Постанова 4851 № 520/9030/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 грудня 2025 р. Справа № 520/9030/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Чалого І.С., Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Котеньов О.Г.) від 31.07.2025 по справі № 520/9030/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі відповідач, ГУ ПФУ в Рівненській області), в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Рівненській області № 204750021999 від 20.02.2025, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV; зобов`язати ГУ ПФУ в Рівненській області зарахувати до страхового стажу роботи періоди з 01.09.1985 по 09.02.1991, з 12.08.1992 по 01.09.1995, з 01.09.1995 по 01.10.1998, з 01.10.1998 по 15.03.2000; зобов`язати ГУ ПФУ в Рівненській області призначити та виплачувати з 27 листопада 2024 року пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31.07.2025 частково задоволено вимоги ОСОБА_2 до ГУ ПФУ в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Рівненській області № 204750021999 від 20.02.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано ГУ ПФУ в Рівненській області вирішити питання про призначення ОСОБА_2 з 12.02.2025 (з дати звернення) пенсії за віком, урахуванням стажу з 01.09.1985 по 09.02.1991, з 12.08.1992 по 01.09.1995, з 01.09.1995 по 01.10.1998, з 01.10.1998 по 15.03.2000, з урахуванням висновків суду у цій справі. Відмовлено у задоволенні іншої частини позовних вимог. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Рівненській області на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що правомірно прийняв рішення про відмову в проведенні пенсії, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. За доданими документами підстав для зарахування до страхового стажу періоду навчання згідно диплома НОМЕР_1 від 25.02.1991 та періоду трудової діяльності згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 12.08.1992 немає, оскільки ПІБ в дипломі та в трудовій книжці не відповідає посвідці на постійне проживання позивача. Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач ОСОБА_2 12.02.2025 звернувся через веб портал Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком визначеного Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За принципом екстериторіальності заява розглядалась ГУ ПФУ в Рівненській області. Рішенням ГУ ПФУ в Рівненській області від 20.02.2025 за № 204750021999 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". До страхового стажу не зараховані періоди не зараховано періоди трудової діяльності згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 12.08.1992, оскільки ПІБ в трудовій книжці не відповідає посвідці на постійне проживання. Стаж враховано згідно інформації про сплату страхових внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу в реєстрі застрахованих осіб; за доданими документами до страхового стажу не зараховано період навчання згідно диплома НОМЕР_1 від 25.02.1991, оскільки ПІБ вказане в дипломі не співпадає з посвідкою на постійне проживання заявника. Позивач, вважаючи протиправним рішення від 20.02.2025 за № 204750021999, звернувся до суду з позовом в цій справі. Частково задовольняючи вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення ГУ ПФУ в Рівненській області № 204750021999 від 20.02.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 . У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання ГУ ПФУ в Рівненській області вирішити питання про призначення ОСОБА_2 з 12.02.2025 (з дати звернення) пенсії за віком, урахуванням стажу з 01.09.1985 по 09.02.1991, з 12.08.1992 по 01.09.1995, з 01.09.1995 по 01.10.1998, з 01.10.1998 по 15.03.2000, з урахуванням висновків суду у цій справі. Відмовляючи у задоволенні позивних вимог щодо встановлення судового контролю, суд першої інстанції виходив з того, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду, суд не вбачає підстав для встановлення контролю за виконанням даного рішення шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання. Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в частині задоволення позову. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За приписами ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). Відповідно до визначення, яке міститься у статті 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. За змістом пункту першого частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Частиною 1 ст. 24 Закону № 1058-ІV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Згідно із частиною 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Статтею 26 Закону України № 1058-ІV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017. Починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 01.01.2024 по 31.12.2024 - не менше 31 років, з 01.01.2025 по 31.12.2025 - не менше 32 років. Частинами першою та третьою статті 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до статті 81 Закону України «Про пенсійне забезпечення» призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного фонду України. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637). Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Пунктом 1 Порядку № 637, встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Згідно з п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Відповідно до пункту 20 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій. В свою чергу, порядок ведення трудових книжок визначається наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, яким затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція № 58). Відповідно до Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. У трудову книжку вносяться: відомості про робітника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, перевід на другу постійну роботу, звільнення. Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення, а також про нагороди вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати наказу (розпорядження). У контексті спірних правовідносин суд зазначає, що право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які ведуть облік трудового стажу своїх працівників і відповідно зберігають всю інформацію щодо проходження їх трудової служби на підприємстві, установі чи організації, здійснюють відповідні записи до трудової книжки, в разі необхідності видають необхідні довідки, відповідно до положень Порядку № 637, оскільки працівник не відповідає за правильність записів та не повинен контролювати роботодавця щодо заповнення трудових документів. