаплинський, землевласником - Магдалинівською селищною радою повідомлено, що Магдалинівською селищною радою, як власником земельних ділянок, у межах яких розташована територія ландшафтного заказника місцевого значення Верхньочаплинський, створеного відповідно до рішення Дніпропетровської обласної ради від 21.06.2013 року №440-19/VI, для проведення робіт щодо визначення в натурі його меж - направлено лист до Департаменту екології природних ресурсів Дніпропетровської військової адміністрації №05-13-3576/0/2-24 від 01.11.2024 року з проханням надати відповідні карто-схеми, положення та інші додаткові матеріали на зазначений об`єкт природно-заповідного фонду. У відповідь Департаментом екології природних ресурсів Дніпропетровської військової адміністрації направлено рішення про створення вказаного об`єкту природнозаповідного фонду, проект створення та картографічні матеріали (лист вих.№1-4351/0/261-24 від 28.11.2024 року) - які на поточну дату - перебувають на опрацюванні. Відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області відсутні проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення стосовно заказника місцевого значення Верхньочаплинський. В той же час, опрацюванням даних Національної кадастрової системи з`ясовано, що межі заказника місцевого значення Верхньочаплинський не визначені, а землі, які входять до складу об`єкту природно-заповідного фонду, можуть бути надані у власність/користування для здійснення діяльності без врахування особливостей, які визначають режим охорони об`єкту природно-заповідного фонду. Отже, не вжиття заходів з визначення та винесення меж об`єкту природно-заповідного фонду може призвести до зміни цільового призначення земель, надання їх у власність чи користування, а отже до не виконання вимог природоохоронного законодавства щодо дотримання встановленого режиму для об`єкта природно-заповідного фонду. Відповідно до листа Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) № 3-8300-22 від 26.11.2024 планові та позапланові заходи державного нагляду (контролю) за додержанням режиму території заказника місцевого значення Верхньочаплинський не здійснювались. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не здійснення внесення заказника місцевого значення до Держгеокадастру із визначенням його меж, прокурор звернувся до суду з адміністративним позовом в цій справі. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Правові основи організації, охорони, ефективного використання природнозаповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об`єктів регулюються Законом України Про природно-заповідний фонд України. Статтею 11 Закону України Про природно-заповідний фонд України визначено, що спеціально уповноваженим органом державного управління в галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду є центральний орган виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища (Мінприроди України), спеціальні підрозділи центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища та його органів на місцях. Відповідно до ч.1 ст.62 Закону України Про природно-заповідний фонд України державний контроль за додержанням режиму територій та об`єктів природнозаповідного фонду здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, посадовими особами служби державної охорони природно-заповідного фонду України та іншими уповноваженими законом державними органами. Згідно із ст.16 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища, державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а на території Автономної Республіки Крим - орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища та інші державні органи, до компетенції яких законами України віднесено здійснення зазначених функцій. Відповідно до п.1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою КМУ №275 від 19.04.2017 зі змінами, Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Згідно із Положенням (п.7) Держекоінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи. В силу Положення про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Держекоінспекції, затвердженого наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 07.04.2020 №230 Територіальний (міжрегіональний територіальний) орган Держекоінспекції здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог закону про охорону і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, зокрема щодо, у тому числі додержання режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду (п.п.15 п.2 Розділу ІІ); проводить перевірки (у тому числі документальні) із застосуванням інструментальнолабораторного контролю, складає відповідно до законодавства акти за результатами здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства з питань, що належать до його компетенції, надає обов`язкові до виконання приписи щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства та здійснює контроль за їх виконанням (п.3 Розділу ІІ Положення); вживає в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступає позивачем та відповідачем у судах (п.11. Розділу ІІ Положення). Відповідно до вимог п.п.15 п.2 Розділу ІІ Положення про Державну екологічну інспекцію Придніпровського округу, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 24.02.2023 № 40, здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням вимог закону про охорону і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, у тому числі додержання режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду належить до компетенції Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області). Таким чином, уповноваженим державою органом у спірних правовідносинах є Державна екологічна інспекція Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградіська області), яка має повноваження звертатись до суду з метою реалізації повноважень у сфері охорони й збереження територій та об`єктів природно-заповідного фонду, відповідно до п.9 Положення про Державну екологічну інспекцію Придніпровського округу(Дніпропетровська та Кіровоградська області), затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 24.02.2023 №

