Постанова Львівський апеляційний суд № 438/90/25

Справа № 438/90/25 Головуючий у 1 інстанції: Дудар О.В Провадження № 22-ц/811/1408/25 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 листопада 2025 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі: головуючої: Н.П. Крайник суддів: Я.А. Левика, М.М. Шандри розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на заочне рішення Бориславського міського суду Львівської області від 26 березня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - В С Т А Н О В И В: 24 лютого 2025 року ТОВ «Діджи Фінанс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 25 440,00 грн, витрати на правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн та судовий збір у розмірі 2422,40 грн. Позов позивач обґрунтовував тим, що 23 квітня 2021 року ОСОБА_2 в особистому кабінеті на сайті ТОВ «Мілоан» подав заявку на отримання кредиту. ТОВ «Мілоан» направило відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при введенні якого відповідач підтвердив прийняття умов кредитного договору №4307174. На підставі зазначеного договору відповідачу було надано кредитні кошти в сумі 8000,00 грн. Відповідач свої зобов`язання щодо повернення коштів не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість в сумі 25440,00 грн, з яких 8000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 15920,00 грн - заборгованість за відсотками та 1520,00 грн - заборгованість за комісійними винагородами. 10 серпня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінас» укладено договір про відступлення права вимоги № 06Т, згідно якого позивач набув право вимоги до відповідача. У подальшому позивач на адресу відповідача направляв досудову вимогу про сплату заборгованості за договором №4307174 від 23 квітня 2021 року, яка залишилась без виконання. Просив позов задоволити. Оскаржуваним заочним рішенням у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. Рішення суду оскаржило ТзОВ «Діджи Фінанс». Вважає оскаржуване рішення суду незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апелянт зазначив, що поза увагою суду залишилося те, що між сторонами було укладено електронний кредитний договір, для укладення якого банк надіслав відповідачу повідомлення (SMS) з одноразовим ідентифікатором R45557 на номер телефону, який особисто вказаний відповідачем у договорі про надання споживчого кредиту № 4307174 від 23.04.2021 року, при введенні якого відповідач підтвердив прийняття умов кредитного договору. п. 2.1 зазначеного договору Кредитні кошти відповідачу (позичальнику) були надані шляхом переказу на його картковий рахунок. Ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку. Тому, наявна в матеріалах справи копія платіжного доручення № 44536342 від 23.04.2021 року є належним та допустимим доказом перерахування відповідачу первісним кредитором кредитних коштів на умовах, визначених договором. На підтвердження факту виконання первісним кредитором свого обов`язку з видачі кредитних коштів та законності нарахування розміру заборгованості, позивач також долучив до позовної заяви відомість про щоденні нарахування та погашення відповідачем заборгованості за договором № 4307174 від 23.04.2021 року. При цьому, належних доказів на підтвердження доводів сторони відповідача про неотримання кредитних коштів ні відповідачем, ні його представником надано не було. Згідно п. 2.8. договору для встановлення обставин виконання грошового зобов`язання або будь-якої його частини вирішальне значення мають дані бухгалтерського обліку Товариства. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд не дослідив дані бухгалтерського обліку ТОВ «Мілоан», які містять інформацію про виконання або невиконання грошового зобов`язання первісним кредитором, у зв`язку з чим дійшов необгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд справи судом апеляційної інстанції проведено без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів. Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У пункті 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до положень ст.ст. 12, 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Відповідно до ч.ч. 1,3 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами. Таким чином, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ч. 2 ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Судом встановлено, що 23 квітня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 4307174, згідно якого кредитодавець зобов`язувався на умовах, визначених цим договором, на визначений п. 1.3 договору строк надати позичальнику грошові кошти (фіксований кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2 договору, а позичальник зобов`язувався повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за надання кредиту у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, визначені договором. Кредит надано з метою задоволення потреб позичальника, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника. Відповідно до п. 1.2. договору про споживчий кредит № 4307174 від 23 квітня 2021 року сума (загальний розмір) кредиту становить 8 000 грн. Згідно п.1.3. договору про споживчий кредит № 4307174 від 23 квітня 2021 року, кредит надається строком на 30 днів з 23 квітня 2021 року (строк кредитування). Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу) - 23 травня 2021 року (п. 1.4. договору). Комісія за надання кредиту - 1520,00 грн, яка нараховується за ставкою 19,00 відсотків від суми кредиту одноразово (п. 1.5.1. договору про споживчий кредит № 4307174 від 23 квітня 2021 року). У пункті 1.5.2. договору № 4307174 від 23 квітня 2021 року передбачено, що розмір процентів за користування кредитом становить 6000,00 грн, які нараховуються за ставкою 2,50 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Згідно п. 1.6 договору про споживчий кредит № 4307174 від 23 квітня 2021 року стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитним кредитом становить 5,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Пунктом 2.1. договору передбачено, що кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок. Відповідно до п.2.4.1 договору позичальник зобов`язувався повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну, передбаченого п.1.4 договору, а у випадку пролонгації не пізніше дати завершення періоду, на який продовжено строк кредитування. 23 квітня 2021 року на виконання умов договору № 4307174 Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» перерахувало 8 000,00 грн на банківський рахунок № НОМЕР_1 , що підтверджується платіжним дорученням № 44536342. 10 серпня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» було укладено договір факторингу № 06Т, згідно якого ТОВ «Міолан» передало ТОВ «Діджи Фінанс» належні йому права грошової вимоги до боржників за укладеними кредитними договорами. Згідно реєстру прав вимоги, що є додатком № 1 до договору факторингу № 06Т від 10 серпня 2021 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» набуло право вимоги за договором про споживчий кредит № 4307174 від 23 квітня 2021 року, божником за яким є ОСОБА_1 . Звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості, ТОВ «Діджи Фінанс» посилалося на те, що на виконання умов договору про споживчий кредит № 4307174 від 23 квітня 2021 року первинним кредитором ТОВ «Міолан» було перераховано ОСОБА_1 передбачену договором суму грошових коштів (8000 грн), однак відповідач свої зобов`язання за договором не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість, яка згідно наданого позивачем розрахунку становить 25440,00 грн, з яких 8000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 15920,00 грн - заборгованість за процентами, 1520,00 грн - заборгованість за комісійними винагородами. Відмовляючи у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факту перерахування коштів відповідачу за договором від 23 квітня 2021 року № 4307174, оскільки не надано виписок з рахунку первісного кредитора або інших платіжних документів, які б підтверджували перерахування коштів позичальнику та користування ним такими коштами. При цьому, суд вважав, що надане позивачем платіжне доручення № 4307174 не є належним та допустимим доказом надання відповідачу кредитних коштів, оскільки згідно такого кошти в розмірі 8000,00 грн перераховані ОСОБА_1 на рахунок № НОМЕР_2 , однак доказів того, що вказаний картковий рахунок належить саме ОСОБА_1 матеріали справи не містять. Оскільки «Діджи Фінанс» не довело факту перерахування кредитних коштів з метою доведення виконання умов кредитного договору, а також фактичного користування відповідачем кредитними коштами, підстави для стягнення з відповідача в користь позивача заборгованості за договором про споживчий кредит № 4307174 від 23 квітня 2021 року відсутні. З висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується повністю, оскільки такий відповідає матеріалам справи, вимогам закону та правовій позиції Верховного Суду, викладеній у подібних правовідносинах, зокрема у постанові від 11 вересня 2019 року у справі №755/2284/16-ц, від 30 серпня 2022 року у справі №509/2976/19. При цьому, згідно правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 року у справі № 6-1967цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 464/3790/16-ц, постанові Верховного від 08.10.2020 року в справі №194/1126/18, саме в обов`язок позивача входить довести не лише факт підписання договору, а і факт передачі грошей позичальнику. Враховуючи, що позивачем ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанцій не надано належних доказів, які б підтверджували перерахування позикодавцем суми позики на належний позичальнику рахунок та свідчили про наявність у ОСОБА_1 заборгованості за договором про споживчий кредит № 4307174 від 23 квітня 2021 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТзОВ «Діджи Фінанс». Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає. Згідно ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено - 24 листопада 2025 року. Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» залишити без задоволення. Заочне рішення Бориславського міського суду Львівської області від 26 березня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 24 листопада 2025 року. Головуючий: Н.П. Крайник Судді: Я.А. Левик М.М. Шандра