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у довідці в підтвердження страхового стажу. Відповідно до пункту 8 Порядку № 637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів. Як вбачається зі спірного рішення, відповідачем не враховано період навчання згідно диплома НОМЕР_1 від 25.02.1991 та періоди трудової діяльності згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 12.08.1992, оскільки ПІБ в трудовій книжці не відповідає посвідці на постійне проживання НОМЕР_2 від 12.08.1992. Колегія суддів зазначає, що механізм оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання (далі - посвідки) іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну на постійне проживання або прибули в Україну на тимчасове проживання. визначає Порядок оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 р. № 251 (далі - Порядок 251). Постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 р. № 251 також затверджений Технічний опис бланків посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, пунктом 13 якого визначено елементи даних у зоні візуальної перевірки, зокрема прізвище та ім`я особи. Внесення таких даних особи як по батькові бланком не передбачено. Пунктом 3 вказаного Порядку 251 визначено, що для оформлення посвідки на постійне проживання разом із заявою подаються, зокрема, паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред`явлення повертається), та його копія; переклад українською мовою сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку. Колегія суддів зазначає, що позивач проживає та зареєстрований на території України, що підтверджується посвідкою на постійне проживання НОМЕР_3 від 19.04.2016. У посвідці на постійне проживання ім`я та прізвище зазначено ОСОБА_1 . Колегія суддів зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322 "Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, відкликання, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання" (далі Постанова № 322), затверджено зразок і технічний опис бланка посвідки, а також порядок її оформлення та обігу. Відповідно до п.6 Додатку №2 Постанови № 322 на лицьовому боці бланка посвідки містяться п`ять обов`язкових зон візуальної перевірки (I-V), які розміщуються в такій послідовності: зона I. У сітках виконано стилізоване зображення Державного Прапора України. Надруковано назву держави УКРАЇНА UKRAINE, назву документа ПОСВІДКА НА ТИМЧАСОВЕ ПРОЖИВАННЯ TEMPORARY RESIDENCE PERMIT, стилізоване зображення малого Державного Герба України, яке повторюється двічі. У лівій частині зони оптико-перемінною фарбою надруковано спеціальний символ, який свідчить про наявність безконтактного електронного носія. Зона розділена лінією негативного мікротексту ДЕРЖАВНА МІГРАЦІЙНА СЛУЖБА УКРАЇНИ; зона II. Послідовно згори донизу надруковано назви полів: Прізвище/Surname; Ім`я/ Name; ОСОБА_3 /Sex; Громадянство/Nationality; Дата народження/Date of birth; Запис №/Record No.; зона III. Продовження назв полів, які надруковано згори донизу: Посвідка №/Permit No.; Орган, що видав/Authority; Дата закінчення строку дії/Date of expiry; зона IV. Призначена для розміщення відцифрованого підпису особи; зона V. Призначена для розміщення відцифрованого образу обличчя особи. З урахуванням вищенаведеного колегія суддів дійшла висновку, що законодавством України не передбачено обов`язкового зазначення по батькові особи у посвідці на постійне місце проживання. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322, у бланку посвідки передбачено лише внесення прізвища та імені, що підтверджується технічним описом зони візуальної перевірки документа. На першій (титульній) сторінці трудової книжки НОМЕР_2 вказано дані позивача - Хандапангода Мудаліге Дон Сусанта Мудаліге, а в посвідці на постійне проживання НОМЕР_3 дата видачі 19 квітня 2016 вказуються дані позивача - ОСОБА_1 . Окрім того, колегія суддів зазначає, що у трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 12.08.1992 та у посвідці на постійне проживання НОМЕР_3 від 19.04.2016 вказана однакова дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 , що дає підстави вважати, що обидва документи належать одній і тій самій особі. Відтак, наявність посвідки з достовірними персональними даними спростовує підстави для відмови у зарахуванні періодів навчання та трудової діяльності до страхового стажу. У зв`язку з вищевикладеним колегія суддів дійшла висновку, що пенсійний орган протиправно відмовив у зарахуванні до страхового стажу ряду періодів, посилаючись на невідповідність ПІБ, оскільки позивачем належним чином підтверджено їх відповідність. Крім того, колегія суддів звертає увагу на таке. Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи N R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним. Дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах. Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право. Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень. Суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача прийняти рішення певного змісту за винятком випадків, коли суб`єкт владних повноважень відповідно до закону приймає рішення на власний розсуд. Суд не може підміняти державний орган і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем. Отже, адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Слід зазначити, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (стаття 2 КАС України). Відтак, обираючи спосіб захисту прав позивача, суди мали б зважати на ефективність такого захисту. Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту, згідно з якою засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути ефективним як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13 Конвенції, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64). Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95). При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин кожної конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення. Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003). Суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь особи, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. З урахуванням викладеного, висновок суду щодо зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням певних фактичних обставин справи. Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини, що мають значення для справи з урахуванням встановлених та доведених фактів із наведенням належних висновків та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про наявність підстав для визнання протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Рівненській області № 204750021999 від 20.02.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 та зобов`язання ГУ ПФУ в Рівненській області вирішити питання про призначення ОСОБА_2 з 12.02.2025 (з дати звернення) пенсії за віком, урахуванням стажу з 01.09.1985 по 09.02.1991, з 12.08.1992 по 01.09.1995, з 01.09.1995 по 01.10.1998, з 01.10.1998 по 15.03.2000, з урахуванням висновків суду у цій справі. Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в оскаржуваній відповідачем частині. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: "а", "б", "в", "г" пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України. З огляду на результат апеляційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.07.2025 по справі № 520/9030/25 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко В.В. Катунов