Постанова 4851 № 480/1127/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 грудня 2025 р. Справа № 480/1127/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 09.09.2025 року (ухвалене суддею Прилипчуком О.А.) в справі № 480/1127/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, у якому просив: визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби за призовом під час мобілізації на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" а саме за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення догляду за своєю мамою ОСОБА_2 , яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду та яка являється особою з інвалідністю II (другої) групи; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснення догляду за своєю мамою ОСОБА_2 , яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду та яка являється особою з інвалідністю II (другої) групи. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 09.09.2025 р. відмовлено у задоволенні адміністративного позову. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідач вважає, що надана позивачем разом з рапортом від 14.01.2025 р. довідка серії 12 ААГ № 807900 від 03.05.2024 до акта огляду медико-соціальною експертною комісією матері позивача з відомостями про встановлення їй ІІ групи інвалідності на строк до 01.05.2026 р., не містить посилань на те, що вона потребує "постійного догляду" та не здатна до самообслуговування, а вказує лише на те, що їй протипоказане помірне (значне) фізичне навантаження, динамічне і статичне навантаження, шкідливі умови праці, що не є тотожними поняттями. Наданий позивачем разом з рапортом від 14.01.2025 р. медичний висновок лікарсько-консультативної комісії Комунального некомерційного підприємства "Жмеринський медичний центр первинної медико-санітарної допомоги" Жмеринської міської ради від 11.06.2024 р. про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі за формою первинної облікової документації № 080-4/о з відомостями, що мати позивача потребує постійного стороннього догляду складений не за формою, яка затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 р. № 407, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.04.2021 за № 510/36132 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я" та не відповідає вимогам п. 7 Інструкції щодо її заповнення, який передбачає, що у п. 4 висновку вказуються виключно наступні рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома; отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи, та не передбачає зазначення в ньому відомостей про потребу особи в постійному сторонньому догляді. Таким чином, наданий позивачем медичний висновок лікарсько-консультативної комісії Комунального некомерційного підприємства "Жмеринський медичний центр первинної медико-санітарної допомоги" Жмеринської міської ради від 11.06.2024 р. в розумінні пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у редакції, чинній з 18.05.2024 р.) не підтверджує наявність сімейних обставин або інших поважних причин, таких як "необхідність здійснення постійного догляду" за матір`ю позивача з числа осіб з інвалідністю IІ групи, в цілях надання позивачу права на звільнення з військової служби під час дії воєнного стану. Отже, відповідач вважає, що у позивача відсутні підстави для звільнення з військової служби, оскільки він разом з рапортом не надав належного документу, виданого уповноваженим органом, який підтверджує необхідність здійснення постійного догляду за його матір`ю, яка має інвалідність ІІ групи. Позивач подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Судовим розглядом встановлено, що позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді командира 3-го стрілецького взводу 2 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону, старшого лейтенанта військової частини НОМЕР_1 , призваного на військову службу під час загальної мобілізації (а.с. 11-12). 14.01.2025 р. позивач подав командирові 2 стрілецької роти 1 стрілецького батальйону старшому лейтенанту ОСОБА_3 рапорт про звільнення з військової служби на підставі абз. 12 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю другої групи. Разом із рапортом позивачем було подано: копію військового квитка серії НОМЕР_3 ; копію паспорту ОСОБА_2 ; копію пенсійного посвідчення № НОМЕР_4 від 24.09.2024 р.; копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 № НОМЕР_5 від 12.06.1996 р.; копію свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_6 ; копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією № 807900 від 03.05.2024 р.; копію рішення ЛКК від 11.06.2024 р.; копію висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофісійній основі від 11.06.2024 р.; копію індивідуальної програми реабілітації інваліда №60799 від 29.04.2024 р.; копію витягу з реєстру територіальної громади № 2024/000507988 від 16.01.2024 р.; копію витягу з реєстру територіальної громади № 2024/006355211 від 30.05.2024 р.; копію витягу від 04.09.2024 р. № 09442024/371; копію нотаріальної заяви (зареєстрована в реєстрі за № 828) від 04.09.2024 р. Листом від 04.02.2025 р. № 1/14/9-418 Військовою частиною НОМЕР_1 позивача повідомлено, що надані документи не місять інформації про те, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду, а тому, підстави для звільнення ОСОБА_1 з військової служби відсутні (а.