Постанова 4857 № 140/13270/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 грудня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/13270/24 пров. № А/857/9834/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Матковської З.М., суддів: Гінди О.М., Ніколіна В.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року у справі №140/13270/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, (головуючий суддя першої інстанції Андрученко О.О., час ухвалення не вказано, за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, місце ухвалення м. Луцьк, дата складання повного тексту 22 січня 2025 року),- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі по тексту позивачка), звернулась до Волинського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі по тексту відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту відповідач-2) про визнання бездіяльності відповідачів протиправною щодо відмови у зміні виду пенсії за віком відповідно до поданої заяви від 21.08.2024 №1983 у переведенні з пенсії за віком, призначеної згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV, на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VІІІ; зобов`язання ГУ ПФУ у Волинській області перевести позивача з пенсії за віком, призначеної згідно Закону №1058-ІV, на пенсію за віком відповідно до Закону №889-VІІІ. На обґрунтування позову позивачка зазначає, що перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону №1058-ІV. 21.08.2024 позивачка звернулася із заявою про перехід з пенсії за віком, призначеної згідно Закону №1058-ІV, на пенсію за віком відповідно до Закону №889-VІІІ, який набув чинності 01.05.2016. Однак, ГУ ПФУ в м. Києві прийнято рішення про відмову у перерахунку пенсії, оскільки стаж роботи державного службовця станом на 01.05.2016 складає 16 років 7 місяців 22 дні, робота в органах місцевого самоврядування зарахована до стажу державної служби лише по 04.07.2001. Позивачка не погоджується із такими діями відповідачів та зазначає, що період її роботи з 12.11.1984 по 27.11.2020 в органах місцевого самоврядування, відповідно до пункту 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 № 283, підлягає зарахуванню до стажу державної служби. Крім цього вказала, що на момент звернення із заявою про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону №889-VІІІ вона досягла необхідного віку та у неї наявний необхідний стаж (в тому числі державної служби понад 20 років станом на 01.05.2016), тому вона має право на призначення пенсії державного службовця. Таким чином, просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 28.08.2024 №032550001045 «Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 ». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перевести ОСОБА_1 з 21.08.2024 на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VІІІ. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605,60 грн. (шістсот п`ять грн. 60 коп.). Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки відповідач оскаржив рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову, то апеляційний суд переглядає рішення суду першої інстанції в цій частині. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач-2 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржене рішення незаконне та необґрунтоване, таке, що не відповідає дійсним обставинам справи, винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначає, що пунктами 10, 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII визначено право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» для осіб, які на день набрання чинності Законом № 889- VIII (на 01.05.2016 року) займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону № 3723-ХII та актами Кабінету Міністрів України, або які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу, на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону № 3723-ХII та актами Кабінету Міністрів України не залежно від факту роботи. Статтею 25 Закону № 3723-ХII визначено категорії посад державних службовців, в залежності від яких, встановлювались ранги державних службовців. Вказує, що відповідно до записів трудової книжки, заявниця з 12.11.1984 працювала на посаді начальника ВОС Жорнищенської сільської ради, де 29.04.1994 прийняла присягу державного службовця і їй присвоєно 13-й ранг державного службовця. З 10.04.2004 гр. ОСОБА_1 присвоєно 11 ранг посадової особи місцевого самоврядування. Так, відповідач-2 зауважує, що порядок віднесення посад працівників місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих комітетів до відповідних категорій посад державних службовців і присвоєння їм рангів державних службовців було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 18.04.1994 №239. Зазначені посади були віднесені до відповідних категорій посад державних службовців до набрання чинності Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування». Відповідно, на переконання відповідача-2, робота на посадах в органах місцевого самоврядування зараховується до стажу державної служби по 04.07.2001 року. Розглянувши надані документи для перерахунку пенсії встановлено, що стаж державного службовця станом на 01.05.2016 складає 16 років 7 місяці 22 дні. Отже, Головне управління ПФУ в. Києві вважає, що жодних підстав для визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, немає. З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Відзив на апеляційну скаргу позивачка не подала. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Суд встановив та з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону №1058-ІV, що підтверджується рішенням про призначення пенсії від 08.10.2018 №032550001045. 21.08.2024 позивачка звернулася до Головного управління ПФУ у Волинській області (за місцем свого проживання) із заявою про перехід на пенсію за віком відповідно до Закону №889-VIII, надавши документи за переліком згідно із розпискою-повідомленням. Вказана заява позивачки, за принципом екстериторіальності, надійшла для розгляду до Головного управління ПФУ в м. Києві, яке прийняло рішення від 28.08.2024 №032550001045. У вказаному рішенні зазначено, що статтею 25 Закону № 3723-ХІІ визначено категорії посад державних службовців, в залежності від яких, встановлювались ранги державних службовців. Відповідно записів трудової книжки позивач з 12.11.1984 працювала на посаді начальника ВОС Жорнищенської сільської ради, де 29.04.1994 прийняла присягу державного службовця і їй присвоєно 13-й ранг державного службовця. З 10.04.2004 позивачу присвоєно 11 ранг посадової особи місцевого самоврядування. Порядок віднесення посад працівників місцевих Рад народних депутатів та їх виконавчих комітетів до відповідних категорій посад державних службовців і присвоєння їм рангів державних службовців було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 18.04.1994 №239. Зазначені посади були віднесені до відповідних категорій посад державних службовців до набрання чинності Закону №2493-III. Відповідно робота на посадах в органах місцевого самоврядування зараховується до стажу державної служби по 04.07.2001. Розглянувши надані документи встановлено, що стаж державного службовця станом на 01.05.2016 складає 16 років 7 місяці 22 дні, а тому відмовлено у перерахунку пенсії згідно заяви від 21.08.2024. Не погоджуючись із рішенням відповідача-2 щодо відмови у зміні виду пенсії за віком, позивачка звернулася до суду з даним позовом. Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив частково, виходячи з тих підстав, що відповідач безпідставно не зарахував до стажу державної служби позивачки період її роботи на посадах в органах місцевого самоврядування після 04.07.2001. Суд зазначив, що як Порядок №283, так і Порядок № 229 передбачають зарахування до стажу державної служби часу перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування». Тому, на думку суду першої інстанції, у відповідача-2 не було фактичних та правових підстав для незарахування до стажу державної служби позивачки періодів роботи на посадах в органах місцевого самоврядування після 04.07.2001 та відмови у зв`язку із цим у переведенні її на інший вид пенсії. Суд зауважив, що у позивачки наявні умови для реалізації права на одержання пенсії державного службовця на умовах, передбачених статтею 37 Закону №3723-ХІІ, відповідно до пунктів 10, 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII, а саме, досягнення віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV (на момент звернення із заявою мала повних 64 роки), наявність не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців (на день набрання чинності Законом №889-VIII (01.05.2016) мала більш як 20 років стажу на посадах державної служби (16 років 7 місяці 22 дні безспірний стаж державної служби, обчислений по 03.07.2001, та понад 14 років з 04.07.2001 по 01.05.2016), та страхового стажу (більше 40 років) (про що свідчить рішення про призначення пенсії від 08.10.2018 №032550001045). З урахуванням викладеного, суд першої інстанції вказав, що оскільки рішення ГУ ПФУ в м. Києві від 28.08.2024 №032550001045 є протиправним з огляду на наявність у ОСОБА_1 умов для реалізації права на одержання пенсії державного службовця згідно із пунктами 10-12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII та відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, то, з метою повного та ефективного захисту порушених прав позивача, позовні вимоги про зобов`язання вчинити дії належить задовольнити шляхом зобов`язання відповідача-2 перевести позивача з 21.08.2024 (часу звернення з відповідною заявою) на пенсію державного службовця за віком відповідно до Закону № 889-VIII. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне. Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ (далі - Закон №3723-ХІІ) визначалися умови пенсійного забезпечення державних службовців до 01.05.2016. Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі Закон № 889-VIII), який 01.05.2016 набрав чинності, визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців. Згідно із ст. 90 Закону № 889-VIII, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до п. 2 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII, з 01.05.2016 втратив чинність Закон №3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу. За приписами пункту 10 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII, державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Згідно із вимогами пункту 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Відповідно до частини першої статті 37 Закону №3723- XII на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ( 1058-15 ), за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ( 1058-15 ), у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Отже, суд апеляційної інстанції вказує, що за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців (вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №822/524/18). Разом із цим, для осіб, які мають не менш 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, статтею 37 Закону №3723-ХІІ передбачено додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж. Таким чином, зважаючи на вищенаведене, апеляційний суд зауважує, що обов`язковою умовою для збереження в особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону №3723-ХІІ і розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10.07.2018 у справі №591/6970/16-а. Апеляційний суд встановив, що зі змісту рішення відповідача-2 від 28.08.2024 №032550001045 вбачається, що ОСОБА_1 відмовлено у переході з пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV на пенсію за віком на підставі Закону №889-VIII у зв`язку із відсутністю необхідного стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби. Також, у вказаному рішенні зазначено, що стаж державної служби станом на 01.05.2016 складає 16 років 7 місяці 22 дні. При цьому, відповідач-2 у рішенні вказав, що період роботи позивачки в органах місцевого самоврядування після 04.07.2001 не враховано у зв`язку із прийняттям Закону № 2493-III. Також, апеляційний суд встановив, що зі змісту записів № 8-20, наявної у матеріалах справи трудової книжки ОСОБА_1 від 20.07.1977 серії НОМЕР_1 , позивачка, окрім іншого, працювала на таких посадах: 12.11.1984 прийнята на посаду начальника ВОС Жорнищенської сільської ради; 29.08.1995 прийнята на посаду секретаря Жорнищенської сільської ради; 14.04.1998 обрана секретарем Жорнищенської сільської ради; 10.04.2002 обрана секретарем Жорнищенської сільської ради; 07.04.2006 обрана секретарем Жорнищенської сільської ради; 01.12.2010 обрана секретарем Жорнищенської сільської ради; 05.11.2015 обрана секретарем Жорнищенської сільської ради; 27.11.2020 звільнена у зв`язку із закінченням строку повноважень. Також, із записів № 9-10 вказаної копії трудової книжки позивачки колегія суддів встановила, що ОСОБА_1 26.04.1994 та 29.04.1994 прийняла присягу державного службовця та їй присвоєно 13 ранг державного службовця; Згідно із записом № 14 10.04.2004 прийняла присягу посадової особи органів місцевого самоврядування та їй присвоєно 11 ранг посадової особи місцевого самоврядування; 08.04.2006 прийняла присягу посадової особи місцевого самоврядування та їй присвоєно 10 ранг посадової особи місцевого самоврядування (запис №16); відповідно до запису № 17 - 01.05.2007 присвоєно 9 ранг посадової особи місцевого самоврядування; згідно із записами № 18-19 - 01.12.2010 прийняла присягу посадової особи органів місцевого самоврядування та 05.11.2015 прийняла присягу посадової особи органів місцевого самоврядування. Таким чином, зважаючи на вказані вище підстави прийняття відповідачем-2 рішення від 28.08.2024 №032550001045, спірним є питання наявності у позивача відповідного стажу на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, з урахуванням роботи на посадах в органах місцевого самоврядування після 04.07.2001. Так, згідно із статтею 25 Закону №3723-ХІІ, на яку є посилання у пунктах 10-12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII, визначено класифікація посад державних службовців з першої по сьому категорію, інших прирівняних до них посад, не перелічених у цій статті, та передбачено, що віднесення до відповідної категорії нових посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України за погодженням з відповідним державним органом. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 46 Закону №889-VIII, до стажу державної служби зараховуються час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування». Як визначено частиною 3 статті 46 Закону № 889-VIII, Кабінет Міністрів України постановою від 25.03.2016 № 229 затвердив Порядок обчислення стажу державної служби (чинний з 01.05.2016), який визначає механізм обчислення стажу державної служби. До стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (пункт 5 Порядку №229). Також, згідно з пунктом 6 цього Порядку стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом №889-VIII обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону. Пунктом 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII встановлено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством. Отже, в цьому випадку слід керуватись Порядком №283 та додатком до нього (діяли до 01.05.2016), за змістом пункту 2 якого до стажу державної служби зараховується робота (служба): на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування. Апеляційний суд звертає увагу, що як Порядок №283, так і чинний наразі Порядок №229 передбачає, що до стажу державної служби зараховується час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування. Відповідно до статті 14 Закону № 2493-III в органах місцевого самоврядування встановлюються такі категорії посад, зокрема, п`ята категорія посади керуючих справами виконавчих апаратів районних рад, керуючих справами (секретарів) виконавчих комітетів районних у містах рад, помічників голів, радників (консультантів), спеціалістів, головних бухгалтерів управлінь і відділів виконавчого апарату обласних, секретаріатів Київської та Севастопольської міських рад, керівників управлінь, відділів та інших виконавчих органів міських (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) рад та їх заступників, керівників відділів (підвідділів) у складі самостійних управлінь, відділів виконавчих органів міських (міст обласного значення) рад, посади заступників міських (міст районного значення), сільських, селищних голів з питань діяльності виконавчих органів ради, секретарів міських (міст районного значення), сільських, селищних рад, старост. На підставі системного аналізу вказаних законодавчих положень апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що доводи відповідача-2 про те, що стаж роботи на посадах в органах місцевого самоврядування зараховувався до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії державного службовця лише по 04.07.2001 (до набрання чинності Законом №2493-III) є необґрунтованими. Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що період проходження служби в органах місцевого самоврядування має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.04.2023 у справі №1.380.2019.003855. З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції стосовно того, що у Головного управління ПФУ в м. Києві не було фактичних та правових підстав для незарахування до стажу державної служби позивачки періодів роботи на посадах в органах місцевого самоврядування після 04.07.2001, та, відповідно, відмови у зв`язку із цим у переведенні ОСОБА_1 на інший вид пенсії. А тому, відповідач-2, приймаючи рішення від 28.08.2024 №032550001045, діяв всупереч вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, що є підставою для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 28.08.2024 №032550001045 «Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 ». Разом із тим, у позивачки наявні умови для реалізації права на одержання пенсії державного службовця на умовах, передбачених статтею 37 Закону №3723-ХІІ, відповідно до пунктів 10, 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII, а саме, досягнення віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV (на момент звернення із заявою мала повних 64 роки), наявність не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців (на день набрання чинності Законом №889-VIII (01.05.2016) мала більш як 20 років стажу на посадах державної служби (16 років 7 місяці 22 дні безспірний стаж державної служби, обчислений по 03.07.2001, та понад 14 років з 04.07.2001 по 01.05.2016), та страхового стажу (більше 40 років) (про що свідчить рішення про призначення пенсії від 08.10.2018 №032550001045). Відповідно до частини третьої статті 45 Закону №1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. Окрім того, апеляційний суд зауважує, що у справі, що розглядається, для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління ПФУ в м. Києві, рішенням якого позиваці відмовлено у переведенні з пенсії за віком згідно із Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію відповідно до Закону України "Про державну службу". Тому, дії зобов`язального характеру щодо зобов`язання перевести позивача з 21.08.2024 (часу звернення з відповідною заявою) на пенсію державного службовця за віком відповідно до Закону № 889-VIII має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що відмовив позивачу у такому переведенні, яким у цьому випадку є Головне управління ПФУ в м. Києві. Такого висновку дійшов Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23, який в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України та ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" враховує суд під час вирішення цього спору. Суд апеляційної інстанції враховує, що згідно із п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, ухваливши судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскільки підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить. Відповідно до ст. 139 КАС України, перерозподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року у справі № 140/13270/24 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий суддя З. М. Матковська судді О. М. Гінда В. В. Ніколін