40. Так, жодних заперечень щодо такого представництва від інспекції не надходило. Листом №3-8300-22 від 26.11.2024 Державна екологічна інспекція Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) повідомила заявника, що заходи контролю щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства об`єкту природно-заповідного фонду ландшафтного заказника місцевого значення Верхньочаплинський не здійснювались, позовні заяви не пред`являлись. Інспекція не заперечує щодо здійснення Дніпропетровською обласною прокуратурою представництва інтересів держави для поновлення інтересів держави в суді. Згідно із Законом України Про природно-заповідний фонд України законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною. У вказаному випадку, інтерес держави полягає у необхідності неухильного дотримання вимог законодавства в сфері охорони об`єктів природно-заповідного фонду, захист та поновлення екологічних інтересів держави та суспільства. Природно-заповідний фонд України є національним багатством та важливою складовою екологічної безпеки країни. Він охоплює унікальні природні комплекси, рідкісні види флори та фауни, ландшафти, що мають наукове, естетичне та рекреаційне значення. Захист цих об`єктів є вкрай важливим як для збереження біорізноманіття, так і для стабілізації кліматичних процесів і забезпечення сталого розвитку. Подання прокуратурою даної позовної заяви обумовлено необхідністю відновлення та захисту порушених інтересів держави, які полягають у неухильному дотриманні режиму охорони та використання об`єкта природно-заповідного фонду, що неможливо без встановлення його меж в натурі (на місцевості). Правовий статус об`єктів природно-заповідного фонду визначаються Земельним, Лісовим та Водним кодексами України, Законами України Про охорону навколишнього природного середовища, Про природно-заповідний фонд України, іншими відповідними актами законодавства України та затвердженими, у встановленому діючим законодавством положеннями. Право власності та користування на землю набувається та реалізується фізичними та юридичними особами в порядку і на підставах, визначених Конституцією України, ЗК України, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Відповідно до ст.7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи (ч.ч.1, 3 ст.140 Конституції України). Згідно із ст.19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Виходячи з вказаних конституційних положень в їх системному зв`язку з положеннями ст.6 Конституції України, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 16.04.2009 №7-рп/2009 вказав на те, що гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За таких обставин, для вирішення тих чи інших питань орган місцевого самоврядування повинен бути наділений відповідними повноваженнями Конституцією України та законами України, де Закон України Про місцеве самоврядування в Україні та Конституція України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів посадових осіб місцевого самоврядування. Пунктами 34, 37 частини 1 статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні до повноважень сільських, селищних та міських рад віднесено вирішення питань щодо регулювання земельних відносин, прийняття рішень про організацію територій і об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні, внесення пропозицій до відповідних державних органів щодо оголошення природних та інших об`єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам`ятками природи, історії або культури, які охороняються законом. Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України Про природно-заповідний фонд України (далі Закон №2456-ХІІ) до природно-заповідного фонду України належать: природні території та об`єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища. Статтею 4 вказаного Закону визначено, що території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу. Регіональні ландшафтні парки, зони - буферна, антропогенних ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, включені до складу, але не надані національним природним паркам, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності Українського народу, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України. У разі зміни форм власності на землю, на якій знаходяться заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва, землевласники зобов`язані забезпечувати режим їх охорони і збереження з відповідною перереєстрацією охоронного зобов`язання. В силу статті 7 Закону №2456-ХІІ визначено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природнозаповідного фонду. На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історикокультурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. На землях територій та об`єктів природно-заповідного фонду, які створюються в зоні відчуження та зоні безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, забороняється будь-яка діяльність, що не забезпечує режим радіаційної безпеки. Межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природнозаповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду. На використання земельної ділянки або її частини в межах природно-заповідного фонду може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації і діє протягом строку, встановленого законом або договором. Згідно із ч.5 ст.12 Закону №2456-ХІІ управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду, для яких не створються спеціальні адміністрації, здійснюється