Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/15982/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/15982/25 Головуючий у 1-й інстанції: Шевчук О.П. Суддя-доповідач: Драчук Т. О. 08 грудня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Драчук Т. О. суддів: Полотнянка Ю.П. Смілянця Е. С. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : 15 вересня 2025 року позивач, - ОСОБА_1 , звернулась до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, визнання вимоги протиправною. 25.09.2025 позивачем подано до Хмельницького окружного адміністративного суду заяву про забезпечення позову, у якій позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №5658/04-16 від 04.09.2025 про утримання з ОСОБА_1 надміру виплачених сум пенсій в сумі 683139,15 грн до набрання законної сили судовим рішенням у справі №560/15982/25. На обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначає, що 25.09.2025 до суду подано заяву про зміну предмета позову шляхом доповнення позовних вимог вимогою такого змісту: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №5658/04-16 від 04.09.2025 про утримання з ОСОБА_1 надміру виплачених сум пенсій в сумі 683139,15 грн. Зазначає, що скасування ІІ групи інвалідності призвело до того, що 20.06.2025, Головним управлінням ПФУ в Хмельницькій області позивачу було направлено вимогу про повернення коштів в сумі 662156,15 грн. в добровільному порядку. У листі вказано, що 28.03.2025 на адресу ГУ ПФУ в Хмельницькій області надійшов витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 17.01.2025 №566 про скасування 2 групи інвалідності та встановлення 3 групи інвалідності з 14.01.2014 по 31.12.2015. У зв`язку із зміною групи інвалідності та припиненням виплати пенсії по інвалідності за період з 14.01.2014 по 31.03.2025 утворилась переплата в розмірі 662156,15 грн. Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 26.09.2025 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову - відмовлено. Не погоджуючись з судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права. Відповідно до ч.1 ст.312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Згідно з п.1 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю. У даній справі характер спірних правовідносин не вимагає проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін, а тому з урахуванням вимог ст.ст. 12, 312 КАС України справу належить розглядати у порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного. Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів із забезпечення позову заявник вказує, що рішення про зміну групи інвалідності суттєво звужує соціальні права та гарантії позивача. Суд першої інстанції вважає вказані мотиви вжиття заходів забезпечення позову необґрунтованими та такими, що не свідчать про можливість настання негативних наслідків для заявника та ймовірність виникнення складнощів під час виконання рішення суду. Наявність рішення про необґрунтованість встановленої групи інвалідності не свідчить про конкретні негативні наслідки невідворотного характеру, які можуть спричинити порушення прав позивача в такій мірі, що можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся (звернеться) до суду. Будь-яких інших фактичних даних, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову, в даному випадку може, ускладнити виконання рішення суду чи призвести до необхідності докладати значні зусилля для відновлення прав позивача, суду не надано. Суд першої інстанції зазначив, що вимога Головного управління ПФУ в Хмельницькій області про повернення коштів в сумі 662156,15 грн. в добровільному порядку, ґрунтується на рішенні Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" щодо скасування ІІ групи інвалідності та встановленні ІІІ групи інвалідності. Сама по собі незгода заявника із рішеннями/висновками уповноваженого суб`єкта владних повноважень та звернення до суду із позовом про визнання протиправним і скасування індивідуального акта не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову. Окрім того, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому. Водночас, суд першої інстанції звернув увагу, що забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення до набрання законної сили рішення суду по справі може свідчити про передчасний висновок суду щодо протиправності рішення, дій або бездіяльності відповідача, без з`ясування всіх обставин справи, що є неприпустимим та не узгоджується з метою застосування правового інституту забезпечення позову. Таким чином, обраний заявником захід забезпечення позову фактично за своїм змістом є вирішенням спору до початку його розгляду по суті, що не узгоджується із завданнями адміністративного судочинства та інституту забезпечення позову. Правова оцінка дій відповідача підлягає встановленню під час судового розгляду. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції вважає, що зазначені заявником в якості підстав для забезпечення позову обставини не можуть бути розцінені в якості передумов для вжиття забезпечувальних заходів, а задоволення заяви про забезпечення позову на підставі викладених обставин буде суперечити вищевказаним принципам адміністративного судочинства. Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, суд першої інстанції не вбачає підстав для задоволення заяви позивача. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч.1 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Згідно з ч. 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. При цьому, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. Тобто, колегія суддів зауважує, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача, тобто покликане гарантувати виконання рішення адміністративного суду і спрямоване на забезпечення принципу обов`язковості судових рішень. Разом з тим, визначені в ст. 150 КАС України підстави забезпечення позову є оціночними, а тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може призвести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Тому, при вирішенні питання про забезпечення позову адміністративний суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності ускладнення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Значення цього інституту адміністративного процесуального права в тому, що ним захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення. Забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівності учасників справи. Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення ускладнення чи неможливості виконання судового рішення, а також перешкоджання спричинення значної шкоди заявнику. Таким чином, заходи забезпечення позову не мають якогось дискримінаційного характеру стосовно якоїсь із сторін у спорі; їх застосування здійснюється в рамках дискреційних повноважень суду і на основі принципів змагальності та процесуальної рівності. Крім того, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. У зв`язку з цим суд у кожному випадку повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співрозмірним з позовними вимогами та чи відповідає від меті і завданням правового інституту забезпечення позову. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Аналогічні правові висновки зазначено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 640/2326/19. Таким чином, процесуальний закон наділяє суд повноваженнями на вжиття заходів забезпечення позову шляхом, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії. Однак, передумовою для вжиття таких заходів з урахуванням положень ч. 2 ст. 151 КАС України є існування та встановлення судом обставин, визначених ч. 2 ст. 150 КАС України. Крім того, відповідно до абз.2 п.17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України, викладену у постанові від 06.03.2008 №2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Разом з тим, відповідно до ст.13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. У справі "Беєлер проти Італії" Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним. Крім того, у рішенні від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав" проти України" суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати "справедливий баланс" між інтересами особи і суспільства. Згідно з Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Системний аналіз наведених норм дає підстави для однозначного висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадку наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або у випадку, коли захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Тому, підставами для забезпечення позову є очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, неможливість або значне ускладнення захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття заходів забезпечення позову, очевидна протиправність рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача. Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову. Як вбачається з матеріалів справи, та прийнятих ухвал Хмельницького окружного адміністративного суду в межах справи №560/15982/25, позивачем заявлено наступні вимоги адміністративного позову: - визнання протиправним та скасування рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» від 17.01.2025 №566, яким ОСОБА_1 скасовано 2 групу інвалідності; - зобов`язання Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» Центр оцінювання функціонального стану особи внести дані через електронну систему охорони здоров`я в Централізований банк даних з проблем інвалідності, про встановлення другої групи інвалідності безстроково ОСОБА_1 з 14.01.2014; - визнання протиправною вимоги Головного управління Пенсійного фонду України до ОСОБА_1 , оформлену листом №2200-0308-8/46962 від 20.06.2025, про повернення надміру виплаченої пенсії в сумі 662156,15 грн. - визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №5658/04-16 від 04.09.2025 про утримання з ОСОБА_1 надміру виплачених сум пенсій в сумі 683139,15 грн. В свою чергу, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №5658/04-16 від 04.09.2025, на підставі положень ст. 50 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" вирішено утримати з позивачки переплачену (внаслідок зміни групи інвалідності та не встановлення групи з 01.01.2016) суму пенсії у розмірі 683139,15 грн за період з 14.01.2014 по 31.03.2025. При цьому, згідно з вказаним рішенням, у разі ненадходження від пенсіонера коштів протягом місяця з дня його повідомлення про прийняття цього рішення, починаючи з 01.10.2025 буде здійснюватися утримання переплати в розмірі 20% пенсії щомісячно і до повного погашення. Отже, спірне рішення відповідача створює для позивачки конкретні негативні наслідки. Разом з тим сам факт подання до суду позову про скасування цього рішення не зупиняє його дію, а також наслідків, що пов`язані з його прийняттям. В свою чергу, колегія суддів враховує той факт, що з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» від 17.01.2025 №566, яким ОСОБА_1 скасовано ІІ групу інвалідності, вбачається, що особі не просто скасовано ІІ групу інвалідності, а змінено ІІ групу інвалідності на ІІІ групу інвалідності. При цьому, колегія суддів зауважує, що вказане рішення від 17.01.2025 №566, також оскаржується позивачем в межах даного спору. З урахуванням вказаного, колегія суддів погоджується з доводами заявника (апелянта) про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів позивача у випадку задоволення пред`явленого ним позову, а також призведе до необхідності докладати значні зусилля для поновлення цих прав у спірних правовідносинах. Також, в межах даних правовідносин, колегія суддів вважає, що не забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №5658/04-16 від 04.09.2025 про утримання з ОСОБА_1 надміру виплачених сум пенсій в сумі 683139,15 грн буде суперечити завданню адміністративного судочинства, оскільки рішення відповідача про утримання надміру виплачених сум пенсій буде виконуватися під час судового розгляду справи щодо його оскарження та оскарження рішення (від 17.01.2025 №566), що зумовило Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області прийняти рішення про утримання надміру виплачених сум пенсії. Крім того, в пункті 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 акцентується на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. На це вказано і у пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовчу діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі. Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позивачем вимогами. З урахуванням вказаного, колегія суддів приходить до висновку, що заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а саме через забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №5658/04-16 від 04.09.2025 про утримання з ОСОБА_1 надміру виплачених сум пенсій в сумі 683139,15 грн до набрання законної сили судовим рішенням у справі №560/15982/25. Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ч. 2 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю. Ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 вересня 2025 року скасувати. Прийняти нову постанову, якою заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити. Забезпечити адміністративний позов ОСОБА_1 шляхом зупинення дії рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №5658/04-16 від 04 вересня 2025 року про утримання з ОСОБА_1 надміру виплачених сум пенсій в сумі 683139 грн 15 коп до набрання законної сили судовим рішенням у справі №560/15982/25. Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Драчук Т. О. Судді Полотнянко Ю.П. Смілянець Е. С.