Постанова 4857 № 460/14202/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/14202/24 пров. № А/857/41513/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Довгої О. І. Запотічного І. І. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року (головуючий суддя Щербаков В.В.), постановлену у порядку письмового провадження в м. Рівне, у справі №460/14202/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: 20.11.2024 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 1), Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач 2) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 27.02.2022 по 20.10.2022 та з 24.10.2022 по 16.03.2024. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 04.12.24 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. 11.12.2024 від представника Військової частини НОМЕР_2 надійшло клопотання про залишення позову без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 09.09.2025 позовну заяву після відкриття провадження залишено без руху. Представник позивача подав до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду. В обґрунтування зазначає, що спірні правовідносини виникли до внесення змін до положень КЗпП України. А тому дані спірні правовідносини підлягають розгляду без обмеження будь-яким строком права працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Щодо періоду з 19.07.2022, зауважує, що позивачу було невідомо про алгоритм такого нарахування грошового забезпечення та який саме прожитковий мінімум застосовувався при такому нарахуванні. Додатково зазначив, що достовірну та документально підтверджену інформацію про обсяг і характер виплачених сум позивач отримав лише в серпні 2024 відповідні повідомлення на запит представника. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 22.09.2025 визнано неповажними підстави для поновлення позивачу строку звернення до суду та позовну заяву у справі №460/14202/24 залишено без розгляду в частині позовних вимог з 19.07.2022 по 20.10.2022 та з 24.10.2022 по 20.05.2023. Залишаючи без розгляду позовну заяву в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 20.10.2022 та з 24.10.2022 по 20.05.2023, суд першої інстанції виходив з того, що до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Суд першої інстанції зауважив, що згідно витягу із наказу, відповідач повідомив позивача про нараховані та виплачені йому суми. Відтак, на момент виключення позивача з військової частини він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Суд визнав безпідставними посилання позивача на те, що про порушення своїх прав щодо отримання грошового забезпечення в належному розмірі він дізнався лише з листа відповідача, оскільки отримання позивачем цього листа не змінює момент, з якого він повинен був дізнатись про порушення своїх прав. Крім того, суд зауважив, що отримуючи саме такий розмір грошового забезпечення сторона позивача не могла не знати про порушення своїх прав та охоронюваних законом інтересів. При цьому, сторона позивача в цей проміжок часу взагалі не зверталася до відповідача за відповідними роз`ясненнями, чи з претензіями стосовно такого розміру виплати, у зв`язку з чим допустила тривалу бездіяльність. Не погоджуючись з ухвалою судді суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, просить таку скасувати. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що витяг із наказу від 16.03.2024 року №78 не давав позивачу ґрунтовних сумнівів щодо неправильного розрахунку такого при переведенні/звільненні, а також технічно не вказував щодо неправильного розрахунку грошового забезпечення за весь період служби до переведення/звільнення, оскільки не містив інформацію щодо нарахувань за попередні роки служби. Тому, строки позовної давності у цій справі необхідно обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Зазначає, що про порушення своїх прав, він дізнався значно пізніше, а саме після консультації з адвокатом, коли стала відома ситуація з неправильним нарахуванням грошового забезпечення військовослужбовцям. Так, на адвокатський запит щодо нарахування позивачу грошового забезпечення відповідач 1 надав лист-відповідь № 3152 від 20.08.2024 з долученням розрахунків грошового забезпечення з усіма складовими такого (копія опису вкладення у лист та накладної долучено до позовної заяви). Відповідач 2 відповідь не надав. Відповідачі на адресу суду апеляційної інстанції надіслали відзиви на апеляційну скаргу в яких зазначили, що суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини у справі та постановив судове рішення з додержання норм матеріального та процесуального права. Вказують на те, що позивачем не надано належних доказів наявності об`єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку. За таких обставин позивачем пропущений строк звернення до суду. Враховуючи положення статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що ухвала суду першої інстанції, вимогам статті 242 КАС України не відповідає. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави. Згідно із статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів. У контексті визначених частиною першою статті 2 КАС України завдань адміністративного судочинства, звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів позивача. Права, свободи та інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту. Водночас за правилами частини першої та другої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій. Суд зауважує, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності. Згідно з частиною 1 статті 168 КАС України позов пред`являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді. Відповідно до частини 1 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити) (частина 2 статті 169 КАС України). Виходячи з положень статей 122 і 123 КАС України суд повинен перевірити дотримання позивачем строку звернення до суду, чітко встановивши час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав, свобод чи інтересів, а в разі пропуску строку - дати оцінку поважності причин його пропуску та в залежності від з`ясованого відкрити провадження у справі або повернути позовну заяву (на стадії до відкриття провадження) чи залишити її без розгляду (на стадії після відкриття провадження). Щодо визначення, власне, поважності причин пропуску строку звернення до суду, то суд апеляційної інстанції вважає за необхідним вказати, що законодавством не встановлено перелік випадків, які можуть розцінюватись судом як поважні причини пропуску строків, а тому, відповідно, вирішення цього питання знаходиться у виключній компетенції суду, до якого з адміністративним позовом звертається позивач. Вирішення судом питання про наявність або відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними в конкретній справі залежить від вказаних у позовній заяві причин, підтверджених відповідними засобами доказування, та доданих до неї матеріалів. Суд апеляційної інстанції зауважує, що за приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013. Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України Про оплату праці необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Законом України Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 №2352-ІХ (далі Закон №2352-ІХ) внесено зміни, зокрема, до статті 233 КЗпП України. Закон №2352-ІХ набрав чинності 19.07.2022. Відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Тобто, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №260/3564/22 та від 19.01.2023 у справі №460/17052/21. Як встановлено суддею суду першої інстанції, позивач звільнений з військової служби та виключений із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення 16.03.2024. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що при звільненні з військової служби позивач мав бути обізнаним про всі суми, що йому були нараховані та виплачені згідно витягу із наказу про звільнення. Разом з тим суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що законодавець в ст. 233 КЗпП України пов`язав початок перебігу строку звернення до суду (в межах даних правовідносин) з моменту коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення свого права. В свою чергу, військовослужбовець, на переконання суду апеляційної інстанції, міг дізнатися про порушення свого права лише з повідомлення щодо складових елементів грошового забезпечення. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що витяг із наказу від 16.03.2024 року №78 містить лише період часу, за який слід виплатити суми та відсотки, наприклад, зазначається, «виплатити щомісячну премію в розмірі 535 %», проте сума відсутня, «виплатити одноразову грошову допомогу», проте сума не зазначена, «виплатити грошову компенсацію за невикористані дні відпусток», проте сума відсутня. Тож, наказ який не містить жодної конкретної суми не може вважатися письмовим повідомлення в розумінні ст. 233 та правозастосовної практики Верховного Суду, зокрема в постановах від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, від 04 квітня 2025 року у справі №380/3598/24; від 10 квітня 2025 року у справі №340/5261/24; від 17 квітня 2025 року у справі №460/10140/24; від 18 квітня 2025 року у справі №260/1955/24; від 30 квітня 2025 року у справі №580/9085/24; від 08 травня 2025 року у справі №340/2828/24. Так, Верховний Суд, у складі палати Касаційного адміністративного суду від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 встановив момент з якого слід обчислювати початок строку, який передбачений ст. 233 КЗпП, зокрема визначено, що, датою початку відліку 3-х місячного строку є момент, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації. А відтак, на переконання суду апеляційної інстанції, витяг із наказу від 16.03.2024 року №78, не давав позивачу ґрунтовних сумнівів щодо неправильного розрахунку грошового забезпечення при переведенні/звільненні, а також не ніс інформації щодо правильного/неправильного розрахунку такого за весь період служби до переведення/звільнення, за відсутності інформації щодо розгорнутих нарахувань за попередні роки служби. За встановлених обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції не врахував цих обставин при вирішенні питання щодо прийняття до розгляду позову в оскаржуваній частині, а тому, на думку апеляційного суду, передчасно залишив позов в цій частині без розгляду, позбавивши позивача права на доступ до суду. Аналізуючи обставини справи в контексті розглянутих судом апеляційної інстанції вимог апеляційної скарги в розрізі заявлених позовних вимог та стоків, а також вимог 320 КАС України, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції не врахував усі обставини, що мають значення для справи та не надав їм належної правової оцінки, отже неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не врахував конвенційні принципи та правові позиції Верховного Суду, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала про залишення без розгляду позовної заяви в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 20.10.2022 та з 24.10.2022 по 20.05.2023 скасуванню, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 243, 250, 312, 315, 320, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу судді Рівненського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року у справі №460/14202/24 скасувати та справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 20.10.2022 та з 24.10.2022 по 20.05.2023 направити до Рівненського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді О. І. Довга І. І. Запотічний