підприємствами, установами та організаціями, у віданні яких перебувають ці території та об`єкти. В силу ч.3 ст.26 Закону №2456-ХІІ передбачено, що власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження. Крім цього, згідно із ч.1 ст.39 Закону №2456-ХІІ для забезпечення необхідного режиму охорони природних комплексів та об`єктів природних заповідників, заповідників, запобігання негативному впливу господарської діяльності на прилеглих до них територіях установлюються охоронні зони. Відповідно до ст.60 Закону №2456-ХІІ визначає, що охорона природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, а також ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, а також регіональних ландшафтних парків, управління якими здійснюється спеціальними адміністраціями, покладається на служби їх охорони, які входять до складу служби державної охорони природнозаповідного фонду України. Охорона територій та об`єктів природно-заповідного фонду інших категорій покладається на підприємства, установи та організації, у віданні яких вони перебувають. Частиною 5 статті 53 Закону №2456-ХІІ передбачено, що території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам адміністраціями, органом виконавчої влади АРК Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного забов`язання. За таких обставин, зі змісту вищезазначених норм законодавства вбачається, що для забезпечення режиму охорони та збереження об`єкта природно-заповідного фонду власники або користувачі такого об`єкту зобов`язані вжити всіх необхідних заходів, передбачених Законом України Про природно-заповідний фонд України, зокрема вжити заходів для визначення та встановлення в натурі (на місцевості) меж територій для визначення та встановлення в натурі (на місцевості) меж територій природнозаповідного фонду, установлення охоронних зон, укладення та виконання охоронного зобов`язання. Отже, обов`язок щодо проведення робіт із винесення меж ландшафтного заказника місцевого значення Верхньочаплинський в силу закону покладено саме на відповідача, який зобов`язаний забезпечити проведення робіт із землеустрою, зокрема - виготовлення відповідного проекту землеустрою, винесення меж ландшафтного парку та закріплення їх в натурі (на місцевості). Таким чином, землевласник Магдалинівська селищна рада чинить протиправну бездіяльність, а саме протягом тривалого часу не вживає заходів щодо винесення меж місцевого ландшафтного парку та закріплення їх в натурі (на місцевості), що створює загрозу подальшого існування об`єкту природно-заповідного фонду у своєму автентичному стані. Відповідно до ч.1 ст.1 ЗК України від 25.10.2001 №2768-ІІІ земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. У статті 2 ЗК України визначено, що суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї). Згідно із ст.12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, окрім іншого, організація землеустрою та вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. Відповідно до ст.19 ЗК України, землі України за цільовим призначенням поділяються на категорії, в тому числі землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Статтею 43 ЗК України та ч.1 ст.7 Закону України Про природнозаповідний фонд України передбачено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природнозаповідного фонду. В силу статті 79 ЗК України вказано, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Згідно із ч.1 ст.79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва). (ст.44 ЗК України). Відповідно до ст.46-1 ЗК України, землі територій та об`єктів природно-заповідного фонду використовуються з урахуванням обмежень у їх використанні, визначених відповідно до Закону України Про природно-заповідний фонд України та положеннями про ці території, об`єкти. Особливий режим охорони, відтворення і використання земель територій та об`єктів природно-заповідного фонду поширюється на всі розташовані в межах таких територій та об`єктів землі та земельні ділянки незалежно від форми власності та цільового призначення. Землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом, належать до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність. (п.в ч.4 ст.83 ЗК України). Крім того такі землі не підлягають передачі в оренду на підставі ч.3 ст.93 ЗК України. Відповідно до п.г ч.1 ст.150 ЗК України вони відносяться до особливо цінних земель. Встановлення на місцевості меж адміністративно-територіальних одиниць, територій з особливим природоохоронним, рекреаційним і заповідним режимами, меж земельних ділянок власників і землекористувачів згідно з п.в ч.1 ст.183 ЗК України відноситься до основних завдань землеустрою. Проекти землеустрою погоджуються та затверджуються в порядку, вказаному в ч.3 ст.186 ЗК України. Об`єкти природно-заповідного фонду входять до складу природно-заповідного фонду України, який охороняється як національне надбання і є складовою частиною світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною. Загроза можливості вилучення та розорювання земель, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську, а також історико-культурну цінність із природно-заповідного фонду з порушенням визначеного законом порядку та переведення їх до інших категорій земель безумовно зачіпає інтереси держави, впливає на права широкого коло осіб, має суспільний та природоохоронний інтерес. Згідно із абз.11, 15 ч.1 ст.1 Закону України Про землеустрій (далі - Закон № 858-ІV) проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом; цільове призначення земельної ділянки використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку. В силу ст.2 вказаного Закону, землеустрій забезпечує встановлення і закріплення на місцевості меж адміністративно-територіальних одиниць, територій природнозаповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, тощо. Статтею 19 цього ж Закону передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері землеустрою на території сіл, селищ, міст належать організація і здійснення землеустрою та вирішення інших питань у сфері землеустрою відповідно до закону. Пунктом г ч.1 ст.20 Закону № 858-ІV визначено, що землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути). Підставою для здійснення землеустрою, відповідно до ст.22 цього Закону є рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою, укладені договори між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою, судові рішення. Частиною 2 статті 25 Закону № 858-ІV передбачено, що одним з видів документації з землеустрою є проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів. Згідно зі ст.26 Закону № 858-ІV замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі. Відповідно до ст.47 цього ж Закону проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів розробляються з метою: збереження природного різноманіття ландшафтів, охорони довкілля, підтримання екологічного балансу; створення місць для організованого лікування та оздоровлення людей, масового відпочинку і туризму; створення приміських зелених зон, збереження і використання об`єктів культурної спадщини; проведення науково-дослідних робіт; встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг; визначення в натурі (на місцевості) меж охоронних зон та інших обмежень у використанні земель, встановлених законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, а також інформування про такі обмеження землевласників, землекористувачів, інших фізичних та юридичних осіб. Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природнозаповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів визначають місце розташування і розміри земельних ділянок, власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі орендарів, межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого (округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони), рекреаційного та історико-культурного (охоронні зони) призначення, водоохоронних зон та прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів, а також встановлюють режим використання та охорони їх територій. Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природнозаповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів розробляються на підставі укладених договорів між замовниками документації із землеустрою та її розробниками. Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природнозаповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів для біосферних заповідників, природних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків, парків - пам`яток садово-паркового мистецтва та зоологічних парків можуть розроблятися лише на землях та земельних ділянках, що включаються до складу таких територій без вилучення у землевласників та землекористувачів. Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природнозаповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів включають: а) завдання на складання проекту землеустрою; б) пояснювальну записку; в) характеристику території із встановленням режиму використання земель природно-заповідного фонду, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів; ґ) матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування; д) витяг з графічної частини відповідної містобудівної документації з позначеними межами водоохоронної зони, прибережної захисної смуги, пляжної зони (за наявності); е) інформацію про перспективний стан використання та охорони земель у межах адміністративно-територіальної одиниці, яка є складовою схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель відповідної адміністративно-територіальної одиниці (за наявності); є) план організації території з відображенням угідь, землевласників і землекористувачів, у тому числі земельних ділянок, щодо яких встановлені обмеження у використанні; ж) план меж земельних ділянок, що включаються до території природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, меж обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів без їх вилучення у землевласників та землекористувачів; з) креслення перенесення в натуру (на місцевість) меж території оздоровчого, рекреаційного, історикокультурного, лісогосподарського призначення та земель водного фонду та водоохоронних зон, меж обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів; и) акт перенесення в натуру (на місцевість) меж території оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, меж обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів; і) перелік обмежень у використанні земельних ділянок. Проект землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природнозаповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів, що розробляється з метою внесення до Державного земельного кадастру відомостей про межі та режими використання земель у межах територій пам`яток культурної спадщини, історикокультурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, охоронюваних археологічних територій, зон охорони, буферних зон, історичних ареалів населених місць, територій об`єктів культурної всесвітньої спадщини, розробляється у складі науково-проектної документації у сфері охорони культурної спадщини, крім випадків розроблення таких проектів з метою внесення до Державного земельного кадастру відомостей про обмеження у використанні земель, встановлені до набрання чинності цією частиною. Рішення про затвердження проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон одночасно є рішенням про встановлення меж таких територій. Відомості про межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, межі обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів вносяться до Державного земельного кадастру. Відповідно до ч.3 ст.46 Закону Про природно-заповідний фонд України витрати, пов`язані із забезпеченням режиму охорони заказників, пам`яток природи, заповідних урочищ та парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, здійснюються за рахунок підприємств, установ, організацій, інших землевласників та землекористувачів, на території яких вони знаходяться. 