с. 9-10). Не погодившись із відмовою у звільненні з військової служби, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючі позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач протиправно відмовив позивачу у його звільненні з військової служби на підставі абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а тому з метою ефективного способу захисту порушеного права позивача, суд дійшов висновку про визнання протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби за призовом під час мобілізації на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та зобов`язання відповідача звільнити позивача з військової служби за пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за сімейними обставинами у зв`язку необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю ОСОБА_2 , яка за рішенням лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду та яка являється особою з інвалідністю II (другої) групи. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-XII від 25.03.1992 р. (в подальшому - Закон № 2232-XII). Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 1 Закону № 2232-XII, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Згідно із ч. 6 ст. 2 Закону № 2232-XII, визначені види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Відповідно до ч. 5 ст. 1 Закону №2232-XII, від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Підстави звільнення з військової служби передбачені ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Згідно із пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу). Відповідно до абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-ХІІ, яка визначає підстави звільнення з військової служби, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану, зокрема у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Частиною 7 статті 26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Указом Президента України від 10.12.2008 р. №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (в подальшому - Положення №1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку. Відповідно до п. 12 Розділу І Положення № 1153/2008, встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України. Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України. Згідно із п. 233 Положення №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) ІНФОРМАЦІЯ_1, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. 25.11.2022 р. набрав чинності наказ Міністерства оборони України від 15.09.2022 р. № 280, яким затверджена Інструкція з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України (в подальшому - Інструкція № 280), відповідно до пункту 5 розділу І якої командири (керівники) зобов`язані забезпечити, зокрема, належну організацію обліку особового складу в підпорядкованих органах військового управління та органі управління Держспецтрансслужби, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях, у тому числі у ІНФОРМАЦІЯ_1, в управліннях, відділах, службах, відділеннях та групах персоналу створювати для посадових осіб, які ведуть облік особового складу, усі умови для своєчасного, якісного і повного виконання ними вимог цієї Інструкції. Згідно з пунктом 1 розділу Х Інструкції № 280, накази по особовому складу є основними документами, які встановлюють, змінюють або припиняють правові відносини військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу. У свою чергу механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. №1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, що затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 р. №170. Відповідно до абз. 3 п. 14.10 розділу XIV Інструкції № 170, звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення. Додатком 19 до Інструкції № 170 визначено перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, а саме: пунктом 5 визначено, що через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років). Згідно з пп. 26 Додатку 19 до Інструкції № 170, у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи: документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами); один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником ІНФОРМАЦІЯ_1; один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946; висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, про потребу в постійному догляді. Отже, законом передбачена можливість звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, під час дії воєнного стану через таку сімейну обставину як необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім`ї першої ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Судовим розглядом встановлено, що 14.01.2025 р. позивач подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі абз. 12 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю другої групи. Разом із рапортом позивачем було подано: копію військового квитка серії НОМЕР_3 ; копію паспорту ОСОБА_2 ; копію пенсійного посвідчення № НОМЕР_4 від 24.09.2024 р.; копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 № НОМЕР_5 від 12.06.1996 р.; копію свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_6 ; копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією № 807900 від 03.05.2024 р.; копію рішення лікарсько-консультативної комісії від 11.06.2024 р.; копію висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофісійній основі від 11.06.2024 р.; копію індивідуальної програми реабілітації інваліда №60799 від 29.04.2024 р.; копію витягу з реєстру територіальної громади № 2024/000507988 від 16.01.2024 р.; копію витягу з реєстру територіальної громади № 2024/006355211 від 30.05.2024 р.; копію витягу від 04.09.2024 р. № 09442024/371; копію нотаріальної заяви (зареєстрована в реєстрі за № 828) від 04.09.2024 р. Листом від 04.02.2025 р. № 1/14/9-418 Військовою частиною НОМЕР_1 позивача повідомлено, що надані документи не місять інформації про те, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду, а тому, підстави для звільнення ОСОБА_1 з військової служби відсутні (а.