Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/14462/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/14462/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Майстренко Н.М. Суддя-доповідач - Шидловський В.Б. 08 грудня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Шидловського В.Б. суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просила: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати їй, як дружині загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , грошової компенсації за всі дні невикористаних ним за період 2022-2023 років основних відпусток; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити їй, як дружині загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , грошову компенсації за всі дні невикористаних ним за період 2022-2023 років основних відпусток. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року позов задоволено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення. Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне. ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_2 . Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 30.10.2023 року №303, ОСОБА_2 виключено зі списків особового складу Збройних Сил України у зв`язку зі смертю з 28.09.2023. Смерть пов`язана з виконанням обов`язків військової служби в зоні ведення активних бойових дій, що пов`язані із захистом Батьківщини. Наказано виплатити дружині загиблого - ОСОБА_1 , допомогу на поховання в розмірі 12945,00 (Дванадцять тисяч дев`ятсот сорок п`ять) грн. Також виплатити: щомісячну премію у розмірі 544% посадового окладу за період з 01.09.2023 по 30.09.2023 року; надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% до посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років за період з 01.09.2023 по 30.09.2023 року; додаткову винагороду на період дії воєнного стану пропорційно днів виконання бойових (спеціальних) завдань за період з 01.09.2023 по 30.09.2023 (100 000 (сто тисяч) гривень 00 коп. в розрахунку на місяць); матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік в розмірі 20899 (Двадцять тисяч вісімсот дев`яносто дев`ять) гривень 73 копійки. 14.01.2024 року позивач звернулась до військової частини НОМЕР_1 через ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою, в якій просила виплатити їй грошову компенсацію за невикористані дні основної щорічної відпустки за 2022 - 2023 роки її загиблого чоловіка. 15.02.2024 року командир військової частини НОМЕР_1 повідомив, що грошова компенсація за невикористані відпустки виплачується у році звільнення зі служби; підстави для виплати членам сім`ї загиблого військовослужбовця компенсації за невикористані дні щорічної основної або додаткової відпустки немає, враховуючи, що військовослужбовець у разі смерті не звільняється з військової служби, а виключається зі списків особового складу у зв`язку зі смертю. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористану основну щорічну відпустку загиблого чоловіка, позивач звернулася до суду із цим позовом. За результатом розгляду матеріалів справи суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог позову та наявність підстав для їх задоволення. Колегія суддів, надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, враховує наступне. Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України № 2011-XII від 20.12.1991р. «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно зі ст.ст.1-2 Закону № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Приписами частин 1, 2 ст.10-1 Закону № 2011-XII встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються. Щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу прямого начальника, уповноваженого Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, керівниками правоохоронних органів та керівниками розвідувальних органів України, щорічна основна відпустка за минулий рік надається в першому кварталі наступного року, якщо раніше її не було надано. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, тривалість щорічної основної відпустки в році початку військової служби обчислюється з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті, за кожний повний місяць служби до кінця календарного року. При цьому військовослужбовцям, які мають право на відпустку тривалістю 10 календарних днів і більше, оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відпустка тривалістю менш як 10 календарних днів за бажанням військовослужбовця може бути надана йому одночасно із щорічною основною відпусткою в наступному році. У такому самому порядку надається щорічна основна відпустка і військовослужбовцям, які перебували у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Суд звертає увагу, що особливий період діє в Україні від 17.03.2014 р. після оприлюднення Указу Президента України № 303/2014 від 17.03.2014р. «Про час ткову мобілізацію», затвердженого Законом України № 1126-VI від 17.03.2014 р. Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 р. «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України № 2105-IX від 03.03.2022 р., оголошено проведення загальної мобілізації. Згідно із ст.1 Закону України № 3543-XII від 21.10.1993 р. «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Відповідно до ч.8 ст.4 Закону з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій. Таким чином, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у тому числі додаткової соціальної відпуски. Водночас, Законом не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, право на яку військовослужбовець набув за період проходження ним військової служби. Відповідно до абз.2, 3 ч.14 ст.10-1 Закону № 2011-XII військовосслужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Отже, у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки незалежно від подання таким військовослужбовцем відповідного рапорту. Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.08.2019 р. у зразковій справі № 620/4218/18. Із матеріалів справи встановлено, що у загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 було право на отримання грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за період 2022-2023 років, яке виникло до дня його смерті, що не заперечується відповідачем. В свою чергу, виплата компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2023 роки позивачці, як дружині загиблого, не здійснювалася, що визнається відповідачем. При цьому, в разі виключення ОСОБА_2 зі списків особового складу відповідач повинен був провести всі необхідні розрахунки, в тому числі, нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за період 2022-2023 років. Водночас, суд враховує, що згідно із ч.6 ст.18 Закону України № 2011-XII вдова (вдівець), батьки загиблого або померлого військовослужбовця, а також дружина (чоловік), у разі якщо вона (він) не взяла (не взяв) інший шлюб, та її (його) неповнолітні діти або повнолітні діти - особи з інвалідністю з дитинства, батьки військовослужбовця, який пропав безвісти під час проходження військової служби, мають право на пільги, передбачені цим Законом. Відповідно до ч.6-1 ст.18 Закону № 2011-XII членам сімей військовослужбовців, які проходять військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», гарантується виплата грошового забезпечення цих військовослужбовців у разі неможливості ними його отримання під час участі у бойових діях та операціях. У такому разі виплата грошового забезпечення здійснюється членам сімей військовослужбовців, зазначеним у пункті 6 статті 9 цього Закону. Порядок виплати грошового забезпечення зазначеним у цьому пункті членам сімей військовослужбовців визначається Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також військовими формуваннями, правоохоронними і розвідувальними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями. Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197, зокрема, розділом XXX, передбачена виплата грошового забезпечення в разі захоплення в полон чи заручниками, смерті (загибелі) військовослужбовців або якщо вони визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими. Так, п.1 цього розділу встановлено, що у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне, але не отримане ним до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув)) виплачується військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець, дружині (чоловіку), а в разі якщо її (його) немає, - повнолітнім дітям, які проживали разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі та не мають дітей. Крім того, Порядком виплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток членам сімей військовослужбовців та поліцейських у разі їх загибелі (смерті), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2024 р. № 37, який був чинним на момент розгляду відповідачем порушеного позивачем питання, передбачено, що у разі загибелі (смерті) військовослужбовців грошова компенсація за всі невикористані ними за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи A I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки", виплачується членам сімей загиблих (померлих) військовослужбовців, зазначеним в абзаці четвертому пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а у разі їх відсутності - входить до складу спадщини (п. 2 Порядку). Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, позивач, як дружина загиблого військовослужбовця, за відсутності інших членів сім`ї та законних представників, має право на отримання грошової компенсації за невикористані ОСОБА_2 дні щорічної основної відпустки за 2022-2023 роки. За встановлених у справі обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки у загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 було право на отримання грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за період 2022-2023 років, яке виникло до дня його смерті, та неможливість останнім отримати вказану компенсацію, позивач, яка в розумінні Закону № 2011-XII є членом сім`ї загиблого, має права на отримання компенсації за невикористані загиблим військовослужбовцем дні щорічної основної відпустки за період 2022-2023 років. Оцінюючи в сукупності обставини справи та враховуючи наведені положення законодавства, суд апеляційної інстанції вказує на правильність позиції суду першої інстанції про наявність правових підстав та задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані її загиблим чоловіком календарні дні щорічної основної відпустки за 2022, 2023 роки та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні відпустки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення його зі списків особового складу частини. На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 травня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Шидловський В.Б. Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.