27.05.2021 набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин (далі - Закон № 1423-ІХ). Підпунктом 58 пункту 4 Закону № 1423-ІХ, внесені зміни до розділу X Перехідні положення ЗК України, зокрема, доповнено пунктом 24, який передбачає, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом. Відповідно до ст.23 Закону України Про природно-заповідний фонд, регіональні ландшафтні парки є природоохоронними рекреаційними установами місцевого чи регіонального значення. Виходячи з вищевикладеного, землі, які займають заказники місцевого значення, вважається землями комунальної власності територіальних громад. Оскільки ландшафтний заказник місцевого значення Верхньочаплинський знаходиться в адміністративних межах Магдалинівської селищної ради, яка є землевласником, заходи землеустрою щодо нього є обов`язком відповідача та перебувають в межах його відповідальності. Отже, чинне нормативне врегулювання спірних правовідносин передбачає, що органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції приймають рішення про організацію територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення (п.і ч.1 ст.19 Закону №1264); межі територій та об`єктів природнозаповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природнозаповідного фонду (ч.4 ст.7 Закону №2456); органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування сприяють охороні й збереженню територій та об`єктів природнозаповідного фонду, виконанню покладених на них завдань (ч.3 ст.60 Закону №2456); землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути) (ст.20 Закону №858); підставою для здійснення землеустрою є рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою, укладені договори між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою, судові рішення (ста.22 Закону №858); одним із видів документації із землеустрою є проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів (ст.25 Закону №858); проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів розробляються з метою: збереження природного різноманіття ландшафтів, охорони довкілля, підтримання екологічного балансу; визначення в натурі (на місцевості) меж охоронних зон та інших обмежень у використанні земель, встановлених законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, а також інформування про такі обмеження землевласників, землекористувачів, інших фізичних та юридичних осіб (ст.47 Закону №858). Аналізуючи наведені правові норми, слід дійти висновку, що природоохоронне законодавство України передбачає ідентифікацію територій природно-заповідного фонду, в тому числі шляхом встановлення в натурі їх меж, для чого в обов`язковому порядку розробляються проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду. Наведене убезпечує від використання землі на території природно-заповідного фонду (в тому числі заказника місцевого значення Верхньочаплинський) не за цільовим призначенням та запобігає її протиправному привласненню. З огляду на вищевказані вимоги чинного законодавства, на Магдалинівську селищну раду покладено обов`язок із вчинення дій щодо замовлення проекту землеустрою, організації і встановлення меж відповідної частини території в натурі щодо об`єкту природно-заповідного фонду ландшафтного заказника місцевого значення Верхньочаплинський, а також здійснення контролю за його виготовленням. Водночас, через тривалу бездіяльність відповідача щодо виконання вимог чинного законодавства, на даний час межі ландшафтного заказника місцевого значення Верхньочаплинський, площею 232,49 га не визначено в натурі, вказана територія об`єкту до даних Державного земельного кадастру не внесена. Відсутність встановлених меж в натурі фактично унеможливлює збереження в природному стані, охорони довкілля, підтримання екологічного балансу. Невжиття заходів щодо виконання вимог закону винесення меж заказника в натурі (на місцевості) унеможливлює якісне забезпечення режиму заповідного об`єкту, його належну охорону та збереження, оскільки відповідна земельна ділянка до Державного земельного кадастру не внесена та її межі чітко не визначені. Посилання відповідача на те, що станом на теперішній час відсутнє затверджене належним чином Положення про ланшавтний заказник місцевого значення «Верхньодніпровський», оскільки наділсане положення не відповідає вимогам законодавства, а нове не надходило, суд апеляційної інстанції вважає необгрнутованими, оскільки відповідач не надав належних та беззаперечних доказів на підтвердження того, що положення не відповідає вимогам Закону, також не надав суду докзів протиправної бездіяльності компетентного органу щодо не усунння порушень на виконання вимог листа відповідача, більше того, як вже зазначлось, відповідач повнен вживати дій для умов збереження в природному стані, охорони довкілля, підтримання екологічного балансу. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстави для зміни або скасування рішення суду першої інстанції відсутні. Керуючись ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 325 КАС України, суд, УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Магдалинської селищної ради залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 в адміністративній справі № 160/226/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий - суддя О.О. Круговий суддя Н.П. Баранник суддя Н.І. Малиш