с. 9-10). Суд апеляційної інстанції зазначає, що спір у цій справі виник у зв`язку з відмовою відповідача у звільненні позивача з військової служби на підставі абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Підставою для такої відмови, як вбачається із оскаржуваної відмови та апеляційної скарги стало те, що рішення ЛКК КНП «Жмеринський МЦ ПМСД» від 11.06.2024 р. та висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофісійній основі від 11.06.2024 р., на думку відповідача, не є належним підтверджуючим документом для звільнення з військової служби, оскільки відносно повнолітньої особи таким документом є довідка МСЕК встановленої форми. Отже спірним у цій справі є питання допустимості медичних документів Лікувально-консультативної комісії на підтвердження необхідності здійснення позивачем постійного догляду за матір`ю та його звільнення із військової служби за сімейними обставинами. Перевіряючи правомірність зазначеної відмови суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (в подальшому - Положення № 1317). Відповідно до п. 3 Положення № 1317, медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності. Згідно із пп. 1 п. 11 Положення №1317, міські, міжрайонні, районні комісії визначають: ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків; потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв; потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування; ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування; причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім`ї померлого; медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним. У наведеному переліку прав та обов`язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття "постійного догляду", який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду. Поняття "сторонній догляд" не є тотожним поняттю "постійний догляд", адже перше вказує на те, ким надається догляд, а друге коли надається такий догляд. При цьому, "постійний догляд" це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження постійно. Відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.04.2008 р. №189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 01.06.2021 р. №1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункт 1 розділу III). За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб`єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб`єкта господарювання). Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв`язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 "Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві"; висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку. Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 №407 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-2/о "Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі". Згідно з пунктом 2 цієї Інструкції висновок призначений для реєстрації когнітивних порушень які виникають при захворюваннях (органічні психічні розлади (F00-F09), розумова відсталість (F70-F79), порушення рухової активності (паралічі), соціальна дезадаптація, інвалідність І групи тощо). Когнітивні порушення можуть спостерігатися у симптокомлексі наступних розладів психіки (F10-F19), шизофренія (F20), первазивні розлади розвитку (F84), нейродегенеративні захворювання (хвороба Альцгеймера, Паркінсона тощо), судинні захворювання головного мозку (інсульти, інфаркти мозку, церебральний атеросклероз), нейроінфекція, наслідки черепно-мозкової травми, новоутворення, метаболічні порушення та інтоксикації, аутоімунні захворювання, генетичні захворювання тощо. Пунктом 5 цієї Інструкції визначено, що висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 №859. Згідно із п. 8 вищезазначеної Інструкції, у пункті 4 висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома, отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. Повноваження лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я визначені ще в одному нормативно-правовому акті - наказі Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 №667 "Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання", в якій зазначено, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу (далі - висновок ЛКК) видається лікарською консультативною комісією (далі - ЛКК) закладу охорони здоров`я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю. Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції зазначає, що існує недосконалість та неузгодженість термінів у нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ для звільнення військовослужбовця з військової служби, відповідно до "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII. Таким чином, аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням № 1317, суд апеляційної інстанції вважає, що вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності. Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров`я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то на переконання суду, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров`я, які мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31.07.2013 №

667. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 21.02.2024 у справі №120/1909/23. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_7 від 12.06.1996 р. (зворотний бік арк. 20). Отже, ОСОБА_2 є членом сім`ї першого ступеня споріднення позивача (його мати). Згідно з довідки медико-соціальною експертною комісією № 807900 від 03.05.2024 р. ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи (зворотний бік арк. 21). На підставі висновку форми №080-4/о про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватись і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 11.06.2024 р. ОСОБА_2 рекомендовано отримання соціальних послуг: потребує постійного стороннього догляду. Відповідно до рішення лікарсько-консультативної комісії КНП "Жмеринський МЦ ПМСД" від 11.06.2024 р., ОСОБА_2 має інвалідність ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду. Враховуючи вище зазначене суд апеляційної інстанції вважає, що необхідність постійного стороннього догляду за хворою матір`ю може підтверджуватися відповідним медичним висновком ЛКК. За наведених обставин твердження відповідача про те, що позивачем до рапорту не додано документ, який би встановлював необхідність у здійсненні постійного догляду за матір`ю позивача, не відповідають фактичним обставинам. Довід апеляційної скарги стосовного того, що рішення ЛКК КНП "Жмеринський МЦ ПМСД" від 11.06.2024 та висновок форми №080-4/о про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофісійній основі від 11.06.2024 р. не є належним документом, що підтверджує необхідність здійснення постійного стороннього догляду за матір`ю позивача, суд апеляційної інстанції не приймає, та зазначає наступне. Постановою Кабінету Міністрів України №413 від 12.06.2013 р. визначено Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу. Вона прийнята відповідно до статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" 12.06.2013, тобто тоді, коли стаття 26 Закону №2232-XII не містила переліку сімейних обставин, що можуть бути підставою для звільнення, а містила лише посилання на відповідну постанову Кабінету Міністрів України. Натомість, під час дії воєнного стану п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" доповнений підпунктом "г" згідно із Законом №2122-ІХ від 15.03.2022 р., в редакції Закону №2169-ІХ від 01.04.2022 р. Законом №2169-ІХ від 01.04.2022 р. підпункт "г" викладений в новій редакції, яка самостійно визначила перелік сімейних обставин або інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби, під час дії воєнного стану. Станом на момент виникнення спірних правовідносин норми ст. 26 Закону №2232-XII уже містили виключений перелік сімейних обставин, за якими можливе звільнення військовослужбовця з служби. При цьому пунктом 2 розділу II Прикінцеві положення Закону 2169-ІХ зобов`язано Кабінет Міністрів України протягом одного місяця з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити перегляд і приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом. Проте, Кабінет Міністрів України не виконав свого обов`язку щодо приведення положень Постанови №413 у відповідність з новою редакцією статті 26 Закону №2232-XII, а відтак, керуючись принципом, визначеним ч. 3 ст. 7 КАС України, при вирішенні даного спору застосуванню підлягають норми статті 26 Закону №2232-XII, а не положення Постанови №413. Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення ЛКК КНП "Жмеринський МЦ ПМСД" від 11.06.2024 р. та висновок форми №080-4/о про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофісійній основі від 11.06.2024 р., які позивач долучив до рапорту про звільнення з військової служби, є належними доказами на підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за матір`ю позивача, особою з інвалідністю ІІ групи.. Стосовно доводу апеляційної скарги про втручання в дискреційні повноваження відповідача, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Суд апеляційної інстанції зазначає, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5 встановлено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта. Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису. За наслідками аналізу вказаних положень, можна дійти висновку, що дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постанові Верховного Суду у справі № 560/1651/20 р. від 17.02.2022 р. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України, критеріям, за загальним правилом, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Водночас, зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. Судоми розглядом встановлено, що 13.08.2024 р. позивач подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі абз. 12 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", у зв`язку із наявністю матері, із числа осіб з другою групи інвалідності, яка потребує постійного догляду. Листом від 04.02.2025 р. № 1/14/9-418 Військовою частиною НОМЕР_1 позивача повідомлено, що надані документи не місять інформації про те, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду, а тому, підстави для звільнення ОСОБА_1 з військової служби відсутні (а.с. 9-10). Отже, рапорт ОСОБА_1 , відповідач розглянув з урахуванням долучених позивачем документів та відмовив у його задоволенні. Варто відмітити, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції. Беручи до уваги ту обставину, що абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" містить імперативний припис, що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, зокрема, необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що у даному випадку відсутня дискреція відповідача щодо прийняття рішення за наявності цих обставин - звільняти чи не звільняти. Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що з метою ефективного способу захисту порушеного права позивача необхідно визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби за призовом під час мобілізації на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України звільнити ОСОБА_1 з військової служби за пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за сімейними обставинами у зв`язку необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю ОСОБА_2 , яка за рішенням лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду та яка являється особою з інвалідністю II (другої) групи. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 09.09.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 09.09.2025 в справі № 480/1127/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін